Рішення

від 24.04.2024 по справі 260/656/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2024 року м. Ужгород№ 260/656/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Рахівського міської ради про відмову в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка;

зобов`язати Виконавчий комітет Рахівської міської ради видати посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні";

відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою та після вимушеного переміщення постійно проживає на території населеного пункту - м. Рахів, якому надано статус гірського. Зазначає, що 16.01.2024 року звернувся до Виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області із заявою про видачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту. Однак, рішенням відповідача відмовлено у видачі такого посвідчення, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщені особи підтверджує фактичне місце проживання, а місцем постійного проживання є покинуте місце проживання. Зазначає, що відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, оскільки вказує на те, що проживання у м. Рахові не є тимчасовим, так як м. Каховка окуповане, і коли буде безпечно повернутися додому невідомо.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказана ухвала направлена відповідачу засобами поштового зв`язку, та отримана ним.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до положень ч. 5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 19.10.2022 за № 2113-7001579576 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (а.с. 15).

16.01.2024 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Рахівської міської ради про видачу йому посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Відповідач листом від 22.01.2024 року за №06-27/182 повідомив позивача про те, що йому відмовлено у наданні посвідчення громадянина, який проживає працює (навчається) на території гірського населеного пункту (а.с. 16-17).

Відмовляючи позивачу у видачі вказаного посвідчення, відповідач вказав про те, що у п. 7 Постанови №345 серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні.

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано зокрема Законом України від 15.02.1995 за № 56/95-ВР "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон № 56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (стаття 1 Закону № 56/95-ВР).

Відповідно до статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 № 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 № 647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено місто Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Згідно статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.

Суд зазначає, що Закон № 56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.

Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою № 345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.

Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (пункти 1, 2).

Згідно пунктом 4 Положення № 345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.

Відповідно до пунктом 7 Положення № 345 посвідчення видаються таким категоріям громадян:

а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;

б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);

в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 8 Положення № 345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:

а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом;

б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи;

в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.

Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.

Разом з тим, суд зазначає, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону № 1706-VII).

Так, Президентом України 24 лютого 2022 року прийнято Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Відповідно до пункту 1 Указу№64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому такий було продовжено, на даний час не скасовано.

На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.

Так, статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, частиною 3 статті 7 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судом, відповідач відмовляючи у видачі посвідчення вказав на те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, що підтверджує факт внутрішнього переміщення, проте місцем постійного проживання є "покинуте постійне місце проживання". Також зазначено про те, що аналіз положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підтверджує, що внутрішньо переміщені особи проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту тимчасово, водночас вказаний Закон не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.

Суд наголошує, що у частині першій статті 5 Закону № 1706-VII чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 05.11.2021 № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Разом з тим, відповідно до пункту 10 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1871-IX на період тимчасової окупації російською федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій російською федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_3 .

Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: м. Каховка. Між тим, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Однак у цьому Переліку на даний час місто Каховка не значиться. Крім того, суд зазначає, що за правилами ч.1 ст.5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Зі змісту аналізу вказаного положення Закону слідує, що така довідка не може підтверджувати постійне проживання у гірському населеному пункті, оскільки носить тимчасовий характер (видається на період наявності певних обставин), а твердження позивача стосовно того, що він проживає більше шести місяців у гірському населеному пункті не мають визначального значення за встановлених обставин, а тому не приймаються до уваги.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, то суд вказує на те, що Ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 14.02.2024 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення рішення у справі. Зважаючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, то враховуючи вимоги ст. 139 КАС України, з позивача слід стягнути до Державного бюджету України судовий збір в сумі 1211,20 грн (за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою).

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області (90600, Закарпатська область, Рахівський район, м. Рахів, вул. Миру, буд. 34) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяС.А. Гебеш