Постанова

від 18.04.2024 по справі 910/13487/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2024 р. Справа№ 910/13487/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 (повний текст рішення складено 11.12.2023)

у справі № 910/13487/23 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут»

до Національного заповідника «Софія Київська»

про стягнення 157 665,80 грн

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з національного заповідника «Софія Київська» (далі - Заповідник): 150 461,43 грн вартості спожитої електричної енергії; 4 706,30 грн втрат від інфляції та 2 498,07 грн 3% річних, а всього 157 665,80 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у січні 2023 року відповідач безпідставно спожив 30177 кВт*год електричної енергії з ресурсу позивача. Разом з тим, для споживання електричної енергії у січні 2023 року з ресурсу позивача через систему розподілу електричної енергії (оператором якої є приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Регіональні Електромережі»; далі - ДТЕК) відповідач повинен був мати укладений договір на постачання електричної енергії із позивачем, який між сторонами не укладався. До 31.12.2022 позивач постачав відповідачеві електричну енергію на підставі договору на постачання електричної енергії від 26.12.2022 №312 (далі - Договір №312), який закінчився 31.12.2022 та не був продовжений сторонами.

Однак, відповідач, незважаючи на відсутність у останнього відповідного договору з позивачем та будь-яких підстав для її споживання з ресурсу Товариства, безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив споживання електричної енергії в обсязі 30177 кВт*год, що підтверджується даними ДТЕК;

А тому, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно набуте майно, а саме електричну енергію в загальному обсязі 30177 кВт*год, проте, оскільки станом на 21.08.2023 (дата підписання позову) електрична енергія спожита відповідачем та не може бути повернута Товариству, то відповідно до ст.1213 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний відшкодувати вартість такого майна, що визначається на момент розгляду судом даної справи та складає 150 461,43 грн., а також, 4 706,30 грн втрат від інфляції та 2 498,07 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» до Національного заповідника «Софія Київська» про стягнення 157 665,80 грн. Витрати зі сплати судового збору та послуг адвоката позивача покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут».

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» звернулося 29.12.2023 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13487/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13487/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23.

18.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/13487/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

06.02.2024 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23, призначено до розгляду на 21.03.2024 без повідомлення (виклику) учасників справи.

26.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив національного заповідника «Софія Київська» на апеляційну скаргу позивача, в якому останній заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити рішення господарського суду міста Києва без змін.

Відповідач зазначив, що всупереч вимог ПРРЕЕ та Закону України «Про ринок електричної енергії» позивач не повідомив споживача, оператора та постачальника «останньої надії» про припинення дії договору, разом з тим, постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником.

Водночас, як стверджує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, посадові особи відповідача вживали заходів щодо укладання договору з постачальником «останньої надії», але станом на сьогоднішній день будь-яких відомостей про обсяги постачання, особу належного постачальника електричної енергії, пропозицій щодо врегулювання питання про укладання договору за січень 2023 р. до Відповідача не надходило, у тому числі від Позивача.

Оскільки до звернення до суду позивач не звертався до відповідача з вимогою про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію та не уклав з відповідачем договір про постачання електричної, не надав жодних документів, що підтверджують фактичне надання відповідачу електричної енергії (рахунок-фактура, акт прим передавання товарної продукції), відповідач вважає, що строк (термін) виконання зобов`язання зі сплати заборгованості за поставлену електричну енергію ще не настав, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, відповідач вважає, що при ухваленні рішення має бути враховано Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введене в дію Указом Президента України від 24.06.2021 №266/2021, яким застосовано спеціальні економічні та обмежувальні заходи відносно кінцевого бенефіціарного власника товариства позивача. Зокрема, позивач не підтвердив наявність діючих ліцензій та інших дозволів для здійснення певного виду діяльності.

Також заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 у зв`язку з тим, що головуючий суддя Тищенко О.В. у призначену дату судового засідання перебуватиме у відрядженнях та у відпустці розгляд справи №910/13487/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23 призначено на 18.04.2024 без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/13487/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, котрим частково задовольнити позов, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 26.12.2022 між національним парком «Софія Київська», як споживачем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут», як постачальником, був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу №312.

Цей договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товару споживачу постачальником електричної енергії (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору постачальник зобов`язувався постачати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язувався оплатити постачальнику вартість використаної електричної енергії.

За умовами п.3.1. договору поставка товару здійснювалась у грудні 2022.

Сторони домовились, що договір про постачання електричної енергії споживачу №312 від 26.12.2022 діє до 31.12.2022 (п.15.1 договору).

Також відповідачем підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток №1 до вказаного договору), в якій визначено перелік точок комерційного обліку.

Разом з тим, як підтверджується листом оператору системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі» від 22.05.2023 №1/04/15192, Національним заповідником «Софія Київська» за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 спожито електричної енергії в обсязі 30177 кВт, коли ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» було постачальником вказаного споживача.

Отже, на думку позивача відповідачем, всупереч вимогам законодавства України, не було укладено договору на постачання електричної енергії, а тому у відповідача виникло позадоговірне зобов`язання відшкодувати вартість фактично спожитої в січні 2023 року електричної енергії в обсязі 30177 кВт. вартістю 150461,43 грн., яка визначена на момент розгляду судом даної справи з врахуванням приписів ст.1212 та ч.2 ст.1213 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що за положеннями частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна, проте доказів наявності у суді спору щодо повернення майна позивачем суду не подано, а тому стягнення вартості такого майна окремо без наявності спору стосовно повернення такого майна не вбачається за можливе. Зазначення позивачем у тексті позовної заяви про те, що відповідач не має можливості повернути в натурі безпідставно набуту електричну енергію не беруться судом до уваги, оскільки не є доказом наявності спору про повернення майна, не зумовлює автоматичне застосування судом положень частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України.Крім того, положення частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України вказують на необхідність спершу доведення обставин неможливості повернення безпідставно набутого майна і встановлення неможливості такого повернення судом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до преамбули Закону України "Про ринок електричної енергії» цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з ч.1, 2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Пунктом 1.2.1. Правил роздрібного ринку електричної енергії затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року №312 визначено, що на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Згідно з п. 1.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Відповідно до п.3.1.9. Правил роздрібного ринку електричної енергії споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.

Як встановлено судами, сторони у справі перебували в договірних відносинах в період з 26.12.2022 по 31.12.2022 на підставі відповідного договору.

Таким чином, поставка електричної енергії в січні 2023 року відбулася поза межами договірних відносин.

Вище зазначалося, за даними оператора системи розподілу відповідач в січні 2023 року спожив електричної енергії в обсязі 30177 кВт, коли ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» було постачальником вказаного споживача.

Доказів протилежного відповідачем суду не надано, як і не надано доказів укладення договору про постачання електричної енергії споживачу з іншими енергопостачальниками.

Колегією суддів не може бути прийняте до уваги твердження відповідача, що посадові особи відповідача вживали заходів щодо укладання договору з постачальником «останньої надії», оскільки відповідачем не надано на підтвердження зазначених обставин будь-яких належних доказів в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи приписи ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», а саме, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу, то таке постачання, а відповідно і отримання електричної енергії, без укладання відповідного договору є безпідставним отриманням електричної енергії.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

В той же час, електрична енергія є речовиною, яка споживається в момент її отримання, а тому апріорі не може бути повернута.

Згідно із ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З урахуванням положень ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", а також того, що поставка позивачем електричної енергії відповідачу в січні 2023 року відбулася поза межами договірних відносин, колегія суддів вважає правильним застосування приписів ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №906/567/18.

Щодо визначення вартості поставленої електричної енергії, а саме ціни котра має враховуватися при визначені вартості всієї поставленої електричної енергії суд бере до уваги наступне.

Як вище було встановлено, поставка відбувалася в січні 2023 року.

Матеріали справи не містять жодних доказів щодо звернення позивача до відповідача з вимогами про оплату електричної енергії безпосередньо після поставки електричної енергії одразу після зазначеного вище періоду.

Вказане свідчить про те, що ризик збільшення ціни електричної енергії в період з січня 2023 року по день прийняття рішення судом лежить на позивачі.

Разом з тим, позивач звернувся до суду 22.08.2023, що підтверджується конвертом поштового відправлення із штриховим кодовим ідентифікатором.

При звернені до суду з позовною заявою ТОВ "ТВІЙ Газзбут" просило стягнути з відповідача 150 461,43 грн. за поставлену електричну енергію.

На підтвердження вартості електричної енергії, визначеної позивачем з урахуванням вимог ст. 1213 Цивільного кодексу України, останнім надано цінову довідку №19-09/783 від 02.08.2023, відповідно до якої згідно з даними офіційного сайту ДП «Оператор ринку» середньозважена ціна електричної енергії за результатами торгів на організованих сегментах ринку електричної енергії - «ринку на добу наперед», що проводились ДП «Оператор ринку» становить в липні 2023 року 3669,87 грн. без ПДВ/МВт * год.

Враховуючи, що порушення провадження у даній справі та її розгляд розпочався з 22.09.2023 та приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України щодо визначення вартості майна на момент розгляду справи судом, апеляційний господарський суд вважає за необхідне при розрахунку вартості поставленої електричної енергії виходити з ціни встановленої в липні місяці 2023 року, а саме 3669,87 грн. без ПДВ/МВт * год (яку позивач зазначав при звернені до суду з позовом).

Підсумовуючи вказане, зокрема встановлений судами факт поставки електричної енергії позивачем відповідачу в січні 2023 року та отримання його відповідачем без достатньої правової підстави, а саме укладеного договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ Газзбут» до Національного заповідника «Софія Київська» про стягнення 150 461,43 грн. підлягають задоволенню.

Щодо тверджень відповідача про зміну постачальника електричної енергії

Відповідно до п.3.1.12. Правил роздрібного ринку електричної енергії зміна споживачем електропостачальника на іншого електропостачальника, у тому числі постачальника універсальних послуг або постачальника "останньої надії", здійснюється у порядку, визначеному розділом VI цих Правил.

Згідно з п.6.2.1. Правил роздрібного ринку електричної енергії постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником "останньої надії" у випадках, визначених у розділі III цих Правил.

Пунктом 6.2.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що у разі прийняття у встановленому законодавством порядку рішення про ліквідацію або порушення справи про банкрутство, набуття статусу "Дефолтний", завершення строку дії або анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії попереднього електропостачальника, а також у разі припинення його участі на ринку електричної енергії електропостачальник повинен протягом одного робочого дня з дня, коли стало відомо про зазначені вище обставини, повідомити про це споживача (споживачів), відповідного (відповідних) оператора (операторів) системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача (таких споживачів), із зазначенням дати, з якої такий електропостачальник припинить здійснювати постачання електричної енергії споживачу (споживачам).

Так, постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником Правил ринку, Правил ринку РДН та ВДР, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання (припинення) договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених цими Правилами (п.3.4.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії).

Відповідно до п.6.2.4. Правил роздрібного ринку електричної енергії початком постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" є дата припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником, яка визначається відповідно до вимог пунктів 6.2.2 та 6.2.3 цієї глави.

Виходячи з аналізу зазначених норм, колегія суддів приходить до висновку, що Правилами роздрібного ринку електричної енергії чітко визначено випадки, в яких надання послуг постачання електричної енергії відбувається постачальником "останньої надії".

Проте, відповідачем не надано доказів наявності обставин, за яких надавати послуги з постачання електричної енергії Національному заповіднику «Софія Київська» мав постачальник "останньої надії", а тому колегія суддів не приймає до уваги такі твердження відповідача.

Щодо доводів відповідача, що судом при ухваленні рішення має бути враховано Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введене в дію Указом Президента України від 24.06.2021 №266/2021, яким застосовано спеціальні економічні та обмежувальні заходи відносно кінцевого бенефіціарного власника товариства позивача, зокрема, що позивач не підтвердив наявність діючих ліцензій та інших дозволів для здійснення певного виду діяльності, колегія суддів зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості скористатись своїм правом направлення запитів та отримання відповідної інформації з подальшим долученням таких доказів до матеріалів справи в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом. Зазначене також стосується і доводів відповідача щодо обсягів та вартості спожитої відповідачем електричної енергії в січні 2023 року.

Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача 4 706,30 грн втрат від інфляції та 2 498,07 грн 3% річних.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.12. Правил роздрібного ринку електричної енергії розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Відповідно до п.4.13. та п.4.14 Правил роздрібного ринку електричної енергії для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку. Датою отримання платіжного документа вважається: 1) дата вручення, що підтверджується підписом одержувача (споживача або його уповноваженої особи); 2) дата його отримання від кур`єра; 3) відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції; 4) дата його відкриття споживачем на персональній сторінці (особовому кабінеті) споживача на офіційному вебсайті електропостачальника, оператора системи, що може бути підтверджено програмною платформою, яка забезпечує роботу персональної сторінки; 5) дата отримання іншими засобами комунікації (електронною поштою, факсимільним зв`язком тощо) чи в інший спосіб з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу та комерційною пропозицією та/або договором споживача на розподіл (передачу) електричної енергії; 6) третій календарний день з дати його отримання поштовим відділенням зв`язку, на території обслуговування якого розташований об`єкт споживача (у разі направлення засобами поштового зв`язку рекомендованим або цінним листом).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів формування електропостачальником та виставлення споживачу платіжного документу у паперовій або електронній формі, як і не містить доказів звернення позивача до відповідача з вимогами про оплату спожитої електричної енергії в січня 2023 року, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо вимог позивача про розподіл судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Колегія суддів звертає увагу, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2021 року у справі 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);

- ГПК України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи (пункт 20 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 911/4670/13, постанова від 21.12.2019 у справі № 910/6298/19, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (пункти 57-58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19));

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18 (провадження № 61-3454св22)).

У своїй позовній заяві позивач зазначив, що станом на день звернення з позовом витрати позивача на професійну правничу допомогу, які він очікує понести в зв`язку з розглядом справи становлять 16000,00 грн.

На підтвердження зазначеного, позивачем долучено до позовної заяви попередній розрахунок, в якому зазначено перелік наданих послуг: підготовка позовної заяви про стягнення вартості безпідставно набутого майна, підготовка адвокатського запиту від 11.05.2023 №58, підготовка відповіді на відзив на позовну заяву, підготовка інших процесуальних документів та представництво інтересів позивача в господарському суді міста Києва в судових засіданнях.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч.3 ст. 4 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога має надаватись саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21-ц.

Проте, позивачем не подано доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи, наприклад, договору про надання правничої допомоги, акту приймання-передачі (з детальним описом виконаних робіт/наданих послуг) та документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) до закінчення судових дебатів у справі. А тому, заяву позивача про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) підлягає залишенню без розгляду відповідно до вимог ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 236-238 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Судовий збір, сплачений позивачем за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23 розподіляється відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/13487/23 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» частково.

Стягнути з Національного заповідника «Софія Київська» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 24; код ЄДРПОУ 02498145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 43965848) заборгованість в сумі 150 461,43 (сто п`ятдесят тисяч чотириста шістдесят одна гривня 43 копійки) грн.

Стягнути з Національного заповідника «Софія Київська» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 24; код ЄДРПОУ 02498145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 43965848) судовий збір в сумі 2 561,36 (дві тисячі п`ятсот шістдесят одна гривня 36 копійок) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Національного заповідника «Софія Київська» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 24; код ЄДРПОУ 02498145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 43965848) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 3 842,04 (три тисячі вісімсот сорок дві гривні 04 копійок) грн.

5. Видачу наказу по справі №910/13487/23 доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/13487/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала