Рішення

від 16.04.2024 по справі 753/16901/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16901/23

провадження № 2/753/1402/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Шаповалової К.В.,

за участі: секретаря судового засідання Давидюк В.О.

представника відповідача Куракіна Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: м Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва",про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

20 вересня 2023 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ДП "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначає, що з 15 травня 2008 року її було прийнято на посаду завідуючої адміністративно-господарського відділу ДП Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва", а 02 листопада 2020 року переведено на посаду начальника відділу експлуатації та обслуговування адміністративних будівель згаданого підприємства. 15 лютого 2021 року Міністерством оборони України було прийнято наказ про створення ДП "Автобаза" шляхом виділу зі складу ДП МОУ "Київське управління механізації і будівництва" та 01 липня 2021 року було сформовано розподільчий баланс, яким розділено майно, права та обов`язки між ДП "Автобаза" та ДП МОУ "Київське управління механізації і будівництва". 07 вересня 2021 року ОСОБА_2 було звільнено ДП МОУ "Київське управління механізації і будівництва" та наказом від 08 вересня 2021 року прийнято на посаду завідуючої адміністративно-господарським сектором ДП "Автобаза". 03 листопада 2021 року КМУ було прийнято розпорядження, яким передано ДП "Автобаза" із сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління справами Апарату Верховної Ради України. У 2022 році було змінено назву ДП "Автобаза" на ДП "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України". 28 лютого 2022 року ДП "Центр Забезпечення" було прийнято наказ № 35, яким звільнено ОСОБА_2 з посади завідуючої адміністративно-господарським сектором з 31 жовтня 2022 року за згодою сторін. Оскільки ОСОБА_2 у день звільнення не було виплачено розмір нарахованої заробітної плати та не компенсовано кошти за дні невикористаної відпустки, вона просить суд стягнути з ДП "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України" на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 67 211,40 грн., компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 83 410,35 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80 382,93 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/16901/23 між суддями від 20 вересня 2023 року, матеріали позовної заяви передано в провадження судді Шаповалової К.В.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 06 листопада 2023 року на 14:30 год.

09 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі обґрунтовуючи свою позицію тим, що спірну заборгованість позивачу повинно виплатити ДП МОУ «КУМіБ», оскільки саме дане підприємство не розрахувалося з працівником при звільненні. Зазначив, що нормами КЗпП України та ЗУ «Про оплату праці» не передбачено можливості роботодавця передавати іншому підприємству заборгованість по заробітній платі, обов`язок щодо виплати заробітної плати працівникові, зокрема і при звільненні має індивідуальний характер і не може передаватись у будь-який інший спосіб іншій особі. Представник відповідача зазначає, що посилання позивача на акт приймання-передачі від 01 липня 2021 року, укладений між ДП МОУ "Київське управління механізації і будівництва" та ДП «Автобаза», яким передано заборгованість із заробітної плати ОСОБА_2 , є також безпідставним, оскільки жодним нормативним актом не передбачено можливості передачі заборгованості із заробітної плати, окрім того, акт складено 01 липня 2021 року, натомість ДП «Автобаза» зареєстровано як юридичну особу лише 19 серпня 2021 року, ОСОБА_2 прийнято на роботу до ДП «Автобаза» 08 вересня 2021 року, а тому у позовній заяві відсутні обґрунтування, яким саме чином ДП МОУ «КУМіБ» могло передати заборгованість із заробітної плати свого працівника на підприємство, якого на момент передачі не існувало. Представник відповідача наголошує, що працівник у разі переведення на інше підприємство має право вимагати компенсацію за невикористані дні відпустки з цього підприємства включно за умови перерахування за бажанням працівника такої компенсації на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. Окрім того представник відповідача зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском строків звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

19 жовтня 2023 року до суду від представника відповідача надійшли клопотання: про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ДП Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва"; про витребування доказів у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 06 листопада 2023 року було задоволено клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання у справі, та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва". Підготовче засідання було відкладено на 14 грудня 2023 року на 15:15 год.

13 листопада 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, окрім того, зазначив про те, що законодавством України не заборонено передання зобов`язань із виплати заробітної плати та інших належним працівникові платежів від одного суб`єкта господарювання до іншого, а оскільки відповідач прийняв на підставі розподільчого балансу та акту приймання-передачі заборгованість по заробітній платі та дні невикористаної відпустки від ДП МОУ «КУМіБ», не оскаржив їх дійсність, позивач має право вимагати їх виплату саме від відповідача. Також представник позивача звертає увагу, що ДП «Автобаза» було створено шляхом виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ» під час проведення реорганізації, а тому передавальний баланс та акт приймання-передачі передує створенню самої юридичної особи. Щодо пропуску позовної давності, представник позивача зазначив, що оскільки з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року на території України діяв карантин, то позовна давність продовжена і для подачі даного позову закінчувалась 01 жовтня 2023 року, окрім того, через порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_2 , позовна давність станом на день звернення до суду не почала свого перебігу.

Підготовче засідання призначене на 14 грудня 2023 року не відбулося у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги. Підготовче засідання було призначено на 06 лютого 2024 року на 14:30 год.

6 лютого 2024 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача.

Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року було задоволено клопотання представника відповідача про витребування від Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва" доказів щодо виникнення заборгованості із заробітної плати ОСОБА_2 у період роботи в ДП Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва" до 08 вересня 2021 року; доказів щодо перерахування ДП МОУ "КУМіБ" на рахунок ДП "Автобаза" грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток ОСОБА_2 та копії підтверджуючих документів.

Окрім того, ухвалою суду від 06 лютого 2024 року було задоволено клопотання представника відповідача подане в порядку статті 93 ЦПК України щодо поставлення запитань позивачу.

28 лютого 2024 року до суду на виконання вимог ухвали суду від 06 лютого 2024 року від Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва надійшли витребувані документи.

8 березня 2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з його зайнятість у іншому судовому процесі у Київському апеляційному суді.

13 березня 2024 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача.

Підготовче засідання призначене на 13 березня 2024 року було відкладено на 16 квітня 2024 року у зв`язку із неявкою сторін.

У підготовче засідання призначене на 16 квітня 2024 року з`явився представник відповідача, який не заперечував щодо закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник третьої особи у підготовче засідання не з`явився, про день та час проведення засідання був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується зворотними повідомленнями, будь-яких заяв з процесуальних питань чи по суті спору від них не надходило.

Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, враховуючи раніше подані ним заяви про розгляд справи у його відсутність та відстуність позивача, суд дійшов висновку провести підготовче засідання у відсутність осіб, які не з`явились.

Ухвалою суду від 16 квітня 2024 року було закрито підготовче провадження у справі та перейдено до судового розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначив, що позов було подано до неналежного відповідача, що безпосередньо є самостійною підставою для відмови у позові.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши доводи позовної заяви та відповіді на відзив, письмові докази, наявні у матеріалах справи, та долучені сторонами під час розгляду справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, суд дійшов наступного висновку.

15 травня 2008 року ОСОБА_2 була прийнята на посаду завідуючої адміністративно-господарського відділу ДП МОУ «КУМіБ» згідно наказу № 47а, 02 листопада 2020 року була переведена на посаду начальника відділу експлуатації та обслуговування адміністративних будівель, відповідно до наказу №262, про що свідчать записи у трудовій книжці (а.с.9-11).

2 листопада 2020 року позивачку було переведено на посаду начальника відділу експлуатації та обслуговування адміністративних будівль ДП МОУ "КУМіБ".

15 лютого 2021 року наказом Міністерства оборони України № 43 «Про створення підприємства «Автобаза» створено ДП «Автобаза» шляхом виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ», до якого переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки. У подальшому ДП «Автобаза» було перейменовано у ДП «Центр забезпечення «Управління справами Апарату Верховної ради України (а.с.12-14)

На виконання вимог наказу № 43 комісією зі створення ДП «Автобаза» було сформовано розподільчий баланс, яким розподілено майно, права та обов`язки між ДП МОУ «КУМіБ» та ДП «Автобаза» (а.с.15-14).

01 липня 2021 року ДП МОУ «КУМіБ» та ДП «Автобаза» склали акт приймання-передачі майна, прав та обов`язків, відповідно до якого ДП МОУ «КУМіБ» також передало ДП «Автобаза» заборгованість із заробітної плати ОСОБА_2 у розмірі 67211,40 грн, а також невикористану відпустку за період роботи на ДП МОУ «КУМіБ» у кількості 145 календарних днів (а.с.17-20)

Наказом ДП «Автобаза» № 3 від 07 вересня 2021 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду завідуючої адміністративно-господарським сектором з 08 вересня 2021 року в порядку переведення з ДП МОУ «КУМіБ». Згідно статті 81 КЗпП України при переведенні збережено за нею невикористану відпустку у кількості 145 календарних дні (а.с.60).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1448-р від 03 листопада 2021 року цілісний майновий комплекс ДП «Автобаза» із сфери управління Міністерства оборони передано до сфери управління Управління справами Апарату Верховної Ради України (а.с.21).

31 жовтня 2022 року ОСОБА_2 було звільнено з посади завідуючої адміністративно-господарським сектором ДП «Автобаза», на підставі частини першої статті 36 КЗпП України, що підтверджується копією наказу № 35 від 28 жовтня 2022 року (а.с.22) та записом у трудовій книжці (а.с.11).

Таким чином вбачається, що трудові відносини між позивачем ОСОБА_2 та ДП МО України «Київське управління механізації і будівництва» припинилися 06 вересня 2021 року, при цьому, з 07 вересня 2021 року відповідні трудові відносини виникли між позивачем та ДП «Автобаза», яке було створено шляхом виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ» та до якого перейшли за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки ДП МО України «Київське управління механізації і будівництва», включаючи заборгованість із заробітної плати в розмірі 67211,40 грн та при переведенні збережено за нею невикористану відпустку у кількості 145 календарних дні невикористаної за час роботи в ДП МО України «Київське управління механізації і будівництва».

Відповідно до статті 109 ЦК України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням.

Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України - законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтями 21, 43, 46 Конституції України, статтями 94, 115 КЗпП України, статтями 21, 24 Закону України «Про оплату праці» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Тобто, статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З огляду на те, що ОСОБА_2 була звільнена 31 жовтня 2022 року, однак у день звільнення їй не було виплачено заборгованість із заробітної плати в розмірі 67 211,40 грн, що була передана ДП «Автобаза» (перейменовано на ДП «Центр забезпечення «Управління справами Апарату Верховної ради України, відповідач) під час виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ» згідно розподільчого балансу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 81 КЗпП України, за бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За період роботи в ДП «Автобаза» позивач не використала належні їй 145 календарних днів відпустки, які були передана від ДП МО України «КУМіБ» при звільненні.

Відповідно до наказу ДП "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України" № 35 від 28 жовтня 2022 року, на момент звільнення кількість днів невикористаної ОСОБА_2 відпустки становила 173 дні.

Згідно пунктом 1 частини другої розділу 2 Постанови № 100 КМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не вірно здійснений розрахунок розміру компенсації за невикористану відпустку, оскільки позивачем невірно було визначено суму нарахованої заробітної плати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, а також невірно зазначено кількість робочих днів за вказаний період часу.

Нарахування компенсації за невикористані дні відпустки має бути проведене в даному випадку виходячи з доходу позивача за 12 календарних місяців, що передують місяцю, у якому мала відбутись виплата компенсації, тобто жовтню 2022 року, місяцю звільнення позивача із займаної посади.

Вбачається, що заробітна плата позивача за останні 12 місяців роботи, які передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки (з жовтня 2021 року по вересень 2022 року включно) - складала 68354,94 грн, про що свідчить копія довідки про доходи ОСОБА_2 (а.с.23)

Вказаний розмір доходу слід розділити на відповідну кількість календарних днів року, за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством.

За відповідний період жовтень 2021 - вересень 2022 року кількість робочих днів складає 256, тож розрахунок виглядає наступним чином 68354,94 грн. : 256 = 267,01 грн.

Одержаний результат слід перемножити на число календарних днів відпустки, які підлягають компенсації при звільненні, тобто на 173.

Таким чином, грошова компенсація невикористаних днів щорічної відпустки позивача становить 267,01 грн. х 173 = 46192,73 грн.

Доводи представника відповідача про те, що ДП МО України «КУМіБ» не перерахувало ДП «Автобаза» (ДП «Центр забезпечення «Управління справами Апарату Верховної ради України) компенсацію за невикористані дні відпустки, а тому позивач позбавляється права на отримання компенсації відпустки при звільненні від відповідача суд відхиляє, оскільки позивач не використав відпустку вже під час своєї роботи у відповідача, а тому у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо виплати позивачу заборгованості із заробітної плати в розмірі 67 211,40 грн та грн 46192,73 грн компенсації за невикористану відпустку, у день її звільнення - 31 жовтня 2022 року, що вказує на порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України. Не було надано таких доказів протягом часу розгляду справи у суді.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач також просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 80 382,93 грн.

Відповідно до положень статті 177 КЗпП України разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з пунктом 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що у лютому та січні 2022 року позивачка отримала заробітну плату в розмірі 25351,54 грн.

Кількість робочих днів у січні та лютому становила - 39 днів. Отже середньоденна заробітна плата позивачки у вказаний період становила - 650,04 грн.

Виходячи із положень статті 117 КЗпП України середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача має обраховуватися не більш як за шість місяців, тобто з 01 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року

Оскільки позивачеві при звільненні не було виплачено належну йому заробітну плату, станом на 01 травня 2023 року затримка розрахунку складає 129 робочих днів.

За розрахунками суду середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки розрахунку, виходячи із визначеної судом середньоденної заробітної плати, за вказаний період становить 83855,16 грн, позивачкою заявлено до стягнення сума у розмірі 80382,93 грн.

Відповідно до приписів статті 13 ЦПК УКраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Представником відповідача не спростовано вказаний розрахунок позивачки та не викладено заперечень щодо відсутності у неї права на отримання вказаних коштів.

Поряд з цим, суд при визначені суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 9 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, в якійзазначено, що «закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково».

Таким чином, зважаючи на все вище викладене, враховуючи дії відповідача щодо невиплати коштів позивачу, період, протягом якого такі виплати не здійснювались, беручи до уваги принципи розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на розмір основної заробітної плати, а також те, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, суд вважає правильним зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 10 000 грн.

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про застосування позовної давності до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та як наслідок відмову у задоволенні позову, оскільки під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а тому строки звернення до суду позивачем не пропущені.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, то з урахуванням вимог закону з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 133,56 гривні.

Одночасно, у зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати, а в цій частині позовні вимоги позивача задоволено, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 073,60 гривні за вимогу щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та 594,56 грн за частково задоволену вимогу щодо компенсації за невикористану відпустку, що разом складає 1668,16 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позовну заяву ОСОБА_2 до Державного підприємства "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління механізації та будівництва", про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України" на користь ОСОБА_2 67 211,40 грн - заборгованість із заробітної плати, 46192,73 грн - компенсацію за невикористану відпустку, 10 000 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку, 133, 56 грн судового збору, а всього 123404,13 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Центр Забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України" на користь держави судовий збір в розмірі 1668,16 гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України, код ЄДРПОУ 44276271, місце знаходження 02093 м. Київ, вулиця Бориспільська, 181.

Повний текст рішення складено 24 квітня 2024 року.

Суддя К.В. Шаповалова