Постанова

від 15.04.2024 по справі 520/35260/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 р.Справа № 520/35260/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЮТА" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., повний текст складено 23.02.24 року по справі № 520/35260/23

за позовом Приватного підприємства "ЮТА"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ЮТА" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.06.2023 №0/18644/04-16.

Разом з позовною заявою, представником позивача надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 р у задоволенні клопотання Приватного підприємства "ЮТА" про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Заяву Головного управління ДПС у Харківській області про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву Приватного підприємства "ЮТА" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишено без розгляду.

Приватне підприємство "ЮТА", не погодившись з ухвалою суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає , що судом були порушені процесуальні норми щодо прийняття позову, залишення позову без розгляду, принцип рівності сторін, що робить оскаржувану увалу незаконною. Зазначає , що про існування заяви про залишення позову без розгляду, ні позивачу, як і про її обґрунтування, ні його представнику не було відомо. В засіданні 21.02.2023 року представник позивача зазначив про те, що йому невідомо про існування заяви про залишення позову без розгляду, її текст та обґрунтування, на що суддею не було надано часу для ознайомлення. Вказує на наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом , які помилково не прийнятті до уваги судом першої інстанції. Посилаючись на підстави та обґрунтування , викладенні в апеляційній скарзі , просить суд скасувати ухвалу від 21.02.2024 року про залишення позовної заяви без розгляду, направити справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

Головне управління ДПС у Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що з позовної заяви та доданих до неї матеріалів підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними позивачем не наведено. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 залишити в силі.

Сторони належним чином повідомленні про час та дату судового засідання.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу , суд першої інстанції виходив з того , що після відкриття провадження у справі судом встановлено порушення позивачем місячного строку на звернення до суду, натомість в аспекті положень ч. ч.3, 4 ст. 123 КАС України, позивачем не наведено та не доведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, тому дійшов висновку, що позовну заяву на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України слід залишити без розгляду, у зв`язку з чим, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає дані висновки помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Згідно ч.ч.1,2 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Вимоги до позовної заяви та документи, що додаються до неї, викладено в статтях 160 та 161 КАС України й згідно із ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Приписами ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зазначена норма кореспондує й приписам ч.1 ст.169 КАС України, згідно з якою суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАС України).

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).

Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу, що норма ст.123 КАС України передбачає, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Дійшовши висновку, що позов подано після закінчення встановлених законом строків, суд повинен вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові 09.05.2023 року у справі №320/6121/21,позовну заяву може бути залишено без розгляду у разі, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними. При цьому, зміст вказаних процесуальних норм вказує, що у разі якщо позивач при поданні позовної заяви не заявив про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, визнані судом неповажними, то суд має залишити позов без руху та надати позивачу строк на звернення до суду з заявою про поновлення строку.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як свідчать матеріали справи позивачем в позовній заяві було заявлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач зазначив причини пропуску строку звернення до суду, які він вважає поважними.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Через канцелярію суду 19.12.2023 представником відповідача подане клопотання про залишення позову без розгляду. В обґрунтування клопотання вказано про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Разом із тим, суд першої інстанції, розглядаючи доводи відповідача про відсутність поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду і дійшовши висновку, що вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави є неповажними, не надав позивачу процесуальної можливості скористатися правом на зазначення інших причини поважності пропущеного строку, з відповідним обґрунтуванням, що є порушенням вимог процесуального закону, передбачених статтями 121, 123 КАС України.

Тобто, суд першої інстанції після відкриття провадження у цій справі, дійшовши висновку, що вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави є неповажними, мав залишити позов без руху та надати право позивачу зазначити інші причини поважності пропущеного строку, з відповідним обґрунтуванням, а не відразу застосовувати приписи частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та залишати позов без розгляду.

Матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом зазначення інших причини поважності пропущеного строку та надання відповідних доказів.

Отже, суд першої інстанції позбавив позивача можливості скористатися своїм правом на зазначення інших причини поважності пропущеного строку, з відповідним обґрунтуванням, та надання письмових доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Подібний висновок щодо тлумачення вимог статті 123 КАС України викладений у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19, від 15 грудня 2021 року у справі №300/34/20, від 20 жовтня 2022 року у справі №380/16907/21.

Щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом , колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальнихстроківобмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленнямстроківдля звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження такихстроківобумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Інститутстроківв адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Таким чином, за змістом наведених процесуальних норм законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Для звернення до адміністративного суду з позовом щодо захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що такі законодавчо встановлені строки звернення до адміністративного суду, не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету - якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. Водночас, не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шестимісячного з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

В свою чергу, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Отже, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Разом з цим, спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно достатті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днемграничногостроку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/абограничногостроку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо такаподатковадекларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Суд зазначає, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Такий правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.

За висновками Європейського суду з прав людини загально прийнятним уважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі «Хаджіанастасіу проти Греції», пункти 32-37).

Разом з цим очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі «Йодко против Литви» (Jodko v. Lithuania).

Слід зауважити, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі № 826/11070/17 зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 420/3129/20 зазначає, що процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плинустроківзвернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Зазначені висновки щодо питання поновлення пропущеного процесуального строку, сформовано Верховним Судом у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 160/9356/22.

Основними аргументами ТОВ «ЮТА» щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом є посилання на обставини введення на території України воєнного стану.

Питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 02 червня 2022 року у справі у № 757/30991/18-а, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 та від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22.

Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зазначив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд наголосив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Варто також зауважити, що у своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Систематичні ракетні обстріли міста Харкова є загальновідомим фактом та висвітлюється у численних ЗМІ, в тому числі і у періоді, на який припав перебіг процесуального строку на звернення до суду з даним позовом, і ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачем з огляду на наведення ним конкретних фактів, як саме введення воєнного стану та означені обставини об`єктивно могли вплинути на пропуск такого строку.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом ТОВ «ЮТА» вказує , що місто Харків з першого дня війни досі перебуває у стані постійної імовірності активних бойових дій, робота всіх підприємств та державних органів також має свою специфіку просить врахувати, що діяльність ГУ ДПС з адміністрування податків та зборів у 2022 році була перенесена на інші відділення ДПС України, в той час, коли підприємства такої можливості не мали. Постійна напруга із завданням збереження документації підприємств також має свої наслідки. Оскільки на воєнний час підприємство працює в обмеженому режимі та на директора покладено обов`язки із забезпечення та ведення бухгалтерського обліку, всі працівники, перебувають у відпустках за свій рахунок та директор самостійно особисто забезпечує схоронність первинної документації підприємства, договір з адвокатом було укладено лише 01.12.2023 року, подано позов 06.12.2023 року.

З матеріалів справи вбачається , що основним видом діяльності ПП «ЮТА» є КВЕД 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (експорт).

Як вказує позивач всі основні засоби та виробничі потужності (нерухомість, нежитлові приміщення, склади, земельні ділянки та сільськогосподарська техніка) ПП «ЮТА», знаходяться з 24.02.2022 року на момент проведення камеральної перевірки на тимчасово окупованій території відповідно до Наказу № 75 від 25.04.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», а саме на території Харківської області Куп`янського району.

У зв`язку з введенням воєнного стану на території України, неприпиненням бойових дій на території Харківської області, де здійснювало господарську діяльність Підприємство, ПП «ЮТА» було позбавлене основного виду діяльності та було змушено призупинити господарську діяльність підприємства в цілому.

В підтвердження наведеного позивачем до матеріалів справи надано : Акт знищення та пошкодження первинних документів бухгалтерських документів та первинної документації, а також комп`ютерної техніки з бухгалтерською базою даних ПП «ЮТА» від 04.05.2022 р.; Наказ 1-В від 13.01.2023 р. «Про часткове відновлення діяльності» ПП «ЮТА»; Повідомлення про неможливість вивезення первинних документів ПП «ЮТА» від 02 травня 2022 р. №0111-23/05; Наказ №1-П від 24.02.2022 р. «Про оголошення простою» ПП «ЮТА» ; Повідомлення про втрату первинних документів ПП «ЮТА» від 02 травня 2022 року вих. №02-23/05.

Також, позивачем до матеріалів справи надано Сертифікат Полтавської ТТП від 07.11.2023 р. № 5300-23-4401, яким підтверджується наявність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють не виконання податкових обов`язків Приватним підприємством «ЮТА» .

В оскаржуваній ухвалі, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним аргументам, не перевірив обставини, на які посилається позивач, не з`ясував, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу ПП «ЮТА», та чи мав можливість скаржник своєчасно вчинити відповідні процесуальні дії.

Отже, суд першої інстанції передчасно застосував наслідки, передбачені частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 24 січня 2024 року у справі № 2040/7854/18.

Постановою Великої палати Верховного Суду від 05.12.2018 року в справі № П/9901/736/18 встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Інші аргументи та доводи, наведені апелянтом, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

З огляду на вищевикладене у сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання, а тому, враховуючи межі розгляду судом апеляційної інстанції та його повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим ухвала суду на підставі ст. 320 КАС України підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 по справі № 520/35260/23 скасувати.

Справу № 520/35260/23 направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий Повний текст постанови складено 22.04.2024 року