Рішення

від 10.04.2024 по справі 366/752/24

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/752/24

Провадження № 2/366/362/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Іванківський районний суд Київської області в складі: головуючогосудді Ткаченко Ю.В., при секретарі Морозовій Я.Р., розглянувши у відкритому судовому засідання в смт. Іванків Київської області, в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенко М. (даліПозивач) в інтересах держави в особі: Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області (даліПозивач 1) звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_1 (далі Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» (даліТретя особа) про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач посилається на те, що Вишгородською окружною прокуратурою Київської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

На території колишньої Кухарівської сільської ради Іванківського району Київської області діяв Колгосп «Перемога».

Зборами уповноважених колгоспників Колгоспу «Перемога» 25.09.1992 прийнято рішення про входження Колгоспу до системи Академії аграрних наук України, як Науково-дослідне господарство «Перемога».

Рішенням Кухарівської сільської ради народних депутатів Іванківського району від 25.12.1995 Дослідному господарству «Перемога» надано у колективну власність 2543,5 га землі для сільськогосподарського виробництва. На підставі вказаного рішення сільської ради видано державний акт на право колективної власності на землею серії КВ від 27.05.1996 року. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24.

Рішенням зборів Дослідного господарства «Перемога» від 27.01.1995, вирішено вийти із системи Академії аграрних наук України і створити колективне сільськогосподарське підприємство. Цим рішенням вирішено створити КСП «Перемога».

Рішенням зборів правління КСП «Перемога» від 04.01.2000 вирішено реформувати КСГІ «Перемога» та створити приватно-пайове господарство «Перемога».

Рішенням загальних зборів КСП «Перемога» від 11.01.2000 року прийнято рішення про реорганізацію КСП «Перемога».

22.07.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області прийнято рішення № 47880966 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення за Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Перемога». Підставою для проведення вказаної реєстраційної дії став державний акт на право колективної власності на землю серії KВ, виданий 27.05.1996 Дослідному господарству «Перемога».

У подальшому, 24.01.2024 року між ОСОБА_1 та СГВК «Перемога» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Біланом Є.Г.

Під час реорганізації КСП «Перемога» змінено організаційно-правову форму підприємства «СГВК «Перемога», яка передбачає інші засади господарювання, на відміну від підприємства, заснованого на колективній власності, що ставить під сумнів правомірність набуття та можливість мати земельну ділянку саме на праві колективної власності.

Земельні ділянки підприємств, які належали припиненим колективним сільськогосподарським підприємствам, які не переоформлені у приватну власність, після 01.01.2019 вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Згідно розпорядження Кабінету міністрів України від 12.06.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» вирішено відповідно до абзацу першого пункту 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначити адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Київської області згідно з додатком. Згідно вказаною Додатку Іванківська територіальна громада з адміністративним центром у смт. Іванків об`єднує територіальні громади, зокрема, і Кухарську.

Таким чином, дійсним власником спірної земельної ділянки є Іванківська селищна рада.

Отже, при прийнятті рішень щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за СГВК «Перемога», державним реєстратором Березанської міської ради, в порушення вимог ст. ст. 28, 82, 116, п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 104 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», ст. ст. 10, 23, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. п. 40, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, не встановлено відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державні реєстрації. Зокрема, при проведенні державної реєстрації не перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяв та відмови в державній реєстрації прав, оскільки доданий до заяви СГВК «Перемога» державний акт на право колективної власності серії КВ від 27.05.1996, що видано ДГ «Перемога», не давали змоги встановити набуття СГВК «Перемога» права приватної власності на земельну ділянку, по-перше, виходячи з положень ст. ст, 7, 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», по-друге, зазначені документи містили відомості про право колективної власності, а не про право приватної власності, а також містили відомості щодо площі землі - 2543,5 га, тим часом як сформована за допомогою Державного реєстру прав відомості Державного земельного кадастру містилися відмінні відомості щодо земельної ділянки, зокрема щодо її площі, а, по-третє, до заяв СГВК «Перемога» заявником не було додано державних актів на земельні ділянки щодо яких, заявником подано відповідні заяви та вчинено реєстраційні дії.

На даний час право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем, без застосування передбачених, законом способів їх набуття, та, як наслідок, порушено право Іванківської територіальної громади вільно розпоряджатися, володіти та користуватися землями комунальної власності.

Оскільки, відповідач у законний спосіб право власності на спірну земельну ділянку не набув, тому прокурор в інтересах держави в особі Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області звертається до суду з позовом, в якому просить суд:

-Витребувати на користь держави в особі Іванківської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га;

-Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою суду від 20 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08 лютого 2024 року від Відповідача до суду надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з тим, що 24.01.2024 року між ОСОБА_1 та СГВК «Перемога» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, який посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Біланом Є.Г., тобто, ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку за оплатним договором. Відповідач вважає себе добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому вважає витребування спірної земельної ділянки з добросовісного набувача порушить критерій пропорційності та покладе на відповідача індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно дост. 41 Конституції Українитаст. 321 Цивільного кодексу України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції Українитакож закріплено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 78 ЗК Україниправо власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першоюстатті 81 ЗК Українивизначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьоїстатті 22 ЗК Україниземлі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1-4ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з п. б ч. 1ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями118,186-1 ЗК України.

Відповідно до положеньст. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3ст. 388 ЦК України).

Судом встановлено, що Рішенням Кухарівської сільської ради народних депутатів Іванківського району від 25.12.1995 Дослідному господарству «Перемога» надано у колективну власність 2543,5 га землі для сільськогосподарського виробництва. На підставі вказаного рішення сільської ради видано державний акт на право колективної власності на землею серії КВ від 27.05.1996 року. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24 /а.с. 21-24, 40-69/.

22.07.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області прийнято рішення № 47880966 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення за Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Перемога». Підставою для проведення вказаної реєстраційної дії став державний акт на право колективної власності на землю серії KВ, виданий 27.05.1996 Дослідному господарству «Перемога» /а.с. 25-30/.

24.01.2024 року між ОСОБА_1 та СГВК «Перемога» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Біланом Є.Г. /а.с. 31-32/.

Спірна земельна ділянка розташована на території Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області.

Власник з дотриманням вимогстатті 388 Цивільного кодексу Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно,з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. (п.58,70,95 Постанови ВПВС від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц)

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписамстатті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятноюта покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (п.6.9., 6.43, 6.53. Постанови ВПВС від 02 листопада 2021 року Справа № 925/1351/19).

Правила частини першоїстатті 388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятоїстатті 12 Цивільного кодексу Українидобросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/вказано, що:

«можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Таким чином, конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

Крім того, якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписівстатті 388 ЦК Українислід застосовувати спеціальну нормупункту 1 частини першої статті 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу, було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Такий висновок сформульовано у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року по справі № 925/1651/19.

Наведене вище свідчить, що ОСОБА_1 , перед укладенням спірного договору, здійснив вивчення/перевірку спірної земельної ділянки та провів порівняння отриманих результатів з даними офіційних реєстрів.

У Постанові Верховного Суду від 02.08.2023 року у справі № 308/8629/19 судом зроблено наступні висновки.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбаченихчастинами першою,третьою статті 388 ЦК України.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правилачастини першої статті 388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно дочастини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин необхідно врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку за оплатним договором купівлі-продажу, що підтверджується квитанціями установ банку.

Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставічастини першої статті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннямистатті 1 Першого Протоколудо Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушеннястатті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар»

Вказане вище свідчить, що витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача ОСОБА_1 порушить критерій пропорційності та покладе на відповідача індивідуальний та надмірний тягар.

Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 02.11.2021 року по справі № 925/1351/19 зроблено наступні правові висновки.

Відповідно дочастин першоїтадругої статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене вГлаві 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьомустаття 400 ЦК Українивказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тимстаття 330 ЦК Українипередбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписівстатті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК Українимістить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно дочастини першоївказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Матеріалами справи підтверджено, що СГВК «Перемога» володіло спірною земельною ділянкою близько п`яти років. Протягом цього часу власником землі не пред`являлись вимоги щодо її витребування у незаконного володільця. Суд також зазначає, що Власнику земельної ділянки було відомо про перебування її у власності СГВК «Перемога», що свідчить витяги з Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 2019 р.

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулюваннястатті 1 Першого протоколує втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіямистатті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушеннястатті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постановивід 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положеньстатей 387,388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписівстатті 388 ЦК Українислід застосовувати спеціальну нормупункту 1 частини першої статті 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

З наведеного вище та за наявності доказів у справи вбачається, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписамстатті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіямистатті 1 Першого протоколудоКонвенціїє те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом,Конвенціянадає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушеннястатті 1 Першого протоколудоКонвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

З урахуванням вищевикладено, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувач земельної ділянки, а задоволення вимог про витребування з володіння відповідача земельної ділянки становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Судовий збір

Згідно до ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.4,10,76,81,259,264-265,268,273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Іванківського районного суду Київської області може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пункту 15.5Перехідних положень ЦПК України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2024 року

Відомості про учасників сторін:

Позивач: Вишгородська окружна прокуратура Київської області, адреса: 07301, Київська область м. Вишгород вул. Кургузова,13, код ЄДРПОУ Київської обласної прокуратури - 02909996

в інтересах держави в особі:

Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ: 04358000, адреса: 07201, Київська область Вишгородський район смт. Іванків вул. Івана Проскури,7

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що стороні позивача: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога», код ЄДРПОУ: 03755489, адреса: 07243, Київська область Вишгородський район с. Кухарі вул. Леніна, 4

Суддя: Юрій ТКАЧЕНКО