Рішення

від 24.04.2024 по справі 420/7130/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7130/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 04 березня 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор», в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 включно ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 294-IX на 01.01.2020 р., Законом № 1082-IX на 01.01.2021 р., Законом № 1928-IX на 01.01.2022 р. та Законом № 2710-IX на 01.01.2023 р.;

- зобов`язати державну установу «Херсонський слідчий ізолятор» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія), матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з 02.06.2014 року вона проходила службу в органах ДКВС України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін. З 15.10.2019 року позивачку було призначено на посаду заступника начальника відділу по роботі з персоналом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор».

Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 25.01.2023 року № 6/ОС позивачку призначено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» на посаду старшого інспектора (з виховної роботи з персоналом) сектору по роботі з персоналом.

В подальшому, наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 23.11.2023 року № 43/ОС було звільнено 23.11.2023 року з ДКВС України майора внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади старшого інспектора (з виховної роботи з персоналом) сектору по роботі з персоналом відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Однак, після звільнення позивачкою було з`ясовано, що з 29.01.2020 року її посадовий оклад відповідачем визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня, що додатково підтверджується довідкою державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 17.01.2024 року.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні грошового забезпечення протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

З вимогами, викладеними в позовній заяві позивачем, відповідач не погоджується та зазначає, що станом на 01.01.2020 р. пункт 4 Постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, саме з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

20 березня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 11545/24).

27 березня 2024 року від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № 12381/24).

Станом на 24 квітня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 (далі позивачка) з 02.06.2014 року проходила службу в органах ДКВС України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін.

З 15.10.2019 року позивачку було призначено на посаду заступника начальника відділу по роботі з персоналом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» .

Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 25.01.2023 року № 6/ОС позивачку призначено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» на посаду старшого інспектора (з виховної роботи з персоналом) сектору по роботі з персоналом.

В подальшому, наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 23.11.2023 року № 43/ОС було звільнено 23.11.2023 року з ДКВС України майора внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади старшого інспектора (з виховної роботи з персоналом) сектору по роботі з персоналом відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Однак, після звільнення позивачкою з`ясовано, що з 29.01.2020 року її посадовий оклад відповідачем визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня, що додатково підтверджується довідкою державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 17.01.2024 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Положеннями статті 9 Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Наказом МО України від 07.06.2018 року №260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі Порядок), п.1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Цей Порядок розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і «Про донорство крові та її компонентів» та Постанов КМУ від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів осіб, зайнятих на шифрувальній роботі», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до п.2 Порядку грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту);

допомоги.

Згідно п.1 Розділу XXIII Порядку виплата грошової допомоги для оздоровлення, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 Розділу XXIV Порядку виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Крім того, статтею 9 Закону визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі Постанова №704 ) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.

Постановою №704 зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції станом до 24.02.2018 року) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З наведеного вбачається, що положеннями пункту 4 Постанови №704 передбачено порядок (формулу) визначення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями, складовою частиною якої (формули) може бути мінімальна заробітна плата.

Водночас, Постановою №103 (набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

З наведеного вбачається, що Постановою №103 до пункту 4 Постанови №704 внесені зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року.

При цьому, положення, що вказаний розрахунок повинен (може) проводиться в тому числі з урахуванням розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року, з вказаного пункту була вилучена, водночас, зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Поряд з цим, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII (далі Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

З аналізу наведеного вбачається, що згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням (а також для проведення перерахунку пенсії), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (як база) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Крім того, вказаним Законом №1774 передбачено, що до внесення змін до законів України щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування (в тому числі при перерахунку пенсії) як розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням мінімальної заробітної плати (чи її частини).

Поряд з цим, суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено.

Судом, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (вказаний п.4 Постанови № 704 у первісній редакції також містив посилання і щодо застосування величини мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, однак, про неможливість такого застосування апеляційний суд зазначив вище).

Суд зазначає, що розмір прожиткового мінімуму встановлюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому не є сталим (постійним), в тому числі, оскільки за своєю сутністю є вартісною оцінкою споживчого кошика, у якому мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для забезпечення здоров`я людини та життєдіяльності.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що саме з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у позивача (з урахуванням обставини не застосування при розрахунку посадових окладів мінімальної заробітної плати) виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Крім того, відповідно до п.14 Розділу 1 Порядку грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги, одноразової допомоги при звільненні, премії) без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, є протиправними.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру про необхідність перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також всіх інших належних за спірний період додаткових видів грошового забезпечення та видачі оновленого грошового атестату та довідки про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, то такі вимоги є похідними та підлягають задоволенню, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги, одноразової допомоги при звільненні, премії) без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Зобов`язати Державну установу «Херсонський слідчий ізолятор» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги, одноразової допомоги при звільненні, премії) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна установа «Херсонський слідчий ізолятор» (вул. Перекопська, буд. 10, м. Херсон, 73005, код ЄДРПОУ 08564707).

Суддя С.О. Cтефанов