Постанова

від 17.04.2024 по справі 173/3065/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3356/24 Справа № 173/3065/23 Суддя у 1-й інстанції - Борцова А. А Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Верховської Ольги Вікторівни на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до Верхівцевської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області, третя особа Селянське (фермерське) господарство «Іванково» про визнання права власності на спадкове майно, передачу в натурі майна, визнаного відумерлим, припинення договору оренди,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Верхівцевської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області, третя особа Селянське (фермерське) господарство «Іванково» про визнання права власності на спадкове майно, передачу в натурі майна, визнаного відумерлим, припинення договору оренди(а.с. 2-9), який в подальшому уточнила (а.с. 42-45), в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

Після її смерті спадкоємцем за заповітом є її онука, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До спадкової маси належить право на земельну частку (пай), належного ОСОБА_3 на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії ДП №0099046, виданого 2 квітня 1997 року головою Верхньодніпровської районної державної адміністрації та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №371 від 2 квітня 1997 року у розмірі 7,22 в умовних кадастрових гектарів, на землях колишнього КСП ім.Фрунзе, яке знаходиться в адміністративних межах Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Відповідно до виписки, наданої ТОВ «Фрунзе-Плюс» із книги реєстрації видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП ім.Фрунзе Верхньодніпровського району Дніпропетровської області №63 від 06.01.2001, підтверджено факт наявності у ОСОБА_3 сертифікату на земельну частку (пай) серії ДП №0099046 у розмірі 7,22 в умовних одиницях вартістю 28 516 грн, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №371 від 02 квітня 1997 року на підставі рішення Верхньодніпровської райдержадміністрації за №222-Р від 27.03.1997.

Відповідно до експертного висновку №056/149-n від 07.02.2023 Українського бюро лінгвістичних експертиз, наданого на запит ОСОБА_1 , українські записи особового імені ДАР`Я (свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ) й ОДАРКА (сертифікат на право на земельну частку (пай), запис ОСОБА_3 ) є ідентичними.

Довідкою виконкому Малоолександрівської сільської ради №804 від 20.06.2001 підтверджено факт, що ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала з 29.05.1998 по день видачі довідки за адресою: АДРЕСА_1 .

Довідкою виконкому Малоолександрівської сільської ради №805 від 20.06.2001 підтверджено факт, що ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала з 03.05.1977 по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи положення ст. 1268 ЦК України, проживаючи разом з спадкоємцем, ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2

22 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого вона є спадкоємцем права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ДП №0099046, місце розташування: с.Малоолександрівка, Кам`янський (Верхньодніпровський) район Дніпропетровської області (КСП ім.Фрунзе), виданого 2 квітня 1997 року на підставі рішення Верхньодніпровської райдержадміністрації за №222-Р від 27.03.1997 у розмірі 7,22 в умовних кадастрових гектарах.

Згідно інформації Верхівцевської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 10 серпня 2023 року, наданої на адвокатський запит, стало відомо, що заочним рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2007 року визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , що проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Земельну частку (пай) передано у власність територіальної громади Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Передано у власність територіальної громади Малоолександрівської сільської ради земельну частку (пай) з земель колективної власності КСП ім.Фрунзе розміром 7,22 умовних кадастрових одиниць, що належала ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП №0099046.

З даного рішення вбачається, що заінтересованою особою у справі є ОСОБА_1 . Але про слухання справи вона проінформована не була, із заявою не ознайомлена. Від спадщини не відмовлялась.

На підставі рішення Верхньодніпровської районної ради №225-11/VІІ «Про внесення змін до Програми розвитку земельних відносин і охорони земель у Верхньодніпровському районі на 2011-2018роки» у 2017 році проведена інвентаризація земель в межах Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за межами населених пунктів. На земельну частку (пай) розроблена технічна документація з землеустрою на земельну ділянку з присвоєнням кадастрового номера 1221086600:01:035:0388 та встановлення площі 6,4994 га.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, 19 лютого 2015 року відбулася державна реєстрація права в державному реєстрі прав земельної ділянки з кадастровим номером 1221086600:01:035:0388 площею 6,4994 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, Малоолександрівська сільська рада, форма власності - комунальна.

Позивачка є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 та отримала свідоцтво про право на спадкове майно. Відповідно, має право отримання спадкового майна в натурі.

Згідно інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку відповіді Верхівцевської міської радою ДРРПНМ внесені відомості щодо права оренди земельної ділянки. На підставі рішення Малоолександрівської сільської ради від 25.09.2015 №214-19/VI земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 122186600:01:035:0388 площею 6,4994 га передана у користування на правах оренди СФГ «Іванково». 21.05.2015 відбулась державна реєстрація права в ДРРПНМ (номер запису 9787518). Вважає, що даний договір порушує інтереси позивачки, як власника земельної ділянки щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно розпоряджатись нею.

На підставі викладеного, позивач просила суд припинити право власності територіальної громади Верхівцевської міської (Малоолександрівської сільської) ради Кам`янського (Верхньодніпровського) району Дніпропетровської області на відумерлу спадщину - земельну ділянку площею 6,4994 га, кадастровий номер 1221086600:01:035:0388, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Верхівцевської міської ради (Малоолександрівської сільської) Кам`янського (Верхньодніпровського) району Дніпропетровської області та скасувати запис в Державному реєстрі прав номер 8846141 від 19.02.2015; Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 право власності на зазначену земельну ділянку; Скасувати державну реєстрацію оренди даної земельної ділянки на підставі Договору оренди землі, кладеного між Малоолександрівською сільської радою та СФГ «Іванково», номер запису про інше речове право 9787518 від 21.05.2015.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Верхівцевської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області, третя особа Селянське (фермерське) господарство «Іванково» про визнання права власності на спадкове майно, передачу в натурі майна, визнаного відумерлим, припинення договору оренди, відмовлено в повному обсязі (а.с. 95-103).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокатВерховська О.В. подала апеляційну скаргу (а.с. 109-116, 135-143), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інші учасникипо справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачкою спосіб захисту її права є невірним та не ефективним. Вимоги позивачки про скасування державної реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку також задоволенню не підлягають оскільки ці вимоги є похідними від вищевказаних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що факт смерті ОСОБА_2 08.11.2000 року підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане Малоолександрівською сільською радою Верхньодніпровського району (а.с. 13).

Відповідно до копії сертифікату на земельну частку (пай) серії ДП №0099046, виданого 02.04.1997року головою Верхньодніпровської районної державної адміністрації та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №371 від 02.04.1997р., ОСОБА_3 належить право на земельну ділянку (пай) у розмірі 7,22 в умовних кадастрових гектарах, на землях колишнього КСП ім.Фрунзе, яка знаходиться в адміністративних межах Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (а.с. 12).

Відповідно до копії довідки, виданої Малоолександрівською сільською радою №804 від 20.06.2001р., ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала з 29.05.1998р. по день видачі довідки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Відповідно до копії довідки, виданої Малоолександрівською сільською радою №805 від 20.06.2001, ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала з 03.05.1977р. по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Відповідно до копії виписки з книги реєстрації видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП імені Фрунзе Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 має сертифікат ДП №0099046 на право на земельну частку (пай) розміром 7,22 га в умовних одиницях вартістю 28 516 гривень, зареєстрований в книзі сертифікатів 02.04.1997р. за номером 371 на підставі рішення Верхньодніпровської держадміністрації за №222-Р від 27.03.1997р. (а.с. 16).

Відповідно до копії експертного висновку №056/149-n від 07.02.2023 року, наданого на запит ОСОБА_1 , українські записи особового імені ДАР`Я (свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ) й ОДАРКА (сертифікат на право на земельну частку (пай), запис ОСОБА_3 ) є ідентичними (а.с. 17).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 22.02.2023 року державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Астаховою О.С., ОСОБА_1 на підставі заповіту, посвідченого Новоолександрівською сільською радою Верхньодніпровського району Дніпропетровської області 23.05.2000р., зареєстрованого в реєстрі за №216, є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_2 , 1914 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина складається з права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ДП 0099046, місце розташування: с.Малоолександрівка, Кам`янський (Верхньодніпровський) район Дніпропетровська область (ксп ім.Фрунзе), виданого 02.04.1997, на підставі рішення Верхньодніпровської районної державної адміністрації 27.03.1997р. №222-р, розміром 7,22 в умовних кадастрових гектарах, що належала померлій на підставі вищезазначеного сертифікату, зареєстрованого 02.04.1997р. у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №371 (а.с. 18).

У відповідь на адвокатський запит (вих.№14 від 04.08.2023 року) (а.с. 19), Верхівцевська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області надала відомості про те що, 21.03.2007 заочним рішенням Верхньодніпровського районного суду визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , земельну частку (пай) з земель колективної власності КСП ім.Фрунзе розміром 7,22 умовних кадастрових одиниць, що належала померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0099046, на підставі даного рішення суду земельна ділянка була передана до комунальної власності Малоолександрівської сільської ради та була розроблена технічна документація з землеустрою на земельну ділянку з присвоєнням кадастрового номеру: 1221086600:01:035:0388 та встановленням площі ділянки 6,4994 га. Відповідно рішенням Малоолександрівської сільської ради від 25.09.2015 №214-19/VI зазначена земельна ділянка передана у користування на правах оренди СФГ «Іванково» (а.с. 20).

Заочним рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21.03.2007 року визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , земельна частка (пай) з земель колективної власності КСП ім.Фрунзе розміром 7,22 умовних кадастрових одиниць, що належала померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0099046, передана у власність територіальної громади Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (а.с. 21).

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 1221086600:01:035:0388, площею 6,4994 га перебуває у користуванні на праві оренди у СФГ «Іванково» (а.с. 22-23).

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 1221086600:01:035:0388, площею 6,4994 га перебуває у комунальній власності (а.с. 24).

Згідно зі ст.41Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст.15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з цим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

В ПостановіВеликої палатиВерховного судувід 21.09.2022року (справа№908/976/19),зазначено,що застосуваннябудь-якогоспособу захистуцивільного правата інтересумає бутиоб`єктивновиправданим таобґрунтованим.Це означає,що застосуваннясудом способузахисту,обраного позивачем,повинно реальновідновлювати йогонаявне суб`єктивнеправо,яке порушене,оспорюється абоне визнається;обраний спосібзахисту повиненвідповідати характеруправопорушення;застосування обраногоспособу захистумає відповідатицілям судочинства;застосування обраногоспособу захистуне повинносуперечити принципамверховенства правата процесуальноїекономії,зокрема неповинно спонукатипозивача зновузвертатися зазахистом досуду.Спосіб захиступрава єефективним тоді,коли вінзабезпечуватиме поновленняпорушеного права,а уразі неможливостітакого поновлення гарантуватимеможливість отримативідповідну компенсацію.Тобто цейзахист маєбути повнимі забезпечуватиу такийспосіб досягненнямети правосуддята процесуальнуекономію (пункти 5.6, 5.9).

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення (п.5.10).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою (п.5.13).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 52)).

Згідно з ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008р., відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (надалі ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Як було встановлено, баба позивачки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто, спадщина відкрилась до 01.01.2004 року, тому до застосування підлягають норми ЦК УРСР 1963 року.

Згідно ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР, спадкування здійснюється за законом та за заповітом.

Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК УРСР, спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на час смерті спадкодавця.

Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних долях діти, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 548 ЦК УРСР, для набуття спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв, а прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав нотаріальному органу по місцю відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщина і не припинилися в наслідок його смерті.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; «Огороднік проти України» від 05.05.2015).

Згідно ч. 1 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до ч. 2 ст. 1280 ЦК України, якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Таким чином, право на захист спадкових прав шляхом подання позову про повернення відумерлого майна реалізується спадкоємцем у зв`язку з набуттям територіальною громадою права власності на спірне майно, оскільки закон не містить прямого застереження про необхідність скасування рішення суду про визнання спадщини відумерлою для реалізації спадкоємцем свого права вимоги до територіальної громади.

У протилежному випадку фактично нівелюється можливість застосовування спадкоємцем спеціального способу захисту, визначеного у ч. 2 ст. 1280 ЦК України, а оскарження рішення суду про визнання спадщини відумерлою свідчитиме про обрання неправильного способу захисту свого права, яке спадкоємець вважає порушеним.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, судом встановлено, що земельна ділянка, яка належала померлій ОСОБА_2 на підставі сертифіката на земельну частку (пай), передана в якості відумерлої спадщини в комунальну власність, а саме у власність територіальної громади Верхівцевської міської (Малоолександрівської сільської), ділянка виділена та збереглася в натурі (на місцевості), використовується фактично орендарем, їй присвоєно окремий кадастровий номер, тому така ділянка є сформованою, може бути об`єктом цивільних прав та може бути передана спадкоємцеві, що припиняє її статус відумерлої спадщини та право власності територіальної громади на це майно.

Разом з тим, позивачка питання про повернення їй земельної ділянки, яка є відумерлим майном, не ставить, хоча відповідно до приписів ст. 1280 ЦК України, саме цей спосіб захисту права є спеціальним у даному випадку, і таким, що у повній мірі зможе забезпечити поновлення порушеного права позивачки.

До того ж, саме повернення відумерлого майна спадкоємцю є підставою як для припинення статусу цього майна як відумерлого, так і права власності територіальної громади на це майно.

Натомість визнання за позивачкою права власності на відумерле майно без його повернення останній, про що вона просить, не припинить статус цього майна як відумерлого та створить подвійну реєстрацію права власності на це майно (за позивачкою та територіальною громадою), тому обраний позивачкою спосіб захисту не зможе реально відновити її порушене суб`єктивне право.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачкою спосіб захисту її права є невірним та не ефективним, що дає суду підстави для відмови у позові у цій частині заявлених вимог оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Також є обгрунтований висновок суду про те, що вимоги позивачки про скасування державної реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку також задоволенню не підлягають оскільки ці вимоги є похідними від вищевказаних вимог, до того ж скасування державної реєстрації права без оспорення цього права та правочину на підставі якого це право виникло, також є неналежним способом захисту порушеного права.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків судів першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційних скарг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаВерховської ОльгиВікторівни залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міськогосуду Дніпропетровськоїобласті від21грудня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна