Постанова

від 28.03.2024 по справі 914/3082/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2024 р. Справа №914/3082/21(914/3174/22)

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: МАТУЩАКА О.І.

суддів КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

За участю представників учасників від:

третьої особи на стороні позивача - Горобець Р.В. - адвокат;

позивача - Прядко А.М. - ліквідатор (арбітражний керуючий),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк Логістик» в особі ліквідатора Прядка А.М. б/н від 24.08.2023 (вх.ЗАГС №01-05/2766/23 від 28.08.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2023, повний текст 04.08.2023 (суддя В.М. Артимович)

у справі № 914/914/3082/21 (914/3174/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк Логістик» с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю

ЖК «Центральний», м. Луцьк

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа Аванта», м. Луцьк

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Аванта», м. Київ

за участю третіх осіб без самостійних

вимог на предмет спору на

стороні позивача: Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інвестохіллс Хеліантус», м. Київ

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Обласний трест громадського харчування облспоживспілки», м. Луцьк

про визнання правочинів (договорів) недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 914/3082/21

за заявою ініціюючого кредитора: Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інвестохіллс Хеліантус», м.Київ

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк Логістик», с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2023 у справі №914/914/3082/21 (914/3174/22) в задоволенні позовної заяви ТОВ «Луцьк Логістик» відмовлено.

Рішення загалом мотивовано тим, що на підставі поданих ліквідатором позивача доказів ознаків фраудаторності не встановлено, оскільки під час укладання спірних актів приймання-передачі кредитні договори перед банком були забезпечені заставою, а також застосовано ч.4 ст. 75 ГПК України та враховано встановлені обставини рішенням Господарського суду Волинської області від 30.09.2021 у справі № 903/363/21 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до відповідачів: ТОВ «Луцьк Логістик» і ТОВ «ЖК Центральний» про визнання недійсними 4-ох актів приймання-передачі до статутного капіталу майна (усі від 30.08.2019) із застосуванням наслідків недійсності правочину - повернення його ТОВ «Луцьк Логістик» (аналогічно як і у цій справі), яке постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 скасоване, а постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 постанова апеляції залишена без змін, у якій встановлено відсутність фраудаторності таких правочинів (актів приймання-передачі).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням ТОВ «Луцьк Логістик» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Така апеляційна скарга загалом мотивована таким:

- помилковим висновок суду першої інстанції, який безпідставно визнав відсутність порушених прав у позивача на предмет заявленого ним спору, оскільки вважав доведеним факт наявності забезпечувального майна, що на його думку нівелює будь-які вимоги відносно іншого майна боржника;

- станом на момент вчинення оскаржуваних правочинів, кредитором ПАТ «Діамант Банк» вже було реалізовано своє право на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов`язання, а тому висновок суду в цій частині, є помилковим;

- судом першої інстанції не було належним чином досліджено і надано правову оцінку твердження про те, що відповідачі не є добросовісним набувачем;

- суд першої інстанції помилково не врахував обставину пов`язаності осіб відповідачів у справі, як ознаку щодо вчинення ними свідомих недобросовісних дій, з метою виведення спірного майна з ризику потенційного звернення стягнення на нього кредиторами боржника, вважаючи її недостатньою підставою для визнання недійсними оскаржуваних правочинів;

- суд не мотивував, з яких саме підстав такі обставини не були взяті до уваги та чому надана перевага одним доказам над іншими;

- не може бути преюдиціним інше рішення за участю інших сторін з тим самим предметом позовних вимог, оскільки таке стосується загальної фраудаторності, про яку сторони зазначали без обставин банкрутства боржника - ТОВ «Луцьк Логістик», яке тоді ще не існувало, що підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про різновиди фраудаторності договорів (загальна і спеціальна).

До дати розгляду справи в адресу апеляційного господарського суду 27.03.2024 надійшли від третьої особи АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інвестохіллс Хеліантус», додаткові письмові пояснення з приводу суті спору, а в день судового засідання 28.03.2024 клопотання від представника ТОВ «ЖК Центральний», адвоката Володкевич Ю.О., про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із її тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Розглянувши подані додаткові пояснення, які подано з порушенням строків на подання таких, а також враховуючи відсутність клопотання про поновлення строку на їх подання, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду вказаних пояснень.

Щодо клопотання представника ТОВ «ЖК Центральний» - адвоката Володкевич Ю.О. про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з аналізу положень ст. 202 ГПК України вбачається, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також те, що розгляд справи неодноразово відкладався і явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного вище клопотання, оскільки наявних матеріалів справи є достатньо для прийняття законного і обґрунтованого рішення у цій справі.

Присутні у судовому засіданні представник третьої особи на стороні позивача та відповідно ліквідатор підтримали доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі та просили її задовольнити з підстав та за обставин, зазначених у такій.

Дослідивши матеріали справи в сукупності з доводами та запереченнями представників сторін стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про обгрунтованність апеляційної скарги та як наслідок, скасування оскаржуваного судового рішення із постановленням нового, про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.11.2021 порушено провадження у справі № 914/3082/21 про банкрутство ТОВ «Луцьк Логістик», введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника, арбітражного керуючого Прядка А.М.

Цією ж ухвалою визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд» «Інвестохіллс Хеліантус» у сумі 4 395 454,78 грн основного боргу та 1 803 478,97 грн штрафних санкцій, а двома окремими ухвалами від 25.05.2022 додаткові грошові вимоги у сумі 1 234 494,56 грн основного боргу (4-ї черги з правом вирішального голосу) та 8 447 430,90 грн основного боргу (4-ї черги без права вирішального голосу).

Підсумковою ухвалою від 15.06.2023 загалом вимоги основного боргу 4-ї черги усіх 2-х кредиторів боржника визнано (підсумовано) у розмірі 14 077 380,24 грн, які усі належить боржнику сплатити АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд» «Інвестохіллс Хеліантус», а решта вимоги ДПС України у розмірі 10 538,78 грн стосуються штрафних санкцій (штрафу, пені).

Тобто, вимоги ініціюючого кредитора загалом складають суму 14 077 380,24 грн основного боргу без урахування штрафних санкцій (неустойки), які виникли на дату укладання спірних актів приймання-передачі від 30.08.2019 і цей борг став фактично єдиною підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Окрім цього, означеною ухвалою встановлено, що між ПАТ «Діамантбанк» та ТзОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18.02.2021, а 02.06.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (первісний кредитор) та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд» «Інвестохіллс Хеліантус» (новий кредитор) договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, на підставі яких суд першої інстанції визнав належним ініціюючим кредитором позивача у цій справі - АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус».

Постановою Господарського суду Львівської області від 01.07.2022 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Прядка А.М.

Під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатором боржника в особі боржника ТОВ «Луцьк Логістик» було подано позов до господарського суду Львівської області в межах справи про банкрутство №914/3082/21 до відповідачів: ТОВ «ЖК Центральний»; ТОВ «Торгова мережа «Аванта» та ТОВ «Торговий дім «Аванта» про визнання правочинів (договорів) недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, у задоволенні якого оспорюваним рішенням від 26.07.2023 відмовлено.

На підставі поданих доказів ліквідатором в межах розгляду цього позову, обгрунтовано судом першої інстанції також було встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Луцьк Логістик» № 03-18 від 23.11.2018 прийнято рішення про вступ ТОВ «Луцьк Логістик» до складу учасників ТОВ «ЖК Центральний» шляхом здійснення додаткового вкладу у вигляді належного ТОВ «Луцьк Логістик» нерухомого майна, описаного нижче в актах приймання-передачі нерухомого майна.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ЖК «Центральний», оформленого протоколом № 01-19 від 28.08.2019 вирішено прийняти ТОВ «Луцьк Логістик» до складу учасників ТОВ «ЖК «Центральний» за рахунок додаткового вкладу у вигляді належного нерухомого майна, а саме:

- за актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №№897-898: склад-холодильник (літера Г-1) загальною площею 1353,4 кв.м, (м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906252807101;

- за актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, посвідченого тим же нотаріусом та зарестрованого в реєстрі за №№895-896: будівлю адміністративного корпусу (А-2) загальною площею 682,5 кв.м, розташованою за тією ж адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906244007101;

- за актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, посвідченого тим же нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за №№893-894: будівлю головного корпусу (В-2) загальною площею 4033,2 кв.м, розташована за тією ж адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906162307101;

- за актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, посвідченого тим же приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за №№891-892: склад (літера Ж-1) загальною площею 1836,6 кв.м, розташований за тією ж адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906143107101;

- за актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, посвідченого тим же приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 899-900: земельну ділянку загальною площею 2,8596 га, кадастровий номер 0710100000:22:007:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906269307101.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 115 ЦК України, господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Згідно витягів з ЄДРЮОФОПГФ: станом на 19.09.2019 ТОВ «Луцьк Логістик» є учасником ТОВ «ЖК Центральний», а згідно витягу станом на 01.09.2020 уже не є, оскільки вийшло зі складу учасників ТОВ «ЖК «Центральний», при цьому спірне майно залишилось у власності ТОВ «ЖК «Центральний», що оцінено сторонами у розмірі 13 836 320,00 грн.

Щодо наявності заборгованості у боржника станом на дату складання актів передачі активів у статутний капітал іншого товариства як цілісного майнового комплексу, то судом апеляційної інстанції також встановлено, що між ПАТ «Діамантбанк» (надалі - банк) та ТОВ «Луцьк Логістик» (надалі також - позичальник), було укладені наступні договори:

- договір кредитної лінії №080 від 09.07.2015 (надалі - кредитний договір-1);

- договір кредитної лінії №081 від 05.07.2015 (надалі - кредитний договір-2);

- договір кредитної лінії №111 від 30.09.2015 (надалі - кредитний договір-3);

- договір кредитної лінії №112 від 01.10.2015 (надалі - кредитний договір-4).

У зв`язку із невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитними договорами банк звернувся до суду й за наслідком розгляду справ з боржника на користь банку було стягнуто:

- рішенням Господарського суду Волинської області від 26.02.2020 у справі №903/529/18 за договором кредитної лінії №080 від 09.07.2015 заборгованість в розмірі 1 242 687,59 гривень;

- рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2020 у справі №903/866/19 за договором кредитної лінії №081 від 05.07.2015 заборгованість в розмірі 1 054 720,03 грн;

- рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2020 у справі №903/864/19 за договором кредитної лінії №111 від 30.09.2015 заборгованість в розмірі 1 964 742,51 грн.;

- рішення Господарського суду Волинської області від 27.05.2020 у справі №903/865/19 за договором кредитної лінії №112 від 01.10.2015 заборгованість в розмірі 1 936 783,62 грн.

Загальний розмір стягнутої заборгованості з боржника на користь банку згідно вищезазначених рішень суду - 6 198 933,75 грн.

Причому, усі ці судові рішення були постановлені у проміжок не більше 10-ти місяців після складання спірних актів приймання-передачі за період, який передував їх складанню.

За доводами позивача, боржник відчужив на користь відповідача-1 усе належне йому спірне нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 302642855 від 14.06.2022 та як наслідок, у боржника не залишилось іншого майна для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Окрім цього, згідно фінансового звіту ТОВ «Луцьк Логістик» (баланс) на кінець 2018 року підприємство мало дебіторську заборгованість, кошти та інші оборотні активи на загальну суму 4 646,5 тис. грн, а кредиторську заборгованість (кредити банків, інші зобов`язання) на загальну суму 8 135,4 тис. грн.

Ця обставина вказує на те, що вже на кінець 2018 року ТОВ «Луцьк Логістик» не могло виконувати свої поточні фінансові зобов`язання за рахунок господарської діяльності.

Про це свідчить і те, що згідно звіту про фінансові результати за 2018 рік ТОВ «Луцьк Логістик» мало збиток в розмірі 22,7 тис. грн.

Тобто, боржник станом на дату вчинення оскаржуваних правочинів, мало значну кредиторську заборгованість та були відсутні активи для її погашення, що вказує на надкритичну неплатоспроможність підприємства.

На підставі договору оренди нежитлових приміщень від 24.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 579, ТОВ «ЖК «Центральний» передало, а ТОВ «Торговий дім «Аванта» - відповідач-3 прийняло, на умовах оренди в строкове платне користування частину спірного нерухомого майна: частину приміщення складу-холодильника /Літера Г-1/, а саме приміщення з № 2 по №7, площею 930,8 кв.м., загальна площа якого складає 1 353,4 кв.м.

Право власності орендодавця зареєстроване 30.08.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами записів 33062451, 33060229, 33060687, 33062326, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 1906252807101; 1906143107101; 1906162307101; 1906244007101.

В подальшому, ТОВ «ЖК «Центральний» на підставі договору купівлі-продажу з відстроченням платежу від 01.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачковою Т.О., зареєстрованого в реєстрі за № 3997, відчужило на користь ТОВ «Торгова мережа «Аванта» далі - відповідач-2 спірне майно.

24.01.2022 між відповідачем-1, відповідачем-2 та відповідачем-3 укладено договір про внесення змін до договору оренди, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 35, відповідно до якого, відповідач-2 в результаті набуття права власності на спірне майно набув всі права і обов`язки відповідача-1 за договором оренди.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Визнання правочину недійсним, є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, за ст.16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення факту чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Саме в такий спосіб визнання правочину недійсним, є належним способом захисту порушеного права, та є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19 від 20.01.2021, у справі № 910/8992/19 (910/20867/17) від 16.03.2021, у справі № 910/3356/20 від 18.03.2021, у справі № 916/325/20 від 19.02.2021 та інших.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 зроблено такий правовий висновок: «Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно із законодавством, яке діяло на момент вчинення правочину».

Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до всіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Такий строк, з огляду на введення в дію КУзПБ, може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2019. Приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019.

До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі Закон про банкрутство). Укладення договору боржника поза межами «підозрілого періоду» (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до введення в дію КУзПБ, не виключають можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, відповідно до загальних засад цивільного законодавства та через недопустимість зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав».

Отже, так як оскаржувані правочини були вчинені боржником 30.08.2019, до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019, то вказані правочини можуть бути визнані недійсними відповідно до загальних засад цивільного законодавства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу (фраудаторний правочин).

Фраудаторний правочин може бути визнаний недійсним, якщо його сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, укладаючи договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Питання визнання укладених правочинів недійсними з підстав фраудаторності (фраудаторного правочину) неодноразово було предметом розгляду справ різних судових інстанцій, у тому числі і Верховного Суду.

Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України.

Цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц було враховано і під час розгляду справи № 910/8357/18 (постанова від 28.11.2019) та, крім того, зазначено, що «Суд акцентує, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин укладено з третьою особою, відповідно до якого боржником відчужено майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства». Тобто, основна мета при відчуженні майна - це уникнення виконання кредитних зобов`язань.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 зроблено такий правовий висновок: «Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанови Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, № 910/8357/18 від 28.11.2019)… Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може».

Виходячи із правового висновку, зробленого у п. 111 постанови Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Виходячи із змісту ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як свідчать матеріали справи, непогашені та визнані судом вимоги третьої особи, як правонаступника банку, виникли (строк виконання цих зобов`язань настав) ще до моменту укладення оскаржуваних правочинів, а відчуження спірного майна здійснювалось 30.08.2019, після направлення банком боржнику вимог про погашення заборгованості за кредитними договорами, а саме після 13.12.2017 (копії вимог та докази їх надсилання містяться у матеріалах справи) та в період розгляду судових спорів про стягнення з боржника заборгованості за такими кредитними договорами. Тому, судом апеляційної інстанції робиться висновок, що боржник усвідомлював ризик стягнення заборгованості за рахунок реалізації спірного майна.

Такий висновок також підтверджується і наступними умисними діями боржника, що він вийшов зі складу учасників ТОВ «ЖК «Центральний», при цьому, спірне майно залишилось у власності цього товариства, а в подальшому на підставі договору купівлі-продажу з відстроченням платежу від 01.12.2021, відчужило ТОВ «ЖК «Центральний» спірне майно ТОВ «Торгова мережа «Аванта». Фактично, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, боржник відчужив своє майно в період існування підтверджених рішеннями судів, значних грошових зобов`язань перед кредитором, а в замін не отримав будь-яких активів, оскільки безоплатно вийшов із складу товариства, до якого перед цим увійшов із своїм майном.

Окрім цього, на переконання суду апеляційної інстанції, помилковим також є висновок суду першої інстанції про те, що на дату складання оспорюваних актів приймання передачі 30.08.2019, вимоги перед банком були забезпеченими, оскільки спростовуються наявністю зазначених вище 4-ох рішень Господарського суду Волинської області, постановлених за наслідками розгляду позовних заяв про стягнення заборгованості з урахуванням уже реалізованих прав заставодержателя - банку, а розмір застави виявився недостатнім.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.01.2021 у справі № 910/17743/18 та постанові від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, «розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися діслідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, зокрема й тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника».

Як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі доказів наданих представником третьої особи, які останній отримав у відповідь на адвокатські запити, у зв`язку із невиконанням ТОВ «Луцьк Логістик» своїх зобов`язань за кредитними договорами, банк намагався скористатися своїм правом заставодержателя й звернути стягнення на грошові кошти розміщені на депозитному рахунку в позасудовий спосіб. Однак, на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 03.08.2016 у справі № 752/11986/16-к в кримінальному провадженні № 12013220540000400, а пізніше ще й ухвали від 24.10.2018 у справі № 756/16440/16-к на усі рахунки належні ОСОБА_1 , який в свою чергу є пов`язаною особою з усіма учасниками оскаржуваних правочинів, було накладено арешт в рамках кримінального провадження.

В подальшому, 15.11.2018 арешт було знято, а кредиторські вимоги ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором № 080.001 від 09.07.2015 погашено в розмірі - 395 892,31 грн, за кредитним договором № 081.001 від 09.07.2015 в розмірі - 2 158 251,67 грн внаслідок звернення стягнення на право грошової вимоги за договором банківського вкладу укладеного з ОСОБА_1 .

З цих підстав, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недійсність оскаржуваних правочинів у вигляді актів приймання-передачі від 30.08.2019, які не відповідають вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України і є фраудаторними, та відповідно помилковість протилежних висновків суду першої інстанції щодо цього.

Наступні усі договори щодо спірного майна про його оренду від 24.05.2021 та купівлі продажу з відстроченням платежу від 01.12.2021 є наслідковими і укладеними всупереч вимог ч.2 ст. 203 ЦК України без наявності прав орендододавця та продавця, і також відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України є недійсними.

Досліджуючи добросовісність останнього набувача спірного майна за відплатним договором, судом апеляційної інстанції береться до уваги таке.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (правовий висновок з постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

В силу зазначеної вище ч.1 ст. 388 ЦК України, добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Тому, недобросовісний набувач навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (висновок з постанови Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19).

З наявних у справі доказів вбачається, що ТОВ «Луцьк Логістик», ТОВ «ЖК «Центральний» та ТОВ «Торгова мережа «Аванта» є пов`язані товариства спільними бенефіціарними власниками та підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначені відомості є доказами того, що кінцеві бенефіціарні власники Боржника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , станом на дату передачі боржником відповідачу-1 спірного майна, знали і повинні були знати про незаконність відчуження зазначеного майна через наявність заборгованість згідно кредитних договорів і неможливість в подальшому виконати боржником своїх зобов`язань згідно таких договорів, адже, будучи при цьому й кінцевими бенефіціарними власниками відповідача-1, зазначені особи знали і повинні були знати про те, що дійсною метою укладення оскаржуваних правочинів та договорів є безпідставне та сумнівне зменшення розміру активів боржника на шкоду його кредиторам.

При цьому, подальша зміна учасників боржника та/або відповідача-1 не змінює факту недобросовісності відповідача-1 та відповідача-2, як юридичних осіб - набувачів спірного нерухомого майна, адже фактично набувачем майна залишалася юридична особа, а не її учасники.

Таким чином, суд апеляційної інстанції через поєднанність товариств через бенефіціарних власників, учасників спірних правочинів на підставі яких вибуло спірне майно від позивача, приходить до висновку про їх недобросовісність, що є підставою для витребування спірного майна за будь-яких підстав.

Апеляційним господарський судом в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння майна, береться до уваги також наступний правовий висновок Верховного Суду, зроблений у п.п. 7.4, 7.5 постанови Великої Палати Верховного Суду такого змісту: «Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі № 31/89 через його незаконність, волі територіальної громади м. Львова на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування нерухомого майна в порядку ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 377 та ч.1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тому, навіть якщо б матеріалах справи були б достатні докази того, що ТОВ «Торгова мережа «Аванта» є добросовісним набувачем, то за будь-яких обставин спірне майно підлягало б витребуванню з підстав визнання недійсними правочинів, на підставі яких воно вибуло від позивача, які в силу правових висновків Верховного Суду виключають факт наявності волі витребовувача спірного майна.

Пред`явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених ст. 387 ЦК України щодо майна, яке було відчужене до останнього його набувача, забезпечує можливість захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником такого майна.

В такий спосіб, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, не є достатньо ефективними. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18.

Доводи відповідачів, які взяті за основу судом першої інстанції про преюдиційність рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 903/363/21, якими встановлено відсутність фраудаторності оскаржуваних актів приймання-передачі, судом апеляційної інстанції спростовуються тим, що обставини доказування у цій справі є значно об`ємніші та відповідно інші, оскільки стосуються не тільки неможливості виконання грошових вимог у справі про банкрутство усіх кредиторів, але й пов`язані із підставою відкриття провадження у справі про банкрутство, наслідком чого (у разі відсутності інших активів), боржника буде ліквідовано, а грошові вимоги усіх кредиторів будуть визнані погашеними внаслідок відсутності коштів для їх погашення.

Поруч з цим, позовні вимоги іншого позивача ніж у цій справі про фраудаторність правочинів у формі актів приймання-передачі у справі № 903/363/21, обгрунтовувалася неможливістю виконання кредитних зобов`язань перед одним кредитором і без ймовірності настання наслідків банкрутства та ліквідації боржника.

Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові допустився неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідачів, згідно вимог п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ТОВ «Луцьк Логістик» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2023 у справі №914/914/3082/21 (914/3174/22) скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним акт № 1 приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, що укладений між ТОВ «Луцьк Логістик» та ТОВ «ЖК «Центральний», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №№897-898, щодо передачі нерухомого майна: склад-холодильника (літера Г-1), загальною площею 1353,4 кв. м, розташований за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906252807101.

5. Визнати недійсним акт № 4 приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, що укладений між ТОВ «Луцьк Логістик» та ТОВ «ЖК «Центральний», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю., зареєстрований в реєстрі за №№895-896, щодо передачі нерухомого майна: будівлі адміністративного корпусу (А-2) загальною площею 682,5 кв. м, розташованої за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906244007101.

6. Визнати недійсним акт № 3 приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, що укладений між ТОВ «Луцьк Логістик» та ТОВ «ЖК «Центральний», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю., зареєстрований в реєстрі за №№893-894, щодо передачі нерухомого майна: будівлі головного корпусу (В-2) загальною площею 4033,2 кв. м, розташованої за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906162307101.

7. Визнати недійсним акт № 2 приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, що укладений між ТОВ «Луцьк Логістик» та ТОВ «ЖК «Центральний», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю., зареєстрований в реєстрі за №№891-892, щодо передачі нерухомого майна: складу (літера Ж-1) загальною площею 1836,6 кв. м, розташованого за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906143107101.

8. Визнати недійсним акт № 5 приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.2019, що укладений між ТОВ «Луцьк Логістик» та ТОВ «ЖК «Центральний», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю., зареєстрований в реєстрі за №№899-900, щодо передачі нерухомого майна: земельної ділянки загальною площею 2,8596 га, кадастровий номер: 0710100000:22:007:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906269307101.

9. Визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 24.05.2021, укладений між ТОВ «ЖК «Центральний» та ТОВ «Торговий дім «Аванта», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 579.

10. Визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 24.05.2021, укладений між ТОВ «ЖК «Центральний» та ТОВ «Торговий дім «Аванта», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 579.

11. Визнати недійсним договір купівлі-продажу з відстроченням платежу від 01.12.2021, укладений між «ЖК «Центральний» та ТОВ «Торгова мережа «Аванта», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачковою Т.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3997.

12. Витребувати на користь ТОВ «Луцьк Логістик» з чужого незаконного володіння ТОВ «Торгова мережа «Аванта», наступне нерухоме майно:

склад-холодильник (літера Г-1) загальною площею 1353,4 кв. м, розташований за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906252807101;

будівлю адміністративного корпусу (А-2) загальною площею 682,5 кв. м, розташовану за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906244007101;

будівлю головного корпусу (В-2) загальною площею 4033,2 кв. м, розташовану за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906162307101;

склад (літера Ж-1) загальною площею 1836,6 кв. м, розташований за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906143107101;

земельну ділянку загальною площею 2,8596 га, кадастровий номер: 0710100000:22:007:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906269307101.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складений 22.04.2024.

Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК

судді Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК