Рішення

від 15.04.2024 по справі 914/2511/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024 Справа № 914/2511/23

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Ярина Плюс», м. Львів,

про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності.

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Артишук В.І.

від позивача: Наконечна Ольга Миколаі?вна - представник,

від відповідача: ОСОБА_1 представник.

Львівська міська рада звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Ярина Плюс» про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності.

Ухвалою суду від 21.08.2023 провадження у справі № 914/2511/23 відкрито за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 11.09.2023.

Ухвалою суду від 02.10.2023 підготовче судове засідання відкладено на 16.10.2023. Ухвалою суду від 16.10.2023 підготовче судове засідання відкладено на 02.11.2023. Ухвалою суду від 02.11.2023 підготовче судове засідання відкладено на 20.11.2023.

Ухвалою суду від 20.11.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 11.12.2023.

Подальший розгляд справи було відкладено з підстав викладених у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою від 08.04.2024 розгляд справи по суті відкладено на 15.04.2024.

У судовому засіданні, яке відбулося 15.04.2024, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.04.2024 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 15.04.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Позиція позивача.

Львівська міська рада (надалі позивач) звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Ярина Плюс» (надалі відповідач) про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що за Приватним підприємством «Ярина Плюс» без належних правових підстав зареєстровано право власності на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101, 8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 291а, чим порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою за вищевказаною адресою.

Позивач зазначає, що підставою набуття відповідачем права власності на вказане приміщення є договір купівлі-продажу від 22.05.2009 № 1036 між приватним підприємством «Мотор» та приватним підприємством «Ярина Плюс», проте відповідач, як власник об?єкта, не звертався до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об?єкт, що був предметом купівлі-продажу.

Також, позивач вказує, що первинно, право власності на об?єкт на Городоцькій, 291а (реєстраційний номер майна 25556576) було зареєстровано 26.11.2008 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, однак постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 було скасовано.

Відтак, беручи до уваги, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 скасовано, позивач вважає, що були відсутні належні та такі, що передбачені чинним законодавством документи, необхідні для оформлення права власності на будівлю літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , що в подальшому повинно було б слугувати перешкодою для реєстрації права власності на вказаний об?єкт за Приватним підприємством «Мотор» та в подальшому за Приватним підприємством «Ярина Плюс».

Інформація про відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 підтверджується також листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, відтак, наявні підстави для знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності ПП «Ярина Плюс».

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Львова і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим Львівська міська рада звернулася з цим позовом до господарського суду.

Позиція відповідача.

Відповідач позов заперечує у повному обсязі та вважає, що слід відмовити у його задоволені з мотивів, що ним набуто право власності на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101, 8 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25556576) на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1036.

Львівська міська рада була учасником розгляду справи № 19/202 про визнання права власності на нежитлове приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на нежитлове приміщення вперше було набуте ФОП ОСОБА_2 ще 26.11.2008, тоді як постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі № 19/202 була прийнята вже 02.02.2009, після чого Львівська міська рада була стороною розгляду вищезазначеної справи у Вищому господарському суді України.

На думку відповідача, Львівська міська рада будучи повідомленою про наявність спору щодо визнання права власності на нежитлове приміщення протягом усіх цих років, лише у 2023 році подала позов до відповідача як добросовісного набувача про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі. Відтак, відповідач просить застосувати ст. 257 ЦК України, якою передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позивачем не наведена жодного аргументу, які дії ПП «Ярина Плюс» призводили до порушення прав та інтересів Львівської міської ради. Також у позові не вказано обставини, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, а його добросовісність як набувача взагалі не ставиться під сумнів.

Відповідач вважає, що багаторічна бездіяльність Львівської міської ради та лише нещодавне подання позову є прямим порушенням прав та інтересів Приватного підприємства «Ярина Плюс», як добросовісного набувача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задоволити, виходячи із таких мотивів.

Земля є об?єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених ст. 13 Конституції України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу вимог ч.1 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Відтак, виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львова територіальній громаді міста з визначенням їх власником Львівської міської ради.

Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Статтею 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Судом встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,0105 га перебуває в комунальній власності Львівської міської ради.

Згідно з листом управління архітектури та урбаністики від 08.06.2023 року № 4-2401-7645, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об?єкта будівництва) на АДРЕСА_1 не надавались. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 31.05.2023 року № 4-0006-7261, згідно з даними з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва документи щодо виконання будівельних робіт на об?єкті за адресою: АДРЕСА_1 , що були б зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю - відсутні.

Однак, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано право власності відповідача на нежитлове приміщення загальною площею 101, 8 кв.м. Вказаний об?єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування іншим особам. Право власності на об?єкт площею 101, 8 кв.м зареєстровано за Приватним підприємством «Ярина Плюс» унаслідок укладення договору купівлі-продажу між Приватним підприємством «Мотор» та Приватним підприємством «Ярина Плюс», реєстраційний № 1036 від 22.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем. Відповідно до вказаного договору, приватне підприємство «Мотор» продало, а приватне підприємство «Ярина Плюс» придбало нежитлове приміщення під літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 101,8 кв.м.

Суд звертає увагу, що з моменту укладення вказаного договору купівлі-продажу (22.05.2009) відповідач, як власник об?єкта, не звертався до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням щодо оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об?єкт, що був предметом купівлі-продажу.

Первинно, право власності на об?єкт по Городоцькій, 291а (реєстраційний номер майна 25556576) було зареєстровано 26.11.2008 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 року у справі № 19/202. Відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, було визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та зобов?язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" здійснити державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 № 19/202 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 у справі № 19/202 касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 у справі № 19/202 залишено без змін.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 24.02.2009 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було зареєстровано за приватним підприємством «Мотор» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 101, 8 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25556576). Реєстрація права власності за Приватним підприємством «Мотор» відбулася на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Мотор», реєстраційний № 101 від 30.01.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною.

У подальшому, Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 17.06.2009 було проведено реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Ярина Плюс». Право власності зареєстровано за Приватним підприємством «Ярина Плюс» унаслідок укладення договору купівлі-продажу між Приватним підприємством «Мотор» та Приватним підприємством «Ярина Плюс», реєстраційний № 1036 від 22.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем.

Таким чином, 26.11.2008 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було проведено первинну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, скасованого постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009.

Скасовуючи рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції прийшли до висновку, що об`єкт на вул. Городоцька, 291а є здійсненим позивачем самочинним будівництвом, а земельна ділянка була надана позивачу (фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 ) в оренду не для забудови, а для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми. Позивач не надав суду дозволів на виконання будівельних робіт, не надав доказів прийняття збудованого об`єкту в експлуатацію відповідно до вимог постанови КМУ від 22.09.2004 № 1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів».

Суд, беручи до уваги, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р. у справі № 19/202 скасовано, приходить до висновку про відсутність належних та таких, що передбачені чинним законодавством документів, необхідних для оформлення права власності на будівлю літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 , та як наслідок, відсутність належних прав для реєстрації права власності на вказаний об?єкт за Приватним підприємством «Мотор» та в подальшому за відповідачем.

Відповідно до листа управління державного контролю за використанням та охороною земель від 09.06.2023 року № 4-2412-7758, на виконання наказу департаменту містобудування від 31.05.2023 № 152 спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель за участю управління архітектури та урбаністики проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою АДРЕСА_1 , за результатами чого складено акт від 08.06.2023 № 229. В результаті обстеження вказаної земельної ділянки встановлено що ПП «Ярина Плюс» фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0105 га для розміщення нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 підтверджується також листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради від 21.07.2023 № 4-2403-9805. Відповідно до вказаного листа, відсутність інформації щодо приймання Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення загальною площею 101, 8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25556576) в управлінні земельних ресурсів відсутня. Інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об?єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об?єкта 25556576) в Управлінні земельних ресурсів відсутня.

Як встановлено судом вище, спірна земельна ділянка міською радою фізичним або юридичним особами не передавалась ні у користування, ні у власність. Отже, у відповідача відсутні законні правові підстави зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про самовільне її зайняття, оскільки обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Оскільки, спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, та за відсутності доказів того, що спірне нерухоме майно в установленому законом порядку введено в експлуатацію, вказане свідчить про відсутність правових підстав вважати, що відповідач правомірно набув право власності на нього, оскільки об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва.

Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Згідно з неодноразовими висновками Верховного Суду, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, та самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає наступне.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Схожі висновки викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності здійснено самочинне будівництво, яке зареєстровано за відповідачем. З урахуванням наведеного, в даному випадку порушеним є право власності територіальної громади, і таке порушення пов`язане із позбавленням можливості використовувати земельну ділянку.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21). Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Стаття 391 Цивільного кодексу Украі?ни передбачає права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Тобто передбачений вказаною правовою нормою позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає и?ому здіи?снювати користування та розпорядження ним.

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Як встановлено судом, територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м., яка належить ПП «Ярина Плюс».

У результаті реєстрації за відповідачем права власності на об`єкт на АДРЕСА_1 загальною площею 101,8 кв.м. порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

У статті 268 Цивільного кодексу України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, оскільки у частині другій цієї? статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. У деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу Украі?ни), оскільки, в такому разі йдеться про так зване "триваюче правопорушення". Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення и?ого прав. Обов`язковою умовою цього позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.

Отже, суд приходить до висновку, що Львівською міською радою не пропущено строк позовної давності, оскільки наявне «триваюче правопорушення», відповідно до якого Львівська міська рада може пред`явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення її прав.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 по справі № 19/202 є безпідставним, оскільки таке було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 залишено без змін.

Виходячи з положень статті 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, суд доходить висновку, що доказами, наявними у справі, не доведено правомірності набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, а відтак право на земельну ділянку у набувача нерухомості не виникає. Згідно з вимогами законодавства одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, виникає право на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки (з врахуванням правової позиції, зазначеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 березня 2019 року у справі № 902/341/17).

Щодо доводів відповідача про добросовістність набуття майна то суд зазначає, що у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі № 347/1276/17.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від ПП «Ярина Плюс» усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення за цією адресою, останнє набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав попередний його власник - Приватне підприємством «МОТОР».

Суд звертає увагу, що право власності на вищевказане приміщення первісним власником було зареєстровано на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202, яке було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. та залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009. Договір купівлі-продажу між ПП «Мотор» та ПП «Ярина Плюс» було укладено 22.05.2009, отже такий договір було укладено вже після втрати попереднім власником прав на таке майно.

Велика Палата Верховного Суду у п. 122-126 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку що позовні вимоги Львівської міської ради по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку що позивачем наданими доказами підтверджено законність та обгрунтованість заявлених вимог, відтак позов підлягає до задоволення повністю.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Усунути Львівській міській раді (79006, м. Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25556576) з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» (79066, м. Львів, вул. Сихівська, 19/10, код ЄДРПОУ 36462378) на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 291а (реєстраційний номер майна: 25556576).

3. Стягнути з Приватного підприємства «Ярина Плюс» (79066, м. Львів, вул. Сихівська, 19/10, код ЄДРПОУ 36462378) на користь Львівськоі? міської ради (79006, м. Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складений та підписаний 25 квітня 2024 року.

СуддяМанюк П.Т.