Рішення

від 23.04.2024 по справі 917/114/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2024 Справа № 917/114/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазова компанія Газінвестпроект

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Ойл

про стягнення 2 158 734,03 грн

за участю представників:

від позивача: Межова К. П.; від відповідача: Остапенко О. П.

установив:

До Господарського суду Полтавської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Нафтогазова компанія Газінвестпроект з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" про стягнення 2 158 734,03 грн за договором про виконання робіт № 1506-2018 від 15.06.2018, у тому числі 658502,84 грн основного боргу, 374404,39 грн інфляційних втрат, 108010,27 грн - 3 % річних, 1017816,53 грн пені.

Відповідач у відзиві (а.с. 96-100) визнав позовні вимоги в частині 658502,84 грн основного боргу, 165293,30 грн інфляційних втрат, 38106,62 грн - 3 % річних, 1,00 грн пені, а в іншій частині проти позову заперечує з таких підстав:

- Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє й до сьогодні. Пунктом 15 постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів держави, що здійснила збройну агресію проти України. Відповідно до витягу з ЄДР, засновник ТОВ «Сервіс ойл» зареєстрований у Республіці Білорусь. Отже, відповідач обмежений у здійсненні видаткових операцій, тому не мав можливості розрахуватися з позивачем;

- позивач не надав підписані акти приймання-передачі наданих послуг № 1/71 від 28.02.2019, № 2/71 від 31.03.2019, тому відсутні підстави для нарахування інфляційних, 3 % річних та пені на зобов`язання за цими актами;

- позивач не врахував положення частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано;

- відповідач прохає зменшити пеню до 1,00 грн. оскільки він не міг виконувати свої зобов`язання з об`єктивних причин, не уникає відповідальності та після зняття обмежень з рахунків проведе оплату боргу; нарахування санкцій є надмірно великими;

- заявлені витрати позивача у розмірі 170 000,00 грн на професійну правничу допомогу є завищеними;

- попередній (орієнтовний) розрахунок витрат відповідача у цій справі становить 15900,00 грн;

- відповідач прохає повернути позивачу 50% судового збору від суми, що визнана відповідачем відзиві, згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України, оскільки відповідач визнав позовні вимоги на загальну суму 861 903,76 грн.

Представник позивача у відповіді на відзив (а.с.107-109) відхилив заперечення відповідача з огляду на таке:

- позивач надає акти приймання-передачі наданих послуг № 1/71 від 28.02.2019, № 2/71 від 31.03.2019,

- розмір пені був погоджений сторонами у договору, підстави для її зменшення відсутні;

- судові витрати підлягають розподілу між сторонами за результатом розгляду справи на підставі поданих доказів.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.

Під час розгляду справи по суті 23.04.2024 представник відповідача усно заперечив прийняття та врахування відповіді на відзив, оскільки у вступній його частині вказане найменування іншої юридичної особи.

Представник позивача усно повідомив, що відповідь подана уповноваженою особою, а у вступній частині було допущено описку

Суд зазначає, що Верховний Суду неодноразово звертав увагу на наступну практику Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) ЄСПЛ було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява №13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява №76943/11, пункти 84, 86).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).

ЄСПЛ визначив, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Суд зазначає, що відповідь на відзив подана та підписана представником позивача - Кундіусом Іллею В`ячеславовичем, повноваження якого на представлення інтересів позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазова компанія Газінвестпроект підтверджені ордером на надання правової допомоги від 19.01.2024 (а.с.11). У цій відповіді зазначено, що вона подається у справі № 917/114/24 у спорі між сторонами у цій справі та щодо суті спірних правовідносин. Представник позивача у судовому засіданні пояснила невідповідність зазви опечаткою.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування зайвого формалізму при прийнятті відповіді.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2024 (а.с. 77) цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М.

Ухвалою від 29.01.2024 (а.с. 82-83) суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків. Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с. 84-90).

Ухвалою від 05.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження, призначив справу до розгляду у порядку загального позовного провадження в підготовче засідання, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи (а.с. 91-92).

Ухвалою від 05.03.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с. 118).

Ухвалою від 04.04.2024 суд повідомив відповідача про перерву в судовому засіданні (а.с. 128).

Про час і місце розгляду справи по суті сторони повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку 04.04.2024 позивачу, представнику позивача та відповідачу ухвали від 04.04.2024 до їх електронних кабінетів у системі «Електронний суд» (а.с.129-131).

Під час розгляду справи по суті суд дослідив всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 23.04.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» (далі замовник, відповідач, ТОВ «Сервіс Ойл») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазова компанія «Газінвестпроект» (далі виконавець, позивач, ТОВ НК «Газінвестпроект») укладено Договір на виконання робіт № 1506-2018 від 15.06.2018 року, з додатками (далі Договір; а.с.33-43).

Відповідно до п.1.1. Договору виконавець зобов`язується виконати роботи по приготуванню промивальних рідин (надалі - «Промивальна рідина»), лабораторному контролю та регулюванню її параметрів при бурінні бокових стовбурів свердловин, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі роботи (далі за текстом договору «Послуги»).

Згідно з пп.2.3.1., 2.3.2. п.2.3. Договору розрахунки за цим договором здійснюються в наступному порядку: протягом 10 днів з моменту надсилання виконавцю письмового повідомлення про початок надання послуг по відповідній свердловині та погодження сторонами програми робіт по цій свердловині, а також після надання виконавцем відповідного рахунку, замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 30 % від загальної вартості хімічних реагентів та матеріалів по відповідній свердловині, а також мобілізації/демобілізації на кожну свердловину, розмір якої визначено Додатками №1.1-1.6 до Договору. Оплата вартості фактично наданих виконавцем послуг, що передбачені цим договором, здійснюється замовником протягом 40 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури, що складається виконавцем на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання наданих послу за виконаним етапом робіт (календарний місяць), який складається в кінці кожного етапу робіт при бурінні бокового стовбура по кожній свердловині згідно п. 1.2. цього Договору.

Згідно з п.3.1, 3.2 Договору протягом 5 днів після закінчення окремого етапу наданих послуг, виконавець надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник зобов`язаний прийняти надані послуг протягом 10 календарних днів з дати отримання акту приймання-передачі наданих послуг та підписати його, або в той же строк у письмовій формі надати обґрунтовану відмову від прийняття наданих послуг.

Відповідно до п.3.5. Договору підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг є підтвердженням відсутності претензій у замовника до наданих послуг.

В Акті №1/71 здачі-приймання наданих послуг від 28.02.2019 (а.с.111) позивач та відповідач підтвердили, що позивач виконав для відповідача роботи на свердловині № 71s2 згідно з Договором у період з 23.02.2019 по 28.02.2019, загальна вартість робіт (послуг) становить 200 985,00 грн (з ПДВ).

Позивач у позові вказує, що на оплату вказаних послуг позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000008 від 25.01.2019. Проте вказаний рахунок до позову не додав.

Відповідач за платіжним документом від 10.07.2020 № 24399 сплатив 200 985,00 грн (з призначенням платежу: оплата за послуги згідно рахунку № СФ-0000008 від 25.01.2019); (а.с.12).

В Акті №1/72 здачі-приймання наданих послуг від 31.03.2019 (а.с.110) позивач та відповідач підтвердили, що позивач виконав для відповідача роботи на свердловині № 71s2 згідно з Договором у період з 01.03.2019 по 31.03.2019, загальна вартість робіт (послуг) становить 1 218 025,00 грн (з ПДВ).

Позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000008 від 31.03.2019 на суму 487 827, 00 грн (а.с.48).

Відповідач за платіжним документом від 24.05.2019 № 716 сплатив 487 827,00 грн (з призначенням платежу: оплата за послуги згідно рахунку № СФ-0000008 від 31.03.2019); (а.с.15); за платіжним документом від 16.07.2020 № 24456 сплатив 387 562,66 грн (з призначенням платежу: оплата за послуги згідно рахунку № СФ-0000008 від 31.03.2019); (а.с.12).

Заборгованість за вказаним актом становить 342 635,34 грн.

В Акті № 1/304 здачі-приймання наданих послуг від 31.12.2019 (а.с.20) позивач та відповідач підтвердили, що позивач виконав для відповідача роботи на свердловині № 304s4 згідно з Договором у період з 24.12.2019 по 31.12.2019, загальна вартість робіт (послуг) становить 753 105,00 грн (з ПДВ).

На оплату вказаної суми позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000128 від 18.12.2019 на суму 629 867,50 грн (а.с.59) та рахунок-фактуру № СФ-0000128 від 31.12.2019 на суму 123 237,50 грн (а.с.58).

Відповідач за платіжним документом від 27.12.2019 № 18761 сплатив 314000,00 грн (з призначенням платежу: оплата за послуги згідно рахунку № СФ-0000128 від 18.12.2019); (а.с.14); за платіжним документом від 29.04.2020 № 22504 сплатив 123 237,50 грн (з призначенням платежу: оплата за роботи згідно рахунку № СФ-0000128 від 31.12.2019); (а.с.12).

Заборгованість за вказаним актом становить 315 867,50 грн.

Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем за надані послуги становить 658 502,84 грн. Це також підтверджено у акті звірки станом на 31.03.2023 р. між ТОВ «НК «Газінвестпроект» і ТОВ «Сервіс Ойл» від 05.04.2023, який підписаний обома сторонами.

12.07.2023 року Позивач направив на адресу відповідача вимогу від 07.07.2023 про виконання умов Договору № 1506-2018 від 15.06.2018 р. та сплату основного боргу і санкцій (а.с.29-32). Направлення вимоги, вказаних рахунків-фактур та актів здачі-приймання наданих послуг підтверджується описом вкладення від 12.07.2023 (а.с.28).

Позивач вказує, що ТОВ «CEPBIC ОЙЛ» не провело оплату у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

За ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Згідно з пп. 2.3.2. п.2.3. Договору оплата вартості фактично наданих виконавцем послуг, що передбачені цим договором, здійснюється замовником протягом 40 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури, що складається виконавцем на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання наданих послу за виконаним етапом робіт (календарний місяць), який складається в кінці кожного етапу робіт при бурінні бокового стовбура по кожній свердловині згідно п. 1.2. цього Договору.

Відповідно до п.3.5. Договору підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг є підтвердженням відсутності претензій у замовника до наданих послуг.

Сторонами підписані наступні акти приймання-передачі наданих послуг до Договору:

- акт №1/71 здачі-приймання наданих послуг від 28.02.2019 (а.с.111) про виконання робіт на свердловині № 71s2 згідно з Договором у період з 23.02.2019 по 28.02.2019, загальна вартість робіт (послуг) становить 200 985,00 грн.

- акт № 2/71 здачі-приймання наданих послуг від 31.03.2019 (а.с.110) про виконання робіт на свердловині № 71s2 згідно з Договором у період з 01.03.2019 по 31.03.2019, загальна вартість робіт (послуг) становить 1 218 025,00 грн (з ПДВ).

- акт № 1/304 здачі-приймання наданих послуг від 31.12.2019 (а.с.20) про виконання робіт на свердловині № 304s4 згідно з Договором у період з 24.12.2019 по 31.12.2019, загальна вартість робіт (послуг) становить 753 105,00 грн (з ПДВ).

Вказані акти позивач заявив у позові. Відповідач не заперечив у відзиві підписання вказаних актів та не спростував факту надання послуг на суму, зазначену у актах.

Відповідач за платіжним документом від 10.07.2020 № 24399 сплатив 200 985,00 грн, за платіжним документом від 24.05.2019 № 716 сплатив 487 827,00 грн, за платіжним документом від 16.07.2020 № 24456 сплатив 387 562,66 грн, за платіжним документом від 27.12.2019 № 18761 сплатив 314000,00 грн, за платіжним документом від 29.04.2020 № 22504 сплатив 123 237,50 грн.

Загальна сума боргу відповідача перед позивачем за надані послуги становить 658 502,84 грн, підтверджена відповідачем у двостороннє підписаному акті звірки станом на 31.03.2023 р. між ТОВ «НК «Газінвестпроект» і ТОВ «Сервіс Ойл» від 05.04.2023,

Відповідач у відзиві на позов визнав позовні вимоги щодо 658 502,84 грн основного боргу за надані послуги.

Згідно із ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В матеріалах справи відсутні докази існування обставин, які б перешкоджали прийняттю судом визнання позову в цій частині.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 658 502,84 грн, строк оплати якої настав, яка визнана відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині суд задовольняє.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В п. 5.14. Договору вказано, що у разі несвоєчасної оплати виконаних робіт виконавець має право вимагати від замовника оплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня, від суми, яка підлягає (підлягала) перерахуванню виконавцю, за кожен день прострочення оплати.

На підставі вказаного позивач заявив вимоги про стягнення пені, нарахованої за такі періоди:

за період 10.04.2019 - 09.07.2020 по зобов`язаннях за актом № 1/71 від 28.02.2019,

за періоди 11.05.2019 23.05.2019, 25.05.2019 15.07.2020, 17.07.2020 17.01.2024 по зобов`язаннях за актом № 2/71 від 31.03.2019,

за періоди 10.02.2020 28.04.2020, 30.04.2020 17.01.2024 по зобов`язаннях за актом № 1/304 від 31.12.2019.

Відповідач у відзиві заперечуючи проти пені, вказав, що позивач не врахував положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, які обмежують строк нарахування санкцій шістьма місяцями.

Згідно з частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ 1Х Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було установлено карантин з 12.03.2020 на усій території України.

Цей карантин був скасований 01 липня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

В п. 2.3.2 договору вказано, що оплата вартості фактично наданих виконавцем послуг, що передбачені цим договором, здійснюється замовником протягом 40 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури, що складається виконавцем на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання наданих послу за виконаним етапом робіт (календарний місяць).

Враховуючи положення п. 2.3.2 договору кінцевою датою оплати послуг, вказаних у акті № 1/71 від 28.02.2019 є 09.04.2019, а прострочення виконання починається з 10.04.2019.

Кінцевою датою оплати послуг, вказаних у акті № 2/71 від 31.03.2019 є 10.05.2019, а прострочення виконання починається з 11.05.2019.

З огляду на вимоги ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені за актом № 1/71 є правомірним за період 10.04.2019 10.10.2019, нарахування пені за актом № 2/71 є правомірним за період 11.05.2019 11.11.2019.

Оскільки на дату закінчення вказаного строку нарахування пені карантин не був введений, то відсутні підстави для застосування до цієї пені вищевказаних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020.

За прострочення оплати послуг, вказаних у акті № 1/71 від 28.02.2019, пеня за період 10.04.2019 10.10.2019 становить 34 894,30 грн.

За прострочення оплати послуг, вказаних у акті № 2/71 від 31.03.2019, пеня за період 11.05.2019 11.11.2019 становить 130 534,88 грн.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки визначений договором строк оплати послуг, вказаних у акті № 1/304 від 31.12.2019 є 09.02.2020, який є неділею, отже останнім днем строку платежу є 10.02.2020, а прострочення зобов`язання починається 11.02.2020.

Суд враховує, що з 12.03.2020 на усій території України було встановлено карантин згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211. Тому строк, визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України продовжився на строк дії такого карантину.

Карантин був скасований 01 липня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651.

Отже, з 11.02.2020 (дати початку прострочення) до 11.03.2020 (дати до введення карантину) прострочення становило 1 місяць. Після закінчення карантину (01.07.2023) залишок строку, визначеного ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України (5 місяців), сплив 01.01.2024.

З огляду на вказане, нарахування пені за актом № 1/304 є правомірним за період 11.02.2020 01.01.2024.

За прострочення оплати послуг, вказаних у акті № 1/304 від 31.12.2019, пеня за період 11.02.2020 01.01.2024 становить 353 073,46 грн.

Відповідач заяви про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені до суду не подавав.

Таким чином, загальна сума правомірно обчисленої пені становить 518 502,64 грн.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведених положень договору та закону позивач нарахував відповідачу 108 010,27 грн - 3% річних та 374 404,39 грн втрат від інфляції.

Здійснивши перерахунок річних та інфляційних втрат суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними в сумі 107 974,28 грн - 3% річних та 371 086,79 грн втрат від інфляції та підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині вимоги про стягнення пені та річних відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та втрат від інфляції здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, розрахунок залучений до матеріалів справи.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 96-100) прохає суд зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення до 1 грн, з тих підстав, що:

- ТОВ «Сервіс Ойл» не зміг виконувати вчасно свої зобов`язання по договору у зв`язку з обставинами, що не залежали від нього: введення в Україні військового стану та обмежень встановлених постановою НБУ № 18;

- ТОВ «Сервіс Ойл» не вчиняє жодних дій, які направлені на уникнення відповідальності по договору, після зняття обмежень з рахунків одразу проведе оплату;

- визнає вимогу про стягнення 658 502,84 грн основного боргу по договору № 1506 - 2018 від 15.06.2018;

- стягнення додатково 1017816,53 грн. пені перетвориться на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивача.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7- рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.

При цьому, обв`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Пунктом 15 постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів держави, що здійснила збройну агресію проти України.

Пунктом 6 постанови Правління Національного банку України № 44 від 08.03.2022 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18», пункт 15 викладено в такій редакції: « 15. Зупинити здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України: 1) переказу коштів з таких рахунків на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів;2) соціальних виплат, виплат заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів».

Відповідно до інформації з ЄДР, засновниками ТОВ «Сервіс ойл» є ВАТ «Пуховичинафтопродукт», зареєстровані за адресою: Республіка Білорусь, Мінська область, Пуховицький район, м. Мар`їна Горка, вул. Октябрська, 62.

Зазначені обставини перешкодили добровільному проведенню розрахунку відповідача з позивачем.

Суд враховує, що загальна сума нарахувань пені, інфляційних та річних становить 997563,71 грн, що значно перевищує суму основного боргу.

Суд зазначає, що належна до стягнення сума пені становить близько 79% суми боргу, що є завеликим розміром відповідальності.

Враховуючи баланс інтересів сторін, значний розмір нарахованого і пред`явленого до стягнення пені, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з поставки товару, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені на 50%, що становить 259 251,32 грн.

Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 259 251,32 грн. В іншій частині вимог про стягнення штрафу та пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 32 381,01 грн судового збору за платіжною інструкцією № 6 від 18.01.2024 (а.с. 9). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 19.01.2024 (а.с. 78).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Із загальної суми позовних вимог, які визнані судом правомірними (у розмірі 1656065,55 грн), без урахування зменшення пені, належний до сплати судовий збір становить 24841,00 грн.

Відповідач у відзиві прохає вирішити питання про повернення позивачу 50% судового збору, оскільки відповідач визнав позовні вимоги на загальну суму 861 903,76 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Такі ж положення викладені у ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір.

Із позовних вимог на загальну суму 861 903,76 грн, які визнав відповідач, судовий збір становить 12928,55 грн.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов на загальну суму 861 903,76, необхідно повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 6464,27 грн.

Витрати на сплату судового збору в іншій частині (18376 грн 73 коп.) суд покладає на відповідача на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України.

При зверненні із позовною заявою позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 170 000,00 грн, а відповідач у відзиві у розмірі 15900,00 грн, проте відповідних доказів в їх підтвердження сторони не надали, тому на цей час відсутні підстави для їх розподілу згідно з ч. 2 ст. 124 ГПК України.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач має право звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись статтями 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Ойл (вул. Небесної Сотні, буд. 9/17, м. Полтава, 36000; ідентифікаційний код 38516938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазова компанія Газінвестпроект (вул. 23 Серпня, буд. 71, м. Харків, 61018, ідентифікаційний код 39481330) 658 502 грн 84 коп. основного боргу, 259 251 грн 32 коп. пені, 107 974 грн 28 коп. - 3% річних, 371 086 грн 79 коп. інфляційних, 18 376 грн 73 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині у позові відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України (рахунок ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/ 22030101, рахунок UA798999980313121206083016719, Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 37959255, код платежу 22030101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазова компанія Газінвестпроект (вул. 23 Серпня, буд. 71, м. Харків, 61018, ідентифікаційний код 39481330) 6464 грн 27 коп. судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією № 6 від 18.01.2024, оригінал якої знаходиться в матеріалах цієї справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 25.04.2024.

Суддя Т. М. Безрук