Постанова

від 02.04.2024 по справі 522/15344/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/557/24

Справа № 522/15344/20

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Скіндер Владислава Броніславовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання договору недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання приведення у первісний стан, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м.Одеси до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Одеська міська рада, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання договору недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання приведення у первісний стан.

Позов обґрунтований тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Будинок №1/3 є багатоквартирним та знаходиться на земельній ділянці, власником якої є Територіальна громада міста Одеси. У 2014 році власником квартири АДРЕСА_2 на той час ОСОБА_2 самовільно із порушенням будівельних норм та правил було проведено реконструкцію цієї квартири шляхом спорудження прибудови до квартири на прибудинковій території та надбудови другого та третього мансардного поверхів. 12 листопада 2014 року Департаментом ДАБІ в Одеській області за №ОД142143210510 було зареєстровано декларацію ОСОБА_2 про готовність об`єкту до експлуатації квартири АДРЕСА_2 , яка на праві приватної власності належала ОСОБА_2 . На підставі вказаної декларації ОСОБА_2 було видане відповідне свідоцтво про право власності серії на номер 30454452, видане 04.12.2014 року Реєстраційною службою ОМУЮ в Одеській області на квартиру АДРЕСА_3 . Квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 є суміжними, оскільки мають спільну несучу стіну. Квартири мають окремі виходи на прибудинкову територію. Позивач зазначив, що проведення реконструкції та реєстрація декларації про готовність до експлуатації квартири АДРЕСА_3 зачіпає права та інтереси позивачки, як власника суміжної квартири, оскільки у зв`язку із проведенням реконструкції погіршилась інсоляція її квартири, у квартирі з`явилися тріщини тощо. Також у зв`язку із реконструкцією зайнято частину прибудинкової території, що перешкоджає проходу та проїзду. У зв`язку з прийняттям рішення про реєстрацію декларації про готовність квартири АДРЕСА_3 до експлуатації, позивачка позбавлена права вимагати у судовому порядку приведення квартири АДРЕСА_3 у первісний стан. Оскільки зазначена декларація про готовність квартири АДРЕСА_3 до експлуатації порушує її права, як власника суміжної квартири, вона вимушена була звернутися до суду з адміністративним позовом про її скасування. Постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/1023/16 від 17 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_2 бульвару з надбудовою 3-го поверху без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані» зареєстровану Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за №ОД142143210510 від 17 листопада 2014 року. Вказану постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року залишено без змін згідно постанови Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року. Постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2016 року по справі №522/14661/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення порушень права власності шляхом приведення об`єкту у первісний стан та стягнення матеріальної шкоди, що виникла в наслідок протиправної реконструкції задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди внаслідок незаконного будівництва у розмірі 31560,00 грн. В подальшому, намагаючись утруднити виконанні рішення суду щодо скасування незаконних правовстановлюючих документів, приведення об`єкту у первісний стан, ОСОБА_2 знов зареєструвала декларацію про початок виконання будівельних робіт №ОД 082150920473 від 01.04.2015 року з реконструкції 6 квартир - кв. АДРЕСА_5 , з об`єднанням у самостійний об`єкт нерухомості без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані та цільового проекту, АДРЕСА_6 , та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 142151130567 від 23.04.2015 року з реконструкції квартир - кв. АДРЕСА_5 , з об`єднанням у самостійний об`єкт нерухомості без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані та цільового проекту, АДРЕСА_6 . Зазначені реєстрації декларацій ОСОБА_2 були здійснені після того, коли їй стало відомо про існування спору у Одеському окружному адміністративному суді по справі №815/1023/16. 13 квітня 2016 року ОСОБА_2 навмисно уклала договір купівлі-продажу вказаного спірного об`єкту реконструйованої нерухомості зі своєю матір`ю ОСОБА_3 . 16 серпня 2017 року ОСОБА_3 змінила адресу спірної нерухомості з АДРЕСА_7 , на АДРЕСА_8 .

За таких підстав позивачка була вимушена звернутися до суду з зазначеним позовом, в якому просила суд:

-скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 від 04.12.2014 року індексний №17715043, яке було вчинено на підставі свідоцтва про право власності серії та номер: 30454452 видане 04.12.2014 року Реєстраційною службою ОМУЮ в Одеській області;

-скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , що було вчинено на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт №ОД 082150920473 від 01.04.2015 року з реконструкції 6 квартир кв. АДРЕСА_5 , з об`єднанням у самостійний об`єкт нерухомості без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані та цільового проекту; АДРЕСА_6 , та декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 142151130567 від 23.04.2015 року з реконструкції квартир - кв. АДРЕСА_5 , з об`єднанням у самостійний об`єкт нерухомості;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 13.04.2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бураковою О.І., реєстровий номер 298;

-зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 привести загальні приміщення квартир - кв. АДРЕСА_9 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_8 у первісний стан, згідно із технічними паспортами, які були актуальними до початку проведення спірних реконструкцій, тобто до 17.11.2014 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Скіндер Владислав Броніславович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2021 року в частинівідмови узадоволенні позовнихвимог прозобов`язання ОСОБА_3 за власнийрахунок привестиспірні приміщенняу первіснийстан та в цій частині ухвалити нове судове рішення про зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок привести будинок АДРЕСА_8 у первісний стан квартири АДРЕСА_2 , який існував до проведеної у 2014 році реконструкції згідно із технічним паспортом, виготовленим КП «ОМБТІ та РОН» у липні 2005 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Тобто рішення оскаржується лише у частині вирішення районним судом вимог - про зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок привести спірні приміщення у первісний стан. В іншій частині рішення суду не оскаржено та в апеляційному порядку не переглядається.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судові засідання, призначені на 05.09.2023 року на 14-30 г., на 28.11.2023 року на 16-00 г., на 02.04.2024 року на 14-00 г. не з`явились, про причини не явки не повідомили, про відкладення розгляду справи не клопотали.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин не участі сторін у судових засіданнях апеляційним судом не встановлена, а в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті, підстав для відкладення судового засідання не має, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі№ 361/8331/18.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокремасправу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у вимогах про зобов`язання за власнийрахунок привестиспірні приміщенняу первіснийстан, суд першої інстанції виходив з недоведеності доводів, на які позивач посилалася, як на підставу позову, а також з того, що позовна вимога про приведення приміщень квартир у первісний стан є похідною від правомірності отримання відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 свідоцтв про право власності, договору купівлі-продажу.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, що:

- на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.07.2005 року по справі №2-5653/05 ОСОБА_1 належить квартира за адресою: АДРЕСА_10 ;

- квартира АДРЕСА_3 в цьому будинку належала ОСОБА_2 ;

- матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами по справі, що квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_2 мають суміжну стіну;

- у 2014 році власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 проведено реконструкцію цієї квартири шляхом спорудження прибудови до квартири на прибудинковій території та надбудови другого та третього мансардного поверхів;

- Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Одеській області зареєстровано 17.11.2014 року декларацію про готовність об`єкта до експлуатації ОД №142143210510 «Реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_7 з надбудовою 3-го поверху без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані» щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_7 , замовник ОСОБА_2 ;

- на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ОД №142143210510 ОСОБА_2 було отримано Свідоцтво про право власності, яке видане державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Заяць К.В. 04.12.2014 року;

- постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/1023/16 від 17.10.2016 року,залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 з надбудовою 3-го поверху без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані» за адресою: АДРЕСА_7 , зареєстровану Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за № ОД142143210510 від 17 листопада 2014 року;

- вказану постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року залишено без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року. При цьому у даній справі судами було встановлено, що 17 листопада 2014 року ДДАБІ в Одеській області за № ОД 142143210510 зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо закінченого будівництвом об`єкта «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 з надбудовою 3-го поверху без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані» за адресою: АДРЕСА_7 , код об`єкта 1122.1, ІІ категорія складеності, замовником за якою є ОСОБА_2 . Відповідно до п.9 поданої декларації № ОД142143210510 реконструкцію об`єкту проведено замовниками на підставі, в тому числі, містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки виданих управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради (далі ОМР) № 017-07/135 від 30 липня 2014 року. Згідно з номенклатурою справи за 2014 року не існує індексного номеру № 017-07, то містобудівні умови № 017-07/135 управлінням архітектури та містобудування ОМР не видавались. Отже, замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД142143210510 від 17 листопада 2014 року наведено недостовірні дані, що дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом та реєстрація зазначеної декларації у відповідності до вимог частини другої статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підлягає скасуванню. В свою чергу, оскільки Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради не видавались містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 017-07/135, то зазначені замовником відомості у п.9 декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142143210510 від 17 листопада 2014 року мають недостовірний характер. Отже, замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142143210510 від 17 листопада 2014 року наведено недостовірні дані, що дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом, внаслідок чого реєстрація зазначеної декларації у відповідності до вимог частини другої статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підлягає скасуванню;

- крім того у 2015 році ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення порушень права власності шляхом приведення квартири у первісний стан, стягнення матеріальної шкоди та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру (справа №522/14661/15-ц), за яким рішенням Приморського районного суду від 12.12.2019р. відмовлено у задоволенні позовних вимог;

- постановою Одеського апеляційного суду від 04.06.2020 року у справі № 522/14661/15-ц рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми матеріальної шкоди - скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) суму матеріальної шкоди у розмірі 31 560 (тридцять одна тисяча п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок. В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року залишено без змін.

При цьому під час розгляду даної справи судом встановлено, що у 2014 році власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 проведено реконструкцію цієї квартири шляхом спорудження прибудови до квартири на прибудинковій території та надбудови другого та третього мансардного поверхів. Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Одеській області зареєстровано 17.11.2014 року декларацію про готовність об`єкта до експлуатації ОД №142143210510 «Реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_7 з надбудовою 3-го поверху без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані» щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_7 , замовник ОСОБА_2 . На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ОД №142143210510 ОСОБА_2 було отримано Свідоцтво про право власності, яке видане державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Заяць К.В. 04.12.2014 року;

- рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 від 04.12.2014 року індексний №17715043 вчинено на підставі свідоцтва про право власності серії та номер: 30454452 виданого 04.12.2014 року Реєстраційною службою ОМУЮ в Одеській області;

- ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу 13.04.2016 року здійснила відчуження квартири ОСОБА_3 , яка таким чином, є власником квартири АДРЕСА_2 .

Колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Частиною першоюстатті 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першоюстатті 317 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Статтею 319 ЦК Українивизначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Частиною першоюстатті 320 ЦК Українипередбачено, щовласник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина першастатті 391 ЦК України).

Відповідно до частини другоїстатті 383 ЦК Українивласник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

При застосуванні положень статей391,396ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до статті152 ЖК УРСР(в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) виконаннявласниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Розділом 3 Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників, поліпшення умов експлуатації відноситься до реконструкції.

До перепланування відносяться ремонтно-будівельні роботи, що провадяться за відповідними проектами із зміною фізичних параметрів цих приміщень, знесенням або перенесенням внутрішніх легких некапітальних перегородок, улаштуванням нових елементів і деталей, прорізів без втручання у зовнішні стіни, міжповерхові перекриття та інші несучі конструкції жилого будинку з метою підвищення благоустрою та поліпшення умов проживання без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку або приміщенні.

У справі,що переглядається,до матеріалівсправи доданосудове рішенняу справі№ 815/1023/16,яке вступилов законнусилу іяким скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 з надбудовою 3-го поверху без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані» за адресою: АДРЕСА_7 , зареєстровану Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за №ОД142143210510 від 17 листопада 2014 року, зі змісту якого вбачається, що:

- у 2014 році внаслідок реконструкції трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 шляхом спорудження прибудови доквартири наприбудинковій території та надбудови другого та третього мансардного поверхів, загальна площа квартири збільшилась з 95,0 кв. м. до 144,4 кв. м., а житлова площа з 65,8 кв. м. до 81,4 кв. м.;

- реконструкцію об`єкту проведено замовником ОСОБА_2 на підставі, в тому числі, містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради (далі ОМР) № 017-07/135 від 30 липня 2014 року;

- Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради не видавались містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 017-07/135 і тому зазначені замовником відомості у п.9 декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142143210510 від 17 листопада 2014 року мають недостовірний характер.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі№ 520/17520/14-ц(провадження № 61-12893св18).

При цьому у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року у справі№ 2-6977/11(провадження № 61-9096св18) зроблено такий висновок: "Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України".

Таким чином, виходячи із встановлених у справі обставин та приймаючи до уваги положення законодавства, здійснена реконструкція квартири АДРЕСА_2 , є в розумінні ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом (самочинною реконструкцією).

Відповідно до ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі,що переглядається,до матеріалівсправи доданопостанову Одеського апеляційногосуду усправі № 522/14661/15-цяка вступилав законнусилу іякою скасованорішення Приморськогорайонного судум.Одеси від12.12.2019року,та ухваленонове судоверішення прочасткове задоволенняпозову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 31 560 (тридцять одна тисяча п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Зі змісту даного рішення вбачається, що ОСОБА_1 просила суд:1) скасувати свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 ; 2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 31 560 грн. 00 коп., мотивуючи це тим, що в результаті проведеної власником квартири АДРЕСА_3 реконструкції без погодження відповідного проекту із позивачкою та порушенням містобудівного законодавства, пошкоджено несучу стіну та інші конструктивні елементи квартири АДРЕСА_4 , чим було завдано шкоди майну позивачки, як власниці цієї квартири. На підтвердження зазначених обставин позивачем додано висновок експертного будівельно-технічного дослідження про відшкодування матеріального збитку завданого реконструкцією №12 виготовленим ПП «Відкриття» 22.07.2015 року (судовий експерт ОСОБА_4 ) на замовлення ОСОБА_1 , згідно з яким експерт дійшов висновку, що причиною виникнення похилих тріщин в шарі шпаклівки фарби стін №8 по АДРЕСА_6 є нерівномірна посадка фундаментів та стін, яка виникла в результаті збільшення навантаження внаслідок надбудови додаткових приміщень над сумісною кв. АДРЕСА_2 . Вартість матеріальної шкоди завданої пошкодженнями складає 31 566 грн.

Таким чином рішенням суду, яке вступило в законну силу, є доведеним, що внаслідок самочинної реконструкції квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 , завдано збитків квартирі АДРЕСА_1 , яка належить позивачці ОСОБА_1 .

Після відчуження ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 13.04.2016 року квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 (була зареєстрована у даній квартирі до 18.03.2015 року), ОСОБА_3 16.08.2017 року змінила адресу придбаної квартири на нову: АДРЕСА_8 , що підтверджується матеріалами реєстраційної справи, витребуваної з Відділу документального та інформативного забезпечення Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради (т.1, а.с. 71 - 173).

Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У постанові Верховного Суду в складі у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 року року у справі№ 822/2149/18 зроблено такий висновок:

«Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови».

У справі, яка переглядається, позивачем є фізична особа, яка є власником квартири, яка є суміжною до квартири, до якої в порядку самочинної реконструкції добудовано прибудову з другим та третім мансардними поверхами чиї права порушені самочинною реконструкцією.

Що стосується реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , якій в подальшому змінено статус з квартири на будинок ти присвоєно нову адресу: АДРЕСА_8 , то колегія суддів виходить з такого.

Право власності на квартиру АДРЕСА_2 зі збільшеною площею за ОСОБА_2 зареєстровано 04.12.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заєць К.В.

Після відчуження ОСОБА_2 квартири за договором купівлі-продажу від 13.04.2016 року на користь ОСОБА_3 , остання набувши право власності, в подальшому 16.08.2017 року здійснила зміну статусу реконструйованої квартири у самостійний об`єкт зі статусом будинок за новою адресою: АДРЕСА_8 .

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування нормЗакону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положеньстатті 376 ЦК Українивиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другоїстатті 376 ЦК Українине змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у постанові № 916/2791/13.

Щодо балансу інтересів у справі та можливе втручання у право на мирне володіння майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Вирішуючи питання правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд врахував баланс інтересів власника та особи, яка здійснила самочинне будівництво на предмет пропорційності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції та дійшов висновку про нагальну необхідність у втручанні у право користування земельною ділянкою враховуючи суспільний інтерес.

За приписами частини другої статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, у такої особи не виникає охоронюване законом право чи інтерес, які підлягають захисту з огляду на приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо можливого втручання у інші права відповідача, то за наявності встановленої у справі сукупності критеріїв (самочинний характер будівництво, відсутність згоди власника земельної ділянки, порушення прав третіх осіб, відсутність відомостей про можливість перебудови, позов самого власника про знесення) то таке втручання є законним у розумінні статті 376 ЦК України.

У справі, яка переглядається йдеться про знесення самочинної прибудови до квартири, яка розташована в багатоквартирному будинку (загальна площа 95 кв. м., житлова 65,8 кв. м.), до якої (самочинної прибудови) крім того додатково самочинно надбудовані другий та третій мансардний поверхи.

Тобто знесення стосується лише самочинної прибудови з другим та третім мансардними поверхами, а не квартири, яка розташована у багатоквартирному будинку, загальною площею 95 кв. м., житловою площею 65,8 кв. м.

Відповідач у справі житлом забезпечена, тому втручання у її права щодо знесення самочинної прибудови до належної їй у відповідності до законну квартири у багатоквартирному будинку, не становитиме для неї надмірного тягаря.

Встановлених усправі обставинта доказів,на якіпосилалась позивачта їїпредставник, суд першої інстанціїналежним чиномне дослідив, правовихвисновків, викладениху постановахВерховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин не врахував та набув помилкового висновку про недоведеність обставин, на які посилалась позивач в якості обґрунтування заявлених вимог про зобов`язання за власний рахунок привести спірні приміщення у первісний стан.

Також не відповідає встановленим у справі обставинам і наведеним у цій постанові висновкам Верховного Суду зазначення у рішенні районного суду в якості підстави відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання за власний рахунок привести спірні приміщення у первісний стан, про правомірність отримання відповідачками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання за власний рахунок привести загальні приміщення квартир - кв. АДРЕСА_9 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_8 у первісний стан, згідно із технічними паспортами, які були актуальними до початку проведення спірних реконструкцій, тобто до 17.11.2014 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заявленої вимоги та зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок привести будинок АДРЕСА_8 у первісний стан квартири АДРЕСА_2 , який існував до проведеної реконструкції у 2014 році згідно з технічним паспортом виготовленим КП «ОМБТІ та РОН» у липні 2005 року.

В частині заявленої вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок привести до попереднього стану загальні приміщення квартир - кв. АДРЕСА_5 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_8 слід відмовити, оскільки докази про зареєстроване право власності ОСОБА_3 на об`єкти нерухомості - кв. АДРЕСА_11 ; АДРЕСА_8 у справі відсутні.

Як вже зазначалось рішення суду в частині зобов`язання за власний рахунок привести спірні приміщення у первісний стан відносно відповідача ОСОБА_2 не оскаржено і апеляційним судом не переглядається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Скіндер Владислава Броніславовича задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2021 року в частині позовних вимог про зобов`язання приведення приміщення у первісний стан скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Зобов`язати ОСОБА_3 за власний рахунок привести будинок АДРЕСА_8 у первісний стан квартири АДРЕСА_2 , який існував до проведеної у 2014 році реконструкції згідно із технічним паспортом, виготовленим КП «ОМБТІ та РОН» у липні 2005 року.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 22.04.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова