Ухвала

від 23.04.2024 по справі 638/3365/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/3365/23 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1

Апеляційне провадження № 11-сс/818/328/24 Доповідач ОСОБА_2

Категорія арешт майна

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу прокурора Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2024 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні за № 42023222060000075 від 13 квітня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366КК України, -

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Слідчим відділом ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000075 від 13 квітня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

29 січня 2024 року в ході досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

06 лютого 2024 року слідчий звернувся до слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова з клопотанням про арешт майна.

В обґрунтування клопотання про арешт майна слідчий зазначав, що згідно з відомостями відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зареєстровано шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 ).

Відповідно до відомостей головного центру МВС України, на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано транспортний засіб марки «TOYOTA RAV4», чорного кольору 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Слідчий, на підставі положень ст. 131, 170 КПК України, просив суд накласти арешт на транспортний засіб (автомобіль) марки «TOYOTA RAV4», чорного кольору 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить дружині підозрюваного ОСОБА_8 ОСОБА_10 , в межах забезпечення кримінального провадження № 42023222060000075 від 13 квітня 2024 року за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Ухвалою слідчогосуддіДзержинського районногосуду м.Харковавід 12лютого 2024року відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалуслідчого суддіскасувати та задовольнити клопотання про арешт майна в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що транспортний засіб(автомобіль)марки «TOYOTARAV4»,чорного кольору2014р.в.,д.н.з. НОМЕР_1 є спільним майном подружжя, тобто у тому числі ОСОБА_8 , який обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України. Наголосив, що існує необхідність у накладенні арешту на вказане майно задля забезпечення виконання у майбутньому покарання у виді конфіскації майна, оскільки завдана шкода неправомірними діями ОСОБА_8 складає 784535 грн.

Позиції учасників судового провадження

Представник власника майна ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_11 подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.

Прокурор, власник майна та її представник в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомили.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, власника майна та її представника, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви суду

Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно доч.11ст.170КПК України,заборона абообмеження користування,розпорядження майномможуть бутизастосовані лишеу разі,коли існуютьобставини,які підтверджують,що їхнезастосування призведедо приховування,пошкодження,псування,зникнення,втрати,знищення,використання,перетворення,пересування,передачі майна.

Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про арешт автомобіля, слідчий суддя виходив з того, що вказане майно не є тимчасово вилученим майном, речовим доказом, будь-яких посилань на взаємозв`язок автомобіля з вчиненням інкримінованих підозрюваному діянь суду не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді.

Статтею ст.171 КПК Українипередбачено,що уклопотанні слідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено:підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; перелікі видимайна,що належитьарештувати; документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.2, 5 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. У такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити йому покарання у виді конфіскації майна.

Згідно відомостей головного центру МВС України, ОСОБА_10 є власником транспортного засобу марки «TOYOTA RAV4», чорного кольору 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Зазначена у ч.5 ст.170 КПК України умова накладення арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб, в тому числі, дружини підозрюваного.

За таких обставин доводи прокурора про можливість накладення арешту на майно ОСОБА_10 , яка є дружиною підозрюваного ОСОБА_8 , задля забезпечення конфіскації майна як виду покарання, є безпідставними.

Крім того, слід визнати, що транспортний засіб «TOYOTA RAV4», чорного кольору 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , на який слідчий просив накласти арешт, не вилучався під час проведення огляду або обшуку, та відповідно не є тимчасово вилученим майном, знаряддям та засобом кримінального правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що органом досудового розслідування не доведено, що вказаний автомобіль має значення для забезпечення кримінального провадження, за існування розумних підозр вважати, що це майно є знаряддям та засобом кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, та існує можливість його використання як доказів у кримінальному провадженні.

Зазначене свідчить про відсутність підстав для накладення арешту на майно з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.170 КПК України, тобто збереження речових доказів.

Із вищенаведених підстав колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді на момент її постановлення відповідала фактичним обставинам справи та доказам, наданим стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання про арешт майна, а тому є цілком законною та обґрунтованою.

Істотних порушень нормКПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.

За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимогст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, як на тому наполягає апелянт, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 404,405,407,418,419,422КПК України,колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу прокурора Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна на транспортнийзасіб (автомобіль)марки «TOYOTARAV4»,чорного кольору2014р.в.,д.н.з. НОМЕР_1 ,VIN: НОМЕР_2 ,який належить ОСОБА_10 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4