Постанова

від 18.12.2024 по справі 366/752/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №366/752/24 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко Ю.В.

Провадження №22-ц/824/12052/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Журби С.О., Писаної Т.О.

при секретарі Дибі І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 квітня 2024 року у справі за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

У березні 2024 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенко М. в інтересах держави в особі: Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Просив суд витребувати на користь держави в особі Іванківської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га, стягнути на користь Київської обласної прокуратури судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Вишгородською окружною прокуратурою Київської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Під час перевірки встановлено, що на території колишньої Кухарівської сільської ради Іванківського району Київської області діяв Колгосп «Перемога».

Зборами уповноважених колгоспників Колгоспу «Перемога» від 25 вересня 1992 року було прийнято рішення про входження Колгоспу до системи Академії аграрних наук України, як Наукове-дослідне господарство «Перемога» (Протокол зборів № 02).

Рішенням Кухарівської сільської ради народних депутатів Іванківського району від 25 грудня 1995 року Дослідному господарству «Перемога» надано у колективну власність 2543,5 га землі для сільськогосподарського виробництва і 27.05.1996 було видано державний акт на право колективної власності на землею серії КВ, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24.

Рішенням зборів Дослідного господарства «Перемога» від 27 січня 1995 року, було прийнято рішення про вихід із системи Академії аграрних наук України і створення колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Перемога» (Протокол зборів № 1).

04 січня 2000 року рішенням зборів правління КСП «Перемога» було прийнято рішення про реформування КСП «Перемога» та створення приватно-пайового господарства «Перемога» (Протокол зборів № 5).

Рішенням загальних зборів КСП «Перемога» від 11 січня 2000 року прийнято рішення про реорганізацію КСП «Перемога» .

22 липня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області прийнято рішення № 47880966 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення за Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Перемога».

Підставою для проведення вказаної реєстраційної дії став державний акт на право колективної власності на землю серії KВ, виданий 27 травня 1996 року Дослідному господарству «Перемога».

24 січня 2024 року між ОСОБА_1 та СГВК «Перемога» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Біланом Є.Г.

Посилався на те, що під час реорганізації КСП «Перемога» було змінено організаційно-правову форму підприємства «СГВК «Перемога», яка передбачає інші засади господарювання, на відміну від підприємства, заснованого на колективній власності, що ставить під сумнів правомірність набуття та можливість мати земельну ділянку саме на праві колективної власності.

Зазначав, що земельні ділянки підприємств, які належали припиненим колективним сільськогосподарським підприємствам, які не переоформлені у приватну власність, після 01 січня 2019 року вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Вважає, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем без застосування передбачених законом способів їх набуття, та з порушенням права Іванківської територіальної громади вільно розпоряджатися, володіти та користуватися землями комунальної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 10 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог Керівника Вишгородської окружної прокуратури було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки і задоволення вимог про витребування з володіння відповідача земельної ділянки становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Іванківського районного суду Київської області від 10 квітня 2024 року, Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської областіподав апеляційну скаргу. Просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначав, що СГВК «Перемога» не мав права відчужувати спірну земельну ділянку відповідачу, оскільки сам незаконно набув право власності на неї, що вказує на протиправність вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника держави в особі Іванківської селищної ради.

Витребування спірної земельної ділянки, що протиправно вибула з державної (комунальної) власності у приватну, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Оскільки відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку від особи, яка не мала права на його відчуження, позов Вишгородської окружної прокуратури не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

01 липня 2024 року до суду надійшов відзив СГВК «Перемога». Вимоги викладені в апеляційній скарзі Прокуратури не визнали повністю.

Відповідач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

В судовому засіданні представник апелянта Філіпенко О.І. підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, просив її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином.

ОСОБА_2 направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Вислухавши думку учасників процесу, які з`явились у судове засідання щодо заявленого клопотання які заперечували проти задоволення клопотання і відкладення розгляду справи у зв`язку з неодноразовим поданням відповідачем та його представником аналогічних клопотань з різних підстав, що свідчить про необґрунтоване затримання розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що клопотання належить залишити без задоволення, оскільки стороною відповідача неодноразово подавались клопотання про відкладення 08.07.24, 14.09.24. і 08.10.24, що свідчить про неналежне виконання стороною своїх процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з`явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Кухарівської сільської ради народних депутатів Іванківського району від 25.12.1995, Дослідному господарству «Перемога» було надано у колективну власність 2543,5 га. землі для сільськогосподарського виробництва і 27.05.1996 видано державний акт на право колективної власності на землю, серії КВ, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24.

22.07.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області рішенням № 47880966 було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га. з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення за Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Перемога».

Підставою для проведення реєстрації став державний акт на право колективної власності на землю серії KВ, виданий 27.05.1996 Дослідному господарству «Перемога».

24.01.2024 СГВК «Перемога» відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га., цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Біланом Є.Г.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і він як добросовісний набувач не може відповідати за порушення інших осіб, допущених в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом зазначеної статті метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеній процесуальній нормі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1-4 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно розпорядження Кабінету міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» вирішено відповідно до абзацу першого пункту 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначити адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Київської області згідно з додатком.

Згідно з Додатком Іванківська територіальна громада з адміністративним центром у смт. Іванків об`єднує територіальні громади, зокрема, і Кухарську.

Спірна земельна ділянка розташована на території Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області і є власністю Іванківської селищної ради.

Матеріалами справи встановлено, що Дослідному господарству «Перемога» було надано у колективну власність 2543,5 га. землі для сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Кухарівської сільської ради народних депутатів Іванківського району від 25.12.1995.

27.05.1996 на дану земельну ділянку було видано державний акт на право колективної власності на землю, серії КВ, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24.

Площа земельної ділянки згідно з актом становила 2543,5 га в межах згідно з планом.

04 січня 2000 року рішенням зборів правління КСП «Перемога» було прийнято рішення про реформування КСП «Перемога» та створення приватно-пайового господарства «Перемога» (Протокол зборів № 5).

Рішенням зборів Дослідного господарства «Перемога» від 27 січня 1995 року, було прийнято рішення про вихід із системи Академії аграрних наук України і створення колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Перемога» (Протокол зборів № 1).

Колегія суддів звертає увагу на те, що земельні ділянки підприємств, які належали припиненим колективним сільськогосподарським підприємствам, які не переоформлені у приватну власність і після 01 січня 2019 року вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

А оскільки спірна земельна ділянка не була переоформлена, то мала бути повернута державі.

На загальних зборах КСП «Перемога» від 11 січня 2000 року прийнято рішення про реорганізацію КСП «Перемога».

Матеріали справи не містять доказів того, що СГВК «Перемога» зареєстрував за собою право власності на 2543,5 га і рішення про передачу у власність земельної ділянки загальною площею 40,248 га.

22 липня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області прийнято рішення № 47880966 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення за Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Перемога».

Підставою для проведення вказаної реєстраційної дії став державний акт на право колективної власності на землю серії KВ, виданий 27 травня 1996 року Дослідному господарству «Перемога», на земельну ділянку площею 2543,5 га.

Отже, при прийнятті рішень щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за СГВК «Перемога», державним реєстратором Березанської міської ради, в порушення вимог ст. ст. 28, 82, 116, п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 104 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», ст. ст. 10, 23, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. п. 40, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, не встановлено відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державні реєстрації.

Зокрема, при проведенні державної реєстрації не перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяв та відмови в державній реєстрації прав, оскільки доданий до заяви СГВК «Перемога» державний акт на право колективної власності серії КВ від 27 травня 1996 року, що видано ДГ «Перемога», не давали змоги встановити набуття СГВК «Перемога» права приватної власності на земельну ділянку, по-перше, виходячи з положень ст. ст, 7, 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», по-друге, зазначені документи містили відомості про право колективної власності, а не про право приватної власності, а також містили відомості щодо площі землі - 2543,5 га, тим часом як сформована за допомогою Державного реєстру прав відомості Державного земельного кадастру містилися відмінні відомості щодо земельної ділянки, зокрема щодо її площі, а, по-третє, до заяв СГВК «Перемога» заявником не було додано державних актів на земельні ділянки щодо яких, заявником подано відповідні заяви та вчинено реєстраційні дії.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає зазначену реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за СГВК «Перемога» незаконною.

Самовільне збільшення земельної ділянки за рахунок державних земель є суттєвим порушенням права державної власності.

Враховуючи наявні докази, колегія суддів вважає, що набута земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Іванківської селіщної Ради.

Колегія суддів не може вважати добросовісними дії відповідача, оскільки у разі ретельної перевірки відповідачем документів і їх історії на землю, яка належіть підприємству, він мав з`ясувати на якій правовій підставі змінилась площа земельної ділянки на яку видавався державний акт дослідному господарству «Перемога» і збільшилась площа ділянки та змінилась її цільове призначення, а також чи є належними документи на підставі яких здійснювалась реєстрація прав власності СГВК «Перемога» на спірну земельну ділянку у відповідності з підстав державним актом від 27 травня 1996 року.

Зазначене є загальним питанням при укладені договору купівлі-продажу і посилання сторони тільки на данні з реєстру підтверджують її зацікавленість в незаконному придбанні державної землі більшої площі.

На думку колегії суддів, відповідач намагається ввести суд в оману відносно правомірності його дій по набуттю ним у власність державного майна у більшому розмірі, ніж це заначено в державному акті на право колективної власності на землю серії KВ, виданий 27 травня 1996 року Дослідному господарству «Перемога», на земельну ділянку площею 2543,5 га.

Відповідно до положень ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:

факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 523/17358/16-ц (провадження № 61-48373св18).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказано, що з огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

Та зазначила, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) вказано, що з огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду, в тому числі, звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні, передусім, перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності /недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.

Оскільки колегія суддів вже звертала увагу на недобросовісність дій відповідача і безпідставні посилання його на те, що він користувався даними з державного реєстру щодо спірної земельної ділянки і не був обізнаним в протиправних діях продавця.

У разі ретельної перевірки історії реєстрації земельної ділянки та підстав для реєстрації тобто акту на право власності, який продавцю ніколи не видавався, крім того і на більшу площу, відповідач мав би обґрунтовані підстави для відмови від укладення такої угоди.

Він цього не зробив, в чому проявив недобросовісну зацікавленість в придбанні державного по суті майна.

З урахуванням викладеного колегія суддя вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 п. в ст. 382 ЦПК України суд проводить розподіл витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Витребувати на користь держави в особі Іванківської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:005:0359 площею 40,248 га.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (бул. Лесі Українки, 27/2, м. Київ, ЄДРПОУ: 02909996) витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 7 570,00 грн. (сім тисячі п`ятсот сімдесят).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана