Постанова

від 24.04.2024 по справі 140/22429/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/22429/23 пров. № А/857/25663/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року (головуючий суддя: Мачульський В.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ОСОБА_1 , 11.08.2023 звернувся із позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- № 0276287-5233-0306 від 25.09.2019,

- № 0276288-5233-0306 від 25.09.2019,

- № 0024360-5233-0306 від 19.03.2020,

- № 0024361-5233-0306 від 19.03.2020 в частині нарахування податку на нерухоме майно за 2018 рік в сумі 10068,39 грн. та за 2019 рік в сумі 27084,86 грн, разом 37153,25 грн.

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач безпідставно та незаконно визначив вказаними податковими повідомленнями-рішеннями податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, а саме щодо нерухомості за адресою АДРЕСА_1 . Оскільки такі будівлі є спорудами сільськогосподарського призначення, які позивач використовує як сільськогосподарський товаровиробник у своїй діяльності як фізична особа, для відгодівлі сільськогосподарських тварин для власного використання. Внаслідок цього такі об`єкти нежитлової нерухомості не підлягають оподаткуванню на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового Кодексу України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Відповідач, 12.02.2024 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволеною, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Технічних паспортів, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

1) свинарник Б-1 площею 495,5 кв.м;

2) свинарник А-1 площею 802,6 кв.м; (а. с. 9-12).

ГУ ДПС у Волинській області 25.09.2019 винесено податкові повідомлення-рішення № 0276287-5233-0306 та № 0276288-5233-0306, а також податкові повідомлення-рішення 19.03.2020 № 0024360-5233-0306 та № 0024361-5233-0306, відповідно до яких ОСОБА_1 , визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2018 рік у розмірі 6225,17 грн, 3843,22 грн та за період 2019 рік у розмірі 10338,61 грн та 16746,25 грн відповідно (а. с. 7, 7-зворот).

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся із цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт діяльності позивача як фізичної особи, яка відгодовлює сільськогосподарських тварин для власних потреб та наявність права власності на спірні об`єкти нерухомості у межах провадження такої діяльності, за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Системний аналіз вищенаведеної норми, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником і така будівля не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 380/18104/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 а саме:

1) свинарник Б-1 площею 495,5 кв.м;

2) свинарник А-1 площею 802,6 кв.м; (а. с. 9-12).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач покликається на те, що вищенаведені об`єкти нерухомості, щодо яких відповідачем нараховані податкові зобов`язання, використовуються ним для ведення особистого селянського господарства з метою забезпечення його рослинними та тваринними продуктами сільського господарства, тобто позивач є сільськогосподарським товаровиробником.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання позивача безпідставними, з огляду на таке.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачеих цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у справі № 500/2407/18 постанова від 24 лютого 2020 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача, як сільськогосподарського товаровиробника.

Крім цього, необхідно зуважити, що згідно п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, підтвердженням використання об`єктів нерухомості протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності є первинні документи бухгалтерського обліку. Такими первинними документами, серед інших, можуть виступати: акт введення будівлі в експлуатацію; акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), яке використовується у процесі господарської діяльності; акти приймання-передачі; розрахунки амортизації; товарно-транспортні накладні; касові чеки; накладні; платіжні доручення; внутрішні акти на переміщення сировини/товару між цехами тощо.

На думку суду апеляційної інстанції, зазначеними документами, за умови їх ідентифікації із вказаними будівлями, може підтверджуватися факт ведення господарської діяльності, зокрема сільськогосподарського товаровиробництва.

Однак, такі документи до матеріалів справи не подано.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належними доказами не підтверджено, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві приватної власності (свинарник Б-1 площею 495,5 кв. м та свинарник А-1 площею 802,6 кв. м), у податкові періоди, за які нараховані податкові зобов`язання, використовувалося позивачем безпосередньо для здійснення сільськогосподарського товаровиробництва.

Враховуючи вищенаведене, оскільки, ОСОБА_1 не подано й матеріалами справи не підтверджено, що він є сільськогосподарським товаровиробником, тобто позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, так як оскаржувані податкові-повідомлення рішення винесені на підставі та в межах повноважень наданих контролюючому органу, а отже є законними.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 140/22429/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін