Постанова

від 24.04.2024 по справі 908/413/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2024 року м. Дніпро Справа № 908/413/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Чередко А.Є.

секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.

представники сторін:

від позивача: Манчин О.О.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 р.

( суддя Левкут В.В. м. Запоріжжя, повний текст ухвали складено 26.02.2024 р.)

у справі

за позовом

акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів

( м. Запоріжжя )

до відповідача

Georgian Manganese LLC

( м. Тбілісі, Грузія )

про визнання недійсними окремих пунктів Контракту

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство Запорізький завод феросплавів звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Georgian Manganese LLC про визнання недійсними пунктів 14.1 14.2 Розділу 14 Застосовуване право та суперечки, підпункту А пункту 19.1 Розділу 19 Заяви, гарантії та зобов`язання Контракту № 19 від 14.12.2020 р., укладеного АТ Запорізький завод феросплавів та Georgian Manganese LLC.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 р. відмовлено акціонерному товариству Запорізький завод феросплавів у відкритті провадження у справі за позовом до Georgian Manganese LLC, про визнання недійсними окремих пунктів Контракту.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаною ухвалою, Акціонерне товариство Запорізький завод феросплавів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу, внаслідок неповного з`ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Водночас, на думку Скаржника, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, господарський суд належним чином не дослідив питання підсудності справи на підставі ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та дійшов помилкового висновку, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому Скаржник зазначає, що оскаржувані Позивачем пункти 14.1 - 14.2 Розділу 14 «Застосовуване право та суперечки», підпункт «А» пункту 19.1 Розділу 19 «Заяви, гарантії та зобов`язання» Контракту є дискримінаційними, обмежують його права та є такими, що суперечать чинному законодавству України, а також міжнародним угодам та конвенціям, виходячи з наступного.

Скаржник наголошує на тому, що Позивачем були долучені до позовної заяви копії актів приймання Товарів саме на території міста Запоріжжя, що підтверджує місце виконання зобов`язань, тому Господарський суд Запорізької області є компетентним та наділеним повноваженнями здійснювати розгляд спору.

На переконання Скаржника без дослідження наявності підстав визначення підсудності справи судам України, встановлених в ст. ст. 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", висновок суду про те, шо спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України є передчасними.

При цьому, Скаржник відзначає, що угодою про передачу спору на вирішення суду іншої держави, не було визначено конкретний суд, який компетентний та наділений повноваженнями здійснювати розгляд спору в Грузії, що суперечить законодавству про вибір суду та стало підставою для порушення судом першої інстанції положень ч. 6 ст. 175 ГПК України, відповідно до якої, відмовляючи у відкритті провадження з мотивів встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В.,Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду 18.03.2024 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/413/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 р. у справі № 908/413/24 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

25.03.2024 р. матеріали справи № 904/1808/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 24.04.2024 р..

Від представника акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів до суду надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2024 р., призначено провести судове засідання у справі № 908/413/24 з представником акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів, призначене на 24.04.2024 р. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Відповідача.

У судовому засіданні 24.04.2024 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою № 18-3 від 15.02.2024 до Georgian Manganese LLC про визнання недійсними пунктів 14.1 14.2 Розділу 14 «Застосовуване право та суперечки, підпункту «А» пункту 19.1 Розділу 19 «Заяви, гарантії та зобов`язання» Контракту № 19 від 14.12.2020, укладеного АТ «Запорізький завод феросплавів» та Georgian Manganese LLC.

Із матеріалів позову вбачається, що спір між сторонами виник при виконанні міжнародного договору, одним із учасників якого є іноземний суб`єкт господарювання - Georgian Manganese LLC, місцем реєстрації якого є м. Тбілісі, Грузія. При цьому укладений сторонами Контракт за його суттю не відноситься до таких договорів, через особливості яких можливе його виконання лише в певному місці.

За умовами Контракту Постачальник ( Georgian Manganese LLC ) продає, а Покупець (АТ «Запорізький завод феросплавів») купує товари у відповідності із положеннями даного Контракту та застосовними Додатками, що є невід`ємними його частинами. Умови поставки: DAP Запоріжжя ( Згідно Інкотерміс 2010 ) ( п. 5.2 Контракту ).

Всі платежі Покупця здійснюються банківським переказом безпосередньо на банківський рахунок Постачальника ( п. 8.2 Контракту ).

З п. 14.1 Розділу 14 «Застосовуване право та суперечки» Контракту № 19 від 14.12.2020 р., вбачається, що даний Контракт регулюється та тлумачиться у відповідності до законодавства Грузії.

В пункті 14.2 цього Контракту сторони передбачили, що будь-які спори, що виникають із даного Контракту або у зв`язку з ним, включаючи будь-яке питання щодо його існування, дійсності або припинення, підлягають вирішенню в судах Грузії.

При цьому, наведені Позивачем обставини свідчать, що позовні вимоги стосуються визнання недійсними окремих пунктів Контракту, а не його виконання.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 р. на підставі п. 1 ч. 1 ст.175 ГПК України відмовлено акціонерному товариству Запорізький завод феросплавів у відкритті провадження у справі за позовом до Georgian Manganese LLC, про визнання недійсними окремих пунктів Контракту. Позовні матеріали повернуті Заявнику.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до положень ГПК України, цей спір не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки має бути пред`явлений до вирішення судів Грузії, як то передбачено умовами Контракту, за місцем знаходженням Відповідача ( Georgian Manganese LLC ).

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Скаржника, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження у справі з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції під час оцінки доводів Скаржника виходить з таких міркувань.

Ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Ст. 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах ( ст. 1 ГПК України ).

Відповідно до частини другої ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Параграфом 3 глави 2 ГПК України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).

Відповідно до ст. 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.

Ст. 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - Позивачами і Відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем у справі є компанія Georgian Manganese LLC. Судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є м. Тбілісі Грузія.

Апеляційний суд зазначає про те, що питання які виникають щодо правового регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв`язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг(у тому числі і у сфері правового регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом) урегульовано Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". У своїй зовнішньоекономічній діяльності сторони можуть обирати країну і право, яке буде застосовуватися до арбітражного розгляду, а також те, за якою процедурою буде проходити розгляд справи.

Згідно з положеннями частини 1 ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з положеннями ст. 39 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду: в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава; в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи. Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України ( ст. 365 ГПК України ).

Разом з тим, у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої статтею 11 ГПК України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.

Згідно з положеннями ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Так, питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Згідно зі ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" в редакції, чинній на момент звернення Позивача до суду у цій справі, підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі. Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 76 цього Закону суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, а саме: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначені випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України, при цьому статтею 78 вказаного Закону передбачено, що компетенція інших органів України щодо розгляду справ з іноземним елементом визначається законами України з урахуванням статей 75 - 77 цього Закону.

Наведені вище норми Закону України "Про міжнародне приватне право" свідчать про те, що суди, отримавши позовну заяву з вимогою до юридичної особи - нерезидента, повинні перш за все визначити, чи підсудна справа за участю іноземної особи судам України на підставі положень статей 76, 77 цього Закону) та чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки згідно зі статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до положень частини 1 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Право на передачу спору, який відноситься до юрисдикції господарського суду, за угодою сторін на вирішення суду іншої держави передбачено у ст. 23 ГПК України.

Згідно з частиною п`ятою ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Як вбачається з матеріалів позову - спір між сторонами виник при виконанні міжнародного договору, одним із учасників якого є іноземний суб`єкт господарювання - Georgian Manganese LLC, місцем реєстрації якого є м. Тбілісі, Грузія. При цьому укладений сторонами Контракт за його суттю не відноситься до таких договорів, через особливості яких можливе його виконання лише в певному місці.

За умовами Контракту Постачальник ( Georgian Manganese LLC ) продає, а Покупець (АТ «Запорізький завод феросплавів») купує товари у відповідності із положеннями даного Контракту та застосовними Додатками, що є невід`ємними його частинами. Умови поставки: DAP Запоріжжя ( Згідно Інкотерміс 2010 ) ( п. 5.2 Контракту). Всі платежі Покупця здійснюються банківським переказом безпосередньо на банківський рахунок Постачальника ( п. 8.2 Контракту ). При цьому, наведені Позивачем обставини свідчать, що позовні вимоги стосуються визнання недійсними окремих пунктів Контракту, а не його виконання.

Позивачем не надано жодних доказів того, що Відповідач має на території України, зокрема в Запорізькій області, офіційне представництво.

У той же час, пунктом 14.1 Розділу 14 «Застосовуване право та суперечки» Контракту № 19 від 14.12.2020 р., яким регулюються відносини сторін, вбачається, що даний Контракт регулюється та тлумачиться у відповідності до законодавства Грузії. В пункті 14.2 цього Контракту сторони передбачили, що будь-які спори, що виникають із даного Контракту або у зв`язку з ним, включаючи будь-яке питання щодо його існування, дійсності або припинення, підлягають вирішенню в судах Грузії.

Таким чином, як слушно зазначив суд першої інстанції - підписавши Контракт, в якому міститься застереження щодо вирішення будь-яких спорів в судах Грузії, сторони фактично погодились з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо передачі розгляду будь-якого спору за Контрактом саме до суду Грузії. Отже підсудність даного спору сторони віднесли не до підсудності державних судів України, зокрема, Господарського суду Запорізької області, а до судів Грузії та відповідно до законодавства Грузії.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що уклавши Контракт, Позивач реалізував своє волевиявлення на вирішення будь-яких спорів, що виникають із Контракту, у відповідності до законодавства Грузії та в судах Грузії, повинен виконувати обов`язки, які випливають з умов Контракту. Реалізація сторонами права на узгодження пунктів Контракту щодо передачі спорів, які виникнуть з укладеного ними правочину чи у зв`язку з ним на розгляд суду Грузії не є відмовою від права на звернення до господарського суду, оскільки являє собою вибір сторонами такого правочину одного із способів реалізації права на звернення за захистом своїх прав. Отже, за викладених обставин, за правилами визначення підсудності відповідно до положень ГПК України, цей спір не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки має бути пред`явлений до вирішення судів Грузії, як то передбачено умовами Контракту, за місцем знаходженням відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З огляду на вищенаведені норми та встановлені судом попередньої інстанції обставини тобто відсутності підстав для визначення підсудності цього спору судам України згідно з положеннями пункту 7 частини 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", апеляційний суд не вбачає порушення судами положень пункту 1 частини 1 ст. 175 ГПК України.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 р. у справі № 908/413/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.04.2024р.

ГоловуючийсуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус

Суддя А.Є.Чередко