Постанова

від 28.03.2024 по справі 522/203/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3459/24

Справа № 522/203/22

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/203/22

Провадження номер: 22-ц/813/3459/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участю секретаря судового засідання Ступник А.О.,

учасники справи:

- позивач Акціонерне товариство «Сенс-Банк»,

- відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Акумото»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства«Сенс-Банк»до ОСОБА_1 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Акумото» простягнення заборгованості,за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Сенс-Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Федчишеної Т.Ю. 06 листопада 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі Банк) звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «АКУМОТО» на користь Банку заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пунктів Кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №08-660/082-1/514 від 15.04.2008 року, яка становить 38693,34 долара США. Також Банк просить стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Банк обґрунтовує позовні вимоги тим, що 15.04.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є - АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 08-660/082-1/514, за умовами якого останній отримав від банку кредит в сумі - 198 000 доларів США.

Того ж дня узабезпечення виконання позичальником умов вказаного кредитного договору, між банком, ОСОБА_1 та ТОВ «Акумото» укладено договір поруки, за якимТОВ «Акумото» зобов`язалося у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань солідарно відповідати перед кредитором у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним договором.

Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надав позичальнику кредит, однак останній у свою чергу належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 08-660/082-1/514 від 15.04.2008 у розмірі - 429 925,29 долара США,у гривневому еквіваленту на день прийняття рішення, звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, загальною площею - 95,7 кв. м., житловою площею - 61,7 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановлено на рівні не нижчому - 1 778 106 грн..

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань, позивачем на кредитну заборгованість у сумі - 429 925,99 долара США, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховано 3% річних за період - з 12.11.2018 по 12.11.2021 у розмірі - 38 639,34 долара США. (а. с. 2 - 4).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2023 року залучено АТ «Сенс Банк» до участі у справі в якості правонаступника позивача - АТ «Альфа-Банк» (а. с. 83).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову Банку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності у позичальника перед банківською установою заборгованості у розмірі - 429 925,29 долара США, на яку позивачем нараховано 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості у ОСОБА_1 перед банком та її розмір, підстави для застосування ст. 625 ЦК України відсутні.

Підписуючи договір поруки ТОВ «Акумото» як поручитель, не брав на себе зобов`язання поручатись перед кредитором позичальника за виконання ним своїх зобов`язань щодо сплати трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. За таких обставин, зважаючи на те, що банком вимог до поручителя ТОВ «Акумото» про стягнення заборгованості за кредитним договором (основного зобов`язання) не пред`являлося, посилання позивача на наявність правових підстав для притягнення ТОВ «Акумото» до власної цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за невиконання рішення суду, є необґрунтованими. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що позивачем на адресу ТОВ «Акумото» було надіслано письмову вимогу із зазначенням невиконаного ОСОБА_1 зобов`язання (а. с. 118 123).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Луньова А.Г., діюча від імені АТ «Сенс Банк», в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду про те, що позивачем не було надано доказів невиконання рішення про стягнення боргу. Банк надав розрахунок заборгованості, разом з тим відповідачами не було надано доказів виконання рішення суду. Відповідачами не було спростовано розмір заборгованості; 2) дія ст. 625 ЦК України поширюється і на ті випадки, коли сума заборгованості зафіксована судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки; 3) судом першої інстанції було порушено принцип диспозитивності, оскільки весь тягар доказування було покладено виключно на позивача (а. с. 129 133).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.12.2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» було залишено без руху (а. с. 138 138 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 року (а. с. 148 148 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.12.2023 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 149).

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає задоволенню частково.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

15.04.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 ,ТОВ «АКУМОТО», з урахуванням додаткової угоди, змін та доповнень, укладено кредитний договір № 08-660/082-1/514, відповідно до якого кредитор надає позичальникам у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі - 198 000 доларів США.

15.04.2008 року у забезпечення виконання умов кредитного договору № 08-660/082-1/514 від 15.04.2008,міжАкціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «Акумото» укладено договір поруки, за яким ТОВ «Акумото» зобов`язалося солідарно відповідати перед кредиторомза виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за додатковою угодою № 08-660/082-1/514 до генерального договору про надання кредитних послуг № 08-660/082-1/514, а саме - повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року (справа № 522/22266/16-ц) задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту № 08-660/082-1/514 від 15.04.2008 у розмірі - 429 925,29 долара США, в гривневому еквіваленту на день прийняття рішення, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - трикімнатну квартиру, загальною площею - 95,7 кв. м., житловою площею - 61,7 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановлено на рівні не нижчому - 1 778 106 грн..

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовує його наявністю у позичальника заборгованості за кредитним договором в розмірі - 429 925,29 долара США, визначеної відповідно до рішення суду від 17.07.2017, на яку в передбаченому ст. 625 ЦК України порядку Банком нараховано 3 % річних за період -з 12.11.2018 по 12.11.2021 на суму - 38 639,34 долара США.

Відповідачами не надано доказів виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року (справа № 522/22266/16-ц).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження№ 14?10цс18),від 4 липня 2018 рокуу справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку уразіпред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від4 липня 2018 рокуу справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Як встановлено матеріалами справи рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року (справа № 522/22266/16-ц) задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту № 08-660/082-1/514 від 15.04.2008 у розмірі - 429 925,29 долара США, в гривневому еквіваленту на день прийняття рішення, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - трикімнатну квартиру, загальною площею - 95,7 кв. м., житловою площею - 61,7 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановлено на рівні не нижчому - 1 778 106 грн..

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з наданого Банком розрахунку 3% річних останнім здійснено розрахунок за період - з 12.11.2018 року по 12.11.2021 року.

З вказаним позовом банк звернувся до суду 29.12.2021 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме - відповідно до Генерального Договору про надання кредитних послуг №08-660/082 від 15.04.2008 року, останній був укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ТОВ «АКУМОТО», ОСОБА_1 , тому останні є солідарними боржниками за вказаним договором.

Відповідачами не було надано доказів на виконання вимог рішення суду та не спростовано розмір заборгованості.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення трьох відсотків річних за частиною другою статті 625 ЦК України.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання боржниками рішення суду, виходячи з невиконання позичальником своїх зобов`язань, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, станом на 12.11.2021 за період - з 12.11.2018 по 12.11.2021, яка становить - 38 639,34 долара США.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи,що невідповідністьвисновків судупершої інстанціїобставинам справи,порушення останнімвищезазначених нормматеріального тапроцесуального права,призвело донеправильного вирішеннясправи,колегія суддіввважає,що рішеннясуду першоїінстанції підлягаєскасуванню.Необхідно ухвалитинове судоверішення прозадоволення позовуАТ «СенсБанк» за вищевказаного обґрунтування.

3.7 Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі -15816,37 грн, що підтверджується меморіальним ордером №801677167 від 23.12.2021 року (а. с. 1).

За апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» було сплачено - 25465,05 грн., що підтверджується меморіальним ордером №113195781 від 22.12.2023 року (а. с. 153).

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню в рівних частках з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «АКУМОТО» на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк документально підтверджений сплачений судовий збір у розмірі - 41281,42 грн., тобто з кожного по - 20640,71 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк» задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АКУМОТО» про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РГОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «АКУМОТО» (код ЄДРПОУ 35179034) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №08-660/082-1/514 від 15.04.2008 року, в розмірі - 38693 (тридцять вісім тисяч шістсот дев`яносто три) долара 34 цента США.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «АКУМОТО» (код ЄДРПОУ 35179034) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) сплачений судовий збір у розмірі - 41281 (сорок одна тисяча двісті вісімдесят одна) грн. 42 коп., тобто з кожного по - 20640 (двадцять тисяч шістсот сорок) грн. 71 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 25 квітня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе