Постанова

від 17.04.2024 по справі 903/910/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Справа № 903/910/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Вороновська М.А.

відповідача-1: представник не з`явився

відповідача-2: представник не з`явився

третьої особи: представник не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 10.01.2024, повне рішення складено 18.01.2024, у справі № 903/910/23

за позовом: Міністерства юстиції України

до відповідача 1: Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України"

відповідача 2: Волинської обласної організації Комуністичної партії України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Комуністична партія України

про визнання недійсним договору

В вересні 2023 року Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до відповідача 1: Громадської організації Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць За майбутнє дітей України, відповідача 2: Волинської обласної організації Комуністичної партії України, у якому просить:

1) визнати недійсним договір дарування нерухомого майна частини приміщення гуртожитку загальною площею 270, 1 м2, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Ковельська, буд. 1, приміщення 15-1-15-19, укладений 23.12.2014 між Волинською обласною організацією Комуністичної партії України та Громадською організацією Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць За майбутнє дітей України, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кушнір С.Є. та зареєстрований за № 1452;

2) скасувати державну реєстрацію прав Громадської організації Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць За майбутнє дітей України на нерухоме майно, розташоване за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Ковельська, буд. 1, приміщення 15-1-15-19, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 536775507101 /т. 1 а.с. 49-63/.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.09.2023, зокрема, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Комуністичну партію України /т. 1 а.с. 109-110/.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.01.2024 у справі № 903/910/23 позов Міністерства юстиції України задоволено.

Визнано недійсним договір дарування нерухомого майна частини приміщення гуртожитку загальною площею 270,1 м2, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Ковельська, буд. 1, приміщення 15-1-15-19, укладений 23.12.2014 між Волинською обласною організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ:21733600, вулиця Ковельська, будинок 1, місто Луцьк, Волинська область, 43016) та Громадською організацією "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" (код ЄДРПОУ: 26276410, вулиця Ковельська, будинок 1, кімната 3, місто Луцьк, Волинська область, 43016), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кушнір С.Є. та зареєстрований за № 1452.

Скасовано державну реєстрацію прав Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" на нерухоме майно, розташоване за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 1, приміщення 15-1-15-19, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 536775507101.

Стягнуто з Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" на користь Міністерства юстиції України 3355,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Стягнуто з Волинської обласної організації Комуністичної партії України на користь Міністерства юстиції України 3355,00 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору /т. 1 а.с. 186-190/.

Відповідач 1 Громадська організація "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України", не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 10.01.2024 у справі № 903/910/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити /т. 2 а.с. 1-13/.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає:

- задовольняючи позов суд дійшов висновку, що спірний договір від 23 грудня 2014 року між Волинською обласною організацією Комуністичної партії України, як дарувальником, та Громадською організацією "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України", як обдарованою, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, тобто є фіктивним правочином;

- такий висновок суду суперечить зібраним доказам у справі;

- звертаючись з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору дарування з підстав його фіктивності, позивач зобов`язаний довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення;

- ГО "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок трудівниць "За майбутнє дітей України" прийняв подарунок - спірні об`єкти нерухомості та набув право власності на них саме у дати укладення оспорюваного правочину, натомість позивач не навів обставин та доказів того, що це майно не було фактично передано відповідачу-1 та залишилось у користуванні Комуністичної партії України або безпосередньо Волинської обласної організації Комуністичної партії України;

- суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне нерухоме майно було відчужено з метою уникнення передачі майна у державну власність у разі задоволення позову про заборону діяльності Комуністичної партії України та застосування відповідних наслідків такої заборони;

- станом на момент подання позову про заборону діяльності Комуністичної партії України та укладення спірних правочинів заборона діяльності політичної партії не мала таких правових наслідків як перехід майна партії у власність держави, а ці наслідки були запроваджені лише через 8 років після пред`явлення позову;

- зазначені обставини (відсутність правових наслідків у вигляді передачі майна політичної партії у власність держави, значний проміжок часу між поданням такого позову та укладенням оспорюваних правочину) нівелює правовий і причинно-наслідковий зв`язок між поданням такого позову саме з метою уникнення конфіскації майна партії у зв`язку із забороною її діяльності;

- суд першої інстанції дійшов висновку про пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з укладання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно другого відповідача внаслідок заборони діяльності його партії за рішенням суду;

- так набувачем за спірним договором стала Громадська організація "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" керівником якої є Гончарук Г.Д. та яка за відомостями з Єдиного реєстру громадських формувань є членом керівних органів Луцької районної організації Комуністичної партії України;

- проте стороною правочину є не Луцька районна організація Комуністичної партії України, а Волинська обласна організації Комуністичної партії України, які є різними юридичними особами, а отже висновок про пов`язаність сторін правочину не підтверджений доказами;

- нівелюють фраудаторність оспорюваних правочинів і такі обставини, що з моменту внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні" (03.05.2022, які набрали чинності 18.05.2022) як до ухвалення рішення у справі № 826/9751/14 (05.07.2022), так і до часу звернення із заявами про забезпечення позову та безпосередньо з позовами про визнання недійсними оспорюваного договору (тобто близько 1,5 роки) жодних дій щодо подальшого відчуження спірного майна відповідачем-1 не вчинялось.

На переконання відповідача 1 має місце очевидне порушення норм матеріального права, наслідком яких є безпідставне та надмірне втручання держави у право власності.

Листом № 903/910/23/927/24 від 12.02.2024 матеріали справи було витребувано з Господарського суду Волинської області.

19.02.2024 до суду надійшли матеріали справи № 903/910/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" на рішення Господарського суду Волинської області від 10.01.2024 у справі № 903/910/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на "17" квітня 2024 р. об 11:00 год. /т. 2 а.с.49/.

20.03.2024 (вх. № 2564/24) від Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду Волинської області від 10.01.2024 у справі № 903/910/23 залишити без змін /т. 2 а.с. 52-66/.

В судове засідання 17.04.2024 з`явився представник позивача, представники Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України", Волинської обласної організації Комуністичної партії України, Комуністичної партії України явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та дату засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що ухвалою суду від 15.03.2024 явка представників сторін в судове засідання 17.04.2024 обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи, оскільки їхня неявка не перешкоджає перегляду справи.

В судовому засіданні 16.02.2023 представник позивача заперечив проти доводів та вимог, викладених в апеляційній скарзі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2014 року між Волинською обласною організацією Комуністичної партії України, як дарувальником, та Громадською організацією "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України", як обдарованою, був укладений договір дарування приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кушнір С.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 1452 (далі - Договір) /т. 1 а.с. 169-170/.

За умовами вказаного Договору Волинська обласна організація Комуністичної партії України (дарувальник) передає (дарує) майно у власність Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" (обдарованої) безоплатно.

Відповідно до п. 1.2 Договору, майно, що дарується за даним договором складається з частини приміщення гуртожитку /літер А-6/, загальною площею 270,1 м2, що знаходиться за адресою: місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 1, та складається з приміщень: коридор 15-1 площею 6,6 м2, коридор 15-2 площею 7,63 м2, побутове приміщення 15-3 площею 14,4 м2, кабінет 15-4 площею 17,2 м2, кзал 15-5 площею 55,1 м2, коридор 15-6 площею 6,4 м2, вбиральня 15-7 площею 1,5 м2, вбиральня 15-8 площею 1,5 м2, вбиральня 15-9 площею 2,3м2, умивальня 15-10 площею 4,3 м2, коридор 15-11 площею 34,2 м2, коридор 15-12 площею 7,2 м2, кабінет 15-13 площею 26,9 м2, кабінет 15-14 площею 17,6 м2, кабінет 15-15 площею 17,5 м2, кабінет 15-16 площею 17,1 м2, кладова 15-17 площею 7,3 м2, кабінет 15-18 площею 17,9 м2, кабінет 15-19 площею 14,8 м2.

В спільному користуванні перебувають сходова клітка 1 площею 12,2 м2, сходова клітка 2 площею 12,2 м2.

Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 536775507101.

Згідно з п. 1.4 Договору сторони домовились, що вартість предмету договору дарування становить 918 653,00 грн.

Сторони домовились, що під передачею приміщення за цим договором слід вважати символічну передачу речі, прийняття обдарованою від дарувальника документів на приміщення свідчить про те, що передача речі відбулась (п. 2.1 Договору).

В присутності нотаріуса дарувальник передав документи на вищевказане приміщення обдарованому. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджується передача приміщення обдарованому (п. 2.2 Договору).

Право власності обдарованої на подарунок виникає з моменту його прийняття і державної реєстрації права власності на дане приміщення в Дердавному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Сторони визначають, що прийняттям дарунка є прийняття обдарованою документів, які посвідчують право власності на дарунок. Факт прийняття дарунка обдарованою підтверджується підписами сторін на цьому договорі (п. 3.1 Договору).

Всі витрати на складання та посвідчення цього договору сплачує обдарована сторона (п. 5.4 Договору).

Цей договір складено та посвідчено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишається на зберіганні у нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кушнір С.Є. за адресою м. Луцьк, пр. Молоді, 14, а інший викладений на бланках нотаріальних документів серії НАЕ № 854477, НАЕ № 854478 - видається обдарованій стороні.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 № 342888019 власником спірного майна стала Громадська організація "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 1, код ЄДРПОУ 26276410) /т. 1 а.с. 171/.

Міністерство юстиції України, вважаючи, що договір дарування від 23.12.2014 є фіктивним, оскільки сторони при його укладанні знали заздалегідь, що він не буде виконаний, а його укладання спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність, звернулось з позовом до суду про визнання недійсним вказаного договору та скасування державної реєстрації прав Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України", на нерухоме майно, яке є предметом договору.

10.01.2024 Господарський суд Волинської області за наслідками розгляду позовної заяви Міністерства юстиції України постановив оскаржуване рішення, яким позов задоволено /т. 1 а.с.186-190/.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

За положеннями ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У силу приписів ст. 215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, реалізовуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

При цьому колегія суддів зауважує, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

У цій справі з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину.

Отже за змістом ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, і у разі відсутності такого порушення у позові має бути відмовлено.

05.07.2022 Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, про заборону діяльності Комуністичної партії України. Постановлено передати майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

За змістом ч. 2, 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні", заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.

У разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2, 3 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок), після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема, за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.

Враховуючи, що саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, тому Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду із таким позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Міністерство юстиції України є належним позивачем у справі та наділений повноваженнями на звернення до суду із цим позовом.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, вказує, що оспорюваний договір є фіктивним та фраудаторним, оскільки він спрямований не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність.

Відповідач вважає, що оспорюваний договір дарування не відповідає жодній із ознак фіктивності правочину, оскільки зобов`язання сторін за вказаним договором виконані, зміст оспорюваного договору відповідає намірам учасників правочину, при цьому жодною зі сторін таких договорів не вчинялися дії, спрямовані на введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину.

Оцінюючи вказані доводи сторін щодо фіктивності та фраудаторності договору дарування, колегія суддів враховує наступне.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Враховуючи, що договір дарування є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети, то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з`ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Такими критеріями, зокрема, але не виключно, можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі, тощо); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належного йому майна з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Отже фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" (далі - у редакції, яка діяла на момент відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14), заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Згідно з ст. 23 Закону України "Про політичні партії в Україні", політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з`їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з`їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

Отже станом на момент укладення оскаржуваного договору та після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 Закон України "Про політичні партії в Україні" не містив норм, які б регулювали порядок використання майна та коштів політичної партії, діяльність якої заборонена.

При цьому апеляційний суд враховує, що ч. 3-4 ст. 105 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14), визначено, що суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За положеннями ч. 1-2 ст. 110 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14), юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Якщо з позовом про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, ліквідатором може бути призначений цей орган, якщо він наділений відповідними повноваженнями.

Частиною 12 ст. 111 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14), було передбачено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

В той же час суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за нормами Закону України "Про політичні партії" заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Тобто станом на момент укладення оскаржуваного договору сторони могли передбачати, що у разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном, а управління справами забороненої політичної партії перейде до ліквідатора (ліквідаційної комісії), майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, не буде передано учасникам юридичної особи, оскільки членство в політичній партії припинено.

Оцінюючи доводи позивача щодо пов`язаності сторін спірного договору дарування, як однієї з підстав для визнання його недійсним, апеляційний суд враховує наступне.

Судом встановлено, що укладання договору дарування від 23.12.2014 між Волинською обласною організацією Комуністичної партії України та Громадською організацією "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" відбулося після відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14.

Крім того із наявних матеріалів справи також слідує, що набувачем за спірним договором стала Громадська організація "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 1, код ЄДРПОУ 26276410) керівником якої є ОСОБА_1 та яка згідно з відомостями з Єдиного реєстру громадських формувань є членом керівних органів Луцької районної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 26039985) /т. 1 а.с. 16-19/, що свідчить про пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з укладання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно другого відповідача внаслідок заборони діяльності його партії за рішенням суду.

Також із матеріалів справи вбачається, що місце реєстрації Луцької районної організації Комуністичної партії України, Волинської обласної організації Комуністичної партії України та Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" співпадає з місцезнаходженням спірного майна, що додатково свідчить про відсутність мотивів укладати безоплатний договір про його відчуження на користь Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України", окрім мотиву на уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом.

Отже колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про пов`язаність сторін правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з укладання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно відповідача-2 Комуністичної партії України, внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджуєтья з висновком суду першої інстанції, що укладений між відповідачами договір дарування від 23.12.2014 містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено на шкоду кредиторам, та укладений з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України і ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України, оскільки вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним з моменту укладення спірного договору дарування від 23.12.2014 та відповідно задоволення вказаної позовної вимоги.

Оскільки в силу ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому вимога позивача про скасування державної реєстрації прав Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" на спірні приміщення, яка є похідною вимогою від основної про визнання недійсним договору дарування, також підлягає задоволенню.

Доводи відповідача-1 про те, що стороною правочину є не Луцька районна організація Комуністичної партії України, а Волинська обласна організація Комуністичної партії України, які є різними юридичними особами, а отже висновок про повязаність сторін правочину не підтверджений доказами, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані, у зв`язку з тим, що відповідно до п. 3.1 розділу 3 статуту Комуністичної партії України (далі - КПУ), основу КПУ складають первинні партійні організації.

Партійні організації утворюються з дотриманням чинного законодавства по територіях і об`єднують комуністів, що проживають або працюють в межах району, міста, району в місті, селища, села, мікрорайону, кварталу, в тому числі за професійною ознакою або за родом занять.

Первинні партійні організації, зокрема, співпрацюють з іншими політичними, громадськими організаціями, самодіяльними формуваннями (п. 3.2).

Первинні партійні організації об`єднуються згідно з існуючим адміністративно-територіальним поділом у районні, міські, районні в містах, а вони відповідно у Кримську республіканську, обласні, Київську і Севастопольську міські організації партії (п. 3.7).

Партійна організація, що об`єднує комуністів даної території, є вищою по відношенню до організацій, які її складають (п. 3.8).

Тобто Луцька районна організація Комуністичної партії України та Волинська обласна організація Комуністичної партії України згідно з статутом Комуністичної партії України є пов`язаними особами.

Відповідно до ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п. 1 част. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення Господарського суду Волинської області від 10.01.2024 у справі № 903/910/23 ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Волинське відділення Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць "За майбутнє дітей України" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 10.01.2024 у справі № 903/910/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 903/910/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "25" квітня 2024 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.