Рішення

від 24.04.2024 по справі 916/5157/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5157/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІРОСКОП"

про стягнення, розірвання договору та виселення 159034,6 грн

за участю представників

від позивача Бондар А.Г.

від відповідача - Савицька О., Корабельніков М.

До суду 23.11.2023 надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІРОСКОП" про:

- стягнення 146954,24 грн заборгованості з орендної плати та 12080,36 грн пені за договором,

- розірвання договору оренди від 10.06.2002 № 37/70,

- виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 210,1 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса вул. Степова 31 на користь позивача.

Ухвалою від 28.11.2023 суд відкрив провадження у справі та постановив розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

Ухвалою від 03.01.2024 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання на 07.02.2024.

Однак засідання 07.02.2024 не відбулось через оголошення повітряної тривоги в м. Одесі, через що суд ухвалою від 07.02.2024 призначив підготовче засідання на 06.03.2024.

Відповідачем 30.01.2024 через підсистему Електронний суд подано до суду відзив, в якому просить поновити строк для його подання; розстрочити виконання рішення протягом одного року з дня ухвалення рішення; відмовити частково в задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати, посилаючись на те, що з жовтня 2023 року по січень 2024 року відповідачем було сплачено 10000грн, відмовити в стягненні пені та в розірванні договору оренди і виселення. Також відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо орендної плати за березень-вересень 2020 року.

Суд в засіданні визнав причини пропуску подання відзиву поважними відповідно до ст. 119 ГПК України та прийняв його до розгляду.

15.02.2024 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача 170323,53 грн, з яких - 159826,43 грн заборгованості з орендної плати та 10497,10 грн пені.

Суд прийняв зазначену заяву до розгляду відповідно до ст. 46 ГПК України, через що спір вирішується в межах нової ціни позову 170323,53грн.

Ухвалою від 06.03.2024 суд постановив провести підготовче засідання у справі впродовж розумного строку та відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, а також призначив підготовче засідання на 27.03.2024.

18.03.2024 від відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, яким просить розстрочити виконання рішення протягом одного року з дня ухвалення рішення через форс-мажорні обставини; відмовити частково в задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати, відмовити в стягненні пені через воєнний стан та в розірванні договору оренди і виселення.

Відповідач просить застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення орендної плати з березня 2020 по вересень 2020 року. Крім того, відповідач вважає, що під час карантину з 12.03.2020 по 22.05.2020 відповідач мав бути звільнений від сплати орендної плати, оскільки через карантин він не міг його використовувати. Також відповідач вважає, що він має бути звільнений від орендної плати, оскільки 03.01.2022 сталася пожежа, відповідач мав витрачатись на ремонт приміщення та не міг користуватись приміщенням. За поясненнями відповідача об`єкт оренди не був застрахований ним через те, що строк договору оренди закінчився 09.10.2020, а позивач заперечував проти продовження його, на підтвердження чого відповідач посилається на лист позивача від 12.01.2022 №01-13/40 (а.с. 76), в якому позивач зазначив, що строк договору оренди № 37/70 від 10.06.2002 закінчився 09.10.2020.

Відповідач посилається на те, що відповідно до рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 № 969-VIII «Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану» встановлено, що на період воєнного стану та протягом 30 днів після припинення або його скасування за договорами оренди, укладеними до 24.02.2022 орендарям нараховується 50% орендної плати. Відповідач посилається також на те, що ним було сплачено 18000грн орендної плати з жовтня 2023 по березень 2024 року.

26.03.2024 позивач подав пояснення, у яких наполягає на задоволенні позову.

27.03.2024 відповідач подав пояснення, в яких просить продовжити договір оренди, реструктуризувати заборгованість, зробити перерахунок орендної плати з урахуванням періодів невикористання, та звільнити від пені.

Ухвалою від 27.03.2024 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 24.04.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

10.06.2002 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ „Гіроскоп (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 37/70, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає під розміщення пункту побутового обслуговування населення у строкове (до 10.06.2005) платне користування нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 110,9 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Степова, 31.

01.09.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ „Гіроскоп (Орендар) було підписано додаткове погодження № 1 до договору, в якому у зв`язку з прийняттям нової Методики розрахунку, граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, затв. рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 № 1054-ХХIV, орендна плата встановлена 702,98грн, враховуючи 20% ПДВ.

09.11.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ „Гіроскоп (Орендар) було укладено додаткове погодження до договору оренди нежитлового приміщення за №37/70 від 10.06.2002р., відповідно до якого було збільшено площу орендованого приміщення до 210,4 кв.м, у зв`язку з чим розмір орендної плати був визначений у сумі 1464,07грн. з ПДВ.

13.12.2005 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ „Гіроскоп (Орендар) було укладено додаткове погодження до договору оренди нежитлового приміщення за №37/70 від 10.06.2002р., відповідно до якого продовжено строк оренди до 01.06.2006, розмір орендної плати був визначений у сумі 821,20грн. з ПДВ.

14.05.2007 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ТОВ „Гіроскоп (Орендар) було укладено додаткове погодження до договору оренди нежитлового приміщення за №37/70 від 10.06.2002, яким був продовжений строк дії договору до 01.11.2007 та орендна плата була визначена у розмірі 1320,84 грн. з ПДВ.

19.01.2012 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ „Гіроскоп укладено додаткове погодження до договору оренди, яким змінено назву орендодавця - Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на Департамент комунальної власності Одеської міської ради, строк договору продовжено до 19.12.2014, змінено профіль використання на «Пункт побутового обслуговування населення: перукарня, лазня», орендну плату встановлено з 19.01.2012 в розмірі 3472,04грн на місяць з ПДВ.

27.01.2015 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір до договору оренди, за яким строк договору продовжено до 27.12.2017, орендну плату з 27.01.2015 встановлено 3619,46 грн (без урахування індексу інфляції та ПДВ).

25.05.2015 сторонами укладено додатковий договір до договору оренди, яким встановлено обов`язок відповідача протягом року з моменту підписання додаткової угоди створити для осіб з обмеженими фізичними можливостями умови для безперешкодного доступу до об`єкту оренди.

09.11.2017 сторонами укладено додатковий договір до договору оренди № 37/70 від 10.06.2022, відповідно до якого продовжено строк договору до 09.10.2020 (на 2 роки 11 місяців), зазначено, що приміщення передано відповідачу для використання під «Пункт надання побутових послуг населенню», орендна плата з 09.11.2017 встановлена в розмірі 5354,17 грн (без урахування індексу інфляції та ПДВ), що розрахована станом на 01.10.2017; зобов`язано орендаря протягом місяця застрахувати об`єкт оренди та окремо сплачувати за користування земельною ділянкою, для чого протягом місяця звернутись до компетентних органів.

Відповідач звернувся до позивача з заявою від 17.01.2020 про продовження договору оренди № 37/70 від 10.06.2002 на 5 років.

Позивач вважає, що договір оренди був продовжений відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, оскільки відповідач до закінчення договору оренди звернувся з заявою про продовження договору оренди.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 15) нежитлові приміщення площею 210,10 кв м за адресою м. Одеса вул. Степова 31, приміщення 101, є комунальною власністю.

Позивачем надано до матеріалів справи акт обстеження від 19.09.2023 (а.с. 27) про те, що приміщення площею 210, 1 кв м за адресою м. Одеса вул. Степова 31, яке орендоване ТОВ «Гіроскоп» (строк договору до дати проведення аукціону, орендарем подано заяву про продовження договору за 3 місяці до закінчення строку договору), використовується згідно з профілем.

Однак, позивач просить розірвати договір оренди оскільки відповідач систематично не сплачує оренду плату, а також виселити відповідача із займаних приміщень. Відповідно до заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог він просить стягнути з відповідача 170323,53 грн, з яких 159826,43 грн заборгованості з орендної плати за період з березня 2020 року по січень 2024 року та 10497,10 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати.

Так, відповідно до п. 5.6 договору оренди № 37/70 від 10.06.2002, за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків за цим договором орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.

Згідно з п. 7.6 договору договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ встановлено, що договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 ЦК України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Предметом договору є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов`язана сторона.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

01.02.2020 року було введено в дію новий Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 № 157-ІХ (далі Закон). Норми вказаного Закону підлягають застосуванню при вирішенні спору по цій справі, з огляду на те, що власником вищевказаного нерухомого майна на праві комунальної власності - є Територіальна громада міста Одеси, в особі Одеської міської ради.

У пункті 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абз. 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 1 липня 2020 р.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігали свою чинність та продовжували діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Тобто, з 01.07.2020 року продовження дії договору оренди повинно відбуватися в порядку, встановленому Законом України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ

Зокрема, статтею 18 (Порядок продовження договору оренди) вказаного Закону передбачено, що:

1. Продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

2. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

3. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

4. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.

Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

5. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

6. Будь-яке рішення, передбачене частиною четвертою цієї статті, приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про:

наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки;

факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов`язкових за договором платежів;

результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об`єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення. Строк на усунення виявлених порушень не може перевищувати 30 календарних днів з дати отримання орендарем відповідного припису.

Порядком передачі майна в оренду можуть бути встановлені додаткові вимоги до довідки балансоутримувача та порядку її подання.

7. Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.

Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів:

на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі;

на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

8. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

9. Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень:

про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Позивач посилається на те, що договір оренди № 37/70 від 10.06.2002 було продовжено на той самий строк, на який він був укладений, згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ , оскільки відповідач 17.01.2020, тобто не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, подав заяву про продовження договору оренди (а.с. 28).

Але суд зауважує, що додатковим договором від 09.11.2017 договір оренди № 37/70 було продовжено на 2 роки 11 місяців, а відповідач у листі просив продовжити договір на 5 років, тобто не на той самий строк, а вже на інших умовах.

Суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ, у відповідь на заяву відповідача від 17.01.2020, у строк, передбачений ч. 5 ст. 18 Закону, прийняти рішення про продовження договору оренди або рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна мав орендодавець або представницький органу місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Однак, до матеріалів справи не надано доказів прийняття рішення про продовження договору оренди № 37/70 від 10.06.2002 або про відмову в його продовженні.

До того ж, якщо на думку позивача, мало місце продовження договору оренди відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ, то відповідач відповідно до вимог ч. 7 ст. 18 Закону мав надати звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт для визначення розміру орендної плати.

Але суду не надано доказів того, що відповідач подавав позивачу з заявою від 17.01.2020 звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Крім того, суд дійшов висновку, що у правовідносинах Позивача з Відповідачем відсутні умови, передбачені частиною 2 статті 18 вищевказаного Закону, за яких продовження дії договору оренди може бути продовжено без проведення аукціону.

Відповідач посилається на те, що він надає послуги лазні соціально незахищеним верствам населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483 було затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі Порядок).

Згідно з п. 137 цього Порядку, якщо заява подається підприємством, установою, організацією, що надає соціально важливі послуги населенню, орендар подає також документи, що підтверджують відповідність критеріям, установленим абзацом другим цього пункту Порядку. Підприємства, установи, організації, що надають соціально важливі послуги населенню, визначаються згідно з додатком 4

Відповідач не надав суду доказів того, що він разом з заявою від 17.01.2020 подав би докази, які б підтверджують відповідність критеріям, установленим абзацом другим цього пункту Порядку, тобто того, що він включений до Переліку

підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню.

Так, в додатку № 4 до цього Порядку наведено Перелік

підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, в якому відповідач - ТОВ «Гіроскоп» відсутній.

Не надано суду і доказів того, що місцеві органи самоврядування включили би відповідача - ТОВ «Гіроскоп» до Переліку підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню.

Посилання відповідача на Міську програму соціальної направленості свідчить лише про те, що послуги перукарні та лазні віднесено до соціально важливих послуг. Однак, це не означає, що всі юридичні особи, які надають послуги лазні та перукарні внесені до Переліку підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню.

Відповідач посилається на те, що він звертався з листом від 15.03.2021 до депутата Одеської міської ради від партії «ОПЗЖ» Сеник Р.В. з проханням включити приміщення площею 210,10 кв м за адресою: м. Одеса вул. Степова 31 до Переліку № 2 важливих соціальних об`єктів міста, однак результатів розгляду цього листа суду не надано. Також не надано суду і доказів того, що відповідач оскаржував би бездіяльність органів місцевого самоврядування щодо невключення приміщень орендованих до цього Переліку № 2.

Крім того, відповідач посилався на лист Департаменту праці та соціальної політики від 02.11.2023 (а.с. 54), в якому зазначено, що банні послуги надаються відповідачем з березня 2014р. вразливим верствам населення, через встановлення карантину надання послуг було призупинено, але даний вид послуг включено в проект Міської програми соціальної направленості на період 2024-2026 роки.

Однак, відповідач не надав доказів того, що його включено до цієї програми. Він посилається на те, що в грудні 2023 Департаментом було оголошено конкурс на надання банних послуг, але він не відбувся через те, що відповідач через наявність судового спору не зміг взяти в ньому участь. Відповідач не надав документального підтвердження зазначених обставин.

Отже, суд дійшов висновку, що договір оренди №37/70 від 10.06.2002 мав бути продовжений за результатами проведення аукціону відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ.

Крім того, Пунктами 143, 144 вказаного Порядку передачі в оренду державного та комунального майна було встановлено наступне.

143. Орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Орендар, який бажає отримати компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень, також подає документи, передбачені пунктом 165 цього Порядку.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

144. Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.

Рішення про відмову в продовженні договору оренди може бути прийнято у випадках, передбачених статтею 19 Закону, а також у разі невідповідності орендаря вимогам, установленим статтею 4 Закону. Таке рішення оприлюднюється орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення.

У разі прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди на підставі необхідності майна для власних потреб балансоутримувача, здійснюються дії, передбачені пунктом 142 цього Порядку.

Якщо рішенням представницького органу місцевого самоврядування встановлено, що рішення про продовження договору оренди або про відмову у продовженні приймаються представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеним ним органом, відповідні рішення приймаються протягом 60 робочих днів з дати отримання заяви орендаря про продовження договору.

Неприйняття протягом зазначеного строку одного із зазначених рішень представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеним ним органом вважається прийняттям ним рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

Рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення. У межах зазначеного строку орендодавець може переглянути умови та додаткові умови (у разі наявності) оренди майна згідно з пунктами 51 та 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 146 цього Порядку.

Незважаючи на звернення Відповідача до Позивача із заявою від17.01.2020 про продовження дії договору оренди № 37/70 від 10.06.2002, Позивачем, в порушення вимог пункту 144 Порядку не було прийнято жодного із рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону, а саме: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем, або про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Таким чином, приймаючи до уваги положення частин четвертої та п`ятої пункту 144 Порядку, слід вважати, що Позивач прийняв рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди міг бути продовжений з існуючим орендарем (Відповідачем по справі) або укладений з новим орендарем.

Однак, повідомлень про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди Позивачем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів не оприлюднювалось.

До моменту звернення Позивача до суду з позовом по цій справі аукціон не проводився і цей факт визнається сторонами.

Таким чином, за результатами проведення аукціону, строк дії спірного договору не продовжувався, оскільки такого аукціону не проводилось.

Статтею 654 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 7.5 укладеного між сторонами договору оренди № 37/70 від 10.06.2002, передбачалось, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів.

Тобто, в даному випадку, продовження дії спірного договору могло відбутися тільки за умов проведення аукціону і відповідної додаткової угоди, укладеної між сторонами за наслідками цього аукціону.

Абзацом першим пункту 7.9. договору, також, було встановлено, що дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку на який його було укладено.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Виняток з наведеного правила передбачено статтею 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, оцінюючи позицію позивача, що договір оренди № 37/70 від 10.06.2002 не припинив свою дію, оскільки автоматично продовжився після 09.10.2020 року, суд враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р (II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori); закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali); закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (стаття 764 Цивільного кодексу України та частина четверта статті 284 Господарського кодексу України) пріоритетним є застосування спеціального закону, зокрема - є Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-IX від 03.10.2019 року, тому судом не приймаються до уваги умови продовження дії договору, передбачені нормою вищевказаної статті 764 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірний Договір від 37/70 від 10.06.2002 припинив свою дію 09.10.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Крім того, суд вважає за необхідне надати оцінку положень, викладених у пунктах 152, 153 Порядку.

Як зазначалось вище, на виконання пункту 144 Порядку, у зв`язку з неприйняттям Позивачем рішення про продовження дії договору протягом 60-ти днів з дня отримання від Відповідача відповідної заяви, або про відмову від продовження цього строку слід вважати, що Позивач прийняв рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди міг бути продовжений з Відповідачем або укладений з новим орендарем.

При цьому, рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди Позивач повинен був оприлюднити в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення.

В порушення вказаних вимог Порядку Позивачем не було здійснено такого оприлюднення рішення і до цього часу аукціон не проводився незважаючи на те, що договірний строк дій договору закінчився 09.10.2020.

Між тим, пунктом 151 Порядку встановлено, що у разі коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна. Додаткова угода укладається шляхом викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди. У разі відмови балансоутримувача від підписання додаткової угоди про продовження договору оренди така угода укладається між орендодавцем та чинним орендарем.

Додаткова угода про продовження договору оренди майна оприлюднюється в порядку та строки, передбачені цим Порядком для оприлюднення договорів оренди.

Якщо переможцем став інший учасник аукціону, договір з чинним орендарем припиняється у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено. При цьому якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 цього Порядку.

Відповідно пункту 152 Порядку - аукціон на продовження договору оренди визнається таким, за результатами якого об`єкт не було передано в оренду, в разі:

відсутності учасників аукціону;

ненадходження від жодного учасника аукціону цінової пропозиції, нездійснення жодним учасником кроку аукціону;

закінчення аукціону без визначення переможця за умови настання випадку, передбаченого абзацом першим пункту 76 цього Порядку щодо чинного орендаря.

У такому разі чинний орендар втрачає своє переважне право та право на компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень, договір оренди з таким орендарем припиняється з дати закінчення строку договору та електронний аукціон, передбачений частиною одинадцятою статті 18 Закону, оголошується в електронній торговій системі на підставі затверджених умов та додаткових умов (у разі наявності) оренди майна.

У разі визнання аукціону, передбаченого частиною одинадцятою статті 18 Закону, таким, що не відбувся, оголошуються аукціони, передбачені частинами одинадцятою та тринадцятою статті 13 Закону.

По-перше, суд вважає, що вказані пункти Порядку (у т.ч. щодо автоматичного продовження дії договору оренди) не можуть бути застосовані при вирішенні спору по цій справі, оскільки вони стосуються конкретно наслідків призначеного та проведеного аукціону, незалежно від результатів цього аукціону (визначення переможця аукціону або визнання аукціону таким, за результатами якого об`єкт не було передано в оренду).

По-друге, пріоритетними при вирішенні спору суд вважає положення частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" про те, що договір оренди припиняється у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Вирішуючи спір по цій справі, приймаючи до уваги вищевикладене, суд виходить з того, що останнім днем дії спірного договору № 37/70 був 09.10.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18.

Так, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди від 10.06.2002 № 37/70, оскільки його строк вже закінчився 09.10.2020.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду (постанова від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) про те, що яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Таким чином, оскільки договір оренди закінчився 09.10.2020, то позивач мав право нараховувати відповідачу орендну плату до дати закінчення договору - 09.10.2020 включно.

Як вбачається із розрахунку заборгованості з орендної плати, доданого позивачем до заяви про збільшення розміру, позивачем за період з березня 2020 року по січень 2024 року нараховано відповідачу 302626,43 грн. Відповідач за цей період сплатив 142800 грн орендної плати.

Крім того, відповідач надав суду копію платіжної інструкції № 12 від 28.02.2024 про сплату 2000грн орендної плати та № 15 від 18.03.2024 про сплату 2000грн орендної плати.

Таким чином ,всього відповідачем було сплачено 146800грн.

Враховуючи, що строк договору оренди закінчився 09.10.2020, то розмір орендної плати за період з 01.03.2020 року по 09.10.2020 включно становить 39532,03грн (3807,3грн+290,22+2438,10+7705,84+7721,24+7674,91+7659,56+2234,86грн за 9 днів жовтня 2020).

При цьому із цього розрахунку позивача, вбачається, що ним було звільнено відповідача від сплати орендної плати у період з 12 березня по 22 травня 2020 року, оскільки Законом України від 04.12.2020 № 1071-ІХ «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 доповнено положення Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» та передбачено, що суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна.

Перелік сфер діяльності суб`єктів господарювання, які забороняються на території України, визначений постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .

Зазначеною постановою не забороняється діяльність перукарень та лазень, тому відповідача звільнено від сплати орендної плати лише в частині площі, що використовується під ремонт взуття, про що було повідомлено відповідачу листом позивача від 16.02.2022 № 01-13/617 у відповідь на його звернення від 20.01.2021 № 01-14/773 (а.с. 73).

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача боргу з орендної плати у розмірі 159826,43 грн, оскільки заборгованість з орендної плати за договором № 37/70 відсутня.

Крім того, позивач просить стягнути 10497,10 грн пені.

Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.2 Договору, за несвоєчасну сплату орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Із розрахунку пені, який додано до заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що позивач нарахував пеню за прострочення орендної плати за лютий 2023 року січень 2024 року.

Однак, як зазначено вище, суд дійшов висновку, що позивач мав право нараховувати орендну плату тільки до закінчення строку договору 09.10.2020.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні похідних вимог про стягнення 10497,10 пені, оскільки заборгованість з орендної плати відсутня.

Стосовно позовних вимог про виселення Відповідача із займаного приміщення, то суд вважає, що у задоволенні цих позовних вимог, також, слід відмовити, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Після спливу строку дії договору найму (оренди) невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

При цьому, суд звертає увагу, що заявлена Позивачем вимога про розірвання договору ґрунтується на порушенні істотних умов орендного договору у вигляді несплати Відповідачем орендних платежів в період березень 2020 року січень 2024 року. При цьому, останнім днем дії вказаного договору було 09.10.2020.

Позовна ж вимога про виселення Відповідача із займаного приміщення є похідною від вимоги про розірвання договору і ґрунтується на виникненні у Відповідача зобов`язання негайно повернути приміщення внаслідок розірвання спірного договору оренди безпосередньо за рішенням суду.

Фактично підставою позовної вимоги про виселення Відповідача із займаного приміщення є виникнення у нього зобов`язання повернути це приміщення Позивачу внаслідок розірвання дії договору оренди по судовому рішенню.

Між тим, як зазначалось вище, останнім днем дії спірного договору було 09.10.2020 і з цієї дати, і саме з цієї підстави, у Позивача виникло право на звернення до суду з вимогами про виселення Відповідача із займаного приміщення.

Однак, з вказаної підстави (припинення договору у зв`язку із закінченням терміну його дії) позовних вимог Позивачем не заявлялось, а як зазначалось вище, - позовна вимога про виселення Відповідача ґрунтується на підставі розірвання спірного договору в судовому порядку.

Тобто, підстави для виселення Відповідача внаслідок закінчення терміну дії договору і підстави для виселення Відповідача внаслідок розірвання цього договору в судовому порядку є різними.

До такого висновку суд доходить, приймаючи до уваги ще й наступне.

Так, мотивуючи доводи позовної заяви в частині позовних вимог про виселення Відповідача із займаного приміщення, Позивач посилається на вимоги 785 ЦК України.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

З позовної заяви вбачається, що Позивач просить виселити Відповідача із займаного приміщення саме внаслідок дострокового розірвання в судовому порядку, укладеного між сторонами спірного договору оренди нежитлового приміщення, а не внаслідок припинення дії договору внаслідок закінчення терміну на який цей договір було укладено.

Позивачем, у встановленому чинним законодавством порядку, підстави позову не змінювались.

Так, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

Згідно зі ст.14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Тобто, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки Позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

У даному випадку, як зазначалось вище, правовими підставами позову в частині позовних вимог про виселення Відповідача із займаного приміщення є саме обов`язок Відповідача звільнити орендоване приміщення, як похідна вимоги від вимоги про дострокове розірвання в судовому порядку, укладеного між сторонами, договору оренди нежилого приміщення, оскільки Позивач, як на момент звернення до суду з позовом по цій справі, так і на момент вирішення спору вважав і вважає спірний договір таким, що не припинив свою дію внаслідок закінчення терміну на який цей договір було укладено і на цей час є діючим.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Проте, відповідна заява Позивачем до закінчення підготовчого засідання у справі подана не була.

За таких обставин, приймаючи до уваги неможливість самостійної зміни судом підстав з яких заявлені позовні вимоги, у задоволенні позову в частині позовних вимог про виселення Відповідача з орендованого приміщення, також, слід відмовити.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо орендної плати за березень-вересень 2020 року, то суд зауважує, що строки позивачем не пропущено, виходячи з наступного.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 №211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 №1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всій території України.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 і він триває і до цього часу.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 ГПК України, - суд

ухвалив:

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 25 квітня 2024 р.

Суддя В.В. Литвинова