Рішення

від 17.04.2024 по справі 148/2731/23

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 148/2731/23

Провадження № 2/148/180/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчука О.О.,

за участю секретаря Носулько К.П.

представників позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Тульчин цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Тульчинське лісомисливське господарство" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила поновити строк звернення до суду, визнати наказ про її звільнення незаконним, скасувавши його та поновити на роботі, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 зазначала, що 04 листопада 2021 року з державним підприємством «Тульчинське лісомисливське господарство» уклала безстроковий трудовий договір та була призначена на посаду старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва ДП «Тульчинське лісомисливське господарство», у період з 04.11.2021 до 31.12.2022 (включно).

З 01.01.2023 згідно з наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 28.10.2022 за № 873, ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» реорганізовано шляхом приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Так, 01 січня 2023 року згідно з наказом ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» від 30.12.2022 № 3-к позивача переведено до філії «Тульчинське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на посаду старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва, яку позивач обіймала з 01.01.2023 до 31.08.2023 (включно), про що зроблені відповідні записи у трудовій книжці.

19.06.2023 року на підставі наказу від 13.06.2023 № 139-к, позивач попереджена про скорочення чисельності та штату працівників та про наступне вивільнення з роботи яке відбудеться 31.08.2023 року.

Повідомлення про скорочення містило пропозицію позивачу, щодо переведення на посаду інженера лісового господарства (з відводів) філії відповідача. Проте, позивач відмовилась від запропонованої роботи, так як ця пропозиція передбачала переведення на роботу у іншу місцевість.

Наказом від 30.08.2023 № 168-к «Про звільнення ОСОБА_4 », позивача 31.08.2023 було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п.1 статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, проведеним відповідачем з порушенням статей 42, 49-2 КЗпП України, що згідно зі статтею 235 КЗпП України є підставою для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають кваліфікаційним вимогам позивача та які наявні на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, але позивачу було запропоновано лише одну вакансію.

Таким чином на дату звільнення 31.08.2023 року, відповідачем не зроблений порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників; не враховано переважне право на залишення позивача на роботі, оскільки остання має тривалий безперервний стаж роботи 1 рік 10 місяців; не запропоновано всі вакантні посади; не виконано обов`язок з працевлаштування позивача.

Також позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу на час ухвалення рішення, враховуючи, що 31.08.2023 року, у день звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідачем відповідно до розрахунково-платіжної відомості за серпень 2023 року, здійснено нарахування на зальну суму 45994.91 грн (сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири гривні, 91 копійка) до складу якої, відповідно до положень статті 44 КЗпП України входить вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку позивача у сумі 19594,24 грн. Тобто, середньомісячний заробіток позивача за останні 2 календарних місяці роботи склав 19594,24 грн, 24 копійки). Середньоденний заробіток позивача складає 911,36 грн.

Представники позивача ОСОБА_4 , за дорученням ОСОБА_1 та адвокат Купіна А.В. у судовому засіданні позовну заяву підтримали в повному обсязі, просили задовольнити у судовому порядку, додатково пояснивши, що ОСОБА_4 була звільнена без погодження з профспілкою працівників лісового господарства України, відповідач за три місяці до вивільнення не звернувся письмово до профспілкової організації з приводу погодження на звільнення відповідача. Крім цього згідно штатного розпису відповідача на підприємстві на день звільнення позивача було 44 вакантні посади, а позивачу запропонували тільки одну, враховуючи, що з дня попередження позивача про скорочення та звільнення через два місяці, в цей період позивач приймав працівників на роботи, що підтверджується наданими наказами, але позивачу вказані посади, зокрема єгеря запропоновано не було. Також відповідачем при звільнені не враховано, що позивач у 2022 році отримала диплом Магістра за спеціальністю «Лісове господарство» та має на утриманні неповнолітню дитину.

Щодо поновлення строків пояснили, що у зв`язку з істотним погіршенням здоров`я позивача, на фоні незаконного звільнення, у період вересень-листопад місяць 2023 року позивач перебувала на амбулаторному лікуванні в Брацлавській амбулаторії загальної практики сімейної медицини, що ускладнило можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, що підтверджується відповідними довідками. Перебування на амбулаторному лікуванні є суттєвою обставиною та може бути визнано поважною причиною пропуску процесуального строку.

Окрім того, у зв`язку з відсутністю постійного заробітку, постійними проявами різноманітних захворювань, у позивача погіршилося ментальне здоров`я та виникли супутні проблеми психологічного характеру, які потребували отримання постійної консультативної допомоги протягом вересня-листопада 2023 у лікаря-нарколога, що також підтверджується відповідною довідкою.

Також, поважним чинником порушення позивачем строку є воєнний стан, який введений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває й на теперішній час.

Так, у період з 01.09.2023 по 20.12.2023 року на території Вінницької області, постійно лунали повітряної тривоги, що також значно ускладнило звернення позивача до суду, оскільки на утриманні позивача перебуває малолітня дитина, яка потребувала та потребує постійного догляду в умовах щоденних ризиків ракетної небезпеки, позивач була змушена постійно перебувати поруч з дитиною для забезпечення її безпеки та збереження її життя і здоров`я. Чоловік позивача, ОСОБА_5 активно займається волонтерською діяльність та часто перебуває у роз`їздах здійснюючи доставку гуманітарних грузів для підтримки воїнів та мирного населення. Так, у випадку повітряної тривоги позивач повинна була забрати дитину зі школи, що створило умови постійної необхідності знаходження біля дитини.

Позивач вважає причини пропуску строку звернення до суду, а саме: постійні фізичні та психологічні захворювання, запровадження воєнного стану на території України, наявність на утриманні позивача малолітньої дитини, яка потребує постійного догляду - поважними, з огляду на їх тривалість та те, що вони у своїй сукупності унеможливлювали можливість вчинення Позивачем процесуальних дій у визначений законом строк; не залежали від волі Позивача; виникла протягом строку, який пропущено; підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.

ОСОБА_4 у судове засідання неодноразово не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про день та час слухання справи повідомлялася своєчасно та належним чином. Клопотань про відкладення слухання справи суду не надала.

Представник відповідача філії «Тульчинське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», за дорученням ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав, пояснивши, що з метою оптимізації організаційної структури та штатної численності працівників викликаними змінами в організації діяльності та у зв`язку з введенням в дію з 01 вересня 2023 року уніфікованого штатного розпису філією «Тульчинське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» видано наказ від 13 червня 2023 року №139 «Про скорочення штатної чисельності працівників та внесення змін до штатного розпису.

Відповідно до вказаного наказу передбачалось скорочення 69 штатних посад в тому числі і посади старшого майстра лісу Брацлавського лісництва, на якій перебувала позивач по справі.

Також вказав, що у період дії воєнного стану погодження виборного органу профспілкової організації на звільнення позивача не потрібно, оскільки ОСОБА_4 не обрана до профспілкових органів.

19.06.2023 року позивачу вручено попередження про заплановане вивільнення з посади старшого майстра лісу Брацлавського лісництва 31 серпня 2023 року та запропоновано посаду інженера лісового господарства (з відводів), від якого остання відмовилася.

На дату прийняття рішення про скорочення штатної чисельності працівників у Брацлавському лісництві рахувалось дві посади старшого майстра лісу, одну із яких займала позивачка та які підлягали скороченню. Разом з тим, до штатного розпису вводилась одна посада майстра на заготівельних роботах Брацлавського лісництва, яку при оцінці кваліфікації працівників запропоновано іншому старшому майстру лісу Брацлавського лісництва, посада якого також скорочувалася.

На дату вручення позивачу попередження про заплановане вивільнення Брацлавському лісництві було три вакантні посади - помічника лісничого, бухгалтера лісництва та єгеря, які позивачу не пропонувалися, оскільки посада єгеря була запропонована іншому працівнику, посада якого також скорочувалася, посада помічника лісничого не відповідала кваліфікаційним вимогам позивача, а посада бухгалтера не пропонувалася, оскільки батько позивача працював головним бухгалтером на підприємстві, щоб не було конфліктів інтересів.?

Інші наявні вакантні посади на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України були запропоновані працівникам філії, посади яких підлягали скороченню, з урахуванням їх освіти, стажу роботи, місця проживання та місцезнаходження робочих місць.

Таким чином, філією «Тульчинське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» при звільнені ОСОБА_4 було дотримано вимог чинного трудового законодавства України.

Щодо поважності причин пропущення строку позивача звернення до суду, зазначив що копія наказу про звільнення та повний розрахунок з позивачем проведено 31.08.2023 року, тому строк, коли працівник має право звернутися до суду, почався 31 серпня 2023 року. Надані позивачем довідки про амбулаторне лікування в якості доказів поважних причин, з яких пропущено встановлений законодавством строк звернення до суду, викликають, сумнів щодо їх достовірності та належності. В зв`язку з викладеним, просив суд відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 повністю.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

У справі, яка розглядається судом, спірні правовідносини стосуються законності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади, яку вона обіймала.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

На вказаному судам наголошено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що з метою оптимізації організаційної структури та штатної численності працівників у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників.

На підставі наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Тульчинське лісомисливське господарство» від 13 червня 2023 року № 139 «Про скорочення штатної чисельності працівників та внесення змін до штатного розпису філії», були скорочені 69 штатних посад в тому числі і посади старшого майстра лісу Брацлавського лісництва, на якій перебувала позивач ОСОБА_4 (а.с. 66-67 Т.1)

Дана посада, а саме старшого майстра лісу Брацлавського лісництва була взагалі виведена із штатного розпису.

19 червня 2023 року позивача ОСОБА_4 було попереджено про наступне вивільнення з 31 серпня 2023 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Також судом встановлено, що відповідач пропонував ОСОБА_4 зайняти аналогічну вакантну посаду інженера лісового господарства (з відводів) філії «Тульчинське лісомисливське господарство», від чого позивач відмовилася 19.06.2023 року.(а.с. 68 Т.1)

На підставі наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Тульчинське лісомисливське господарство» від 30 серпня 2023 року № 168-к «Про звільнення ОСОБА_4 », звільнено ОСОБА_4 , старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва 31.08.2023 року.(а.с. 73 Т.1)

Разом з тим, суд вважає, що відповідачем не дотримано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Так, судом установлено, що відповідно до інформації про наявність вакантних посад у філії «Тульчинське лісомисливське господарство» наявних в період з 19.06.2023 року по 31.08.2023 року існували 44 вакансії, з яких відповідають кваліфікації позивача, зокрема, Єгер, помічник лісничого, бухгалтер.(а.с. 228-229 Т.2)

Крім цього судом встановлено, що на час прийняття рішення про скорочення штатної чисельності працівників у Брацлавському лісництві рахувалось дві посади старшого майстра лісу, одну із яких займала позивачка та які підлягали скороченню. Разом з тим, до штатного розпису вводилась одна посада майстра на заготівельних роботах Брацлавського лісництва, яку при оцінці кваліфікації працівників запропоновано іншому старшому майстру лісу Брацлавського лісництва, посада якого також скорочувалася.

Таким чином позивачу ОСОБА_4 також не запропоновано посаду майстра на заготівельних роботах Брацлавського лісництва, хоча остання відповідала кваліфікаційним вимогам, оскільки мала диплом магістра за спеціальністю Лісове господарство. (а.с. 32 Т.2)

Посилання представника відповідача, що підприємство не знало про здобуття вищої освіти позивачем, оскільки остання не надала на підприємство диплом, суд прийняти не може та відноситься до них критично, оскільки згідно особової справи позивача наданої на дослідження представником відповідача встановлено про наявність довідки Уманського національного університету садівництва від 02.09.2021 року за № 24-06/5, згідно якої ОСОБА_4 являється студентом першого курсу факультету лісового і садово-паркового господарства Уманського національного університету садівництва. Термін навчання з 01.09.2021 по 31.12.2022 року.(а.с. 87 Т.2)

Крім цього представником позивача у судовому засіданні було пояснено, що ОСОБА_4 було призначено на посаду старшого майстра лісу з умовою, що вона отримає в подальшому вищу освіту, що також підтверджується трудовою книжкою позивача, згідно записів якої встановлено, що позивач прийнята на посаду старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва саме 04.11.2021 року, коли остання вже навчалася на 1 курсі Уманського національного університету садівництва.(а.с. 15-18 Т.1)

Разом з тим, після попередження про звільнення позивача останній пропонувалися лише одна посада - інженера лісового господарства (з відводів) філії «Тульчинське лісомисливське господарство», від якої позивач відмовилася, оскільки вона передбачала переведення на роботу в іншу місцевість. Доказів про пропонування позивачу інших посад в тому числі і некваліфікованих, суду не надано, матеріали справи не містять.

З указаного вбачається, що відповідачем у порушення вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України позивачу не було запропоновані усі вакантні посади, наявні на підприємстві, що свідчить про недотримання філією ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» при звільненні ОСОБА_4 вимог трудового законодавства, оскільки обов`язок стосовно працевлаштування працівника означає не просто запропонувати одну чи декілька вакансій, а всі можливі вакансії для того, щоб створити якомога більше можливостей для працевлаштування особи, а також вжити усіх можливих заходів, направлених на те, аби працівник при скороченні його посади мав змогу працювати.

Подібні за змістом правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21 (провадження № 61-11101св22).

Вищевказаний обов`язок відповідач у даній справі не виконав.

Доводи посилання представників позивача про те, що позивач мала переважне право на залишення на роботі не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким необхідно розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.

Також суд зазначає, що поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним.

Рішення суду про поновлення працівника на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу та внесення відповідного запису до трудової книжки працівника (частина друга статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», абзац перший пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Слід також зазначити, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду.

Таким чином, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивач підлягає поновленню саме на посаді старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва.

У зв`язку із цим, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, про її поновлення на роботі підлягають задоволенню.

Доводи представників позивача про те, що трудовий договір розірвано без згоди профспілкової організації суд відхиляє, оскільки у мирний час за наявності на підприємстві, установі, організації профспілкової організації, розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця здійснюється за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації) не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

У матеріалах справи, зокрема, в матеріалах особової справи, відсутні будь-як відомості (заяви) щодо належності позивача до профспілкової організації. Належних, достовірних та допустимих доказів про повідомлення роботодавця працівником ОСОБА_4 про те, що вона є членом профспілкової організації останньою на день звільнення надано не було.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Встановлено та не заперечується сторонами, що в день звільнення позивача, а саме 31.08.2023 року, відповідно до розрахунково-платіжної відомості позивача за серпень 2023 року, здійснено нарахування на загальну суму 45994,91 грн. до складу якої входить вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 19594,24 грн. яку множимо на два місяці та отримуємо 39188,48 грн.

39188,48 грн. ? на 44 дні та вартість одного дня становить 890,65 грн..

Звільнена позивач була 31.08.2023 року, тобто знаходилась у вимушеному прогулі з 01.09.2023 року по день ухвалення рішення 17.04.2024 року 164 дні.

Отже, розмір середньої заробітної плати за вимушений прогул становить 146066,60 грн. = 890,65 грн. х 164 дні) питання вирішення сплати з цієї суми обов`язкових платежів у вигляді податку, зборів та інших обов`язкових платежів є обов`язком сторін при виплаті вказаної суми.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Проте, не зазначення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування податків і обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового органу у випадках та в порядку, встановленому законом.

У зв`язку із вищевикладеним, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню.

Щодо поновлення строків звернення до суду, суд виходить зі слідуючого.

Судом встановлено, що наказ про звільнення з роботи та розрахунок ОСОБА_4 отримала 31.08.2023 року, а ознайомлена з наказом 30.08.2023 року про що свідчить особистий підпис позивача в наказі. (а.с. 73 Т.1)

До Тульчинського районного суду Вінницької області позов про поновлення на роботі ОСОБА_4 відправила поштою 23.12.2023 року, через три місяці після звільнення.

У своїй позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати причини пропуску звернення до суду поважними та поновити його, посилаючись на те, що у період вересень-листопад місяці 2023 року регулярно перебувала на амбулаторному лікуванні в Брацлавській амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Перебіг хвороби був складним та вимагав тривалого лікування. Позивач була змушена повністю присвятити себе лікуванню та реабілітації, що унеможливило своєчасне звернення до суду. Погіршення стану здоров`я позивача було викликано в тому числі незаконним позбавленням відповідачем права на працю в умовах воєнного стану.

Крім цього, у зв`язку із звільненням, і як наслідок втратою постійного заробітку і зниженням рівня життя, позивач зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв`язки, психічний стан останньої значно погіршився, ув`язку із чим мало не щоденно протягом вересня-листопада 2023 отримувала медичну допомогу у лікаря психіатра у КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР.

Також вказала, що поважним чинником порушення строку звернення до суду є воєнний стан, який введений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Так, у період з 01.09.2023 по 20.12.2023 року на території Вінницької області, 100 раз лунали сигнали повітряної тривоги, що також значно ускладнило звернення позивача до суду, оскільки на утриманні перебуває малолітня дитина, яка потребувала та потребує постійного догляду в умовах щоденних ризиків ракетної небезпеки, позивач була змушена постійно перебувати поруч з дитиною для забезпечення її безпеки та збереження її життя і здоров`я.

На підтвердження поважних причин пропуску строку позивачем надана довідка КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР від 04.12.2023 року про те, що ОСОБА_4 неодноразово протягом 3-х місяців з вересня по листопад 2023 року отримувала консультативну допомогу в лікаря психіатра в амбулаторних умовах в ЦТЗ «Соціотерапія». (а.с. 31 Т.1)

Також надала довідку № 367 від 15.09.2023 року КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради, згідно якої ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному лікуванні в лікарні Брацлавської амбулаторії загальної практики сімейної медицини з 15.09.2023 по 25.09.2023 року. (а.с28 Т.1).

Довідку № 393 від 09.10.2023 року КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради, згідно якої ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному лікуванні в лікарні Брацлавської амбулаторії загальної практики сімейної медицини з 09.10.2023 по 20.10.2023 року. (а.с. 29 Т.1)

Довідку № 420 від 03.11.2023 року КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради, згідно якої ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному лікуванні в лікарні Брацлавської амбулаторії загальної практики сімейної медицини з 03.11.2023 по 15.11.2023 року. (а.с. 30 Т.1)

Копію свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 21.09.2016 року, згідно якої ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , Батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . (а.с. 27 Т.1)

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції", "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визначає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 664/2838/17, норми трудового права не містять переліку обставин, які суд може вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, тому вирішення даного питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Таким чином судом встановлено, що своєчасному, в місячний строк зверненню до суду позивачу перешкоджали його захворювання в період з вересня по листопад включно, що підтверджується відповідними довідками наданими позивачем (т. 1 а.с.28-31).

Також суд визнає поважним чинником порушення строку звернення до суду, воєнний стан, який введений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, оскільки у період з 01.09.2023 по 22.12.2023 року на території Вінницької області, більше 100 разів лунали сигнали повітряної тривоги, враховуючи що на утриманні позивача перебуває малолітня дитина, що також підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 27 Т.1), яка потребувала постійного догляду в умовах щоденних ризиків ракетної небезпеки, внаслідок чого позивач була змушена постійно перебувати поруч з дитиною для забезпечення її безпеки та збереження як свого життя так і життя і здоров`я дитини, оскільки уночі 1 вересня 2023 року ворог завдав удару крилатими ракетами «Калібр», одна з яких влучила по території приватного підприємства у Вінницькій області. Пошкоджено майно та є постраждалі. Також 30.09.2023 року на території Вінницької області ворог влучив в об`єкт інфраструктури. Крім цього Повітряні Сили ЗСУ неодноразово за вказаний вище період попередили про рух ворожих безпілотників на Вінниччині.

З огляду на вищевикладене, суд визнає зазначені вище обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Отже, на підставі викладеного, суд вважає, що передбачений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду із позовом про поновлення на роботі пропущений позивачем з поважних причин та підлягає поновленню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4 .

За правилом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, за вимогу не майнового характеру у розмірі 1211,20 та за вимогу майнового характеру у розмірі 1460,66 грн.

Керуючись ст.ст. 40, 42, 49-2 ,235 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_4 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Тульчинське лісомисливське господарство" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ філії "Тульчинське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 168-к від 30.08.2023 року про звільнення ОСОБА_4 з посади старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва.

Поновити ОСОБА_4 на посаді старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Тульчинське лісомисливське господарство".

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Тульчинське лісомисливське господарство" (ЄДРПОУ 44768034, адреса: м. Київ, вул. Шота Руставелі 9-а) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 146066,60 грн.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнутого на користь ОСОБА_4 визначено без утримання податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Тульчинське лісомисливське господарство" (ЄДРПОУ 44768034, адреса: м. Київ, вул. Шота Руставелі 9-а) на користь Держави судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 та за вимогу майнового характеру у розмірі 1460,66 грн.

В іншій частині вимог, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2024 року.

Суддя О.О.Дамчук