Постанова

від 18.04.2024 по справі 752/7617/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/7617/23 Головуючий у І інстанції - Машкевич К.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/851/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Никифорова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Українсько-Польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українсько-Польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Українсько-Польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 42 812 грн, компенсацію за весь період затримки розрахунку у розмірі 168 454 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що вона працювала в ПрАТ «Українсько-польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» на посаді першого проректора-проректора з навчальної роботи з 06 травня 2021 року відповідно до наказу №25 від 05 травня 2021 року та звільнилась за власним бажанням з 25 липня 2022 року згідно наказу №15 від 22 липня 2022 року.

Вказувала, що у наказі про звільнення не було зазначено про виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки.

Посилалася на те, що оскільки відповідач відмовився надати довідку про виплачену заробітну плату за період з 06 травня 2021 року по 25 липня 2022 року розрахунок компенсації позивачем проведено на підставі довідки ОК-7 від 26 серпня 2022 року та компенсація за 56 днів невикористаної відпустки склала 42 812 грн.

Уважала, що відповідно до статті 117 КЗпП України у зв`язку із затримкою виплати всіх сум, що належать до виплати у день звільнення, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки виплати такої суми, яка становить 168 454 грн.

На підставі викладеного позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Українсько-польський ВНЗ «Центрально-Європейський університет» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 42 812 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 72 105,52 грн.

Вирішено питання судових витрат.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є протиправним та незаконним, а висновки суду є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 24 513,88 грн.

У мотивування скарги зазначає, що позивач пропустила строк на звернення до суду з позовом, оскільки була звільнена з роботи за власним бажанням з 25 липня 2022 року, проте до суду звернулася через 10 місяців, не вказуючи причини пропуску строку, передбаченого законом, та не заявляючи клопотання про поновлення такого строку.

Також указує, що суд першої інстанції проігнорував подану відповідачем заяву про розгляд справи в загальному порядку з викликом та участю сторін.

Посилається на те, що позивач пропрацювала на підприємстві з 06 травня 2021 року по 01 березня 2022 року, що складає 9 місяців та 25 днів, тобто менше ніж 10 місяців, та з невідомих причин попросила відпустку з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року. Після закінчення відпустки на робочому місці більше не з`являлась до дня звільнення, тобто до 27 липня 2022 року.

Оскільки позивач відпрацювала на підприємстві менше ніж 10 місяців, грошова компенсація їй повинна бути нарахована пропорційно до відпрацьованого нею часу та згідно розрахунку відповідача має складати 24 513,88 грн, які підприємство визнає та в змозі повернути позивачу.

18 грудня 2023 року на електронну адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зокрема зауважує, що згідно наявних у матеріалах справи доказів, а саме наказів про прийом на роботу та звільнення, вона пропрацювала у закладі понад 12 місяців і має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної тривалості.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що позивач працювала у ПрАТ «Українсько-польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» понад 1 рік, а тому твердження відповідача, що ОСОБА_1 працювала менше 10 місяців, є необґрунтованими.

На час звільнення, а саме станом на 25 липня 2023 року, позивачу не була виплачена компенсація за невикористану відпуску, що підтверджується наказом про звільнення від 22 липня 2022 року №15, в якому відсутнє посилання про виплату такої компенсації.

Отже, позивач має право на виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а саме за 56 днів.

Відповідно до розрахунку проведеного позивачем, компенсація за 56 днів невикористаної основної відпустки становить 42 812 грн.

На підставі проведеного розрахунку місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72 105,52 грн.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працювала в ПрАТ «Українсько-польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» на посаді першого проректора-проректора з навчальної роботи з 06 травня 2021 року відповідно до наказу №25 від 05 травня 2023 року та звільнилась за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з 25 липня 2022 року згідно наказу №15 від 22 липня 2022 року.

З 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник Підприємство, установа, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Умови, підстави та порядок розірвання контракту визначені положенням Кодексу законів про працю України.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» при звільненні працівника роботодавець виплачує грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Згідно пункту 6 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам у разі звільнення керівних працівників закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівники їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

За змістом пункту 2 вказаного Порядку керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів щорічна основна відпустка повної тривалості, визначеної в додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Графік надання відпусток педагогічним працівникам складається з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів якими перенесено на осінь.

Згідно Додатку до вказаного Порядку тривалість щорічної основної відпустки проректора (заступника директора), діяльність якого безпосередньо пов`язана з навчально-виховним або науковим процесом, складає 56 днів.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у ПрАТ «Українсько-польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» з 06 травня 2021 року по 25 липня 2022 року та з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

На час звільнення, а саме станом на 25 липня 2023 року, позивачу не була виплачена компенсація за невикористану відпуску, що підтверджується наказом про звільнення від 22 липня 2022 року №15, в якому відсутнє посилання про виплату такої компенсації.

Відповідач вказані обставини щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористану відпустку не заперечував.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 працювала у ПрАТ «Українсько-польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» понад 1 рік, а тому має право на виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а саме за 56 днів.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно взявши за основу наданий позивачем розрахунок компенсації за невикористану основну відпустку тривалістю 56 днів, дійшов обґрунтованого висновку, що компенсація за 56 днів невикористаної основної відпустки ОСОБА_1 становить 42 812 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи відповідача, ОСОБА_1 пропрацювала на підприємстві менше 10 місяців спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, оскільки позивач працювала у ПрАТ «Українсько-польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» з 06 травня 2021 року по 25 липня 2022 року та з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, про що власноруч 28 лютого 2022 року написала відповідну заяву (а.с. 35).

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом 2 пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до довідки ОК-7 від 26 вересня 2022 року середня заробітна плата позивача становить 15 725 грн, що також підтверджується наданою відповідачем в суді апеляційної інстанції довідкою вих.№417 від 30 жовтня 2023 року.

Для розрахунку середньої заробітної плати судом першої інстанції були взяті суми, що виплачені у січні та лютому 2022 року, оскільки в подальшому виплати були припинені.

Кількість фактично відпрацьованих, протягом останніх двох календарних місяців робочих днів становить 41 день (кількість робочих днів за січні 2022 року 21 день + кількість робочих днів за лютий 2022 року 20 дні).

Отже, розмір середньої заробітної плати за один робочий день відповідно до абзацу 1 пункту 8 зазначеного вище Порядку розраховується шляхом ділення нарахованої заробітної плати за два останні відпрацьовані календарні місяці (15 725,00 грн) на число відпрацьованих робочих днів за вказані останні календарні місяці, та відповідно становить 383,54 грн.

Для розрахунку кількості днів затримки виплати належної позивачу компенсації за невикористану відпустку слід керуватись листами Міністерства Соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік, 2023 рік», яким встановлено загальну кількість робочих днів у кожному місяці за 2022 рік та 2023 рік.

Кількість робочих днів за період з 26 липня 2022 року (наступний день після звільнення позивача) по 31 грудня 2022 року становить 111 робочих днів (4 дні у липні + 22 дні у серпні + 22 дні у вересні + 20 днів у жовтні +22 дня у листопаді + 21 день у грудні).

Кількість робочих днів за період з 01 січня 2023 року по 19 квітня 2023 року (дата звернення до суду) становить 77 дні (у січні 22 дні + у лютому 20 днів + у березні 23 дні + 12 днів у квітні).

Абзацом 1 пункту 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72 105,52 грн (383,54 грн. * 188 дні = 72105,52 грн).

Посилання скаржника на те, що позивач пропустила строк на звернення до суду з позовом, оскільки була звільнена з роботи за власним бажанням з 25 липня 2022 року, проте до суду звернулася через 10 місяців, не вказуючи причини пропуску строку, передбаченого законом, та не заявляючи клопотання про поновлення такого строку є безпідставними з огляду на те, що спір щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року у справі №640/8348/21.

Доводи відповідача, що суд першої інстанції проігнорував подану відповідачем заяву про розгляд справи в загальному порядку з викликом та участю сторін спростовуються матеріалами справи, а саме ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року, якою суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, обґрунтовано зазначивши, що з огляду на предмет та ціну позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами, фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Українсько-Польський вищий навчальний заклад «Центрально-Європейський університет» - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник