Постанова

від 26.11.2024 по справі 420/7130/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/7130/24

Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом адвоката Компанієць Анастасії Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2024 року адвокат Компанієць А. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції з позовом до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» (далі відповідач, ДУ «Херсонський слідчий ізолятор»), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія), матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до Постанови № 704 та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі Порядок №925/5).

В обґрунтування позовних вимог адвокат ОСОБА_1 зазначає, що, у період проходження військової служби, відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення у заниженому розмірі, зокрема, посадовий оклад, оклад за військовим званням, додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виплачувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

На переконання адвоката, її довірителька має право на перерахунок грошового забезпечення, у зв`язку з відновленням за рішенням суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, згідно якої складові грошового забезпечення, слід визначати шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідні тарифна коефіцієнти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги, одноразової допомоги при звільненні, премії) без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги, одноразової допомоги при звільненні, премії) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII (далі - Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, є протиправними, а порушене право позивача слід відновити шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату посадового окладу та окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

В апеляційній скарзі, ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів про порушення судом норм процесуального права скаржник зазначає, що суд під час розгляду даного спору не звернув уваги на те, що позов поданий із порушенням шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Покликаючись на правову позицію верховного Суду викладену у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, скаржник зазначає, що отримання відповіді на заяву позивачки не змінює час, коли остання повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона стала вчиняти активні дії задля відновлення порушеного права.

В апеляції скаржник наголошував на тому, що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення, не врахував, що попри скасування з 29.01.2020, в судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103), яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, сама Постанова №704 досі викладена у редакції Постанови №103, де в пункті 4 зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, на переконання скаржника, розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовцям, в тому числі і позивачу, має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

З огляду на це, скаржник вважає безпідставним зобов`язання рішенням суду здійснити перерахунок посадового окладу, окладу за військовим званням, інших видів грошового забезпечення та одноразових виплат із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року.

Адвокат, скориставшись процесуальним правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційної скарги та обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції.

Адвокат просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходила військову службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, зокрема у період з 15.10.2019 по 23.11.2023 у ДУ «Херсонський слідчий ізолятор».

Так, з 15.10.2019 позивачка призначена на посаду заступника начальника відділу по роботі з персоналом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» .

Наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 25.01.2023 № 6/ОС ОСОБА_1 призначена відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» на посаду старшого інспектора (з виховної роботи з персоналом) сектору по роботі з персоналом.

Наказом ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 23.11.2023 № 43/ОС ОСОБА_1 , майор внутрішньої служби, звільнена 23.11.2023 з ДКВС України з посади старшого інспектора (з виховної роботи з персоналом) сектору по роботі з персоналом відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Протягом спірного періоду посадовий оклад визначений відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 до Постанови №704, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, що підтверджується довідкою ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 17.01.2024.

14.01.2024 адвокат звернулася до ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» подала запит про інформацію стосовно проходження служби ОСОБА_1 та стосовно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.

Листом від 18.01.2024 відповідач надав довідку про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2022 по 23.11.2023 (дату звільнення) та повідомив що надати повну інформацію стосовно іншого періоду (з дати призначення позивачки на посаду до 01.05.2022) немає можливості з огляду на перебування установи в зоні тимчасової окупації та встановлену після деокупації відсутність первинної документації(а.с.15).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування пункту 4 Постанови №704 в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

По-перше, колегія суддів вважає за необхідне надати відповідь на доводи скаржника про пропуск позивачкою шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.

Частина 1 статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено висновок про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 08.08.2024 у справі №380/29686/23.

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06. 2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).

Наведене свідчить про те, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що на час здійснення нарахування грошового забезпечення позивачці у період з 29.09.2021 по 19.07.2022 діяла частина 2 статті 233 КЗпП України, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.

Далі, у період з 19.07.2022 по 20.05.2023 діяв карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, який продовжив строки звернення до суду, визначені статтею 233 КЗпП України (у редакції, чинній після 19.07.2022) до закінчення дії карантину в Україні (30.06.2023).

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку що відсутні підстави вважати, що позивачка пропустила строк звернення до суду, у зв`язку з чим колегія суддів визнає наведені доводи скаржника безпідставними.

Переходячи до оцінки доводів скаржника стосовно правомірності застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовцям, а також додаткових видів грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке.

Приписами частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частинами 2, 3 наведеної норми, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова №704 ) затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 також містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Також колегія суддів враховує, що 06.12.2016 Верховна Рада України прийняла Закон України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом №1774-VIII (01.01.2017) на законодавчому рівні існує заборона застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Слід також зазначити, що згідно статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III), базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

На момент набрання чинності Постанови №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції пункту 6 Постанови №103 (яка набрала чинності 24.02.2018), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 пункт 4 викладений у редакції згідно пункту 6 Постанови №103 та визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».

Текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704, у зв`язку з прийняттям Постанови №103, не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 №1644 і від 30.08.2017 №704» виклав, зокрема, примітку до Додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції:

« 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

В аналогічній редакції викладена також і примітка Додатку 14 до Постанови №704.

Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21, у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції сформулював наступні висновки, які також висловлені у постановах касаційного суду, зокрема, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21, від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 22.03.2023 у справі №340/10333/21:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що положення пункту 4 Постанови № 704, в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закон «Про Державний бюджет України» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивачки та обрахунок інших виплат слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 01.01.2018), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом адвоката Компанієць Анастасії Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 26.11.2024.