Рішення

від 17.04.2024 по справі 925/1766/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Справа № 925/1766/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача Ткаченко М.О. адвокат,

від відповідача Лісова О.В. за посадою,

від третіх осіб:

від Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області Гринюк Т.Б. за посадою,

від Тальнівської міської ради - представник не з`явився,

від Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного акціонерного товариства Тальнівське АТП 17137,

м. Тальне, Звенигородського району, Черкаської області

до Управління соціального захисту населення Тальнівської районної

державної адміністрації Черкаської області, м. Тальне,

Звенигородського району, Черкаської області

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, м. Черкаси

2. Тальнівської міської ради, м. Тальне, Звенигородського району, Черкаської області;

3. Управління соціального захисту населення Звенигородської

районної державної адміністрації Черкаської області,

м. Звенигородка, Черкаської області

про стягнення 450 633 грн. 81 коп.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось приватне акціонерне товариство Тальнівське АТП 17137 до Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення з відповідача 450 633 грн. 81 коп. заборгованості за договором на пільгові (соціально-значущі) перевезення пасажирів автобусами загального користування.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 08 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання призначено на 12 год. 00 хв. 06 лютого 2024 року.

Залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області та Тальнівську міську раду до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року відкладено підготовче засідання на 10 год. 30 хв. 07 березня 2024 року.

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області.

Ухвалою суду від 07 березня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 03 квітня 2024 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 03 квітня 2024 року, суд відклав розгляд справи по суті на 10 год. 30 хв. 17 квітня 2024 року.

Треті особи: Тальнівська міська рада та Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та зазначав, що на підставі договору №18 від 27 січня 2015 року та додаткових угод до нього грошові кошти не надійшли з Державного бюджету та станом на 31 грудня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 349 932,81 грн.

Вказаний договір діяв лише в межах бюджетного року з 01 січня по 31 грудня 2015 року.

Заявлений позивачем борг становить 450 633,81 грн., який складається із заборгованості станом на 01 січня 2016 року в сумі 349 932,81 грн. за рахунок коштів держаного бюджету та заборгованості, що виникла станом на 01 січня 2021 року в сумі 100 701,00 грн. за рахунок коштів місцевих бюджетів.

25 грудня 2015 року прийнято Закон України Про Державний бюджет на 2016 рік, яким було визначено, що фінансування пільг на проїзд окремим категоріям громадян здійснюється з місцевих бюджетів. Надходження державних коштів (дофінансування за 2015 рік) з 01 січня 2016 року за КФК 0813033 Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян було припинено, проте претензій з боку позивача за період з 01 січня 2016 року до 01 квітня 2021 року не надходило.

У зв`язку із змінами в законодавстві, зокрема, щодо фінансування пільг на проїзд окремим категоріям громадян, рішенням сесії Тальнівської районної ради було внесено зміни в комплексну Програму Турбота на 2015-2020 роки, в якій передбачалося відшкодування вартості проїзду маршрутами в межах району перевізнику, який здійснював перевезення пільгових категорій громадян.

Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації було визначено лише розпорядником коштів щодо відшкодування пільгового перевезення надавачу послуг.

Після врегулювання даного питання між позивачем та Управлінням соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації (яке було знову визначено розпорядником коштів по даному виду виплат) був укладений договір від 24 травня 2016 року №1, який також діяв в межах бюджетного року.

Такі ж договори укладалися на 2017 - 2020 роки. Відповідно до цих договорів та виділених коштів з міського, сільського бюджетів, а також частково з районного бюджету проводилося відшкодування позивачу фактично наданих послуг по перевезенню пільгових категорій громадян по місту та в межах району на підставі поданих ним розрахунків Управлінню соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації.

У грудні 2020 року Управлінню соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації було виділено кошти з районного бюджету не в повному обсязі та недофінансовано по даному виду виплати на суму 100 701,00 грн. для відшкодування коштів позивачу за грудень 2020 року, у зв`язку з чим, виникла заборгованість перед позивачем, яка рахується в Державній казначейській службі України.

Водночас, у 2021 році в ході підготовки фінансових документів для ліквідації установи (Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації) був складений Акт інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання від 26 березня 2021 року та направлено листом з відповідними документами до Казначейства для списання заборгованості за 2015 рік, як безнадійної, термін позовної давності якої минув, в тому числі і по відшкодуванню коштів ПрАТ Тальвівське АТП 17137 в розмірі 349 932,81 грн.

31 березня 2021 року Управлінням Державної казначейської служби України у Тальнівському районі заборгованість в сумі 349 932,81 грн. списано та знято з фінансової звітності (Форма №1-дс БАЛАНС) станом на 01 квітня 2021 року, відповідно до статей 257, 261, 267 ЦК України - застосування строку позовної давності.

Позивачу стало відомо про списання кредиторської заборгованості в сумі 349 932,81 грн. спочатку з усного повідомлення начальника Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації в квітні 2021 року, а потім з листа Виконавчого комітету Тальнівської міської ради від 03 листопада 2021 року № 01-14/4389/3.

Позивач не оскаржував в судовому порядку рішення Управління соціального захисту населення Тальнівської районної адміністрації Черкаської області про списання кредиторської заборгованості в сумі 349 932,81 грн., таким чином воно є чинним на час розгляду господарського спору у цій справі

Крім того, для вирішення питання погашення заборгованості перед позивачем, яка виникла у 2020 році було направлено лист від 05 квітня 2021 року № 01- 6/33 в Тальнівську міську раду для розгляду на сесії із клопотанням про передачу кредиторської заборгованості перед ПрАТ Тальнівське АТП 17137 за проїзд пільгових категорій громадян в сумі 100 701,00 грн. від Управління соціального захисту населення Тальнівської рай держадміністрації до Тальнівської територіальної громади.

Виконавчий комітет Тальнівської міської ради зобов`язаний був виділити грошові кошти для погашення боргу.

Борг в сумі 100 701,00 грн. виник внаслідок ненадходження коштів з місцевого бюджету від Тальнівської міської ради, а тому, на думку відповідача, саме Тальнівська міська рада повинна бути відповідачем.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у письмових поясненнях та зазначав, що станом на дату надання пояснення в Управлінні Державної казначейської служби у Тальнівському районі Черкаської області обліковується кредиторська заборгованість загального фонду по Управлінню соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03195783) КПКВ 0813033 Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом в сумі 100 701,00 грн. (договір від 15 січня 2020 року №1). Заборгованість виникла перед ПрАТ Тальнівське АТП 17137 в результаті ненадходження коштів з місцевого бюджету для розрахунку за надані послуги пільговим категоріям громадян в грудні 2020 року.

31 березня 2021 року відповідно до листа Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області від 31 березня 2021 року №01-6/124 до якого додано акт інвентаризації дебіторської або кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання, реєстру бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 31 березня 2021 року №1 та реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 31 березня 2021 року №1 знято з обліку юридичні та фінансові зобов`язання в сумі 349 932,81 грн. (борг за договором від 27 січня 2015 року №18).

На думку третьої особи, дії органу соціального забезпечення щодо списання кредиторської заборгованості строк позовної давності якої минув є законними і обґрунтованими.

Головне управління вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 349 932,81 грн. не підлягають задоволенню, оскільки зазначена сума заборгованості списана в установленому порядку, знята з обліку в органах Казначейства, а також рішення про таке списання не було оскаржено позивачем в установленому законом порядку.

Крім того відповідно до п.п. ґ п. 3 ч. 1 ст. 91 БК України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Отже, стягнення кредиторської заборгованості в розмірі 100 701,00 грн. (договір від 15 січня 2020 року №1), яка виникла в результаті ненадходження коштів з місцевого бюджету для розрахунку за надані послуги пільговим категоріям громадян в грудні 2020 року повинно відбуватися з відповідного органу соціального захисту населення Тальнівської міської ради.

У своєму поясненні третя особа - Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області вказувала, що спір між позивачем та Управлінням соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області розглянутий у зв`язку з відмовою апеляційною інстанцією у задоволенні позовних вимог зі справи №925/91/22.

Також третя особа зазначала, що Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації отримувало кошти на відшкодування за пільгові перевезення від Тальнівської міської ради, а також частково з районного бюджету.

Так, як управління соціального захисту населення як орган виконавчої влади нижчого рівня, здійснює лише виплату коштів, які передбачені плановими асигнуваннями на відповідний рік, а субвенцію (фінансування) повинна передбачити в бюджеті Тальнівська міська рада.

Відповідно до довідки УДКСУ у Звенигородському районі Черкаської області після проведення реорганізації районів від районного бюджету Тальнівського району на рахунки районного бюджету Звенигородського району надійшли кошти в сумі 58 228,03 грн.

Таким чином, сума, яка перейшла від районного бюджету Тальнівського району недостатня для погашення заборгованості, яка утворилась станом на 01 січня 2021 року в сумі 100 701,00 грн.

В свою чергу відповідно до Програми Турбота на 2015-2020 Виконавчий комітет Тальнівської міської ради зобов`язаний був виділити кошти, щоб сплатити даний борг перед перевізником.

Саме Тальнівська міська рада повинна бути відповідачем у спорі про стягнення кредиторської заборгованості в сумі 100 701,00 грн., що виникла внаслідок ненадходження коштів з місцевого бюджету від Тальнівської міської ради.

Пред`явлення позову до Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації є безпідставним, оскільки Управління дотримується приписів законодавства і не може взяти на себе зобов`язання, які суперечать чинному законодавству.

Крім того, управління соціального захисту населення фінансувалося з державного бюджету, з районного бюджету, а отже, здійснити будь-яку виплату самостійно без надходження видатків з бюджету не має права.

В судовому засіданні, яке відбулося 17 квітня 2024 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1766/23.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представників сторін та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 27 січня 2015 року між приватним акціонерним товариством Тальнівське АТП 17137 (перевізник) та Управлінням соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації (замовник) було укладено договір №18 на пільгові (соціально-значущі) перевезення пасажирів автобусами загального користування.

Згідно п. 1.1 вищевказаного договору відповідно до протоколу конкурсного комітету з організації та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, який не виходить за межі Тальнівського району від 29.12.2014 №1/2014 уклали договори на перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території Тальнівсь кого району №1/2014-1, №1/2014-2, №1/2014-3, №1/2014-4, №1/2014-5, №1/2014-6, №1/2014-7, №1/2014-8, №1/2014-9, №1/2014-10, №1/2014-11 З перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі Тальнівського району та враховуючи договори №1, №2, №3, №4. №5, №6 від 17.01.2013 На перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування між Тальнівською міською радою та ПрАТ Тальнівське АТП-17137 та договором №4/2010/2.35.2 від 10.01.2011 з Черкаською обласною державною адміністрацією та ПрАТ АТП 17137 Замовник відшкодовує суму компенсаційних витрат за перевезення пасажирів регулярними пасажирськими перевезеннями на маршрутах загального користування (перелік яких міститься у цьому договорі).

За умовами пп. 2.1.4 п. 2.1 договору фінансування видатків на компенсаційні виплати на пільговий проїзд окремих категорій громадян проводиться замовником розпорядни ком бюджетних коштів з урахуванням фактично наданих послуг, передбачених тимчасовим кошторисом на І квартал 2015 року в сумі 315 314.00 грн.

В подальшому до вищевказаного договору були укладені додаткові угоди, а саме:

- від 20.02.2015 додаткова угода №1, якою було внесено зміни до п. 5.1 договору виклавши його у наступній редакції: Договір вступає в силу з 01.01.2014 та діє до 31.12.2014.

Враховуючи, що сам договір було укладено в січні 2015 року суд вважає, що у тексті цієї додаткової угоди було допущено технічну описку, а саме: замість 2015 помилково сторони вказали 2014 рік.

Спору з цього приводу між сторонами немає.

- від 31.03.2015 додаткова угода №1/18, якою було внесено зміни до п.п.2.1.4 п. 2.1 договору виклавши його в наступній редакції: Фінансування видатків на компенсаційні виплати на пільговий проїзд окремих категорій громадян проводиться замовником розпорядником бюджетних коштів з урахуванням фактично наданих послуг, передбачених кошторисом на 2015 року в сумі 1 274 700.00 грн.

- від 26 червня 2015 року додаткова угода №3/18, якою було викладено додатки 1, 2 до договору в новій редакції.

- від 17 грудня 2015 року додаткова угода №3/18, якою п. 2.1.4 викладено в новій редакції: Фінансування видатків на компенсаційні виплати на пільговий проїзд окремих категорій громадян проводиться замовником розпорядником бюджетних коштів з урахуванням фактично наданих послуг, передбачених кошторисом на 2015 року в сумі 1 404 700.00 грн.

Сторони щомісяця підписували акти звірки взаємних розрахунків (т.1 а.с 19-30).

Станом на 01 січня 2016 року та станом на 01 лютого 2016 року між сторонами було підписано акти звірки взаємних розрахунків, згідно яких замовник визнав заборгованість за надані послуги за договором №18 від 27 січня 2015 року в сумі 349 932.81 грн. (т.1 а.с. 30-31).

Законом України № 79-VIII від 28.12.2014 Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин було змінено джерела фінансування соціальних програм.

Глава 14 Бюджетного кодексу України розмежовує видатки між бюджетами, а стаття 87 цієї глави чітко визначає, які видатки здійснюються з Державного бюджету України.

Підпунктом ґ пункту 3 ч.1 ст. 91 БК України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій.

Згідно приписів Закону України Про Державний бюджет на 2015 рік фінансування пільг на проїзд окремим категоріям громадян здійснюється з місцевих бюджетів. Про те, що заборгованість за фінансовими зобов`язаннями державного бюджету за 2015 рік має бути відшкодовано з місцевих бюджетів, на законодавчому рівні не вирішено.

Надходження державних коштів (дофінансування за 2015 рік) з 01 січня 2016 року за КФК 0813033 Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян було припинено.

Як повідомив відповідач, через вище вказані зміни у законодавстві рішенням сесії Тальнівської районної ради було внесено зміни в комплексну Програму Турбота на 2015-2020 роки щодо відшкодування вартості проїзду маршрутами в межах району перевізнику, який здійснював перевезення пільгових категорій громадян.

Рішенням Тальнівської районної ради від 21 квітня 2016 року №5-2/VІІ затверджено Порядок забезпечення пільгових категорій населення Тальнівського району пільгами на проїзд в межах району та визначено категорії пільговиків, перевезення яких буде здійснюватися в межах району.

Тобто, як зазначив відповідач, у районному бюджеті передбачалися кошти по даній місцевій програмі, зокрема, надходження коштів для фінансування Програми Турбота на 2015-2020 роки здійснювалося на паритетних умовах відповідно до кількості пільговиків з міського, сільських бюджетів, також частково з районного бюджету.

В подальшому аналогічні договори на пільгові (соціально-значущі) перевезення пасажирів автобусами загального користування укладалися сторонами щороку з 2016 по 2020 рік включно, з урахуванням кошторисів на кожний рік. (від 24 травня 2016 року за № 1, від 25 січня 2017 року №17 із змінами, від 27 січня 2018 року №47 із змінами, від 17 січня 2019 року №16 із змінами, від 15 січня 2020

року №1 із змінами).

Даний факт також було встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №925/91/22 за позовом приватного акціонерного товариства Тальнівське АТП 17137 до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про стягнення 450633,81 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2023 року рішення Господарського суду Черкаської області від 08 червня 2023 року у справі №925/91/22 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду від 08 червня 2023 року у справі №925/91/22 суд апеляційної інстанції зазначив, що Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки, договірні відносини між сторонами відсутні. Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області не є правонаступником Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03195783) в майнових приватних правовідносинах, оскільки зазначений орган соціального захисту населення перебуває в стані припинення з 15 січня 2021 року, отже юридична особа не ліквідована.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним відповідачем у даній справі є Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації.

Судом враховано, що у вересні 2017 року рішенням Тальнівської районної ради №17-8/VІІ були внесені зміни до районної програми Турбота на 2015-2020 роки та викладений п.6.5 в такій редакції: Передбачити в районному бюджеті кошти для забезпечення пільгових категорій населення Тальнівського району пільгами на проїзд в межах району по роках: 2017 рік - 1 500 000 грн., 2018 рік 1 650 000 грн., 2019 рік 1 750 000 грн., 2020 рік 1 900 000 грн.

На підставі укладених вище перелічених договорів та виділених коштів з міського, сільського бюджетів, а також частково з районного бюджету проводилося відшкодування фактично наданих послуг по перевезенню пільгових категорій громадян по місту та в межах району позивачу на підставі поданих ним розрахунків.

У грудні 2020 року Управлінню соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації були виділені кошти з районного бюджету не в повному обсязі та недофінансовано по даному виду виплати на суму 100 701,00 грн. для відшкодування коштів перевізнику за грудень 2020 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка рахується в Державній казначейській службі України (далі - Казначейство), що підтверджується листом Казначейства від 13 березня 2023 року № 01.1-11-08/291.

Судом встановлено, що загальна сума кошторисних призначень на 2020 рік для відшкодування вартості пільгового проїзду громадян, передбачених районною комплексною програмою Турбота на 2015-2020 роки, з урахуванням заборгованості за 2019 рік в сумі 211 997,08 грн. склала 1 402 349,68 грн.

Проте, на рахунок Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації протягом 2020 року з районного бюджету надійшли кошти в сумі 1 301 648,68 грн., що і спричинило заборгованість в сумі 100 701,00 грн.

Про дані обставини відповідач також зазначає у своєму листі від 05.04.2021 року (т.1 а.с. 225).

Таким чином, станом 31 грудня 2020 року за надані позивачем послуги з перевезення виникла заборгованість на загальну суму 450 633,81 грн., з яких:

- 349 932,81 грн. заборгованість станом на 01 січня 2016 року по договору №18 від 27 січня 2015 року;

- 100 701,00 грн. заборгованість за 2020 рік по договору №1 від 15 січня 2020 року.

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньо строкових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету (п. 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі БК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 43 БК України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає, зокрема, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями.

Згідно ч. 1 ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Казначейство здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (ч. 5 ст. 48 БК України).

За змістом ч. 7 ст. 48 БК України порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів визначається Міністерством фінансів України.

На виконання зазначеної норми БК України наказом Міністерства фінансів України від 02 березня 2012 року №309 затверджено Порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України (далі - Порядок № 309).

За умовами п. 2.1. Порядку №309 розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), з урахуванням планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів відповідно до ст. 48 БК України.

Не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні фінансові зобов`язання розпорядників бюджетних коштів, які були зареєстровані для здійснення попередньої оплати (виплати авансу), інші бюджетні фінансові зобов`язання, які не є кредиторською заборгованістю, бюджетні зобов`язання та бюджетні фінансові зобов`язання одержувачів бюджетних коштів знімаються з обліку органами Казначейства. Про зняті з обліку бюджетні зобов`язання та бюджетні фінансові зобов`язання органи Казначейства повідомляють розпорядників бюджетних коштів (п. 2.14. Порядку №309).

Відповідно до абз. 1 п. 2.15. Порядку №309 у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про оплату бюджетних зобов`язань та бюджетних фінансових зобов`язань, які були зареєстровані в органах Казначейства та залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду, органами Казначейства такі зобов`язання відображаються в обліку у поточному бюджетному періоді на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов`язань і відповідних підтвердних документів.

Згідно абз. 2 п. 2.15. Порядку №309 бюджетні фінансові зобов`язання за загальним фондом, які залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетна кредиторська заборгованість) та обліковуються органами Казначейства за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування або обсяг бюджетної кредиторської заборгованості перевищує бюджетні асигнування відповідно до встановлених законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) на поточний бюджетний період та/або переданих в установленому порядку бюджетних призначень, відображаються в обліку органами Казначейства у поточному бюджетному періоді після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) щодо визначення бюджетної програми за загальним та/або спеціальним фондами, в межах бюджетних асигнувань якої будуть оплачені бюджетні фінансові зобов`язання, на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов`язань і відповідних підтвердних документів.

Суд враховує, що органи Казначейства позбавлені повноважень, щодо самостійної реєстрації бюджетних фінансових зобов`язань (таке право мають виключно розпорядники бюджетних коштів), а також не можуть притягнути розпорядника бюджетних коштів до відповідальності згідно зі ст. 112 та ст.ст. 116-118 БК України за неподання відомостей до органу Казначейства необхідних для реєстрації бюджетних фінансових зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2021 року на підставі листа Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області від 31 березня 2021 року за №01-6/124, до якого був доданий Акт інвентаризації дебіторської або кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання, реєстру бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 31 березня 2021 року №1 та реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 31 березня 2021 року №1 знято з обліку юридичні та фінансові зобов`язання в сумі 349 932,81 грн. (борг за договором від 27 січня 2015 року №18).

31 березня 2021 року Управлінням Державної казначейської служби України у Тальнівському районі дана заборгованість в сумі 349 932,81 грн. була списана та знята з фінансової звітності (Форма № 1-дс БАЛАНС) станом на 01 квітня 2021 року.

На даний час в Управлінні Державної казначейської служби у Тальнівському районі Черкаської області обліковується кредиторська заборгованість загального фонду по Управлінню соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03195783) КПКВ 0813033 Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом становить 100 701,00 грн. (договір від 15 січня 2020 року №1).

Вказана заборгованість виникла перед ПрАТ Тальнівське АТП 17137 в результаті ненадходження коштів з місцевого бюджету для розрахунку за надані послуги пільговим категоріям громадян в грудні 2020 року.

Правовідносини з перевезення пасажирів регулюються Законом України Про автомобільний транспорт.

Приписами Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати, зокрема, транспортних послуг та критерії їх надання, компенсація вартості яких є предметом спору у даній справі, визначаються виключно законами України.

Законами України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі док Чорнобильської катастрофи, Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні, постановою Ка бінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування передбачено надання пільг з безоплатного користування автомобільним транспортом окремих категорій громадян.

Приписами ст. 37 Закону України Про автомобільний транспорт (далі - Закон), вста новлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Стаття 3 Закону регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

За правилами ст.7 цього Закону забезпечення організації пасажирських перевезень покла дається, зокрема, на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користу вання, що не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), - на облас ні державні адміністрації; на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації

За змістом ст. 29 Закону засади діяльності автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, згідно яких органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійс нюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на авто бусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами мі сцевого самоврядування врегульовані ст. 31 Закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 42 Закону договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), укладається між ор ганами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевіз ником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 37 Закону пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здій снюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Авто мобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здій снюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно ч. 2 ст. 29 Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відпо відно до закону.

Зокрема встановлено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює переве зення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються, зокрема, перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян, відповідно до приписів ст.ст. 89, 102 БК України, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 Про затвердження По рядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання держа вних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

За приписами п. 2 Порядку (у редакції чинній на час виникнення спірних відно син) фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального за хисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автоном ної Республіки Крим і обласного значення, та у районних бюджетах на зазначені цілі.

За умовами п.3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійс нення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів міс цевих держадміністрацій, виконавчих органів рад. до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно п. 4 Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних. Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бю джетів мм. Києва та Севастополя;

Згідно з п. 5 Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця го тують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення);

Пунктом 7 Порядку визначено, що Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов`язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Ор гани Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядни ків коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п`ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть об лік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Судом встановлено, що на підставі письмового договору на пільгові (соціально значущі) перевезення пасажирів автобусами загального користування між сторонами виникли правовідносини з на дання послуг перевезення окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з позивачем, який надає послуги особам, що за законом мають право на соціальні пільги.

Позивач є суб`єктом господарювання, який надавав послуги з перевезення громадян, метою діяльності якого є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визна чаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 2 ст. 916 ЦК України передбачено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користу вання визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків міс цевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабіне ту Міністрів України від 04 березня 2002 року №256.

За змістом п.п. 2.2-1 та п.3 вищевказаної постанови розпорядниками коштів місце вих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з вико нання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадмініст рацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Міністерство фінансів України у своєму листі (т.1. а.с. 85) за №09010-03-10/21447 від 08 липня 2021 року вказало, що з 01 січня 2017 року відповідно до прийнятих Верховною Радою України 20 грудня 2016 року змін до Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв`язку, проїзду у громадському транспорті та інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян включено до визначених ст. 91 цього Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.

Отже, відшкодування вищевказаних витрат має розглядатися відповідними місцевими органами виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за рахунок коштів, виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів.

Під час прийняття рішення щодо виділення з місцевих бюджетів коштів на відповідні програми і заходи місцеві органи самостійно визначають обсяги необхідних видатків та порядок їх використання.

Як вже зазначалося вище, в матеріалах справи містяться акти звірки взаємних розрахунків між перевізником (позивачем) і замовником (Управлінням соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації) за період з 01 лютого 2015 року по 01 січня 2021 року.

Судом враховано, що 21.12.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, суд вважає, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, у підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Відповідач у відзиві на позов просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимоги про стягнення боргу в розмірі 349 932,81 грн.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач в особі начальника управління Маринченко Т.І. та головного бухгалтера Сивуненко Н.В. в актах звірки взаємних розрахунків визнавав, зокрема, що станом на 01 лютого 2017 року борг Управління становить 466 675 грн. 76 коп. (т.1, а.с. 34).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 січня 2018 року борг складає 351 916 грн. 41 коп. (т.1, а.с. 41).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 січня 2019 року борг складає 511 463 грн. 01 коп. (т.1, а.с. 54).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 лютого 2020 року борг складає 557 304 грн. 09 коп. (т.1,а.с. 64).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 березня 2020 року борг складає 582 545 грн. 09 коп. (т.1,а.с. 66)

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 квітня 2020 року борг складає 502 571 грн. 09 коп. (т.1, а.с. 68).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 травня 2020 року борг складає 492 571 грн. 09 коп. (т.1, а.с. 69)

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 червня 2020 року борг складає 472 571 грн. 09 коп. (т.1, а.с. 70).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01 січня 2021 року борг складає 450 633 грн. 81 коп. (т.1, а.с. 78).

Тобто, відповідач підписуючи акти звірок визнавав заборгованість перед позивачем в тому числі в розмірі 349 932,81 грн., що виникла на підставі договору №18 від 27 січня 2015 року, а також в розмірі 100 701,00 грн., що виникла на підставі договору від 15 січня 2020 року №1 (349 932,81 грн. + 100 701,00 грн. = 450 633 грн. 81 коп.

Саме цю суму боргу сторони відобразили в останньому підписаному акті звірки щодо наданих послуг з перевезення пасажирів, що відповідає ціні даного позову.

Отже, з 01 січня 2016 року (т.1.а.с.31) по 01 січня 2021 року (т.1. а.с. 78) перебіг позовної давності постійно переривався на підставі частини 4 ст. 267 ЦК України.

В зв`язку з чим, станом на 31 березня 2021 року не було правових підстав для списання та зняття з фінансової звітності заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 349 932,81 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Проте, в даному випадку скасування незаконного рішення Управління соціального захисту населення Тальнівської РДА Черкаської області про списання кредиторської заборгованості в сумі 349 932,81 грн., яке вже фактично вичерпало свою дію виконанням, не призведе до відновлення порушених прав позивача. Отже, такий спосіб захисту не є ефективним, а тому суд відхиляє доводи відповідача з приводу того, що позивач відповідне рішення відповідача не оскаржував в судовому порядку.

Також слід враховувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із наступними змінами і доповненнями) було установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжувалося.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року вирішено розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнити, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COV1D-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови №211 починається саме з 12 березня 2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність, є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12 березня 2020 року, а тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12 березня 2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20.

Водночас, КЦС ВС у постанові від 01.12.2021 у справі № 373/651/20 дійшов висновку, що оскільки днем звернення до суду в межах позовної давності було 01.04.2020, а Закон № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020, з огляду на встановлені карантинні обмеження, які діяли на час позовної давності, вимоги ст. 257, частини п`ятої статті 267, пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, а також встановлені судами обставини, обґрунтованим є висновок про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Отже, існує суперечлива судова практика щодо питання, чи продовжуються строки, які мали б спливти під час дії карантину, затвердженого Постановою № 211, але до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12.03.2020 по 02.04.2020.

Водночас судом враховано, що в даній справі не залежно від доводів сторін, ні станом на 12 березня 2020 року, ні станом на 02 квітня 2020 року строк давності за даним позовом не сплив та в подальшому був продовжений в силу наведеного вище Закону.

Крім того, Законом України №2120-ІХ від 15 березня 2023 року Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу було доповнено п. 19, у відповідності до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Водночас, Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX (який набрав чинності 30 січня 2024 року) пункт 19 викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, на момент звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу позовну давність не пропущено.

Згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Заявлена позивачем до стягнення з відповідача грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло надаючи послуги окремим категоріям громадян за пільговими тарифами, встановленими державою у відповідних Законах України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

Судом встановлено, що у зв`язку з адміністративною реформою України, запровадженою у 2020 році, в лютому 2021 року ліквідовано Тальнівську райдержадміністрацію та її структурні підрозділи.

Проте, станом на момент розгляду справи в суді Управління соціального захисту населення Тальнівської райдержадміністрації не ліквідоване, про що свідчить інформація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами (ч. 2 ст. 107 ЦК України).

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, визначений Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074.

Відповідно до п. 4. 5 вищевказаного Порядку орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом (п. 7 Порядку).

Згідно листа Управління соціального захисту населення Звенигородської районної військової адміністрації Черкаської області від 01 квітня 2024 року №797/03-30 між Управлінням соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області та Управлінням соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області передавальні акти щодо передачі майна та всіх прав і обов`язків не підписувалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договорів перевезення, розрахунку з позивачем за отримані послуги, а також не було спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача, що викладені ним у своїх заявах.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Докази, що надані позивачем на підтвердження фактів надання послуг з перевезення пасажирів пільгових категорій та наявного боргу є більш вірогідними ніж докази, що надані відповідачем на спростування даних обставин.

Отже, вимогу позивача про стягнення з відповідача 450 633,81 грн. заборгованості по компенсаційним виплатам на пільговий проїзд автомобільним транспортом суд вважає обґрунтованою.

При цьому судом враховано, що частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року та у справі Бакалов проти України від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, вул. Соборна,35, м. Тальне, Звенигородського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 03195783 на користь приватного акціонерного товариства Тальнівське АТП 17137, вул. Соборна,115, м. Тальне, Звенигородського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 03120288 - 450 633 грн. 81 коп. заборгованості та 6 759 грн. 51 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 24 квітня 2024 року.

Суддя А.В.Васянович