Постанова

від 16.04.2024 по справі 916/3669/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3669/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Самбурського О. Б. (в порядку самопредставництва),

відповідача - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 (суддя Пінтеліна Т. Г.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (головуючий - Колоколов С. І., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) у справі

за позовом Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

до Приватного акціонерного товариства "Придунайський"

про визнання укладеним договору оренди землі.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 23.08.2023 Ренійська міська рада Ізмаїльського району Одеської області (далі - Ренійська міськрада, Міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Придунайський" (далі - ПрАТ "Придунайський", Товариство, відповідач) про визнання укладеним між Ренійською міськрадою та ПрАТ "Придунайський" договору оренди земельної ділянки загальною площею 2,4890 га, кадастровий номер 5124110100:01:005:0020, яка розташована за адресою: м. Рені Ізмаїльського району Одеської області, вул. 28 Червня, 305 (далі - спірна земельна ділянка), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та таким, що відповідає вимогам Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон України № 161-XIV) та умовам типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 (далі - постанова КМУ № 220), в редакції проєкту, викладеного в позовній заяві, з посиланням на положення статей 641, 648 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 179- 181, 184, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 12, 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 14- 16 Закону України № 161-XIV, статей 26, 59, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що, незважаючи на рішення Ренійської міськради від 17.02.2023 № 715-VIII, згідно з яким за клопотанням самого відповідача оформлено затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ПрАТ "Придунайський" спірної земельної ділянки в оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та передачу її в оренду, Товариство безпідставно ухиляється від виконання обов`язку з укладення договору оренди спірної земельної ділянки на умовах запропонованого позивачем проєкту договору, два примірники якого 13.03.2023 було вручено безпосередньо директору ПрАТ "Придунайський" ОСОБА_1 в приміщенні Міськради, а в подальшому 28.04.2023 направлено на адресу відповідача рекомендованим листом № 25/1646 з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 203, 549, 627, 628, 638, 640- 642, 646, 648, 1212 ЦК України, статей 179- 181, 184, 187 ГК України, статті 12, 116, 120, 124- 126 ЗК України, статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України) статей 14- 16 Закону України № 161-XIV, статей 26, 59, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 41 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ № 220, статей 4, 14, 46, 74, 86, 236, 237, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) запропоновані позивачем штрафні санкції у виді штрафу в розмірі 100 % річної орендної плати та пені в розмірі 120 % несплаченої суми за кожний день прострочення в разі несвоєчасного внесення орендної плати є не передбаченим і не встановленим законом розміром штрафних санкцій, який не відповідає принципам розумності та справедливості;

2) Товариство не прийняло пропозицію Міськради про укладення договору оренди землі в наданій позивачем редакції, натомість, заперечуючи проти неї, відповідач запропонував власну редакцію пункту 14 проєкту договору оренди землі, а саме: "за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань по сплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний такий день прострочення", що в розумінні статті 646 ЦК України є новою пропозицією, тому договір не може бути визнано укладеним у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо всіх його істотних умов договору, зокрема, щодо відповідальності за несплату орендної плати;

3) обраний позивачем такий спосіб захисту цивільних прав, як зобов`язання укласти договір, не передбачено статтею 16 ЦК України, а оскільки договір є волевиявленням учасника правочину, яке в силу статті 203 цього Кодексу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, то відмова відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ним своїх прав;

4) фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що позивачем не наведено норм матеріального права, які би вказували на обов`язковість укладення договору оренди земельної ділянки.

Крім того, відхиляючи посилання Міськради на право суду першої інстанції в разі встановлення розміру пені, визначеного в проєкті договору оренди землі, таким, що не відповідає нормам закону, самостійно задовольнити позов Ренійської міськради частково, виклавши спірний пункт 14 договору в редакції, яка відповідає закону (з належним її обґрунтуванням), але не відмовляти в задоволені позову повністю, апеляційний суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача не враховують необхідності дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства, оскільки предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд першої інстанції позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу, зокрема, позбавлений права виходити за межі позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Ренійська міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновків щодо застосування положень частини 2 статті 16 ЦК України, статей 179, 187 ГК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/1515/21, від 30.01.2020 у справі № 905/887/19, від 16.01.2020 у справі № 905/514/19, від 24.10.2019 у справі № 46/603, від 08.10.2019 у справі № 908/203/19, від 07.05.2019 у справі № 914/1002/18;

2) суди не врахували висновку щодо застосування норм статей 179, 187 ГК України, статей 116, 124 ЗК України та положень постанови КМУ № 220 в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 19/074-11;

3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 179, 187 ГК України, статей 116, 124 та частини 11 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній з 28.10.2021) та статті 14 Закону України № 161-XIV (в контексті того, що укладення договору оренди земельної ділянки комунальної власності є обов`язковим на підставі закону);

4) суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши певні обставини (неприйняття Товариством пропозиції Міськради щодо укладення договору оренди землі в запропонованій позивачем редакції та пропонування Ренійській міськраді відповідачем власної редакції цього договору), що мають суттєвє значення, на підставі недопустимого доказу - електронного листа ПрАТ "Придунайський" від 27.04.2023, який не надсилався з офіційної електронної адреси Товариства на офіційну електронну адресу Міськради та не підписувався уповноваженим представником відповідача шляхом накладення електронного цифрового підпису, порушили норми процесуального права, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права (статті 77 і пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України) в подібних правовідносинах відсутній.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. ПрАТ "Придунайський" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ренійської міськради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 916/3669/23 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 16.04.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. ПрАТ "Придунайський" (до зміни найменування - Відкрите акціонерне товариство "Придунайський" (далі - ВАТ "Придунайський", код ЄДРПОУ 00413357) з 27.01.2008 є власником комплексу нежитлових будівель та споруд, розташованого на вул. 28 Червня, 305 у м. Рені Одеської області, що підтверджується статутом ПрАТ "Придунайський", свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.01.2008 серії ЯЯЯ № 924134, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.08.2023 № 342118864.

10. Рішенням Ренійської міськради від 14.07.2022 № 578-VIII на території Ренійської міської територіальної громади з 01.01.2023 по теперішній час для земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) для юридичних осіб встановлено розмір орендної плати за землю - 5 % нормативної грошової оцінки.

11. 28.10.2022 ПрАТ "Придунайський" звернулося до Ренійської міськради з листом від 27.10.2022 № 68, в якому зазначило, що Товариство є правонаступником колишнього колективного підприємства ВАТ "Придунайський" та просило надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,47 га в оренду терміном на 49 років, яка розташована під комплексом нежитлових будівель та споруд за адресою: Одеська область, м. Рені, вул. 28 Червня, буд. № 305, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2008. Цільове призначення земельної ділянки - 01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Ренійської міськради від 25.11.2022 № 640-VIII надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої її передачі ПрАТ "Придунайський" в оренду на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 2,47 га за адресою: вул.28 Червня, № 305, м. Рені Ізмаїльського району Одеської області.

12. 27.12.2022 земельну ділянку, кадастровий номер 5124110100:01:005:0020, розташовану за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Рені, вулиця 28 Червня, 305, було зареєстровано в Державному земельному кадастрі, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.12.2022 № НВ-6100634972022.

З витягу із технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 13.03.2023 № НВ-9914736632023 вбачається, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 95 154,2 грн.

13. 17.01.2023 відповідач звернувся до позивача з листом від 16.01.2023 № 4, у якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення ПрАТ "Придунайський" земельної ділянки площею 2,4890га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на вул. 28 Червня, буд. № 305 у м. Рені, та надати спірну земельну ділянку в оренду терміном на 49 років.

Рішенням Ренійської міськради від 17.02.2023 № 715-VIII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: м. Рені Ізмаїльського району Одеської області, вул. 28 Червня, 305, та передано Товариству в оренду терміном на 49 років спірну земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 3 зазначеного рішення ПрАТ "Придунайський" було попереджене про обов`язковість укладення договору оренди землі та проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

14. На виконання рішень Ренійської міськради від 14.07.2022 № 578-VIII, від 17.02.2023 № 715-VIII та враховуючи відомості, зазначені у витягах, 13.03.2023 позивач підготував проєкт договору оренди землі за № 6, два примірники якого було вручено безпосередньо директору ПрАТ "Придунайський" ОСОБА_1 в приміщенні Міськради.

Однак відповідач повідомив представника Ренійської міськради про небажання підписувати запропонований проєкт договору оренди землі в зв`язку з незгодою з розміром штрафних санкцій, які позивач пропонує включити в текст договору оренди землі.

15. В подальшому, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення від 28.04.2023 № 25/1646 Ренійська міськрада направила на адресу ПрАТ "Придунайський" пропозицію щодо укладення договору оренди землі із долученими двома примірниками проєкту договору оренди землі.

Однак вказане поштове відправлення було повернуто Міськраді разом з довідкою про причини повернення (Ф.20) із зазначенням в ній причини "адресат відсутній за вказаною адресою".

Станом на 16.08.2023 відповідач не надав позивачу відповіді на зазначену пропозицію, в зв`язку з чим Ренійська міськрада передала цей переддоговірний спір на вирішення суду.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

17. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що: 1) Товариство не прийняло пропозицію Міськради про укладення договору оренди землі в наданій позивачем редакції, натомість, заперечуючи проти неї, відповідач запропонував власну редакцію пункту 14 проєкту договору оренди землі, а саме: "за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань по сплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний такий день прострочення", що в розумінні статті 646 ЦК України є новою пропозицією, тому договір не може бути визнано укладеним у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо всіх його істотних умов договору, зокрема, щодо відповідальності за несплату орендної плати; 2) обраний позивачем такий спосіб захисту цивільних прав, як зобов`язання укласти договір, не передбачено статтею 16 ЦК України, а оскільки договір є волевиявленням учасника правочину, яке в силу статті 203 цього Кодексу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, то відмова відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ним своїх прав; 3) позивачем не наведено норм матеріального права, які би вказували на обов`язковість укладення договору оренди земельної ділянки.

Водночас, відхиляючи посилання Міськради на право суду першої інстанції в разі встановлення розміру пені, визначеного в проєкті договору оренди землі, таким, що не відповідає нормам закону, самостійно задовольнити позов Ренійської міськради частково, виклавши спірний пункт 14 договору в редакції, яка відповідає закону (з належним її обґрунтуванням), але не відмовляти в задоволені позову повністю, апеляційний суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача не враховують необхідності дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства, оскільки предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд першої інстанції позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу, зокрема, позбавлений права виходити за межі позовних вимог.

18. Проте колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову повністю з огляду на таке.

19. Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватися у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, розташованими на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 статті 2 Закону України № 161-XIV передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

20. За змістом статей 1 і 13 Закону України № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 Закону України № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За таких обставин апеляційний суд правильно зазначив, що відповідальність за несплату орендної плати є істотною умовою договору оренди землі, яку його сторони зобов`язані погодити.

21. Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 ЦК України, законодавець визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Однак, закріпивши принцип свободи договору в ЦК України, законодавець разом із тим передбачив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12).

22. Відповідно до частини 3 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 179 цього Кодексу передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 ГК України).

23. Згідно зі статтею 181 ГК України (в редакції, чинній з 01.07.2021) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на викладений в пункті 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2023 у справі № 922/1583/23 висновок щодо комплексного застосування положень статті 181 ГК України та статті 646 ЦК України, а саме про те, що відповідно до статті 181 ГК України, яка визначає загальний порядок укладення господарських договорів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. При цьому стаття 181 ГК України (навіть після внесення до неї відповідних змін) не містить заборони для учасників господарських правовідносин укладати договори з протоколами розбіжностей, що в цілому узгоджується з порядком укладення договору на інших умовах, передбаченим статтею 646 ЦК України.

24. Згідно з частиною 1 статті 187 ГК України спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Схожі за змістом правові норми містяться в статтях 648, 649 ЦК України, до яких прямо відсилають положення статті 181 ГК України (в редакції, чинній з 01.07.2021) та частини 1 статті 2 Закону України № 161-XIV в контексті правового регулювання відносин, пов`язаних з орендою землі.

Зокрема, відповідно до статті 648 та частини 1 статті 649 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

25. Відповідно до частини 2 статті 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 02.03.2021) типовий договір оренди землі та типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" 03.03.2004 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 220, якою затвердив Типовий договір оренди землі.

26. Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 1 статті 124 цього Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 16 Закону України № 161-XIV передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Отже, положеннями чинного земельного законодавства передбачено, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває в державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду (аналогічний висновок викладено в пункті 4.6 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17).

27. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частини 1, 5 статті 6 Закону України № 161-XIV).

Наведене узгоджується з положеннями статей 125 та 126 ЗК України, якими унормовано, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/961/17).

28. Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 73 цього Закону акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

29. Виходячи із системного аналізу змісту положень статей 179, 181, 184, 187 ГК України, статей 648, 649 ЦК України, статей 116, 124 ЗК України статей 2, 6, 14- 16 Закону України № 161-XIV та статей 26, 59, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Верховний Суд вважає, що в розумінні частини 1 статті 2 Закону України № 161-XIV постанова КМУ № 220, якою затверджено Типовий договір оренди землі, є прийнятим відповідно до ЗК України, ЦК України та цього Закону підзаконним нормативно-правовим актом, який у відносинах укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває в державній або комунальній власності, є обов`язковим для застосування сторонами такого договору.

При цьому особливості укладення договору оренди земельної ділянки, яка належить до комунальної власності, визначаються як абзацом 4 частини 4 статті 179 ГК України, так і можуть визначатися рішенням відповідного органу місцевого самоврядування про затвердження зразка (примірного чи типового) договору оренди землі або рішенням відповідної ради про передачу земельної ділянки в оренду конкретній особі (схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 908/1760/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1757/17, від 13.06.2018 у справі № 908/1758/17, від 10.05.2018 у справі № 908/1760/17, від 11.07.2018 у справі № 908/1762/17, від 11.07.2018 у справі № 908/1764/17, від 22.08.2018 у справі № 908/1766/17, від 11.07.2018 у справі № 908/2098/17, від 29.08.2018 у справі № 908/2100/17, від 18.12.2018 у справі № 908/2099/17).

30. Викладеним вище повністю спростовується висновок апеляційного суду про те, що позивачем не наведено норм матеріального права, які би вказували на обов`язковість укладення договору оренди земельної ділянки комунальної власності.

31. Таким чином, оскільки за змістом наведених вище положень чинного законодавства земельні відносини приватноправового характеру, які пов`язані з набуттям речового права (в тому числі права оренди) на земельну ділянку, виникають після укладення договору оренди землі та державної реєстрації відповідного речового права, Верховний Суд вважає, що переддоговірні відносини між сторонами з приводу розбіжностей щодо умов договору оренди землі комунальної власності можуть регулюватися положеннями статей 179, 181, 184, 187 ГК України та постановою КМУ № 220, оскільки, по-перше, це узгоджується з нормами статей 648, 649 ЦК України та статті 14 Закону України № 161-XIV. По-друге, переддоговірні відносини, пов`язані з укладанням договорів оренди земельних ділянок не врегульовано спеціальними нормами ЗК України та Закону України № 161-XIV.

Адже положеннями ЗК України та Закону України № 161-XIV як спеціальних нормативно-правових актів, не визначено (крім обов`язкової наявності рішення відповідної ради як підстави для укладання договору оренди земельної ділянки) порядку вирішення переддоговірних спорів між сторонами з приводу розбіжностей щодо умов договору оренди земельної ділянки та порядку погодження розбіжностей стосовно умов договору оренди земельної ділянки, які безпосередньо пов`язані з укладанням договору оренди земельної ділянки (схожі за змістом висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин).

Наведене також відповідає викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 925/330/17 правовому висновку, згідно з яким не регулюються положеннями ГК України правовідносини, які виникли між сторонами на підставі вже укладеного договору оренди землі.

32. Також колегія суддів наголошує, що покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем такий спосіб захисту цивільних прав, як зобов`язання укласти договір, не передбачено статтею 16 ЦК України, а оскільки договір є волевиявленням учасника правочину, яке в силу статті 203 цього Кодексу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, то відмова відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ним своїх прав, не відповідає усталеним правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 924/1134/14, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, з огляду на таке.

33. Відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

34. В пунктах 28, 29 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 викладено висновки про те, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України. Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною 2 статті 5 ГПК України. Відтак вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України. За наслідками розгляду такої вимоги в резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

35. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

36. На порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанції, помилково пославшись на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх цивільних прав, фактично ухилилися від розгляду спору по суті заявлених позовних вимог, зокрема, залишили поза увагою та не перевірили обставин щодо наявності чи відсутності прийняття ренійською міськрадою рішення про затвердження зразку договору оренди землі, яким би було конкретизовано умови Типового договору оренди землі, затвердженого Кабінетом Міністрів України, як наслідок, достовірно не встановивши факту прийняття Міськрадою відповідного рішення та не дослідивши всі зібрані у справі докази у їх сукупності, суди не перевірили на предмет відповідності чинному законодавству усіх пункти запропонованого позивачем проєкту договору, в тому числі щодо тієї істотної умови (штрафні санкції за невнесення орендної плати в установлений строк), щодо розміру яких між сторонами власне й виникли суттєві розбіжності.

37. Адже, як встановлено судами, Товариство не прийняло пропозицію Міськради про укладення договору оренди землі в наданій позивачем редакції, натомість, заперечуючи проти неї, відповідач запропонував власну редакцію пункту 14 проєкту договору оренди землі, а саме: "за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань по сплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний такий день прострочення", що в розумінні статті 646 ЦК України є новою пропозицією, тому договір не може бути визнано укладеним у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо всіх його істотних умов договору, зокрема, щодо відповідальності за несплату орендної плати.

38. Водночас усупереч зазначених норм процесуального закону суди попередніх інстанцій не перевірили та не надали належної оцінки запропонованим позивачем і відповідачем різним редакціям пункту 14 проєкту договору оренди землі на предмет їх відповідності критерію, визначеному абзацом 4 частини 4 статті 179 ГК України (допустимість конкретизації сторонами умов типового договору оренди без істотного відступу від його змісту), зважаючи на запропоноване Товариством обґрунтоване уточнення щодо визначення розміру пені за прострочення внесення орендної плати з урахуванням положень пункту 129.4 статті 129 ПК України (ним розмір пені обмежено 120 % річних облікової ставки Національного банку України, а не подвійною обліковою ставкою) та принципів справедливості, добросовісності та розумності, закріплених пунктом 6 статті 3 ЦК України, а також з огляду на те, що, на відміну від фіксованого штрафу в розмірі 100 % річної орендної плати, чітко визначеного Типовим договором оренди землі, що унеможливлює його конкретизацію (див. детальні висновки щодо застосування норм абзацу 4 частини 4 статті 179 ГК України та пункту 14 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ № 220, викладені в абзаці 2 пункту 53 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин), розмір пені вказаним типовим договором взагалі не встановлено, що звісно допускає можливість його конкретизації або сторонами, або судом у разі недосягнення сторонами згоди щодо такої істотної умови.

Таким чином, не надавши всебічної та повної правової оцінки розбіжностям сторін у визначенні змісту пункту 14 проєкту договору оренди земельної ділянки на предмет його відповідності чинному законодавству, місцевий та апеляційний господарські суди фактично не навели належного обґрунтування на спростування доводів Міськради про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання укладеним договору оренди землі в редакції, запропонованій позивачем.

39. Ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, колегія судів не погоджується з передчасним висновком судів щодо наявності підстав для повної відмови в задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору оренди землі в судовому порядку, оскільки судами неповно з`ясовано обставини справи, пов`язані з обов`язком сторін укласти вказаний договір на підставі частини 1 статті 648 ЦК України, а саме на виконання чинного рішення органу місцевого самоврядування (рішення Ренійської міськради від 17.02.2023 № 715-VIII), прийнятого в межах наданих законом повноважень та за ініціативою самого Товариства, в зв`язку з чим відсутність укладеного між сторонами в цій справі договору оренди спірної земельної ділянки порушує права позивача як власника земель комунальної власності на отримання орендної плати за її користування Товариством, а також свідчить про недотримання відповідачем доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (схожий за змістом висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

40. Верховний Суд вважає помилковим відхилення апеляційним судом доводів Міськради про право суду першої інстанції в разі встановлення розміру пені, визначеного в проєкті договору оренди землі, таким, що не відповідає нормам закону, самостійно задовольнити позов Ренійської міськради частково, виклавши спірний пункт 14 договору в редакції, яка відповідає закону (з належним її обґрунтуванням), але не відмовляти в задоволені позову повністю, з тих мотивів, що вказані доводи позивача не враховують необхідності дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства, а предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд першої інстанції позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу, зокрема, позбавлений права виходити за межі позовних вимог.

Адже з огляду на попередній аналіз апеляційним судом норми пункту 129.4 статті 129 ПК України та ретельне дослідження й надання судами належної оцінки змісту запропонованої Товариством власної редакції пункту 14 проєкту договору оренди землі, якою визначено інший розмір пені (значно менший в порівнянні із пропозицією позивача), висновок суду апеляційної інстанції про неможливість ухвалення судом першої інстанції про часткове задоволення позову Ренійської міськради, який (висновок) обґрунтовується виключно формальними мотивами відсутності зміни позивачем предмета позову, необхідністю дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства, в зв`язку з чим, на думку апеляційного суду, часткове задоволення позову нібито стане наслідком виходу суду за межі позовних вимог, зазначений висновок суду насправді вочевидь свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій імперативних частини 9 статті 238 ГПК України, згідно з якою в спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, наслідком чого звісно може бути й часткове задоволення позову залежно від встановлених конкретних обставин справи.

41. Наведене в сукупності вказує на неповне з`ясування судами фактичних обставин справи, що в свою чергу свідчить про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

42. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника в частині неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновку щодо застосування норм статей 179, 187 ГК України, статей 116, 124 ЗК України та положень постанови КМУ № 220 в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 19/074-11 (предмет позову Новопетрівської сільської ради - визнання укладеним договору оренди землі), з огляду на таке.

В зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок про те, що в разі, якщо проект договору оренди земельної ділянки, який був надісланий позивачем відповідачу, відповідає вимогам статті 15 Закону України № 161-XIV та типовій формі договору оренди землі, затвердженій постановою КМУ № 220, то за таких обставин між сторонами виникли переддоговірні відносини, оскільки відповідач звернувся до позивача із заявою про передачу в оренду спірної земельної ділянки, а відповідною радою на сесії прийнято відповідне рішення, яке повинно бути покладено в основу договору оренди земельної ділянки, який є типовим відповідно до постанови КМУ. Відтак, згідно з частиною 1 статті 187 ГК України переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо спір виник при укладенні господарських договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

43. Крім того, схожі за змістом правові висновки щодо обов`язковості укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 924/857/18, від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18 та від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17 зі спорів, що виникли з подібних земельних правовідносин за участю органу місцевого самоврядування як позивача, від яких (висновків) колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

44. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

45. У зв`язку з викладеним колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування положень частини 2 статті 16 ЦК України, статей 179, 187 ГК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/1515/21, від 30.01.2020 у справі № 905/887/19, від 16.01.2020 у справі № 905/514/19, від 24.10.2019 у справі № 46/603, від 08.10.2019 у справі № 908/203/19, від 07.05.2019 у справі № 914/1002/18, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в зазначених справах і в справі, що розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних.

Зокрема, на відміну від цієї справи, в якій суди встановили факт відхилення відповідачем пропозиції позивача про укладення договору оренди землі на умовах проєкту, підготовленого Міськрадою саме на підставі Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ № 220, ухвалюючи постанови від 25.05.2018 у справі № 61/341, від 23.12.2021 у справі № 910/1515/21 та від 24.10.2019 у справі № 46/603, Верховний Суд виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин відсутності затвердження компетентним державним органи типової форми договору поставки природного газу, договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, договору зберігання природного газу відповідно.

В свою чергу, в справах № 905/887/19 і № 905/514/19 суди вирішували спори про визнання укладеним договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у редакції примірного договору, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради, та який (примірний договір), на відміну від типового договору, в зв`язку з цим має передусім рекомендаційний характер та зовсім інше правове регулювання значно більшого обсягу прав і обов`язків сторін такого договору, позаяк відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Водночас, на відміну від цієї справи, предметом позову в справі № 908/203/19 є внесення змін до вже укладеного між двома суб`єктами господарювання договору про надання послуг з водопостачання шляхом викладення його пунктів в редакції додаткової угоди.

46. В контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справах №№ 61/341, 910/1515/21, 905/887/19, 905/514/19, 46/603, 908/203/19, 914/1002/18, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

47. Отже, колегія суддів ураховує, що вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки на умовах запропонованого Міськрадою проєкту є передчасним, оскільки не відповідає висновкам щодо застосування норм статей 179, 187 ГК України, статей 116, 124 ЗК України та положень постанови КМУ № 220 в подібних правовідносинах, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 19/074-11 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 924/857/18, від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18, від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17.

48. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

49. Оскільки скаржник обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

50. З мотивів, наведених у пунктах 42, 43 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги суперечливі доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 179, 187 ГК України, статей 116, 124 та частини 11 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній з 28.10.2021) та статті 14 Закону України № 161-XIV (в контексті того, що укладення договору оренди земельної ділянки комунальної власності є обов`язковим на підставі закону), оскільки відповідні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 19/074-11 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 924/857/18, від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18, від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17.

51. Водночас наразі відсутні підстави для формування висновку щодо застосування норми частини 11 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній з 28.10.2021), якою запроваджено обов`язок набувача об`єкта нерухомого майна протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, позаяк зазначена правова норма в силу вимог частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії до спірних правовідносин, пов`язаних з набуттям Товариством права власності на розміщене на спірній земельній ділянці нерухоме майно ще в січні 2008 року, в зв`язку з чим вказане речове право як таке, що виникло до 01.01.2013, визнається дійсним у силу вимог частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що наразі виключає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо норми права, якою спірні відносини не регулюються.

Крім того судами встановлено факт звернення відповідача 17.01.2023 до позивача з листом-клопотанням від 16.01.2023 № 4 про надання в оренду спірної земельної ділянки, тобто Товариство виконало свій обов`язок, передбачений частиною 11 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній з 28.10.2021), якою строк укладення договору оренди землі не встановлено.

52. Також колегія суддів відхиляє аргументи скаржника в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права (статті 77 і пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України) в подібних правовідносинах, які (аргументи) поєднані з одночасним посиланням скаржника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши певні обставини (неприйняття Товариством пропозиції Міськради щодо укладення договору оренди землі в запропонованій позивачем редакції та пропонування Ренійській міськраді відповідачем власної редакції цього договору), що мають суттєвє значення, на підставі недопустимого доказу - електронного листа ПрАТ "Придунайський" від 27.04.2023, який не надсилався з офіційної електронної адреси Товариства на офіційну електронну адресу Міськради та не підписувався уповноваженим представником відповідача шляхом накладення електронного цифрового підпису, порушили норми процесуального права, оскільки вказані аргументи свідчать якраз не про відсутність висновку Верховного Суду щодо правила недопустимості доказів (статті 77 ГПК України), а спрямовані передусім на обґрунтування скаржником іншої підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 та пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, з якої (підстави) касаційна скарга позивачем насправді не подавалася, що виключає необхідність формування висновку щодо зазначених норм процесуального права (статті 77 і пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України).

53. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на таке.

54. Згідно з частиною 1 статті 76 та статтею 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, таке питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Пунктами 2- 4 частини 4 статті 238 ГПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

56. Відповідно до частини 1 статті 5, частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

57. Колегія суддів зауважує, що всупереч вимогам статті 76, 77, 86, частини 5 статті 236, пункту 1 частини 1 статті 237, пунктів 2- 4 частини 4 статті 238 та статей 269, 282 ГПК України оскаржувані рішення та постанова взагалі не містять будь-яких посилань на письмові або електронні докази, які би підтверджували створення електронного листа ПрАТ "Придунайський" від 27.04.2023 та його направлення з офіційної електронної адреси Товариства на офіційну електронну адресу Міськради шляхом накладення уповноваженим представником відповідача електронного цифрового підпису.

58. Так само оскаржувані судові рішення не містять будь-яких посилань на докази, якими би підтверджувалися обставини повідомлення Товариством представника Ренійської міськради про небажання підписувати запропонований проєкт договору оренди землі в зв`язку з незгодою з розміром штрафних санкцій, які позивач пропонує включити в текст договору оренди землі, два примірники якого було вручено безпосередньо директору ПрАТ "Придунайський" ОСОБА_1 в приміщенні Міськради.

59. Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування місцевим та апеляційним господарськими судами фактичних обставин справи щодо наявності/відсутності висловлення та направлення Товариством як заперечень проти запропонованого Міськрадою проєкту договору оренди землі, так і запропонованої відповідачем власної редакції проєкту вказаного договору, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваних рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід надати належну оцінку вказаним доводам позивача як таким, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

60. За таких обставин колегія суддів вважає, що хоча зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з наявністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 179, 187 ГК України, статей 116, 124 ЗК України та статті 14 Закону України № 161-XIV в подібних правовідносинах (в контексті того, що укладення договору оренди земельної ділянки комунальної власності є обов`язковим на підставі закону), який (висновок) викладено в постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 19/074-11 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 924/857/18, від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18, від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17, проте суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч зазначеному правовому висновку, що є достатньою підставою для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову в повному обсязі не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

63. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

64. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

65. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

66. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

67. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 916/3669/23 скасувати.

Справу № 916/3669/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай