Рішення

від 10.04.2024 по справі 916/1949/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1949/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліна Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справу № 916/1949/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (49130, м.Дніпро, вул.Березинська,24-А, код ЄДРПОУ 37068787)

до відповідача Приватного підприємства Аптека Соціальна (65091, м. Одеса, вул. Ленінградська, 40, приміщення 503, код ЄДРПОУ 35641770)

про стягнення заборгованості

Представники сторін:

Від позивача: Горець О.А., за ордером;

Від відповідача: Сухінін С.В., за ордером.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Аптека Соціальна про стягнення заборгованості за договором поставки № 52/О від 15.03.2021 р., в загальній сумі 728521,13 грн., у т.ч. 710970,86 грн. основного боргу, 993,41 грн. 3% річних, 16556,86 грн. пені. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору щодо оплати вартості поставленого товару.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справа була передана на розгляд судді Петрову В.С.

Ухвалою суду від 17.08.2022р. було залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2022р. провадження по справі № 916/1949/22 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

14.10.2022р. до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача, згідно якого вважає позовні вимоги необгрунтованими та заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Відповідач посилається на відсутність заявленої позивачем вимоги щодо виконання грошового зобов`язання за договором.

Згідно розпорядження Керівника апарату господарського суду Одеської області № 218 від 03.11.2021р. відповідно до ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з увільненням судді ОСОБА_1 з 02.02.2023 від виконання обов`язків з відправлення правосуддя на період проходження військової служби за призовом осіб на військову службу по загальній мобілізації на строк до оголошення демобілізації, з метою дотримання строків визначених Господарським процесуальним кодексом України було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 916/1949/22.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справа була передана на розгляд судді Пінтеліної Т.Г.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.02.2023р. суддею Пінтеліною Т.Г. було прийнято справу № 916/1949/22 до свого провадження, вирішено почати розгляд справи з початку та призначено підготовче засідання на 06.03.2023р.

Ухвалою суду від 06.03.2023р. було задоволено клопотання представника позивача про відкладення та відкладено підготовче засідання на 27.03.2023р.

08.03.2023р. відповідач подав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи доказів. Копія даного клопотання з додатками була надіслана і позивачу. Дане клопотання відповідача не розглянуто.

Ухвалою суду від 27.03.2023р. було відкладено підготОвче засідання на 21.04.2023 року.

28.03.2023р. до канцелярії суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів за вх. № 9992/23.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.03.2023р. було залишено клопотання представника позивача про долучення доказів без розгляду.

Ухвалою суду від 21.04.2023р. було продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 22.05.2023р., запропоновано сторонам провести звірку взаємних розрахунків за договором № 52/О від 15.03.2021р. та витребувано у відповідача: звіти щодо реалізованого товару, отриманого за спірним договором, з належними доказами надіслання звітів позивачу, відповідно до умов спірного договору. ( В звіті обов`язково зазначається інформація про всі існуючі на момент складання звіту залишки товару, з розподілом по торгових точках Покупця, із зазначенням найменування та кількості товару, кінцевого терміну придатності товару та видаткової накладної, за якою такий товару було поставлено Покупцю); докази щодо нереалізації отриманого від позивача товару по спірному договору, докази наявності нереалізованого товару на спірну суму; належні відомості про повернення товару позивачу або пропозиції повернути товар за конкретними накладними.

22.05.2023р. до суду надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог представника позивача, яке судом було прийняте до розгляду. З урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 627 468, 68 грн., що складається з 609 918, 41 грн. основної заборгованості; (3% річних у розмірі 993,41 грн. та пені у розмірі 16 556,86 грн. - залишається у незмінному розмірі, заявленому у позовній заяві).

Ухвалою суду від 22.05.2023р. було відкладено підготовче засідання на 12.06.2023р. Станом на 22.05.2023р. витребувані судом докази надані не були.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2023р. було закрите підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.06.2023р.

Ухвалою суду від 30.06.2023р. розгляд справи було відкладено на 21.08.2023р. за клопотанням представника позивача, розгляд справи по суті не розпочато.

Ухвалою суду від 21.08.2023р. було відкладено розгляд справи за клопотаннями про відкладення розгляду справи представників сторін на 18.09.2023р.

14.09.2023р. до суду надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог представника позивача, в якій зазначено часткове погашення заборгованості відповідачем. З урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути 168 361,44грн., основної заборгованості ( 3% річних у розмірі 993,41 грн. та пені у розмірі 16556, 86грн. - залишається у незмінному розмірі, заявленому у позовній заяві).

18.09.2023р. за участю представників сторін в судовому засіданні було оголошено перерву у розгляді справи по суті до 16.10.2023р.

Ухвалою суду від 16.10.2023р. розгляд справи було відкладено на 04.12.2023р. за клопотанням представника позивача.

У зв`язку з кібер.атакою на усі інформаційні системи Господарського суду Одеської області, повне припинення функціювання документообігу суду у період з 30.11.2023р. по 08.12.2023р., та наступним поступовим відновленням документообігу суду, судове засідання, призначене на 04.12.2023р. не відбулось.

Розгляд справ у судових засіданнях у Господарському суді Одеської області, згідно наказу Голови суду від 07.12.2023р. № 46, відновився лише з 15.12.2023р., а суддя буде перебувати у щорічній плановій відпустці з 25.12.2023р. по 02.02.2024р., з огляду на вищевикладене ухвалою суду було призначено розгляд справи по суті на 06.02.2024р.

Ухвалою суду від 06.02.2024р. було відкладено розгляд справи за клопотанням представника позивача на 27.02.2024р.

27.02.2024р. за участю представників сторін в судовому засіданні було оголошено перерву у розгляді справи по суті до 21.03.2024р.

21.03.2024р. за участю представників сторін в судовому засіданні було оголошено перерву у розгляді справи по суті до 09.04.2024р.

Суд враховує, що за приписами ст.194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст.240 ГПК України, в судовому засіданні 10.04.2024р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

15 березня 2021 poку між Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (надалі - Позивач) та Приватним підприємством "Аптека Соціальна" (надалі - Відповідач) було укладено Договір поставки № 52/0 (надалі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених ним, постачальник зобов`язується передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари (далі - товар), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар.

Кількість, ціна та асортимент товару узгоджуються сторонами у видатковій та/або товарно-транспортній накладній (далі - накладна), яка складається постачальником на підставі замовлення покупця (пункт 1.2 Договору).

Загальна вартість договору складає суму всіх поставок, здійснених сторонами в межах договору (пункт 1.3 Договору).

Згідно з пунктом 2.3 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Оформлення специфікації є необов`язковим.

Постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010) за адресою, вказаною в заявці покупця, якщо інші умови поставки не визначені сторонами (пункт 2.4 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору ціна на кожне найменування товару визначається, виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на дату отримання заявки від покупця, та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товарно-транспортні накладні). У ціну (вартість) товару включено вартість пакування, маркування та доставки товару.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України (гривні), у безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок постачальника.

При цьому пунктом 4.3. Договору (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021) сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 (п`ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

Пункт 4.5 Договору виключено на підставі протоколу узгодження розбіжностей.

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

За прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товарів покупець сплачує постачальнику три проценти річних від простроченої суми заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 5.5 Договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021).

Сплата штрафу і пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за договором (пункт 5.7 Договору).

Згідно з пунктом 7.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року. Сторони дійшли згоди без укладання будь-яких додаткових угод вважати договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Договір та протокол узгодження розбіжностей підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено печатками.

На підтвердження виконання умов укладеного Договору та поставки Відповідачу Позивач надав суду 770 видаткових накладних за період з 30.06.2021 року до 19.04.2022 року на загальну суму 1 115 862, 02 грн.

Відповідно до п.4.3. Договору, Покупець сплачує за поставлений йому товар Постачальнику, по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації Покупцем придбаного товару надається Постачальнику до 5 (п?ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

При ненаданні Покупцем даного звіту у вказаний термін, весь поставлений товар вважається реалізованим. Постачальник має право вимагати повної оплати Товару, а Покупець, в свою чергу, після отримання такої вимоги зобов?язується протягом 7 календарних днів сплатити 100% вартість отриманого товару.

Позивач зазначив, що звіти не були отримані, що не спростовується відповідачем.

08 липня 2022 року Позивач звернувся до Відповідача з претензією, відповідно до якої загальна заборгованість Відповідача складає 1 628 131,39 грн (основний борг, три проценти річних та пеня), просив виконати свої договірні зобов`язання та розрахуватися в повному обсязі за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії. Вказану претензію отримано Відповідачем 12 липня 2022 року.

Відповідач надав до суду платіжні доручення, згідно яких вважає заборгованість погашеною.

При дослідженні вказаних платіжних доручень, судом встановлено, що в призначенні платежу зазначено: - Оплата за товар згідно договору № 51/0 та № 52/0.

Суд зазначає, що Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (у редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин). Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

Платники фізичні особи мають право оформляти доручення про списання коштів зі своїх рахунків у довільній формі, погодженій у договорі з банком. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022р. № 163, надавач платіжних послуг приймає до виконання платіжну інструкцію/зведену платіжну інструкцію платника без обмеження її мінімальної або максимальної суми, крім випадків, передбачених законодавством України або правилами платіжної системи. Ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі. Форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги.

Ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг. Надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті. Платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до ст.534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості: 1) витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо); 2)проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону; 3)основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

Судом зазначає, що інший порядок договором не встановлено.

Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Вказаний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Також вказаний порядок встановлено в Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).

Враховуючи, що у графі "призначення платежу" платіжних доручень формулювання "оплата за договором" не дозволяє достеменно встановити й стверджувати, за якими видатковими накладними здійснювалася оплата, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими та триваючими. За таких обставин заборгованість має зараховуватися, починаючи з найдавнішого періоду.

В постановах від 07.09.2023р. у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Ввказані вище висновки є усталеними. Погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій статтею 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.

Таким чином, у відомостях про призначення платежу Відповідачем лише вказано, що оплата за товар відбувалася згідно з договором поставки. Вказане, у свою чергу, унеможливлює достеменно встановити та стверджувати, за яким саме договором (договорами) та видатковими накладними здійснювалася оплата, за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару). За таких обставин платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду.

Щодо листа Відповідача від 20.01.2023р. вих. № 01 (т.8, а.с.85-92), суд зазначає, що лист був відправлений відповідачем після здійснення відповідних платежів та пред`явлення позову до суду. Суд критично ставиться до даного листа, позаяк Відповідач постфактум змінив призначення платежу в односторонньому порядку, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства України. Суд критично ставиться до аргументів щодо можливості визначення призначення платежу Відповідачем у відповідних листах. Позивач заперечує проти таких листів.

Такими чином суд погоджується з твердженням позивача про часткову зсплату заборгованості на загальну суму 404 891,16 грн. та на момент подання позову сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором складала 710 970,86 грн.

Враховуючи, що відповідач не відреагував на претензію позивача від 08.07.2022 року та не погасив існуючу заборгованість перед ТОВ "ДОЛФІ-УКРАЇНА", чим порушив взяті на себе договірні зобов?язання та вимоги чинного законодавства України. Також вказані обставини підтверджуються частковими оплатами відповідача під час розгляду справи, що підтверджує наявність заборгованості за вказаним договором.

Також, позивачем в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, було нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 993, 41 грн. та пеню у розмірі 16 556, 86 грн.

Враховуючи часткову оплату заборгованості відповідачем, залишок заборованості за договором № 52/0 станом на день розгляду справи по суті складає 168 361, 44 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №52/0 від 15.03.2021р. стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартість поставленого товару в сумі 168 361, 44 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Статтею 15 ЦК України " Право на захист цивільних прав та інтересів" встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ст16. ЦК України "Захист цивільних прав та інтересів судом" кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України " Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків" цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст.530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.534 ЦК України ( Черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням) у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

За ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст.627 ЦК України ( Свобода договору) відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України ( Обов`язковість договору) договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором купівлі-продажу (стаття 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За ст.712 ЦК України - за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.173 Господарський кодекс України ( ГК України) ( Господарське зобов`язання) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.193 ГК України ( Загальні умови виконання господарських зобов`язань) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Отже, відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу положень ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положення ч.1 ст.530 ЦК України передбачають: «Якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)».

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 16 556,86 грн..

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 16 556,86 грн. підлягає задоволенню.

Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.

Наразі ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст.625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 993,41 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 993,41грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Інші доводи відповідача, не спростовують висновків до яких прийшов суд.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ГПК України ( Завдання та основні засади господарського судочинства) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок пені підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розполілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що даний спір виник внаслідок неправильних дій щодо виконання договірних зобов"язань, неоплату боргу за отриманий товар, судові витрати (судовий збір в сумі 9412,03грн., сплачений позивачем, )покладаються повністю на відповідача.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (49130, м.Дніпро, вул. Березинська,24-А. , код ЄДРПОУ 37068787) до Приватного підприємства Аптека Соціальна (65091, м. Одеса, вул. Ленінградська, 40, приміщення 503, код ЄДРПОУ 35641770) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Аптека Соціальна (65091, м.Одеса, вул. Ленінградська, 40, приміщення 503, код ЄДРПОУ 35641770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Долфі-Україна (49130, м.Дніпро, вул.Березинська,24-А, код ЄДРПОУ 37068787) основний борг в розмірі 168 361 (Сто шістдесят вісім тисяч триста шістдесят одна) грн. 44 коп., пеню в сумі 16 556 (дев`ятсот п`ятдесят чотири)грн. 86 коп., 3% річних в сумі 993 (дев`ятсот дев`яносто три) грн. 41 коп. та судовий збір в розмірі 9 412 (Дев`ять тисяч чотириста дванадцять)грн. 03 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 квітня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна