ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 404/5412/17
провадження № 61-2693св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Вторинні ресурси»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Павелко І. Л., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Вторинні ресурси» (далі - ПАТ «Вторинні ресурси») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, повернення трудової книжки.
18 квітня 2018 року позивач збільшив позовні вимоги та просив поновити його на посаді голови правління ПАТ «Вторинні ресурси».
Позовна заява мотивована тим, що позивач 29 травня 2014 року прийнятий на посаду голови правління ПАТ «Вторинні ресурси», а 29 серпня 2014 року - звільнений з цієї посади на підставі наказу № 40-ОС відповідно до статті 38 Кодеку законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням. Зазначений наказ позивач підписав особисто з метою отримання заборгованості із заробітної плати.
Позивач вважав, що вказаний наказ суперечить вимогам законодавства, оскільки такий наказ може бути виданий тільки після погодження з наглядовою радою товариства.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ № 40-ОС від 29 серпня 2014 року про звільнення його з посади генерального директора ПАТ «Вторинні ресурси»; зобов`язати ПАТ «Вторинні ресурси» повернути йому трудову книжку; стягнути з ПАТ «Вторинні ресурси» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60 000 грн; поновити строки звернення до суду і поновити його на посаді голови правління ПАТ «Вторинні ресурси».
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку звернення до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач був звільнений з порушенням законодавства, оскільки наказ про звільнення може бути виданий тільки після погодження з наглядовою радою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Місцевий суд вважав, що позивачем без поважних причин пропущений строк звернення до суду та відсутні правові підстави для його поновлення.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що він дізнався про звільнення під час розгляду справи в господарському суді 28 серпня 2019 року, з огляду на те, що ОСОБА_1 не ходив на роботу і працевлаштувався на іншому підприємстві. Місцевий суд вважав необгрунтованими посилання позивача на несвоєчасне звернення до суду у зв`язку з хворобою, оскільки докази на підтвердження даної обставини він не надав.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач був звільнений із займаної посади з порушенням чинного законодавства, проте він пропустив строк звернення до суду та не надав доказів поважних причин його пропуску.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 60 000 грн строки, визначені статтею 233 КЗпП України.
У касаційній скарзі вказано на те, що перебіг строку звернення до суду не розпочався, оскільки заявнику не вручено копію наказу про звільнення та не видано трудову книжку.
Заявник зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме застосував їх без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 233/688/16-ц (провадження № 61-482св17), від 6 грудня 2018 року у справі № 635/6277/14-ц (провадження № 61-29403св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до автоматизованого розподілу касаційних скарг Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано ОСОБА_2. як судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_2. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю. , Коротенка Є. В. від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції..
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав застосування апеляційним судом норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 233/688/16-ц (провадження № 61-482св17), від 6 грудня 2018 року у справі № 635/6277/14-ц (провадження № 61-29403св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинського В. А. від 21 вересня 2021 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 404/5412/17 у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 .
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року дану справу призначено Карпенко С. О. як судді-доповідачу.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 29 травня 2014 року призначений на посаду голови правління ПАТ «Вторинні ресурси», а наказом від 29 серпня 2014 року - звільнений відповідно до статті 38 КЗпП України на підставі наказу № 40-ОС від 29 серпня 2014 року за власним бажанням.
Вказаний наказ підписаний менеджером з персоналу ПАТ «Вторинні ресурси» та ОСОБА_1 , що позивач в судовому засіданні не заперечував.
Із запису в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них суди попередніх інстанцій встановили, що позивач отримав трудову книжку після звільнення. Проте згідно з висновком почеркознавчої експертизи № 4443/4444/18-27 від 1 лютого 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у Книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них, який міститься на чотирнадцятому аркуші в рядку № 131 в колонці «Розписка працівника в отриманні трудової книжки/ 13 », виконаний не самим позивачем, а іншою особою з наслідуванням якогось зі справжніх підписів ОСОБА_1 .
Позивача звільнено 29 серпня 2014 року відповідно до наказу № 40-ОС від 29 серпня 2014 року та відкликано з посади голови правління 1 вересня 2014 року згідно з протоколом засідання наглядової ради № 01/09/2014 від 1 вересня 2014 року та офіційною інформацією на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Місцевий суд встановив, що перебіг строку звернення до суду розпочався з 29 серпня 2014 року, тобто з дня видання ОСОБА_1 наказу про своє звільнення.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
У статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Реалізація права на судовий захист пов`язана зі строками, в межах яких особа може звернутися до суду за захистом свого порушенного, невизнаного або оспорюваного права. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Загальні правила про позовну давність передбачені у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Статтею 233 КЗпП Українипередбачені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Кодексу, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальним є факт вручення копії наказу про звільнення або момент видачі трудової книжки.
Відповідно до статті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Касаційний суд вважає необґрунтованими доводи заявника про те, що перебіг строку звернення до суду не почався, оскільки йому не було вручено копію наказу про звільнення та не було видано трудову книжку, з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявник був ознайомлений з наказом про звільнення та особисто підписав його. Тому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що моментом, з якого починається перебіг строку звернення до суду, слід вважати дату підписання ОСОБА_1 наказу про своє звільнення, а саме 29 серпня 2014 року.
Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що апеляційний суд неправильно застосував норму матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 233/688/16-ц (провадження № 61-482св17), від 6 грудня 2018 року у справі № 635/6277/14-ц (провадження № 61-29403св18), оскільки вказані постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Заявник такі вимоги не заявляв.
Колегія суддів не погоджується з доводами заявника про те, що суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 60 000 грн строки звернення до суду, визначені статтею 233 КЗпП України, з наступних підстав.
У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, тому строк пред`явлення до суду цієї вимоги обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У зв`язку із зазначеним до даної вимоги застосовується спеціальний строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, а саме три місяці з моменту, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про пропущення строку звернення до суду в частині вказаної вимоги та відсутність підстав для його поновлення.
Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Інші наведені заявником доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності і допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.04.2024 |
Оприлюднено | 26.04.2024 |
Номер документу | 118626796 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Карпенко Світлана Олексіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні