Постанова

від 02.09.2024 по справі 916/1949/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1949/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Аптека Соціальна»

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024, ухвалене суддею Пінтеліною Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 25.04.2024

у справі № 916/1949/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна»

до відповідача: Приватного підприємства «Аптека Соціальна»

про: стягнення 185911,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (далі ТОВ «Долфі-Україна») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Аптека Соціальна» (далі ПП «Аптека Соціальна»), в якому просило суд (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) стягнуто з останнього 185911,71 грн, з яких: 168361,44 грн основної заборгованості, 16556,86 грн пені та 993,41 грн 3% річних.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки від 15.03.2021 № 52/0 (далі договір) в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/1949/22 позов ТОВ «Долфі-Україна» задоволено повністю, стягнуто з ПП «Аптека Соціальна» на його користь загалом 185911,71 грн (168361,44 грн основний борг, 16556,86 грн пеня, 993,41 грн 3% річних) та 9412,03 грн витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, ПП «Аптека Соціальна» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те що грошове зобов`язання у покупця виникає тільки при наявності одночасно таких обставин, як: 1) факт продажу покупцем товару за поставленою видатковою накладною; 2) факт отримання покупцем від постачальника вимоги про оплату проданого товару з посиланням на реквізити відповідної видаткової накладної. Водночас, у відповідача не настав строк для оплати товару, оскільки він не отримував від позивача будь-яких вимог щодо виконання грошового зобов`язання за договором (із зазначенням реквізитів конкретних видаткових накладних, за якими повинна бути здійснена оплата). Крім того, скаржник зазначає, що в порушення приписів ч. 4 ст. 46 ГПК України, при уточненні позовних вимог, позивач фактично змінив як предмет, так і підстави позову.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали даної справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження справи з суду першої інстанції.

31.05.2024 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 апеляційну скаргу ПП «Аптека Соціальна» залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України, як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України (до скарги не надано доказів сплати судового збору), встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.

12.06.2024 від ПП «Аптека Соціальна» надійшла заява, до якої додано платіжне доручення № 10304 на суму 14118,05 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 за апеляційною скаргою ПП «Аптека Соціальна» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі № 916/1949/22 відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ТОВ «Долфі-Україна» строк до 08.07.2024 для подання відзиву та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

04.07.2024 від ТОВ «Долфі-Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що: відповідачем не було надано доказів щодо нереалізації товару або документів, які підтверджують, що цей товар знаходиться в торгових точках відповідача, тоді як поставки здійснювалися позивачем протягом тривалого часу і не заперечувалися відповідачем; відповідач надіслав письмовий запит щодо можливості повернення товару лише в процесі розгляд справи в суді першої інстанції та не надав вичерпної інформації щодо товару, який, за його твердженням, не було реалізовано; враховуючи предмет спору у цій справі та привило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення від обов`язку оплатити вартість продукції, має довести належними та допустимими доказами, що отримана продукція ще не реалізована; відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що отриманий ним за видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін без зауважень, товар є нереалізованим; нереалізація протягом тривалого часу товару та невчинення покупцем (відповідачем) передбачених договором дій щодо повернення товару постачальнику тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар (постанова Верховного Суду від 15.03.2017 у справі № 911/460/15).

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 15.03.2021 між ТОВ «Долфі-Україна» (постачальник) та ПП «Аптека Соціальна» (покупець) укладено договір поставки № 52/0 (далі договір), за умовами пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари (далі товар), а покупець - приймати та оплачувати товар, кількість, ціна та асортимент якого узгоджуються сторонами у видатковій та/або товарно-транспортній накладній (далі накладна), яка складається постачальником на підставі замовлення покупця.

Загальна вартість договору складає суму всіх поставок, здійснених сторонами в межах договору. Поставка товару здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Оформлення специфікації є необов`язковим (пункти 1.3., 2.3. договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору ціна на кожне найменування товару визначається, виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на дату отримання заявки від покупця, та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товарно-транспортні накладні). У ціну (вартість) товару включено вартість пакування, маркування та доставки товару.

При цьому, п. 4.3. договору (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021) сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 (п`ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

За прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товарів покупець сплачує постачальнику 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 5.5 договору (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021)).

На підтвердження виконання умов укладеного договору та поставки відповідачу товару, позивач надав суду 770 видаткових накладних за період з 30.06.2021 до 19.04.2022 на загальну суму 1115862,02 грн.

08.07.2022 позивач направив на адресу відповідача претензію (вимогу кредитора), в якій зазначив, що загальна заборгованість відповідача складає 1628131,39 грн (основний борг, 3% річних та пеня), просив виконати свої договірні зобов`язання та розрахуватися в повному обсязі за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії. Факт направлення вказаної претензії підтверджується матеріалами цієї справи, а саме: описом вкладення до цінного листа, фіскальним чек від 08.07.2022 та відповідною поштовою накладною за № 4913004710240 (а.с.81 т.5);

Вказану претензію відповідач отримав 12.07.2022, про що свідчить роздруківка з веб-сайту Укрпошти за трек-номером 4913004710240 (а.с.80 т.5).

В матеріалах цієї справи міститься наданий відповідачем до відзиву на позовну заяву звіт про обсяги реалізації покупцем придбаного товару на підставі договору (а.с.1-200 т.7, а.с.23-183 т.6). У звіті зазначено, що він виконаний станом на 04.08.2022.

В матеріалах цієї справи міститься лист відповідача від 12.10.2022 за вих. № 20 (а.с.15-18 т.8), адресований позивачу, в якому зазначено, зокрема, що у певних платіжних дорученнях було допущено помилку в реквізиті призначення платежу, а саме: замість «оплата за товар согл дог 05/17 от 01.01.2017 в тч НДС» має бути зазначено таке: «оплата за товар згідно договору № 52/0 від 15.03.2021 у т.ч. ПДВ».

Також в матеріалах цієї справи міститься лист відповідача від 20.01.2023 за вих. № 01 (а.с.85-92 т.8), адресований позивачу, в якому зазначено, зокрема, що відповідач в період з 30.09.2021 по 04.08.2022 здійснив оплату товару згідно договору на загальну суму 491831 грн. При цьому, у вказаному листі відповідач конктетизував перелік певних видаткових накладних, по яким здійснювались оплати на підставі певних платіжних дорученнях.

Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ «Долфі-Україна» стягнути з ПП «Аптека Соціальна» (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 185911,71 грн, з яких: 168361,44 грн основної заборгованості, 16556,86 грн пені та 993,41 грн 3% річних.

Як вже зазначалось, задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактично, в обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на: 1) ненастання строку оплати товару за договором; 2) порушення судом норм процесуального права при прийнятті заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника та вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною першою ст. 509 Цивільний кодекс України (далі ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 534 ЦК України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Згідно ст. 626 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Колегією суддів враховується, що у п. 4.3. договору (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021) сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 (п`ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

Водночас, відповідні звіти про обсяги реалізації покупцем придбаного товару в установлений договором строк відповідачем надано не було, в той час як такий обов`язок покладено саме на покупця.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що враховуючи предмет спору у цій справі та привило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення від обов`язку оплатити вартість продукції, має довести належними та допустимими доказами, що отримана продукція ще не реалізована.

Проте, відповідач на підтвердження обставин нереалізації товару та його дійсної наявності належних та допустимих доказів суду не надав, а також не пояснив, в чому полягала складність нереалізації товару протягом тривалого часу.

Нереалізація товару протягом тривалого часу з моменту його поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 911/4620/15).

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що строк оплати є таким, що не настав.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки у відомостях про призначення платежу відповідачем лише вказано, що оплата за товар відбувалася згідно з договором поставки, що, у свою чергу, унеможливлює достеменно встановити та стверджувати, за яким саме договором (договорами) та видатковими накладними здійснювалася оплата, за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару), то за таких обставин платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду.

Щодо листів відповідача від 12.10.2022 за вих. № 20 (а.с.15-18 т.8) та від 20.01.2023 за вих. № 01 (а.с.85-92 т.8), колегія суддів зазначає, що вони відправлені відповідачем після здійснення відповідних платежів та пред`явлення позову до суду, і критично ставиться до оцінки та врахування вказаних доказів, позаяк відповідач постфактум змінив призначення платежу в односторонньому порядку, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі 916/2357/22, обставини якої є побідними з обставинами справи, що переглядається).

Так, як вже зазначалось, на підтвердження виконання умов укладеного договору та поставки відповідачу товару, позивач надав суду 770 видаткових накладних за період з 30.06.2021 до 19.04.2022 на загальну суму 1115862,02 грн.

З матеріалів цієї справи вбачається, що відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар, загалом на суму 414126,59 грн, що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних доручень (133-160 т.5). Отже основна заборгованість станом на момент подання позову становила 701735,43 грн. При цьому, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, у зв`язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості за договором, позивачем неодноразово подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог. Згідно останньої заяви від 14.09.2023, основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 168361,44 грн.

Докази сплати вказаної суми матеріали цієї справи не містять, що свідчить про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Жодних заперечень щодо арифметичної правильності заявлених до стягнення 3% річних та пені апеляційна скарга відповідача не містить.

Щодо доводів скаржника про те, що в порушення приписів ч. 4 ст. 46 ГПК України, при уточненні позовних вимог, позивач фактично змінив як предмет, так і підстави позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач, зокрема, вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог необхідно розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою майнового характеру, яку було заявлено в позовній заяві.

З огляду на викладене вище, оскільки позивачем було змінено лише кількісний показник за раніше заявленою у справі майновою вимогою та фактично зменшено їх розмір з урахуванням проведених відповідачем оплат за договором, а також враховуючи, що така зміна відбулася до закінчення підготовчого засідання у справі, прийняття судом першої інстанції такої зміни не порушує вимог процесуального законодавства.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідач не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Аптека Соціальна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/1949/22 - без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддяН.С. Богацька

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська