Постанова

від 17.04.2024 по справі 314/1410/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.04.2024 Справа № 314/1410/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/1410/22 Головуючий у 1 інстанції: Капітонов Є.М.

Провадження № 22-ц/807/631/24 Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17квітня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.

Подліянової Г.С.

за участі секретаря: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочнерішення Вільнянськогорайонного судум.Запоріжжя від07серпня 2023року у справі за позовом Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року Перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначено, що 18.08.2017 на підставі Державного акта на право власності на землю серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002 ОСОБА_1 зареєстрував за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.03.2018 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 набув ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 є ОСОБА_2 .

Виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради у листі від 26.01.2022 № 167/02-01-46 повідомлено, що Державний акт на право власності на землю серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002 не видавався, рішення Михайлівської сільської ради від 06.05.2001 № 06.05.2001, на яке є посилання в копії державного акта, не приймалось.

Наведене підтверджується також доповненням до історичної довідки Михайлівської сільської ради та її виконавчого комітету с. Михайлівка Вільнянського району Запорізької області, відповідно до якої в 2001 році сільська рада скликалась на сесії третього скликання 22 лютого - 15-та сесія, 30 травня - 16-та сесія, 20 вересня - 17-та сесія, 04 грудня - 18-та сесія.

Листом виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 03.08.2021 року №2049/02-01-46 повідомлено, що земельній ділянці з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га адреса « АДРЕСА_2 » не присвоювалась, також земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту.

Крім того, у листі від 05.08.2021 № 01-32/1-2201 Державним архівом Запорізької області надано інформацію, що в протоколах сесії та засідань виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за 2001 рік відсутнє рішення про виділення земельної ділянки у с. Вільноандріївка гр. ОСОБА_3 ; рішення від 06.05.2001 Михайлівською сільською радою не приймалось.

Просили визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.03.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Морозовою В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 341, припинивши право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1330794323215, номер запису про право власності 25305562).

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Вільнянського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 (на користь Запорізької обласної прокуратури судові витрати на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі (2481,00 грн. + 1240,50 грн.) 3721,50 грн.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26.12.2023 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що одним із спірних питань, яке не вирішено судом, є те, що спірна земельна ділянка віднесена до земель водного фонду і має особливий режим використання і відповідно до Закону не може перебувати у приватній власності.

05 березня 2024 року від Запорізької окружної прокуратури Запорізької області до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідност. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення №11 від 09.10.2020 позачергової 58 сесії сьомого скликання Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності відповідача на земельну ділянку, не приймалось, а тому у ОСОБА_4 право власності на цю земельну ділянку не виникло.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправлюдиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положеннями частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.08.2017 на підставі Державного акта на право власності на землю серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002 ОСОБА_1 зареєстрував за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.03.2018 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 набув ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 є ОСОБА_2 .

Виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради у листі від 26.01.2022 № 167/02-01-46 повідомлено, що Державний акт на право власності на землю серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002 не видавався, рішення Михайлівської сільської ради від 06.05.2001 № 06.05.2001, на яке є посилання в копії державного акта, не приймалось.

Виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради у листі від 26.01.2022 № 167/02-01-46 повідомлено, що Державний акт на право власності на землю серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002 не видавався, рішення Михайлівської сільської ради від 06.05.2001 № 06.05.2001, на яке є посилання в копії державного акта, не приймалось.

Листом виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 03.08.2021 року №2049/02-01-46 повідомлено, що земельній ділянці з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 площею 0,2000 га адреса « АДРЕСА_2 » не присвоювалась.

Крім того, у листі від 05.08.2021 № 01-32/1-2201 Державним архівом Запорізької області надано інформацію, що в протоколах сесії та засідань виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за 2001 рік відсутнє рішення про виділення земельної ділянки у с. Вільноандріївка гр. ОСОБА_3 ; рішення від 06.05.2001 Михайлівською сільською радою не приймалось.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 28.08.2021 № 0-17-0.18.201/37-21 повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою відсутній Державний акт серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002 на ім`я ОСОБА_1 .

У листі від 31.12.2021 № 10-8-0.6-6796/2-21 зазначено про те, що у місцевому фонді документації із землеустрою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області не обліковується та не зберігається технічна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115.

Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 перенесені до Державного земельного кадастру 04.08.2017 року на підставі Державного акта серії IV-ЗП № 027555 від 05.09.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Михайлівської сільської ради за № 3254. Розробником технічної документації і землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є ЗАТ «Земля ПЛЮС».

Листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 31.12.2021 № 10-8-0.6-6796/2-21 повідомлено, що книга записів державних актів на право приватної власності на землю вилучена 18.06.2020 на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2020 у справі № 331/2358/19 (№/п 1 -кс/331/1347/2020) про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.

З метою ознайомлення з Книгою записів державних актів на право приватної власності на землю, в рамках кримінального провадження № 12021082210000385 від 23.07.2021 за ч. 2 ст. 197-1 КК України слідчим слідчого відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Линник А.А. отримано дозвіл на тимчасовий доступ до кримінального

провадження №42019081020000010 від 16.01.2019 на підставі ухвали слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.02.2022 у справі №314/5456/21 (№/п 1-кс/314/281/2022).

В ходіпроведеного09.03.2022тимчасовогодоступуу приміщеннівідділуполіції№ 2Запорізькогорайонногоуправління поліціїГоловногоуправлінняНаціональної поліціївЗапорізькій області(м.Запоріжжя,вул.Олександрівська,буд.2)у матеріалахкримінального провадження№ 42019081020000010від16.01.2019відсутніухвала Жовтневогорайонногосуду м.Запоріжжявід17.06.2020усправі№331/2358/19(№/п1кс/331/1347/2020)про дозвілнаобшукжитла чиіншоговолодінняособи, протокол обшуку та Книга записів державних актів на право приватної власності на землю Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Державною екологічною інспекцією Південного округу (Запорізька та Херсонська області) 08.12.2021 проведено позаплановий захід в частині обстеження території прибережної захисної смуги р. Вільнянка, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 та суміжної земельної ділянки на предмет додержання режиму використання водоохоронної зони і прибережної захисної смуги р. Вільнянка Запорізького району Запорізької області на території Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до статей 13,19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України, стаття 1 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 59 ВК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до пункт «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до частини третьої статті 85 ВК України у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них»(далі Порядку № 486), з урахуванням конкретної ситуації.

Порядок та умови виготовлення проекті в землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями50,55 Закону України «Про землеустрій».

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що одним із спірних питань, яке не вирішено судом є те, що спірна земельна ділянка віднесена до земель водного фонду і має особливий режим використання і відповідно до закону не може перебувати у приватній власності.

Апелянт посилається на Порядок визначення розмірів і меж воохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 та зазначає, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, а на землях міст та селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Крім того, посилається на окремі положення п. 10.17 Державні будівельні норми (ДБН 360-92) «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (далі - ДБН 360-92), відповідно до якого уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Зокрема, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а тому щоб стверджувати про наявність будь-якої охоронної зони рова (каналу, потічка тощо) у існуючому населеному пункті (с. Михайлівка) слід виходити з наявної містобудівної документації та з проектів землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг у разі наявності таких проектів землеустрою.

Пунктом 4 Порядку, в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 88 Водного кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

За змістом положення ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Окреме посилання апелянта на положення п. 10.17 ДБН 360-92, відображають лише мінімальний можливий розмір прибережної захисної смуги, п. 10.17 ДБН 360-92 містить аналогічні визначені Водним кодексом України розміри прибережної захисної смуги в залежності від розміру водного об`єкта та передбачає, що прибережні смуги річок установлюються по обох берегах уздовж урізу води (у меженний період) завширшки, м:

а) для річок довжиною понад 100 км - до 100;

б) для річок довжиною 50 - 100 км - до 50;

в) для річок довжиною до 50 км - не менше 20.

У листах Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) від 04.02.2022 № 643/06/2-34/06/2-34 та Басейнового управління водних ресурсів річок Приазов`я від 25.01.2022 № 130/08-03 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером2321584000:14:001:0115 розташована біля затоки Дніпровського водосховища (р. Дніпро).

Річка Дніпро має водозбірну площу басейну понад 50 000 кв.м, тому відноситься до великих річок, тому, враховуючи положення ст. 88 Водного кодексу України, земельна ділянка з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115 знаходиться у 100 метровій зоні прибережної захисної смуги.

Актом Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) від 08.12.2021 зафіксовано, зокрема, що межі прибережної захисної смуги в натурі не винесені та за даними Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області прибережна захисна смуга в натурі не винесена, проект землеустрою щодо її визначення та встановлення не розроблено, рішення щодо його розробки сільською радою не приймалось, генеральний план с. Вільноандріївка відсутній.

Системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.04.2020 у справі №372/1684/14, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Враховуючи зазначене,колегія суддіввважає вірнимвисновок судупершої інстанціїщо спірна земельна ділянка віднесена до земель водного фонду.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.02.2022 в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки ВеликоїПалати ВерховногоСуду,сформульовані упостановах від22.05.2018 усправі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 сі8); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших.

Приватизація земельної ділянки полягає в укладенні договору між громадянином і власником - державною або територіальною громадою (в особі відповідного органу) шляхом здійснення оферти та її прийняття відповідно до частини другої статті 638 ЦК України. Подібні висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, пункти 34-36).

Тобто необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про переведення у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Тому відсутність такого рішення держави в особі уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки не відбулось.

В державному акті на право власності на землю серії ІУ-ЗП № 027555 від 05.09.2002 як підстава набуття права власності вказане рішення сесії Михайлівської сільської Ради народних депутатів від 06.05.2001 № 06.05.2001, яке не приймалось сільською радою та фактично не існує, а також нею не видавався вказаний державний акт та у Головному управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області відсутня технічна документація із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, що підтверджується листами виконавчого комітету Михайлівської сільської ради у листі від 26.01.2022 № 167/02-01-46 та від 03.08.2021 № 2049/02-01-46, листом Державного архіву Запорізької області від 05.08.2021 № 01-32/1-2201, листами Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 28.08.2021 № 0-17-0.18.201/37-21 та від 31.12.2021 № 10-8-0.6-6796/2-21.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до землель водного фонду, а отже є об`єктом вилученим з обороту відносно виникнення приватного власника, рішення про переведення у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування не приймалось, як наслідок підлягає застосуванню статті 216, 228 ЦК України.

Відповідно до ст.178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За визначенням ч.1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Договір купівлі продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:14:001:0115площею 0,2000га,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.03.2018року є нікчемним, оскільки земельної ділянки, яка віднесена до земель водного фонду, що відповідно до Закону не може перебувати у приватній власності.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень апеляційної скарги що судом першої інстанції проігноровано факт забудови вздовж берегової зони інших будинків, оскільки зазначене не стосується предмету спору.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування нормативних актів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення

(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочнерішення Вільнянськогорайонного судум.Запоріжжя від07серпня 2023року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текстпостанови складений26квітня 2024 року

Головуючий:

Судді: