Рішення

від 22.04.2024 по справі 466/12170/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/12170/21

Провадження № 2/466/169/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Репети К.М.,

справа 466/12170/21,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку в м.Львові в залі суду цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , третьої особи на стороні позивача - ТДВ «Інтер-Ріск Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за участі представника відповідача адвоката Райхеля Р.П.,

в с т а н о в и в:

17.12.2021 АТ «Кредобанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за договором №4071851 про встановлення ліміту кредитування, у розмірі 70 494, 85 грн., 2 270, 00 гривень судового збору та 10 266,30 грн. витрат на професійну правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог АТ "Кредобанк" посилається на те, що 21.02.2014 року ОСОБА_1 , уклав з АТ «Кредобанк», договір про встановлення ліміту кредитування №4071851 (автоматичний овердрафт), відповідно до умов якого позивач зобов`язується при недостатності коштів на рахунку клієнта надати в межах встановленого ліміту кредитування, встановленого на умовах обумовлених цим договором, відкрити відповідачу кредиту лінію, в межах якої надати йому грошові кошти.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у встановленому розмірі. Відповідач, в свою чергу, зобов`язання по кредитному договору не виконав, станом на 25.11.2021 року допустив заборгованість у розмірі 70 494, 85 грн.

Ухвалою від 20.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження.

Ухвалою від 21.10.2022 р. залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні позивача - ТДВ «Інтер-Ріск Україна».

30.11.2022 р. представник відповідача адвокат Рейхель Р.П. подав на адресу суду відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на викладені в ньому обставини.

07.12.2022 р. представник позивача АТ «Кредобанк» адвокат Мужик Н.Т. подав на адресу суду відповідь на відзив, в якому просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

01.05.2023 р. представник відповідача адвокат Рейхель Р.П. подав на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, в якому він повторно просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на викладені в них обставини.

На підставі розпорядження №107 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 17.01.2024 передано на перерозподіл цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , третьої особи на стороні позивача - ТДВ «Інтер-Ріск Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024 справу передано судді Невойту П.С.

Ухвалою від 18.01.2024 р. справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився повторно, в матеріалах позовної заяви просив провести розгляд справи за відсутності представника. Позовні вимоги АТ «Кредобанк» підтримує в повному обсязі. Згідно повідомлення про виклик в с/з 27.03.2024 року, явку представника позивача визнано обовязковою (арк.спр.186,187). Однак, ні 27.03., ні 17.04.2024 року предствник до суду не прибув.

Представник відповідача адвокат Райхель Р.П. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Представник третьої особи на стороні позивача - ТДВ «Інтер-Ріск Україна» в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.

Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд приходить такого.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1-3 ст.633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Кредобанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач стверджує, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором № 4071851 від 21.02.2014, внаслідок чого за ним рахується заборгованість в загальній сумі 70 494, 85 грн., які позивач заявив до стягнення.

Судом встановлено, що 21.02.2014 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір пакетного обслуговування №4071851, за яким вказаний банк надавав ОСОБА_1 банківські послуги (арк.спр.5,6).

Відповідно до п.3.4. вказаного Договору, ОСОБА_1 , як клієнт, уповноважив та безвідклично довірив АТ «Кредобанк» здійснювати договірне списання Банком з усіх рахунків клієнта, відкритих в Банку (його відділеннях), грошових коштів і спрямовувати їх на погашення заборгованості за цим Договором.

В той же день 21 лютого 2014 року, на підставі співпраці, яка базувалась на укладеному вищезгаданому Договорі від 21.02.2914 р. № 4071851, між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про встановлення ліміту кредитування (арк.спр.4).

21.02.2014 також було укладено Договір № 2625901511394/980 банківського рахунку (карткові рахунки), за яким банк відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_1 (в національній валюті) на строк до 21.02.2015, що обслуговувася за дебетово-кредитною схемою (арк.спр.7).

Копії трьох договорів долучені позивачем до позову.

Вказаним Договором № 4071851 від 21.02.2014 р. про встановлення ліміту кредитування, для здійснення операцій з використанням банківської платіжної картки по рахунку № НОМЕР_1 , Банк зобов`язувався встановлювати Клієнтові ( ОСОБА_1 ) ліміт кредитування (його максимальну та поточну величину) в розмірі визначеному Заявою про вибір, зміну умов обслуговування рахунку та встановлення ліміту кредитування, яка є невід`ємною частиною договору. (п.1.1. Договору).

Договір №4071851 пакетного обслуговування від 21.02.2014 визначає лише загальні умови надання банківських послуг ОСОБА_1 . Конкретні умови кредитування (розмір, строк кредиту, відсоткова ставка) визначаються спеціальним договором.

Предмет договору є його істотною умовою. Предметом Договору № 4071851 про встановлення ліміту кредитування (автоматичний овердрафт) від 21.02.2014 року є кредит (ліміт кредитування), максимальна та поточні величини визначаються Заявою про вибір, зміну умов обслуговування рахунку та встановлення ліміту кредитування, яка є не просто додатком, а невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.1.3. Договору № 4071851 про встановлення ліміту кредитування (автоматичний овердрафт) від 21.02.2014, ліміт кредитування встановлюється на строк до 16.02.2015 р., або до події, яка визначена нижче в цьому пункті в залежності від того, яка з подій настане раніше:

припинення дії Договору пакетного обслуговування;

припинення перебування Клієнта в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 (очевидно, до втрати ОСОБА_1 статусу підприємця);

припинення надходжень з виплати пенсій;

припинення інших надходжень на рахунок в розмірі, що передбачений в п.1.2. цього Договору;

Необхідно вказати, що первинною подією з настанням якої припиняється дія Договору про встановлення ліміту кредитування стала «припинення надходжень з виплати пенсій», оскільки такі надходження не відбувались.

Наступною подією з настанням якої припинялось кредитування за вказаним договором стало настання дати: 16.02.2015 року строк ліміту кредитування.

За приписами частин 3, 6 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідно до п. 41 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (знаступними змінами),, операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до пункту 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75 (знаступними змінами), є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій) /п.44 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України/.

Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) /п. 57 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України/.

При цьому, пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18.

Також, суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10. 2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21):

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».

За даних обставин, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів 21 вересня 2020 року не могло базуватись на Договорі від 21.02.2014 року, оскільки дія такого договору не поширювалась на 2020 рік.

Тому, умови користування ОСОБА_1 коштами банку не можуть визначатись Договором № 4071851 про встановлення ліміту кредитування (автоматичний овердрафт) від 21.02.2014, а відтак застосування позивачем відповідних відсоткових ставок за цим договором є безпідставним та не може слугувати підставою задоволення позову.

Зі змісту долученого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача станом на 18.10.2023 р. в загальній сумі 70 494, 85 грн. виникла за період з 21 вересня 2020 по 01.12.2021 /а.с.154-157/.

При цьому, на підтвердження заявлених вимог, позивач долучив документ під назвою «розрахунок суми позову про стягнення заборгованості по договору 4071851 від 21.02.2014 р. ОСОБА_1 з вересня 2020 по 25.11.2021», проте зміст такого документу обмежено відомостями за період з вересня 2020 по 25.11.2021 /а.с.10/.

Разом з тим, копія Заяви про вибір, зміну умов обслуговування рахунку та встановлення ліміту кредитування позивачем до матеріалів справи також не долучена.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження суми заборгованості відповідача, заявленої позивачем до стягнення.

Окрім того, оригінал Меморіального ордеру від 21.09.2020 (копію якого посвідчено представником позивача) не містить ні оригінального ні електронного підписів уповноважених осіб банку та не містить відмітки банку про проведення платежу /а.с. 11, 157/. Отже, такий документ не може підтверджувати надання кредитних коштів ОСОБА_1 .

Так, в меморіальних ордерах вказані різні призначення платежу аніж надання кредиту: віднесення простроченого кредиту та вказано інший рахунок аніж передбачений в Договорі №4071851.

Якщо меморіальний ордер датується 21.09.2020 і № 50152342, то призначення платежу (арк.спр.11) «за договором №4071851 від 21.02.2014 року за призначенням», а інший - (арк.спр.157) «а договором №О7362218РО від 19.11.2018 року за призначенням».

При цьому представник позивача на вимогу не надав копії договору №О7362218РО від 19.11.2018 та не розяснив, яке відношення зазначений договір має до кредитних коштів.

З довідки АТ «Кредобанк» від 28.08.2023 року на запит від адвоката Р.П.Райхеля (арк.спр.140) також вбачається, що станом на 24.08.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №О7362218РО від 19.11.2018 року 50012,08 грн. сума основного боргу, 21274,63 грн. відсотки, у т.ч. і прострочені.

Однак, як вбачається з позовних вимог (арк.спр. 3 на звор.), Позивач просить стягнути зазначену суму заборгованості за кредитним договором № 4071851 про встановлення ліміту кредитування.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що:

«Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Оскільки АТ «Кредобанк» не надано доказів на підтвердження вибору або зміни ліміту кредитування відповідача, тому, відповідно, суд не має можливості перевірити розмір нарахованих відповідачу суми боргу та процентів, а доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18.

Однак, представник Відповідача зазначає, що наявність коштів на рахунку його довірителя в сумі 50012,08 грн. якщо і могли надійти, то не на умовах договору 2014 року. Тому і стягнення таких коштів має іншу природу, а саме неправомірне набуття, що може бути предметом іншого позову.

При цьому також слід зауважити, що згідно довідки АТ «Кредобанк» від 16.08.2023 року на запит від адвоката Р.П.Райхеля (арк.спр.136) вбачається, що на рахунку 2625901511394, який відкритий на підставі Договору № 2625901511394/980 банківського рахунку (карткові рахунки) на строк до 21.02.2015 (арк.спр.7) станом на 11.08.2023 року залишок коштів становить 39200,00 грн. Зазначені кошти могли би бути отримані банком як частина отриманих коштів 21.09.2020.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч.ч. 2, 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Суд наголошує, що справа перебуває в провадженні суду з грудня 2021 року, а отже у позивача, у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати належні та допустимі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази не можуть бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин суд не повідомляв, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв`язку з чим, не вбачає підстав для задоволення позову.

Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов`язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

у задоволенні позовних АТ «Кредобанк» про стягнення з ОСОБА_1 70494,85 гривень заборгованості за кредитним договором № 4071851, сплаченого судового збору та 10266,30 гривень витрат на професійну правову допомогу відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Акціонерне товариство «Кредобанк», код ЄДРПОУ 09807862, юридична адреса: м. Львів, вул. Сахарова,78

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа : ТДВ «Інтер-Ріск Україна» (ЄДРПОУ 20120095, місцезнаходження: м.Київ, вул.Ж.Жабаєва, 7,

Повний текст рішення складено 22.04.2024.

Суддя П. С. Невойт