Постанова

від 16.04.2024 по справі 450/2772/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2772/21 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/2172/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

за участю секретаря: Гай О.О.

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Жовківський районний відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Жовківський РВ ДВС у Львівському районі Львівської області ЗМУЮ Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання недійсним Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7453/18/000373 від 09.02.2018, укладеного між ПП «Віксор» на підставі Договору комісії № 7453/18/000373 від 09.02.2018 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позову покликався на те, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2017 у справі № 461/8089/17 визнано спільною частковою власністю (по частки кожного) подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 транспортний засіб марки МАN, модель 8.163, 1999 р.в., номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , тип - Бортовий-С; витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 транспортний засіб марки МАN, модель 8.163, 1999 р.в., номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , тип - Бортовий-С. Постановою старшого державного виконавця Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бакум Н.М. від 26.03.2021 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 11.03.2020, виданого на підставі вказаного рішення суду.

Під час примусового виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що боржником 09.02.2018 відчужено транспортний засіб згідно договору купівлі-продажу № 7453/18/000373, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «Віксор», Договору комісії № 7453/18/000373, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Віксор». Отже, на підставі Договору комісії № 7453/18/000373 ПП «Віксор», діючи за дорученням відповідача ОСОБА_1 , відчужило транспортний засіб ОСОБА_4 . Таким чином, ухиляючись від повернення транспортного засобу, відповідач ОСОБА_1 , діючи недобросовісно та зловживаючи правом, уклала фіктивні правочини. Враховуючи наведене, просив позов задовольнити на підставі ст. 234 ЦК України.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23.06.2023 у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд не звернув уваги, що спірний договір укладено на підставі Договору комісії № 7453/18/000373, укладеного 09.02.2018 між ПП «Віксор» та відповідачем. Договір купівлі-продажу автомобіля, який витребувано судовим рішення, що набрало законної сили, в т.ч. на його користь, вчинявся в інтересах відповідачки як продавця комісіонером - ПП «Віксор». Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера. Таким чином, договір комісії є правочином щодо надання послуг, а не договором відчуження майна. Вказує, що його порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу ТЗ.

Зазначає, що відповідачка відчужила автомобіль, попередньо уклавши договір комісії, після пред`явлення до неї позову про витребування майна, діяла очевидно недобросовісно та зловживаючи правами, оскільки перехід права власності на ТЗ свідчить про мету приховати це майно від виконання рішення в майбутньому.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2017 у справі № 461/8089/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 11.12.2019, визнано спільною частковою власністю (по 1/2 частки кожного) подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 транспортний засіб марки МАN, модель 8.163, 1999 р.в., номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , тип - Бортовий-С; витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 транспортний засіб марки МАN, модель 8.163, 1999 р.в., номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , тип - Бортовий-С.

11.03.2020 на виконання вказаного рішення суду Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 461/8089/17. Постановою старшого державного виконавця Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бакум Н.М. від 26.03.2021 відкрито виконавче провадження № 64972132 з примусового виконання вказаного виконавчого листа № 461/8089/17, виданого Галицьким районним судом м. Львова від 11.03.2020.

09.02.2018 між ПП «Віксор» та ОСОБА_1 було укладено договір комісії № 7453/18/000373, згідно якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або кілька правочинів щодо продажу транспортного засобу модель - МАN, модель 8.163, 1999 р.в., номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , тип - Бортовий-С, номерний знак НОМЕР_2 а саме за 32 000,00 грн.

09.02.2018 між ПП «Віксор» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу № 7453/18/000373, згідно якого ПП «Віксор» продало ОСОБА_4 , транспортний засіб модель - МАN, модель 8.163, 1999 р.в., номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , тип - Бортовий-С, номерний знак НОМЕР_2 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 посилався на недійсність вказаного Договору купівлі-продажу транспортного засобу на підставі ст.234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 у справі 607/15555/17-ц.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 09.02.2018 недійсним на підставі ст.234 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків для його сторін, які обумовлювалися цим правочином, як і не доведено наявності умислу в усіх сторін правочину.

Зокрема, судом правильно встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків - передачу правомочностей з володіння, користування, розпорядження автомобілем покупцю ОСОБА_4 , і такі наслідки настали - спірний автомобіль вибув із користування відповідача ОСОБА_1 чи членів її сім`ї, є власністю ОСОБА_4 та фактично перебуває у її користуванні.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків районного суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 25.04.2024

Головуючий

Судді