Постанова

від 24.04.2024 по справі 212/7570/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1931/24 Справа № 212/7570/23 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/7570/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства«Криворізький залізоруднийкомбінат» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Борис О.Н.,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з даним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він працював з 11.06.1971 року по 31.03.1998 рік на ДСФ РУ ім. Комінтерна треста «Ленінруда» - ДСФ ШУ «Октябрское» виробничого об`єднання по видобутку залізної руди підземним способом «Кривбасруда», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком». З 11.06.1971 року по 02.08.1993 року працював машиністом екскаватора, з 02.08.1993 по 31.03.1998 працював електрослюсарем по ремонту обладнання. 31.03.1998 року був звільнений по стану здоров`я. Відповідачем не було створено безпечних і нешкідливих умов праці, внаслідок чого у позивача виникло професійне захворювання. Останньому було встановлено діагноз: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія, з помірно вираженим стійким больовим синдромом та помірним статикодинамічним порушенням на дисках поперекового остеохондрозу. 20.09.1993 року позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60% та третю групу інвалідності, з наступним переоглядом. При переоглядах 1994 року, 1995 року, 1997 року, 1999 року, 2000 року, 2001 року, 2002 року було встановлено погіршення стану здоров`я позивача, 2004 року останньому була встановлена 2 група інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 70% безстроково. Вважає,що звини підприємства,яке нестворило безпечнихумов праці,він втратив своє здоров`я, чим йому була завдана моральна шкода, яка полягаєв тому,що позивач відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення звичного способу життя, потреба додаткових зусиль для організації життя, порушення нормальних життєвих зв`язків,внаслідок неможливостівести активнежиття.Розмір завданоїморальної шкодипозивач оцінивв 435500грн.,які просивсуд стягнутиз відповідача. Також просив покласти на відповідача судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 320 000 гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб, витрати на правову допомогу в розмірі 6613,09 гривень 09 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, зокрема стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на правову допомогу 6613,09 грн. та на користь Держави судовий збір 3200 грн..

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутній акт розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння), який складається санітарним лікарем, повідомлення про хронічне професійне захворювання (Форма N388/у), яким встановлений остаточний діагноз професійного захворювання. Довідка №111 від 12.07.1993 року складена цеховою поліклінікою не є документом (висновком) про професійні захворювання, оскільки до повноважень цехової поліклініки не входить встановлення зв`язку між умовами праці та професійними захворюваннями.

Розмір моральної шкоди не відповідає принципу справедливості, домірності та виваженості. Стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на правову допомогу вважає надмірним та необґрунтованим. Суд не звернув увагу, що дана справа є нескладною та малозначною справою, з чим фактично погоджується й сам представник позивача, оскільки в позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Отриманим професійним захворюванням ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і в поперековому відділах хребта, порушення ходи та інші негативні наслідки. Вважають, що АТ «Кривбасзалізрудком» повинно нести відповідальність за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював з 11.06.1971 року по 31.03.1998 рік на ДСФ РУ ім. Комінтерна треста «Ленінруда» - ДСФ ш.«Октябрська» виробничого об`єднання «Кривбасруда», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком». З 11.06.1971 року по 02.08.1993 року позивач працював машиністом екскаватора шахти «Октябрська», з 02.08.1993 року по 31.03.1998 року - електрослюсарем по ремонту обладнання на дільниці №12 шахти «Октябрська». 31.03.1998 року був звільнений за станом здоров`я (п.2 ст.40 КЗпП України) (а.с.12, 13).

Згідно з копією довідки №111 від 12.07.1993 року, позивачу було встановлено діагноз: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія, з помірно вираженим стійким больовим синдромом та помірним статикодинамічним порушенням на дисках поперекового остеохондрозу (а.с.7).

Відповідно до Акту огляду у ВТЕК від 20.09.1993 роду позивачу у зв`язку із профзахворюванням (хронічна дискогенна полірадикулопатія) первинно встановлена 3 група інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 60% з переоглядом через один рік (а.с.18).

При повторному переогляді ВТЕК від 12.10.1994 позивачу у зв`язку із профзахворюванням встановлено 3 групу інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 60%, з датою наступного переогляду 01.09.1995 року. (а.с.18 зв. бік).

Згідно з копією виписки з Акту огляду у ВТЕК від 30.10.1995 року, позивачу у зв`язку із профзахворюванням встановлено 3 групу інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 50%, з датою наступного переогляду 01.09.1997 року (а.с.19).

Відповідно до копії виписки з Акту огляду у ВТЕК від 15.09.1997 року, позивачу у зв`язку із профзахворюванням встановлено 2 групу інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 80%, з датою наступного переогляду 01.09.1998 року (а.с.19 зв. бік).

Згідно з копіями Виписок з Акту огляду у ВТЕК від 13.10.1999 року, від 04.10.2001 року, від 26.09.2002 року та копії Витягу з Акту огляду у ЛТЕК від 20.09.2000 року, позивачу у зв`язку із профзахворюванням встановлено 2 групу інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 70% та призначено дату наступного переогляду (а.с.20, 21).

Відповідно до копії Виписки з Акту огляду у ВТЕК від 30.09.2004 року, позивачу у зв`язку із профзахворюванням встановлено 2 групу інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 70% з 01.10.2004 року безстроково (а.с.22).

У зв`язку із профзахворюванням ОСОБА_1 здійснювались виплати з відшкодування збитків, що підтверджується копіями наказів №532 від 09.11.1993 року, №457 від 20.10.1994 року, копія наказу від 1996 року, №613 від 20.10.1997 року, №763 від 09.12.1998 року, №758 від 10.11.1999 року та №379-р від 29.09.2000 року, що містяться в матеріалах справи (а.с.14, 16).

Згідно відповіді Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» обласна медико-соціальна експертна комісія №2 за №288 від 14.09.2023 року, згідно якої Акт ф.П-4 «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання» та санітарно-гігієнічна характеристика умов праці в документах медекспертної справи ОСОБА_1 , 1949 р.н., відсутні (а.с.42).

Також, згідно з копією відповіді Відділу контролю за правильністю призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.10.2023 року за №0400-010315-8/171895, особова справа ОСОБА_1 була передана 01.04.2001 до відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області згідно акту приймання-передачі від ОАО «Криворізький залізорудний комбінат» з повідомленням про хронічне професійне захворювання (отруєння) №544 від 17.06.2023. Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, актом приймання-передачі не передавався (а.с.41).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що тяжкі та шкідливі умови праці на підприємстві відповідача призвели до професійного захворювання позивача, та цим позивачу було заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив зі ступеню, характеру, обсягу і тривалості страждань, та того, що професійна працездатність в зв`язку з професійним захворюванням згідно висновку МСЕК втрачена на 70%, позивач визнаний інвалідом другої групи безстроково.

Апеляційний суд в цілому погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворюванняпозивача настало через виконання ним трудових обов`язків у складних та шкідливих умовах праці, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених Законом України «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, відповідно до ст.264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці»,КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 20.09.1993 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженіПостановою КМУ №472 від 23.06.1993 року(з наступними змінами).

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкодине менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил).

Відповідно дост.3 Закону України "Про оплату праці"мінімальна заробітна платаце законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями3і8 Конституції Українидають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання, має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14,№ 6-188цс14та №6-207цс14від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 700 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 33500 грн., а максимальний - 1340000 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 70%, який встановлено безстроково.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, з урахуванням роз`яснень, наведених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин.

Матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з отриманим позивачем захворюванням, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у перенесенні раніше та в подальшому фізичного болю, він втратив професійну працездатність у розмірі 70%, став інвалідом ІІ групи. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отримання хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, у почуттях страху, розуміння незмінності в подальшому на краще стану здоров`я. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах позивача ОСОБА_1 .

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що визначений позивачу ОСОБА_1 судом першої інстанції розмір матеріальної компенсації моральної шкоди - 320000 грн., є виваженим, прийнятим з дослідження усіх обставин справи, справедливим та не призведе до збагачення позивача та не призведе до скрутного матеріального становища відповідача. Тому доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо розміру визначеної судом моральної шкоди є неприйнятними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Довідка №111 від 12.07.1993 року складена цеховою поліклінікою не є документом (висновком) про професійні захворювання, оскільки до повноважень цехової поліклініки не входить встановлення зв`язку між умовами праці та професійними захворюваннями, колегія суддів визнає необґрунтованим.

Так, відповідно до п.3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.1995р. №212 (що діяв на час виникнення правовідносин), висновок МСЕК зокрема є одним із доказів встановлення ступеня втрати працездатності через наявність певного захворювання. З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив МСЄК щорічно починаючи з 1993 року, доки у 1999 році йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності 70% і другу групу інвалідності безстроково. При цьому після встановлення втрати професійної працездатності вперше в 1993 році, наказом по підприємству №532 від 09.11.1993р., позивачу призначено щомісячні виплати у зв`язку зі втратою професійної працездатності, і ці виплати здійснювались за аналогічними наказами щорічно. Дана обставина підтверджує безпосередній зв`язок втрати позивачем працездатності через профзахворювання, яке він отримав через роботу у шкідливих умовах праці.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо розміру стягнутої судом правничої допомоги .

Так, положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зістаттею 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинстває відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Відповідно достатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомогице домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом,а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збірдоказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятоїстатті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шостастатті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Пунктами 1, 2 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позовіна позивача.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на професійну правову допомогу, відповідно до Договору про надання правової допомоги та на представлення інтересів від 25.06.2023 року, представлено Акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору, копію прибуткового касового ордеру від 01.10.2023 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг, адвокат Заборський О.В. надав клієнту правову допомогу, яка складається з консультації з: попереднього опрацювання матеріалів законодавчої бази, що регламентує спірні правовідносини 3000 грн. (3 години), підготовка правової позиції, збір доказів, перевірка та підготовка документів 3000 грн. (3 години), підготовка та подання позовної заяви 2000 грн. (2 години), судове представництво 1000 грн. (1 година) (а.с.10).

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У частині четвертійстатті 263 ЦПК Українивизначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19 викладено правову позицію, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

У постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року по справі №380/887/20 зазначено, щосудом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У той же час, надані послуги, щодо попереднього опрацювання матеріалів та законодавчої бази, не є заявами по суті справи, і вчинення (виконання) яких не вимагається судом, а тому згідно з процесуальним законом, не є обов`язковими для відшкодування у кожному без винятку випадку. Суд критично оцінює час, витрачений адвокатом на попереднє опрацювання матеріалів та законодавчої бази, оскільки: у позовній заяві немає посилань на судові рішення, що не може свідчити про надання даних послуг клієнту. Таким чином, дані послуги задоволенню не підлягають.

Виокремлення адвокатом послуги «підготовка правової позиції, збір доказів, перевірка а підготовка документів» як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки, написання позовної заяви» до суду, а тому визначення оплати на суму 3000 грн. є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих відповідачу послуг правничої допомоги.

Послуга надана адвокатом як «судове представництво», задоволенню не підлягає. оскільки справу було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Таким чином, оцінюючи характер правової допомоги у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи, колегія суддів дійшла висновку, про часткове задоволення апеляційної скарги та зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2000 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.376ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає зміні. В іншій частині рішення суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частин 1, 13статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року в частині розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню - змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складений 24.04.2024р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв