Постанова

від 17.04.2024 по справі 914/666/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/666/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Васьковського О.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Рисовський"

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2023

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2023

у справі № 914/666/23

за позовом Фермерського господарства "Рисовський"

до відповідача Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області

про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 206 000,00 грн

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року Фермерське господарство "Рисовський" (далі - ФГ "Рисовський", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (відповідач) 1 206 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Позивач мотивував позовні вимоги тим, що відповідач не виконав рішення Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, яке набрало законної сили. Водночас надмірна тривалість невиконання відповідачем судового рішення завдала позивачу душевних страждань, а відтак й моральної шкоди, розмір якої за період з 1995 року по 2009 рік (180 місяців) оцінено позивачем у сумі 1 206 000,00 грн, виходячи з 6 700,00 грн мінімального місячного розміру заробітної плати.

Правовою підставою позовних вимог позивач визначив норми статті 16, 22, 23. 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 143 Закону України "Про фермерське господарство", статті 56 Конституції України, а також рішення Конституційного суду України від 30.05.2001 та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Господарський суд Львівської області рішенням від 13.09.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі № 914/666/23, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, керувався тим, що рішеннями судів вже було задоволено вимоги позивача про стягнення завданої йому моральної шкоди з підстав невиконання рішення суду у справі № 5/79 за період з 1994 року по 2018 рік, що охоплюється змістом заявленого позову (1995 - 2009 роки).

Водночас установивши відсутність у матеріалах справи доказів порушення відповідачем права позивача на своєчасне та повне виконання боржником рішення Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79 в частині виділення позивачу 4 га землі до 13.11.1994, суди попередніх інстанцій констатували відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, заподіяної впродовж 1995 - 2009 років.

Дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог, господарські суди зазначили про відсутність підстав для вирішення питання застосування позовної давності у цьому спорі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Позивач (ФГ "Рисовський") подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу позивач мотивував застосуванням судами попередніх інстанцій норм права без урахування правових висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України", рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001р та постанові пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, скаржник також вказує на їх ухвалення з неправильним застосуванням норм статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, статті 56 Конституції України, статтей 23, 94, 1167, 1173, 1174 ЦК України, а також з порушенням процесуальних норм.

У контексті порушення норм процесуального права скаржник стверджує про таке:

(1) господарські суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи у частині того, що завдана особистим немайновим правам одноосібному власнику вже відшкодована рішенням господарських судів у справі №914/2546/20, оскільки у цій справі відшкодовано завдану моральну шкоду ФГ "Рисовський" як юридичній особі. Водночас у зазначеній справі не йшлося про відшкодування немайнової особистої шкоди ОСОБА_1 , який не надавав згоди і не уповноважував представляти свої інтереси до суду за захистом своїх особистих немайнових прав ФГ "Рисовський";

(2) суди помилково зазначили, що ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" відшкодував завдану моральну шкоду позивачу за період з 1994 року по 20.01.2012, адже моральна шкода у названій справі була відшкодована ФГ "Рисовський" по іншій земельній ділянці, а саме по земельній ділянці ДА 060378 Б, яка була надана у постійне користування у 1992 році.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Солонківська сільська рада (відповідач) подала відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

За змістом наведених у відзиві доводів відповідач стверджує про безпідставність аргументів скаржника про неправильне застосування та порушення судами норм права, оскільки позивач обґрунтовує завдану моральну шкоду не фермерському господарству як юридичній особі, а як фізичній особі, безпідставно та необґрунтовано ототожнюючи себе з вказаною юридичною особою, будучи її засновником. Позивачу могла бути завдана моральна шкода у цій господарській справі виключно внаслідок приниження його ділової репутації, як юридичної особи. Факт невиконанням відповідачем рішення арбітражного суду за своєю суттю та змістом ніяким чином не вплинув та не міг вплинути на втрату ділової репутації позивача, тому моральна шкода, завдана юридичній особі, відсутня.

Також зауважує, що правонаступництво відповідачів у цій господарській справі має правове значення виключно до виконання обов`язку в натурі, визначеного рішенням арбітражного суду, а не відшкодування заданої моральної шкоди за попередній період, та ще й за дії чи бездіяльність інших осіб, оскільки згідно із частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Водночас відповідач жодним чином не міг допустити бездіяльність, про яку зазначає позивач у позовній заяві, та ще й у період з 1995 року по 2009 рік, коли відповідач, як юридична особа, був взагалі відсутнім.

Касаційне провадження

19.12.2023 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ФГ "Рисовський".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/666/23 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023.

Ухвалою від 09.01.2024 Верховний Суд, серед іншого, залишив касаційну скаргу ФГ "Рисовський" без руху; надав скаржнику строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 09.01.2024 до касаційного суду 29.02.2024 надійшли відповідні документи.

19.03.2024 Верховний Суд постановив ухвалу, якою, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" на рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі № 914/666/23, призначив її до розгляду на 17.04.2024 о 11:30 год.

У судове засідання 17.04.2024 учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином. Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю уповноважених представників сторін.

Установлені судами фактичні обставини справи

Арбітражний суд Львівської області рішенням 10.03.1994 (з урахуванням ухвали від 04.09.1996) у справі № 5/79 зобов`язав Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".

Ухвалою від 09.04.2013 у справі №5/79 господарський суд замінив відповідача-1 - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником у спірних правовідносинах - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області.

Ухвалою від 17.08.2016 господарський суд замінив боржника - Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Ухвалою від 31.12.2020 господарський суд замінив боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника - Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі №5/79.

Отже, на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 31.12.2020, яка набрала законної сили, відповідач набув правового статусу боржника у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994.

З цього часу на відповідача, в силу норм частин другої та п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", покладається обов`язок щодо виконання ним згаданого рішення суду у справі № 5/79.

Підставою для звернення ФГ "Рисовський" до господарського суду з позовом у цій справі про стягнення з Солонківської сільської ради 1 206 000,00 грн завданої моральної шкоди слугувало невиконання відповідачем з 1995 року по 2009 рік рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994.

Судами також з`ясовано, що Господарським судом Львівської області розглядалась справа №914/2546/20, предметом позову у якій було стягнення, зокрема, моральної шкоди, заподіяної позивачу невиконанням наказу № 5/79, за період з 1994 року по 2020 рік.

За результатом цього розгляду господарський суд рішенням від 30.03.2021 у справі № 914/2546/20 (яке було змінене у відповідній частині лише щодо розміру відшкодування) стягнув на користь позивача моральну шкоду за період з 20.01.2012 по 06.06.2018.

Водночас суд апеляційної інстанції у зазначеній постанові від 15.11.2021 у справі №914/2546/20 погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди за період з 1994 року по 20.01.2012, оскільки за цей період моральна шкода (8000 євро) вже відшкодована позивачу рішенням ЄСПЛ "Рисовський проти України" (остаточне рішення від 20.01.2012).

З наведеного суди попередніх інстанцій у цій справі № 914/666/23 з`ясували, що рішеннями судів вже було задоволено вимоги позивача про стягнення завданої моральної шкоди за тривале невиконання рішення суду у справі №5/79 за період з 1994 року по 2018 рік, що охоплюється змістом заявленого позову (1995 - 2009 роки).

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є вимога фермерського господарства-позивача (як юридичної особи) про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням судового рішення.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Завдана юридичній особі моральна шкода, у розумінні частини другої статті 23 ЦК України, полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи, оскільки інші передбачені цією статтею способи прояву такої (моральної) шкоди стосуються фізичних осіб.

Під моральною (немайновою) шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (такий висновок викладено у постанові пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995, на яку посилається скаржник, та є сталим у судовій практиці, зокрема Верховного Суду).

Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Релевантність цього визначення для врахування у правовідносинах із відшкодування шкоди підтверджується, зокрема, висновками щодо застосування цієї норми Закону у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №915/1375/20, від 06.10.2022 у справі № 910/18745/21, від 09.03.2023 у справі №910/17451/21 та багатьох інших.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Варто враховувати, що підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), що включають: (1) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; (2) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; (3) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; (4) вину заподіювача шкоди.

Водночас норми статті 1173 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів місцевого самоврядування (у цій справі відповідачем визначено сільську раду), які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності та полягають у тому, що наявність вини таких органів не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення шкоди.

У цій справі позивач стверджує про завдання йому моральної шкоди внаслідок тривалого невиконання судового рішення сільською радою, тобто допущення нею протиправної бездіяльності.

Отже, у контексті спірних правовідносин необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування (сільської ради) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірна бездіяльність цього органу, наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною бездіяльністю і заподіяною шкодою.

При цьому тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, у той час як відсутність хоча б однієї з них виключає настання відповідальності.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, завдання моральної шкоди Солонківською сільською радою позивач пов`язує із тривалим невиконанням рішення суду від 13.10.1994 у справі № 5/79, а її розмір розраховує за період з 1995 року по 2009 рік.

Втім, з матеріалів справи судами попередніх інстанцій не встановлено доведення позивачем відповідними доказами факту приниження його ділової репутації як юридичної особи, що спростовує наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав саме фермерського господарства (ФГ "Рисовський").

При цьому господарські суди, здійснюючи аналіз спірних правовідносин у контексті порушення особистих немайнових прав позивача, вірно керувалися тим, що позивачем у цій господарській справі є виключно фермерське господарство, яке ОСОБА_1 не уповноважував представляти його інтереси і звертатися до суду за захистом його прав (у випадку звернення ОСОБА_1 з позовом до суду за захистом свого права як фізичної особи такий спір підлягав би розгляду у порядку цивільного судочинства).

Колегія суддів звертає увагу, що підписання позовної заяви фермером ОСОБА_1, з огляду на положення статей 1, 4 Закону України "Про фермерське господарство", не спростовує статусу цієї особи як засновника та директора ФГ "Рисовський". Ураховуючи зазначене та факт звернення саме до господарського суду, відсутні підстави вважати, що позов подавався ОСОБА_1 як фізичною особою.

Верховний Суд також зауважує, що зміст обставин, встановлених у рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" від 20.01.2012, свідчить про те, що зазначеним судом було враховано порушення немайнових особистих прав заявника - ОСОБА_1 як одноосібного власника товариства (фермерського господарства) в результаті дій (бездіяльності), спрямованих проти його товариства. Як наслідок, ЄСПЛ присудив ОСОБА_1 як заявнику 8000 євро відшкодування моральної шкоди. (п. 89, пп. (а) ч. 5 резолютивної частини рішення ЄСПЛ "Рисовський проти України" від 20.01.2012; заява № 29979/04).

З огляду на викладене судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що рішенням ЄСПЛ "Рисовський проти України" від 20.01.2012 уже стягнуто моральну шкоду на користь ОСОБА_1 як одноосібного власника ФГ "Рисовський" за невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994 за період з 1994 року по 20.01.2012, що охоплює проміжок часу з 1995 року по 2009 рік, за який заявлена до стягнення з аналогічних підстав моральна шкода у цій справі.

Слід зауважити, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частина п`ята статті 23 ЦК України). Тобто, у разі реалізації свого законного права на відшкодування моральної шкоди один раз, позивач не має права повторно вимагати такої компенсації за те ж діяння (у цьому випадку за тривале невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994), за винятком, якщо багаторазове відшкодування не передбачене договором або законом.

За таких обставин, обґрунтованим вбачається висновок попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про неправильне застосування судами положень статті 56 Конституції України, статей 23, 94, 1167, 1173, 1174 ЦК України.

При цьому відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не було враховано правових висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" та постанові пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", адже зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судами правозастосуванням.

Зважаючи також на те, що рішенням ЄСПЛ "Рисовський проти України" від 20.01.2012 здійснено відшкодування за порушені відповідні немайнові права заявника через невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994 (за період, що включає проміжок часу, за який заявлена до стягнення моральна шкода у цій справі), аргументи скаржника про невірне застосування судами норм статті 13 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції Верховний Суд відхиляє за безпідставністю.

Доводи скаржника про те, що рішенням ЄСПЛ "Рисовський проти України" від 20.01.2012 вирішувалося питання про стягнення моральної шкоди щодо іншої земельної ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки доказів на їх підтвердження у визначеному процесуальним законом порядку скаржник не надав. Водночас ці та решта доводів про порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, за своїм змістом спрямовані на переоцінку таких доказів та обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001р (про неврахування судами якого стверджує скаржник) Конституційний Суд України розглянув конституційне звернення щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб).

Тож, оскільки до спірних правовідносин не підлягали застосуванню наведені норми права, щодо яких здійснювалось тлумачення Конституційним Судом України у рішенні від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001р, колегія суддів визнає неприйнятними посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій викладених у зазначеному рішенні правових висновків.

З урахуванням усього викладеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судами попередніх інстанцій обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені вище мотиви та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ФГ "Рисовський" та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Рисовський" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі № 914/666/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.В. Васьковський

В.І. Картере