Постанова

від 23.04.2024 по справі 301/1983/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 301/1983/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Гичка О.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи органу опіки і піклування Іршавської міської ради про позбавлення батьківських прав

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи органу опіки і піклування Іршавської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що 18 жовтня 2016 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану виконавчим комітетом Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області, актовий запис № 46. Від даного шлюбу сторони мають дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження доньки сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин у лютому 2018 року. Рішенням Іршавського районного суду від 20 лютого 2019 року, шлюб між сторонами розірвано. Через небажання зі сторони відповідача забезпечувати дитину матеріально позивачка змушена була звернутись до суду про стягнення аліментів на малолітню дочку та на себе до досягнення дитиною трьох років. Згідно рішення суду призначено аліменти у розмірі 1200 гривень на утримання дочки ОСОБА_3 .

З моменту фактичного припинення шлюбних відносин, дитина проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні. Батько дитини, ОСОБА_2 , дочкою майже не цікавиться з самого народження. Позивачці невідомо де працює та проживає відповідач. Ніякого зв`язку відповідач з позивачкою та дитиною не підтримує, участі у вихованні дитини не приймає, потрібної матеріальної допомоги не надає. Це свідчить, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Відтак, оскільки батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, то з посиланням на приписи ст.164 СК України, просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Іршавськогорайонного судуЗакарпатської областівід 25вересня 2023року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд не взяв до уваги надані позивачкою докази, які підтверджують ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своєї доньки ОСОБА_2 . Не погоджується з висновком суду щодо матеріального утримання дитини, оскільки аліменти, які сплачує відповідач не є достатніми для утримання доньки та забезпечення всім необхідним. Нею не чиняться перешкоди в спілкуванні відповідача з донькою, а останній сам не цікавиться її розвитком, здоров`ям та вихованням. Оскільки ОСОБА_2 не довів своїми діями, що готовий піклуватися та турбуватися про дитину, а тому вважає, що для доньки буде краще відсутність батька.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що між сторонами 18 жовтня 2016 року виконавчим комітетом Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області, було укладено шлюб (а.с. 8).

Відповідно до рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 20.02.2019 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.9).

Сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Актом обстеження від 08.05.2023 № 02.4-02/58 складеним комісією Брідського старостинського округу №2 Іршавської міської ради, довідкою Брідської сільської ради Іршавського району від 21.01.2019 та довідкою Іршавської міської ради №02.4-01/183 від 08.05.2023 підтверджено, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_4 , 2018 року народження (а.с.11, 27, 31).

Відповідно до довідки №25 від 11.05.2023 Брідського ЗДО Іршавської міської ради Закарпатської області, зазначено, що зі слів вихователів групи яку відвідує ОСОБА_3 , батько дитини жодного разу не приводив та не забирав дитину із закладу, не цікавився її вихованням і не здійснював оплату за відвідування дошкільного навчального закладу (а.с.15).

Відповідно до довідки №22 від 23.06.2023 Брідського ЗДО Іршавської міської ради Закарпатської області, зазначено, що зі слів вихователів групи яку відвідує ОСОБА_3 , батько дитини жодного разу не приводив та не забирав дитину із закладу, не цікавився її вихованням і не здійснював оплату за відвідування дошкільного навчального закладу (а.с.17).

Відповідно до довідок від 22.06.2022 та №121 від 05.08.2022 виданих лікарем ОСОБА_5 Боримською зазначено, що вона є сімейним лікарем дитини ОСОБА_3 , 2018 року народження. Дитина часто хворіє і потребує постійного лікування. Батько дитини ОСОБА_2 жодного разу не приводив на огляд, лікування чи вакцинацію дитину ОСОБА_2 , не цікавився станом її здоров`я особисто або в телефонному режимі (а.с.18, 30).

Відповідно до виконавчого листа від 30.05.2018 стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1200 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 04 травня 2018 року (а.с.36).

Довідкою про отримання аліментів від 22.06.2022 № 7025/20.11-30 виданої Іршавським відділом державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області підтверджується те, що ОСОБА_1 отримувала аліменти через Іршавський відділ ДВС у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з гр. ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_2 (а.с. 24).

Відповідно до розпорядження голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області №33 від 30.01.2019, розглянувши заяву гр. ОСОБА_2 встановлено йому графік побачень з донькою ОСОБА_3 (а.с.28).

Згідно до повідомлення від 27.03.2023 № 13-11/50 служби у справах дітей Іршавської міської ради заява ОСОБА_1 щодо надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянута на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 24.03.2023. Протокольним рішенням комісії прийнято про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16).

Крім того, відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно доньки.

Суд першої інстанції не вбачав правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньки, з огляду на відсутність належних доказів про свідоме ухилення останнім від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з врахуванням такого.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано належних та достатніх доказів щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_2 .

При цьому встановлено, що відповідач намагається брати участь у спілкуванні, вихованні та утриманні малолітньої доньки, сплачує аліменти. При цьому як встановлено судом, позивачка відмовляє відповідачу у спілкуванні з донькою через засоби стільникового зв`язку.

Також слід зазначити, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з донькою, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, бажання батька брати участь у вихованні та утриманні доньки, наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов обґрунтованого правового висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не вказують на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам.

З врахування вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: