Постанова

від 25.04.2024 по справі 300/5395/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5395/23 пров. № А/857/24431/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську суддею Гомельчуком С. В.) в адміністративній справі № 300/5395/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 3) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком від 22.05.2023 № 092650005653;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії № 092650005653 від 03.07.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального стажу період роботи з 15.01.1992 по 10.07.1992 в Асоціації фермерських господарств "Мрія" та призначити пенсію за віком з 15.05.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що позивач 15.05.2023 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. 22.05.2023 відповідачем-1 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що на дату звернення страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 06 місяців і 9 днів та є недостатнім. До страхового стажу не зараховані періоди з 15.01.1992 по 10.07.1992, оскільки відсутні записи щодо наказів про прийняття та звільнення у трудовій книжці. 26.06.2023 позивач надав уточнюючу довідку, якою підтверджено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника голови асоціації фермерських господарств «Мрія» з 15.01.1992 по 10.07.1992. За результатом розгляду заяви відповідачем -2 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки довідка містить слабкий відбиток печатки, через що її неможливо ідентифікувати та у зв`язку з тим, що за вказані періоди відсутня сплата страхових внесків. Наголосив, що був найманим працівником і на нього поширювалося законодавство про працю. При цьому, заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець, відтак, відсутня вина працівника в тому, що трудову книжку оформлено з порушенням. Вказує, що довідка ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 20.06.2023 № 0900-0604-5/28409 свідчить про те, що інформація про не нарахування страхових внесків/збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з 15.01.1992 по 10.07.1992 не збереглася, а не відсутня сплата. При цьому відповідальність за сплату страхових внесків за працівника несе роботодавець, а не працівник , тим більше спірним періодом є трудовий стаж, набутий до 01.01.2004.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Донецькій області, яке вважає рішення суду першої інстанції прийнятим за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 01.01.2023 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років. Відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становив 29 років 06 місяців 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи з 15.01.1992 по 10.07.1992 через відсутність наказів про прийняття та звільнення та підпису уповноваженої особи. Вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком від 22.05.2023 №092650005653 винесено відповідно до норм ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти вимог скаржника заперечив, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням матеріального та процесуального права. Також зазначає, що у нього відсутня необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи, оскільки трудова книжка наявна, необхідні записи у ній здійснені. Разом з тим, була надана пенсійному органу довідка від 26.06.2023 №5 про підтвердження вищенаведеного стажу, проте пенсійний орган її не взяв до уваги оскільки вона містить слабкий відтиск печатки. При цьому пенсійний орган за наявності сумнівів у підрахунку його стажу міг спрямувати необхідні запити до компетентних органів для підтвердження його стажу роботи, проте цього не зробив, а відмовив у призначенні пенсії.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як видно з апеляційної скарги, її доводи зводяться тільки щодо правомірності прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком від 22.05.2023 № 092650005653 у зв`язку з не зарахуванням періоду роботи з 15.01.1992 по 10.07.1992 через відсутність наказів про прийняття та звільнення та підпису уповноваженої особи.

В іншій частині рішення суду фактично не оскаржується, тому не підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.05.2023 звернувся територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області за № 092650005653 від 22.05.2023 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком.

У рішенні зазначено, що відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 06 місяців і 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано період з 15.01.1992 по 10.07.1992, позаяк відсутні накази про прийняття та звільнення та підпис уповноваженої особи.

Позивач повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду 26.06.2023 із заявою про призначення пенсії. До заяви додав довідку від 26.06.2023 № 5 про підтвердження періоду роботи.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області за № 092650005653 від 03.07.2023 відмовлено в призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтовано тим, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 06 місяців і 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано період з 15.01.1992 по 10.07.1992, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи, що є порушенням вимог Інструкції про ведення трудових книжок працівників. Довідка від 26.06.2023 за № 5 про підтвердження вищезазначеного стажу містить слабкий відбиток печатки, через що її неможливо ідентифікувати та відсутня сплата страхових внесків за період роботи у фермерському господарстві «Мрія».

Вважаючи вказані рішення про відмову у призначенні пенсії за віком протиправними таз метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував це тим, що відповідач -1 та відповідач-2, приймаючи рішення від 22.05.2023 № 092650005653 та від 03.07.2023 за № 092650005653 відповідно, зробили передчасний висновок про неможливість врахування позивачу до страхового стажу періоду його роботи з 15.01.1992 по 10.07.1992, адже він підтверджений належними доказами, а саме: трудовою книжкою (яка є основним документом, який підтверджує стаж роботи), записи в ній є чіткими, без перекреслень, і ці записи не визнані недійсними; довідкою від 26.06.2023 № 5 про підтвердження вищезазначеного стажу.

Також зазначив, що пенсійний орган не має відомостей щодо не нарахування сплати страхових внесків за період роботи позивача у фермерському господарстві «Мрія», але вказане не може розцінюватися як відсутність сплати страхових внесків за вказаний період.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є вірними з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини другоїстатті 19 Конституції Українита частини другоїстатті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Статтею 46 Конституції Українизакріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті6, частини другої статті19, частини першої статті68 Конституції Українивони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на час звернення позивача із заявою про зарахування спірного періоду роботи до стажу роботи в кратному розмірі визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), відповідно до частини 4 статті 24 якого періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до положеньстатті 1 Закону № 1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цимЗакономі за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно дозаконусплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цьогоЗакону.

Згідно з частиною 1статті 24 Закону № 1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цимЗаконом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 4статті 24 Закону № 1058-IVперіоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж визначався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Відповідно до абзацу 11 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженогоПостановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 22-1) особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

У спірний період роботи позивача діяли нормиЗакону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII(далі - Закон №1788-XII), у відповідній редакції, відповідно до положень статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У пункті 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як видно з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 20.04.1982 видно, що в ній вчинено запис № 10, який свідчить про прийняття 15.01.1992 позивача заступником голови асоціації фермерських господарств «Мрія», який скріплено печаткою та запис № 11 від 10.07.1992 про звільнення з роботи за власним бажанням із підписом голови асоціації Гловацького.

При цьому, у ній відсутній запис підприємства про підстави зарахування та звільнення з роботи у АФГ «Мрія».

Щодо наведеного колегія суддів апеляційного суду зазначає таке.

Діюча на час заповнення спірного запису Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, передбачала, що у випадку виявлення неправильного або неточного запису в трудовій книжці виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де був внесений такий запис (п. 2.5). Якщо таке підприємство ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а випадку його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство (п. 2.7) Виправлені відомості повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх роботі, яка фактично виконувалась , виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт ( п. 2.8). В розділах "Відомості про роботу", закреслення раніш внесених неточних або неправильних записів не допускається. При необхідності, наприклад, зміни запису відомості про роботу після вказівки відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться "Запис за № таким-то є недійсною (п. 2.9)

Аналогічні приписи містить й Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993 року, яка діє на теперішній час. Так, п. 2.8 Інструкції № 58 встановлено, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Пунктом 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. У подальшому аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993.

З наведеного видно, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду 26.06.2023 із заявою про призначення пенсії. До заяви додав довідку від 26.06.2023 № 5 про підтвердження періоду роботи з 15.01.1992 по 10.07.1992 в Асоціації фермерських господарств "Мрія".

Разом з тим, цю довідку пенсійний орган не взяв до уваги, оскільки слабкий відбиток печатки, через що її неможливо ідентифікувати.

Щодо наведеного колегія суддів апеляційного суду зазначає таке.

Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Суд зазначає, що постановою Верховного Суду України від 21 лютого 2018 року в справі № 687/975/17 визначено, що відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

На особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 р. у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У цьому випадку орган ПФУ при наявності сумніву у стажі роботи заявника може спрямувати відповідний запитна підтвердження такого стажу роботи.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виявлена відповідачем відсутність запису про підстави прийняття та звільнення з роботи та підпису уповноваженої особи, не спростовує наявність і правове значення записів № 10, 11 про прийняття на роботу та звільнення з роботи.

Крім того, аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що період перебування позивача на посаді заступника голови асоціації фермерських господарств «Мрія» з 15.01.1992 по 10.07.1992 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Згідно з статтею 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд вважає, що позивачем належними та допустимим доказами доведено, право на зарахування до страхового стажу оскаржувані періоди роботи.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року в адміністративній справі № 300/5395/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин