Постанова

від 17.04.2024 по справі 903/877/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/877/20 (903/933/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб" - Бохана О.С.; Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма" -Волкодав І.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма"

на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024

у справі № 903/877/20 (903/933/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб" від імені та інтересах якого діє ліквідатор ТОВ "Агро Таб" арбітражний керуючий Перепелиця Василь Володимирович

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма"

про визнання недійсним правочину

у межах справи № 903/877/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Волинської області знаходиться справа №903/877/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб" (далі - ТОВ "Агро Таб", Боржник) на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою суду від 27.04.2020, згідно з якою ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Перепелицю Василя Володимировича.

Короткий зміст заявлених вимог

У серпні 2023 року ліквідатор Боржника (позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ЕС Фарма" (відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 27.12.2019 (далі - Угода) до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги 21/11/18 від 21.11.2018 (далі - Договір), укладеної між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма".

Позов обґрунтований тим, що оспорювана Угода підлягає визнанню недійсною на підставі спеціальних норм частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), оскільки внаслідок укладення цієї Угоди боржник безоплатно відмовився від власних майнових вимог.

Відповідач подав заперечення проти задоволення позовних вимог, зокрема стверджував про неналежність обраного способу захисту прав та про неможливість оскарження частини правочину, якою є додаткова угода, без оскаржений всього правочину в цілому. Також подав заяву про застосування позовної давності.

Цей спір, позивачем у якому є Боржник (в особі ліквідатора), розглядався господарським судом у межах справи про банкрутство ТОВ "Агро Таб" (Боржника) у порядку статті 7 КУзПБ із присвоєнням єдиного унікального номера справі 903/877/20 (903/933/23).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Господарський суд Волинської області рішенням від 09.10.23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі 903/877/20 (903/933/23), задовольнив позов та визнав недійсною Угоду.

Судові рішення мотивовані тим, що в результаті укладення оспорюваного правочину (Угоди) Боржник відмовився від вимог до відповідача про стягнення суми фінансової допомоги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, що суперечить вимогам частини другої статті 42 КУзПБ.

Водночас, надавши оцінку доводам відповідача про неможливість оскарження частини правочину (Угоди) без оскаржений всього правочину в цілому, суди попередніх інстанцій урахували положення статті 217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та акцентували на тому, що Договір був укладений без умови, викладеної в оспорюваній Угоді, тож недійсність останньої не тягне за собою недійсності всього договору в цілому.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суди керувалися наявністю поважних причин її пропуску, оскільки позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено обставини, що робили своєчасне пред`явлення цього позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Відповідач (далі також - скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу відповідач мотивував підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судами попередніх інстанцій норм права (щодо питання визначення судом поважності причин пропуску позовної давності у справах про банкрутство) без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених (висновків) у постановах від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 28.03.2023 у справі №904/3214/18 (922/2714/20).

Додатково скаржником зазначено про неправомірне відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, доводи про що за своїм змістом підпадають під визначення підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на норми пункту 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, скаржник вказує на їх ухвалення з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 42 КУзПБ, статтей 257, 261 ЦК України) та з порушенням процесуальних норм (частини четвертої статті 74, статті 236, частин першої та другої статті 237, частини четвертої статті 238 ГПК України).

У контексті порушення наведених норм процесуального права скаржник стверджує про таке:

(1) не дослідження судами обставин того, що Боржник не міг відмовитись від власних майнових вимог, які фактично в нього були відсутні (оскільки на дату укладення спірної Угоди була відсутня прострочена заборгованість), що унеможливлює застосування частини другої статті 42 КУзПБ;

(2) залишення поза увагою судами факту того, що укладанням оспорюваного правочину не було порушено права Боржника або його кредиторів;

(3) апеляційним судом відхилено клопотання про долучення доказів, які не були подані до місцевого господарського суду, всупереч об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення такої процесуальної дії;

(4) судом апеляційної інстанції порушено право відповідача на надання пояснень по суті апеляційної скарги та щодо доказів, оскільки розглянуто справу після оголошення сигналу "повітряна тривога", при цьому представник відповідача заперечив проти проведення судового засідання під час повітряної тривоги з міркувань безпеки та направив клопотання про відкладення розгляду справи;

(5) судами проігноровано, що ліквідатор Боржника з 28.02.2023 вже знав про оспорюваний правочин, однак звернувся з позовною заявою до суду лише 29.08.2023 без зазначення обставин та надання доказів, які б підтверджували перешкоди для звернення з позовом в період з 28.02.2023 по 29.08.2023.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Ліквідатор ТОВ "Агро Таб" арбітражний керуючий Перепелиця В.В. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

За змістом наведених у відзиві доводів ліквідатор Боржника стверджує про безпідставність аргументів скаржника щодо пропуску строку позовної давності на оскарження спірної Угоди, адже такі строки в період дії карантину було продовжено відповідними постановами Кабінету міністрів України. Водночас вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність поважних причин, які перешкоджали ліквідатору звернутися до суду з цим позовом протягом трирічного строку з дати укладення оспорюваного правочину.

Ліквідатор також зауважує, що скаржник, стверджуючи про неправильне трактування господарськими судами норм частини другої статті 42 КУзПБ, не зазначив постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування цих норм у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, на переконання ліквідатора Боржника, абзац другий частини другої статті 42 КУПБ не визначає однією із підстав для визнання правочину недійсним відмову боржника виключно від майнової вимоги, строк платежу за якої настав (наявної вимоги), тобто вказана норма може застосовуватись і до випадків, коли боржник відмовився від права грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутньої вимоги).

Ліквідатор вважає також помилковим посилання скаржника на принцип свободи договору, оскільки на момент укладення оспорюваного правочину Боржник мав заборгованість перед кредиторами, а тому був обмежений у свободі договору принципами врахування інтересів кредиторів та недопустимості зловживання правом.

Касаційне провадження

22.02.2024 до касаційного суду надійшла касаційна скарга відповідача - ТОВ "ЕС Фарма".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №903/877/20 (903/933/23) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2024.

11.03.2024 Верховний Суд постановив ухвалу, якою, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЕС Фарма" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №903/877/20 (903/933/23), призначив її до розгляду на 17.04.2024 о 11:00 год.

У судовому засіданні 17.04.2024 взяли участь представники позивача та відповідача (скаржника), які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.

Установлені судами фактичні обставини справи

Щодо суті спору

21.11.2018 між ТОВ "Агро Таб" (Боржником), яке на той час мало назву ТОВ "Таблетка А", та ТОВ "ЕС Фарма" укладено Договір (договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 21/11/18 від 21.11.2018), за змістом умов якого:

- ТОВ "Таблетка А" зобов`язалося надати ТОВ "ЕС Фарма" поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а ТОВ "ЕС Фарма" зобов`язалося використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений цим Договором строк (згідно пункту 1.1 Договору);

- фінансова допомога надається у розмірі 1 000 000,00 грн строком до 31.12.2019 (згідно пунктів 1.1 та 1.4 Договору);

- ТОВ "ЕС Фарма" зобов`язалось повернути фінансову допомогу у строки, встановлені Договором (згідно пункту 2.3 Договору);

- якщо ТОВ "ЕС Фарма" своєчасно не повернула суму фінансової допомоги, згідно вимог, визначених в п. 1.4 цього договору, вона зобов`язана сплатити на вимогу ТОВ "Таблетка А" всю суму фінансової допомоги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення (згідно пункту 4.2 Договору).

На підставі Договору ТОВ "Таблетка А" перерахувало ТОВ "ЕС Фарма" грошові кошти в сумі 500 000,00 грн, що підтверджено виписками АТ "Банк Восток" за рахунками банкрута за період з 21.04.2017 по 14.07.2021 (містяться в матеріалах судової справи № 903/877/20).

Згідно з доводами ліквідатора Боржника, під час аналізу наданої суду банківської виписки АТ "Банк Восток" стало відомо, що 27.11.2018 ТОВ "Агро Таб", яке на той час мало назву ТОВ "Таблетка А", здійснило перерахування грошових коштів в сумі 500 000,00 грн на користь ТОВ "ЕС Фарма", з призначенням платежу "Поворотна фінансова допомога зг. дог. 21/11/18 від 21.11.18р. Без ПДВ".

Зазначені кошти Боржнику зі сторони ТОВ "ЕС Фарма" повернуті не були.

У процесі розгляду Господарським судом Волинської області у межах справи №903/877/20 про банкрутство Боржника справи № 903/980/21 за позовом ТОВ "Агро Таб" до ТОВ "ЕС Фарма" про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 500 000,00 грн, відповідачем (ТОВ "ЕС Фарма") надало пояснення на заяву про збільшення позовних вимог від 28.02.2023, до якої було надано копію Угоди (додаткової угоди № 1 від 27.12.2019 до Договору), відповідно до якої пункт 4.1 Договору сторони погодили викласти в такій редакції:

"За порушення умов даного Договору чи вимог чинного законодавства сторони несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством. При цьому сторони досягли взаємної згоди, що у випадку порушення чи невиконання його умов, до винної сторони не застосовується відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди, нарахування будь-яких процентів, інфляційних втрат та штрафних санкцій, в тому числі неустойки, штрафу, пені".

Господарськими судами встановлено, що оскаржуваний правочин (Угода від 27.12.2019) вчинений протягом трьох років (а точніше - протягом року), що передували відкриттю провадження у справі №903/877/20 про банкрутство Боржника ухвалою господарського суду від 08.12.2020.

За таких обставин, звертаючись із позовом у цій справі, ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Перепелиця В.В. доводив, що оспорювана Угода, вчинена у підозрілий період, є недійсною в силу приписів частини другої статті 42 КУзПБ, оскільки внаслідок її укладення Боржник безоплатно відмовився від власних майнових вимог.

Щодо позовної давності

З метою отримання матеріальних цінностей банкрута, документів первинного бухгалтерського обліку, печаток та штампів арбітражним керуючим Перепелицею В.В. на адресу ТОВ "Агро Таб" було надіслане відповідне клопотання від 29.04.2021. Відповіді на клопотання не надходило. Лист з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" було повернуто ліквідатору.

Судами також з`ясовано, що раніше розпорядником майна в результаті виїзду за місцем реєстрації Боржника було встановлено відсутність цього Товариства за адресою: 44350, Любомльський р-н., с. Римачі, вул. Миру, буд.22, оф. 7, а також встановлено, що за вказаною адресою знаходиться житловий будинок, в якому проживають особи, яким не відомо про існування ТОВ "Агро Таб".

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Агро Таб" значиться ОСОБА_1 .

З метою отримання вказаних вище документів та матеріальних цінностей банкрута ліквідатором на адресу Господарського суду Волинської області 14.07.2021 направлене клопотання про витребування бухгалтерської та іншої документації (в т.ч. з особового складу колишніх працівників), печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ТОВ "Агро Таб" у ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 15.07.2021 у справі №903/877/20 заяву ліквідатора від 14.07.2021 про витребування доказів було задоволено, однак на час розгляду судом першої інстанції цієї справи ухвала суду посадовими особами банкрута не виконана.

У зв`язку з наведеним, 27.01.2022 ліквідатор на адресу Начальника Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області надіслав заяву про порушення законності, в якій просив перевірити наявність ознак складу злочину передбачених Кримінальним кодексом України у діях попередньої посадової особи (директора підприємства) ТОВ "Агро Таб" ОСОБА_1.

Судами з матеріалів справи №903/877/20 також з`ясовано, що керівником ТОВ "Таблетка А (теперішня назва - ТОВ "Агро Таб") проводились дії, направлені на виведення активів з підприємства, факт чого підтверджено у справах №903/877/20 (903/826/21), №903/877/20 (903/150/22), №903/877/20 (903/490/23).

На підставі зазначеного, суди з`ясували, що причиною подання позову з пропуском строку позовної давності слугувало те, що:

- керівник Боржника перед відкриттям справи про банкрутство діяв недобросовісно, вчиняв систематичні дії, направлені на виведення активів Боржника, і будь-яких документів, всупереч вимог законодавства та ухвали суду від 15.07.2021 у справі № 903/877/20, арбітражному керуючому Перепелиці В.В. не передав;

- про існування оспорюваного правочину (Угоди) арбітражний керуючий дізнався лише в процесі розгляду господарським судом справи №903/877/20 (903/980/21) у межах справи про банкрутство Боржника, коли ТОВ "ЕС Фарма" (відповідач у цій справі) надало пояснення, до якого було додано, зокрема, копію оспорюваної Угоди.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Щодо клопотання про долучення доказів

У цій справі ліквідатор звернувся до суду в межах справи про банкрутство Боржника із позовом про визнання недійсним правочину.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, третьою статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Пунктом 1 частини першої статті 178 ГПК України унормовано, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Порядок та строки подання доказів учасниками справи врегульовано статтею 80 ГПК України, відповідно до частин третьої, четвертої якої відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що під час апеляційного провадження відповідачем подано клопотання про долучення доказів та поновлення строку на їх подання.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.

Судом апеляційної інстанції у цій справі з`ясовано, що подане клопотання про долучення нових доказів мотивоване тим, що причиною неподання відповідних доказів у встановлений законом строк є недостатні компетенція та професіоналізм представника відповідача - адвоката Веремчука В.В., а також відсутність у відповідача (який є юридичною особою) правових знань.

Ураховуючи наведене відповідачем обґрунтування, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо неповажності зазначених причин, які не можуть свідчити про наявність виняткових та об`єктивних обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд вірно зазначив, що відповідач, заявляючи клопотання про долучення доказів, не обґрунтував, які обставини, що входять до предмету доказування (визнання недійсної Угоди на підставі вимог частини другої статті 42 КУзПБ), можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати.

За таких обставин, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм статті 269 ГПК України та вважає вірними висновки цього суду про відмову у задоволенні відповідного клопотання позивача.

Інші аргументи скаржника щодо порушення апеляційним судом права надати пояснення по суті апеляційної скарги та щодо доказів під час апеляційного перегляду справи Верховний Суд вважає неприйнятними, оскільки скаржником не спростовано встановлених судом апеляційної інстанції обставин того, що письмове клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із оголошенням по всій території України сигналу "повітряна тривога", було подане після судового засідання та оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення.

Щодо суті спору

Предметом позову в цій справі є вимога ліквідатора Боржника про визнання недійсним у порядку статті 42 КУзПБ правочину, укладеного Боржником у межах трирічного періоду до відкриття провадження у справі про його банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічні правові висновки викладені у пунктах 78-81 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Наведеним спростовуються доводи відповідача про обрання арбітражним керуючим неналежного способу захисту шляхом заявлення вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Водночас стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів боржника недійсними, які (підстави) характерні виключно для правовідносин, що виникають у судовій процедурі банкрутства.

Так, частиною першою статті 42 КУзПБ визначено підстави, згідно з якими господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

Крім того, додаткові підстави визначені частиною другою цієї статті, згідно якої правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

У цій справі, як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначено вище, ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Перепелиця В.В. звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною Угоди на підставі спеціальних норм частини другої статті 42 КУзПБ, оскільки внаслідок укладення цієї Угоди Боржник безоплатно відмовився від власних майнових вимог.

Здійснивши аналіз внесених оспорюваною Угодою змін до Договору, господарські суди вірно з`ясували, що в результаті укладення цієї Угоди Боржник відмовився від вимог до ТОВ "ЕС Фарма" про стягнення суми фінансової допомоги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, що очевидно є майновими вимогами грошового характеру.

Ураховуючи встановлені судами обставини, відмова Боржника від власних майнових вимог шляхом укладення спірного правочину є достатньою та самостійною підставою для визнання цього правочину недійсним у порядку вимог абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ.

Щодо доводів скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин зазначених положень статті 42 КУзПБ, оскільки Боржник не міг відмовитись від власних майнових вимог, які фактично в нього були відсутні (адже на дату укладення спірної Угоди була відсутня прострочена заборгованість) колегія суддів зазначає таке.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України та інших законів (що відповідає приписам частини першої статті 2 КУзПБ).

Чинне законодавство України розділяє грошові вимоги на існуючі, строк платежу за якими настав, та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому (таке визначення узгоджується з приписами частини першої статті 1078 ЦК України, частини першої статті 3 Закону України "Про заставу", частини першої статті 3 Закону України "Про заставу", частини першої статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Водночас нормами абзацу другого частини другої статті 42 КУПБ підставою для визнання правочину недійсним передбачено, серед іншого, відмову боржника від власних майнових вимог.

Тобто, зазначеними нормами підставу недійсності правочину не обмежено відмовою боржника виключно від майнової вимоги, строк платежу за якою настав (існуючої вимоги).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що у контексті застосування норм абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ господарським судам необхідно враховувати, що підставою для визнання недійсним правочину у порядку цих норм є відмова боржника від майнових вимог як уже існуючих, так і від тих, які можуть виникнути у майбутньому.

За такого підходу доводи скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин вимог абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ підлягають відхиленню з підстав їх помилковості.

Принагідно колегія суддів акцентує також на тому, що зміст Угоди, за наслідком укладення якої Боржник відмовився, окрім пені, також від свого права як кредитора на застосування до позичальника санкцій за прострочення грошового зобов`язання у відповідності до вимог частини другої статті 625 ЦК України, суперечить нормам цього Кодексу.

Так, Верховний Суд уже звертав увагу, що зміст частини другої статті 625 ЦК України можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини другої статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (подібні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 09.09.2020 у справі № 904/3260/19 та від 25.05.2021 у справі №904/2112/20).

Втім, попри невідповідність змісту Угоди (у відповідній частині відмови від нарахування інфляційних втрат та відсотків річних як міри відповідальності відповідача за прострочення грошового зобов`язання) вимогам ЦК України, Верховний Суд зазначає про обґрунтованість застосування попередніми судовими інстанціями до спірних правовідносин положень абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ, які, як зазначено вище, є спеціальними щодо загальних підстав для визнання правочинів недійсними, установлених ЦК України.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 42 КУзПБ.

Інші аргументи заявника касаційної скарги про відсутність порушеного права Боржника або його кредиторів у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину є безпідставними, адже відмова Боржника від власних майнових вимог має прямим наслідком зменшення його активів та обсягу ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів про наявність правових підстав для визнання недійсною Угоди у порядку вимог абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ, що не спростовано скаржником.

Щодо позовної давності

Ключові доводи скаржника зводяться до помилковості висновків судів попередніх інстанцій про поважність причин пропуску позовної давності у цій справі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Водночас за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що ліквідатор Боржника 29.08.2023 звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсною Угоди, укладеної 27.12.2019, тобто зі спливом позовної давності. При цьому позивачем подано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності в порядку частини п`ятої статті 267 ЦК України, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків її пропуску.

За змістом частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди дійшли висновку про поважність причин пропуску позовної давності.

Втім, Верховний Суд не може погодитися з висновками господарських судів про пропуск ліквідатором Боржника позовної давності з таких підстав.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон), відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Закон набрав чинності 02.04.2020, тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим Законом (пункт 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

До зазначеного Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 вносились зміни Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, якими, з урахуванням затвердженого Законом України від 27.07.2023 №3275-IX Указу Президента України від 26.07.2023 №451/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. строком на 90 діб.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діяв на усій території України і станом на 29.08.2023 (дата подання позовної заяви), ліквідатор Боржника (позивач) звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.

Таким чином, позивачем не пропущена визначена чинним законодавством позовна давність, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо її пропуску є помилковими, а, відтак, оцінка наявності поважних причин пропуску позовної давності є безпідставною.

Водночас колегія суддів зауважує, що помилкові висновки попередніх судових інстанцій у цій частині та здійснена ними оцінка поважності причин пропуску позовної давності не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень та не може бути достатньою підставою для їх скасування, враховуючи правомірність висновків судів про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсною оспорюваної Угоди.

У зв`язку з викладеним, оскаржувані судові рішення підлягають зміні у мотивувальній частині щодо вирішення питання застосування позовної давності до спірних правовідносин сторін з підстав, викладених у цій постанові.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування господарськими судами правових висновків Верховного Суду щодо питання визначення судом поважності причин пропуску позовної давності у справах про банкрутство, які викладені у постановах від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 28.03.2023 у справі №904/3214/18 (922/2714/20), оскільки такі висновки не є релевантними до обставин цієї справи, у якій позивачем не пропущена визначена чинним законодавством позовна давність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, серед іншого, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частини першої статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні у мотивувальній частині (щодо вирішення питання застосування позовної давності) шляхом викладення їх в редакції цієї постанови.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №903/877/20 (903/933/23) змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.

3. У іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 903/877/20 (903/933/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере