Постанова

від 05.02.2025 по справі 914/2511/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 914/2511/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Ярина Плюс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (Гриців В. М. - головуюча, судді: Малех І. Б., Зварич О. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2024 (суддя Манюк П. Т.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Приватного підприємства "Ярина Плюс"

про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. Львівська міська рада (далі - "Позивач", Міськрада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Ярина Плюс" (далі - "Відповідач", ПП "Ярина Плюс"), в якому просила усунути їй перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а, шляхом знесення самовільно збудованого на цій земельній ділянці нежитлового приміщення під літ. "Б-1", загальною площею 101,8 кв.м (реєстраційний номер майна: 25556576) з припиненням права власності Відповідача на вказане нежитлове приміщення.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовувала тим, що майно, право власності на яке зареєстровано за Відповідачем на комунальній земельній ділянці, є самочинним будівництвом, адже Міськрада жодних рішень про надання у власність чи користування вказаної земельної ділянки будь-яким особам не приймала, дозволу на будівництво не надавала. За викладеного наполягала, що зареєстроване за Відповідачем самочинно побудоване майно підлягає знесенню з припиненням права власності ПП "Ярина Плюс" на нього.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Львівської області рішенням від 15.04.2024, яке Західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 07.11.2024 залишив без змін, позовні вимоги повністю задовольнив.

4. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із встановлених обставин того, що комунальна земельна ділянка, на якій розташовано зареєстроване за Відповідачем приміщення, Міськрадою будь-яким фізичним або юридичним особами у власність чи користування ніколи не надавалась, а саме приміщення у встановленому законом порядку в експлуатацію ніколи не вводилось.

5. За таких обставин суд виснував, що спірне приміщення є самочинним будівництвом, а тому підлягає знесенню за позовом власника земельної ділянки з одночасним припиненням права власності Відповідача на нього. Суд окремо відмітив, що позовні вимоги Міськради не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

6. Також суд дійшов висновку, що Міськрадою у спірних правовідносинах не пропущено позовну давність, оскільки у даному випадку наявне "триваюче правопорушення", позов про припинення якого міг бути пред`явлений у будь-який час.

Касаційна скарга

7. Не погодившись із судовими рішеннями, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а цю справу направити на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

8. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано ряд норм матеріального права (статей 3, 16, 256, 257, 261, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 387, 388, 391, 400, 1173 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) і порушено ряд приписів процесуального права (статей 4, 73, 74, 86, 236, 237, 254 - 259, 275 Господарського процесуального кодексу України), а також не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладено, зокрема, у постановах від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20, від 16.10.2019 у справі № 522/23155/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

9. Обґрунтовуючи наведене, скаржник узагальнено пояснює, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позов у цій справі Міськрада заявила обравши неналежний спосіб захисту. Наполягає, що у спірних правовідносинах Позивач прагне витребувати земельну ділянку із володіння Відповідача, вважаючи, що останній володіє нею неправомірно. Тому належним способом захисту прав неволодіючого власника земельної ділянки у цьому випадку могло бути заявлення не негаторного позову з доповненням його вимогою про припинення права власності, а лише віндикаційного.

10. У зв`язку з неправильною кваліфікацією заявленого Міськрадою позову, суди попередніх інстанцій усунулися від встановлення обставин добросовісності набуття ПП "Ярина Плюс" спірної нерухомості у власність, а також дійшли неправомірного висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовується позовна давність.

11. Крім цього, суди попередніх інстанцій не визначили, яке право Міськради у спірних правовідносинах порушено, не врахували обставин того, що саме помилки та бездіяльність органу місцевого самоврядування призвели до виникнення спору у цій справі, а також передчасно втрутилися у право власності Відповідача на мирне володіння своїм майном, не з`ясувавши обставин можливості його перебудови, отримання відповідних дозволів і тп.

Узагальнені доводи відзиву

12. У відзиві на касаційну скаргу Міськрада заперечує проти її задоволення. Стверджує, що у спірних правовідносинах мова йде про знесення самочинного будівництва, а не про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ПП "Ярина Плюс". Погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позов у цій справі є негаторним, і що позовна давність у цих відносинах застосовуванню не підлягає. Звідси у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржені рішення залишити без змін.

Процесуальні питання

13. 05.02.2025 до суду касаційної інстанції надійшло клопотання ПП "Ярина Плюс" про відкладення розгляду касаційної скарги у цій справі на іншу дату, обґрунтоване тим, що представник скаржника перебуває у стані тимчасової непрацездатності, що унеможливлює прибуття до міста Києва для участі у судовому засіданні, а також тим, що скаржник бажає особисто надати додаткові пояснення та аргументовано викласти свою позицію у цій справі.

14. Розглянувши подане клопотання, Верховний Суд у його задоволенні відмовляє, адже вважає, що передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підстав для відкладення розгляду касаційної скарги у цій справі на іншу дату немає. Суд констатує, що: (1) будь-яких доказів тимчасової непрацездатності представника скаржника суду касаційної інстанції не надано; (2) представник скаржника має можливість взяти участь у судовому засіданні за допомогою систем відеозв`язку, які належно функціонують; (3) усі доводи скаржника вже викладено у касаційній скарзі, а надання доповнень до неї було можливим лише у строк для касаційного оскарження; (4) в ухвалі про відкриття касаційного провадження явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась; (5) відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

17. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

18. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

19. Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

20. Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

21. Колегія суддів констатує, що у залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:

(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

22. При цьому варто враховувати, що відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

23. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

24. Розглядаючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка на вул. Городоцькій, 291а у м. Львові площею 0,0105 га перебуває в комунальній власності Міськради і ПП "Ярина Плюс" в користування не передавалася.

25. Згідно з листом управління архітектури та урбаністики від 08.06.2023 № 4-2401-7645, вихідні дані на проєктування (містобудівні умови та обмеження на проєктування об`єкта будівництва) на вул. Городоцькій, 291а у м. Львові не надавались.

26. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 31.05.2023 року № 4-0006-7261, згідно з даними з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва документи щодо виконання будівельних робіт на об`єкті за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а, що були б зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю - відсутні.

27. Водночас відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а зареєстровано право власності ПП "Ярина Плюс" на нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м.

28. Право власності на об`єкт площею 101,8 кв.м зареєстровано за ПП "Ярина Плюс" внаслідок укладення договору купівлі-продажу між ним та Приватним підприємством "Мотор" від 22.05.2009, відповідно до умов якого Приватне підприємство "Мотор" продало, а ПП "Ярина Плюс" придбало нежитлове приміщення під літ. "Б-1", що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а загальною площею 101,8 кв.м.

29. Первинно ж право власності на об`єкт по вул. Городоцькій, 291а було зареєстровано 26.11.2008 за Фізичною особою - підприємцем Михайлівим Євгеном Євгеновичем на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 року у справі № 19/202 про визнання права власності, який в подальшому і продав це майно Приватному підприємству "Мотор". Проте, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 вказане рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 було скасовано з прийняттям нового про відмову у позові.

30. При цьому, у постанові від 02.02.2009 у справі № 19/202 суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка була надана Фізичній особі - підприємцю Михайліву Євгену Євгеновичу в оренду не для забудови, а для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми.

31. Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 у справі № 19/202 касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Михайліва Євгена Євгеновича було залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 - без змін.

32. Суди попередніх інстанцій також з`ясували, що відповідно до листа Управління державного контролю за використанням та охороною земель від 09.06.2023 року № 4-2412-7758, на виконання наказу Департаменту містобудування від 31.05.2023 № 152 спеціалістами Управління державного контролю за використанням та охороною земель за участю Управління архітектури та урбаністики проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а, за результатами якого складено акт від 08.06.2023 № 229. Встановлено що ПП "Ярина Плюс" використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0105 га для розміщення нежитлового приміщення на вул. Городоцькій, 291а у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

33. Відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою по вул. Городоцькій, 291а у м. Львові підтверджується також листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради від 21.07.2023 № 4-2403-9805. Відповідно до вказаного листа, інформація щодо приймання Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення загальною площею 101,8 кв.м за адресою: вул. Городоцька, 291а, м. Львів (реєстраційний номер майна: 25556576) в Управлінні земельних ресурсів відсутня. Інформація стосовно підготовки проєктів ухвал Львівської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта 25556576) в Управлінні земельних ресурсів відсутня.

34. Таким чином, оскільки в ході розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій установили, що рішення про надання земельної ділянки для розміщення спірного нежитлового приміщення по вул. Городоцькій, 291а у м. Львові Міськрадою ніколи не приймалося, будь-яких дозвільних документів на його будівництво компетентні органи не видавали, висновок судів про те, що зареєстроване за ПП "Ярина Плюс" приміщення є самочинним будівництвом судом касаційної інстанції визнається таким, що зроблений з неухильним додержанням наведених норм матеріального права та висновків касаційного суду щодо них.

35. В свою чергу, оскільки Міськрада, як представник власника земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності за ПП "Ярина Плюс" на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на комунальній землі, то задоволення її позовних вимог про знесення такого майна також узгоджується із наведеними положеннями ЗК України та приписами частини четвертої статті 376 ЦК України.

36. Колегія суддів окремо враховує, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

37. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

38. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

39. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

40. У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

41. Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

42. При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

43. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

44. Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

45. Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Львова у спірних правовідносинах є лише вимога Міськради про знесення самовільно збудованого приміщення і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю самочинного будівництва по вул. Городоцькій, 291а у м. Львові у встановленому законом порядку.

46. З цих підстав колегія суддів посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20, від 16.10.2019 у справі № 522/23155/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/19 вважає нерелевантними, а тому відхиляє аргументи скаржника про те, що належному способу захисту прав Міськради у спірних правовідносинах відповідає заявлення віндикаційного, а не негаторного позову. Водночас колегія суддів частково погоджується з доводами касаційної скарги про те, що у задоволенні позовної вимоги Міськради про припинення права власності Відповідача на самочинне будівництво належало відмовити за неефективністю.

47. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

48. Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

49. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

50. У вказаному висновку колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і за цим доводи касаційної скарги про помилковість висновків суддів попередніх інстанцій щодо незастосування до спірних правовідносин позовної давності визнає необґрунтованими.

51. Щодо ж аргументів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не визначили, яке право Міськради у спірних правовідносинах порушено, не врахували обставин того, що саме помилки та бездіяльність органу місцевого самоврядування призвели до виникнення спору у цій справі, а також передчасно втрутилися у право власності Відповідача на мирне володіння своїм майном, не з`ясувавши обставин можливості його перебудови, отримання відповідних дозволів, суд касаційної інстанції зазначає таке.

52. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувано, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

53. З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

54. Розміщення будь-якою особою споруди на земельній ділянці комунальної форми власності за відсутності документів, які підтверджують право користування такою земельною ділянкою, не можна визнати законним (див. постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16).

55. Звідси доводи ПП "Ярина-Плюс" про відсутність порушеного права Позивача у спірних правовідносинах судом касаційної інстанції визнаються безпідставними.

56. Так само безпідставними вважає Верховний Суд й аргументи скаржника про те, що саме помилки та бездіяльність органу місцевого самоврядування призвели до виникнення спору у цій справі, а також, що суди передчасно втрутилися у право власності Відповідача на мирне володіння своїм майном, адже, по-перше, судами попередніх інстанцій у цій справі не було встановлено обставин вчинення Міськрадою будь-яких дій щодо надання комунальної земельної ділянки під самочинним будівництвом в користування чи надання дозволів на забудову комунальної землі, а по-друге, як вже зазначалося, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а тому і правомочністю розпорядження таким майном як об`єктом нерухомості не наділена.

57. Щодо ж аргументів стосовно можливості перебудови самочинного збудованого об`єкта, отримання відповідних дозволів і тп колегія суддів їх також відхиляє та констатує, що наводячи такі Відповідач не враховує того, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

58. Так, за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

59. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

60. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України) (див. правовий висновок Верховного Суду у постановах від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13, від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21).

61. У даному ж випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такий вид самочинного будівництва, безперечно, не може бути приведений до легітимного стану шляхом перебудови.

62. Колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовому висновку, який викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, згідно з яким обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва.

63. За наведеного, посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15-ц судом касаційної інстанції не приймається. Доводи касаційної скарги у цій частині визнаються декларативними.

64. Аргументи ПП "Ярина Плюс" про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду із постанов від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19 (цивільний спір про визнання дій державної нотаріального контори неправомірними та встановлення факту, що має юридичне значення) та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (цивільний спір про стягнення безпідставно збережених коштів) є цілковито безпідставними, адже правовідносини у вказаних справах взагалі не мають спільних ознак з тими, що склалися між сторонами цього спору. Інші ж цитування висновків Верховного Суду у касаційній скарзі підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі не були.

65. Таким чином, в межах здійснення касаційного провадження у цій справі знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги Відповідача щодо неправильного застосування та порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 15, 16 ЦК України та 5 ГПК України, які полягають у помилковому задоволенні позовних вимог Міськради про припинення права власності ПП "Ярина Плюс" на самочинно збудоване майно. Тому оскаржені рішення і постанова судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові. Водночас в іншій частині, оскаржені рішення і постанова, прийняті з правильним застосуванням та дотриманням правових норм, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо них, а тому вони підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

67. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте у передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосовуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша, третя статті 311 ГПК України).

68. Враховуючи наведені положення процесуального Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані рішення і постанова в частині задоволення позовних про припинення права власності Відповідача на самочинне будівництво скасуванню, а в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ярина Плюс" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 і рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2024 у справі № 914/2511/23 в частині задоволення позовних Львівської міської ради про припинення права власності Приватного підприємства "Ярина Плюс" на самовільно збудоване нежитлове приміщення під літ. "Б-1", загальною площею 101,8 кв.м (реєстраційний номер майна: 25556576), розташоване на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а скасувати. Прийняти у цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 і рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2024 у справі № 914/2511/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.