Постанова

від 25.04.2024 по справі 910/11896/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11896/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представника:

відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"» - Деркача В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (колегія суддів: Яковлєв М. Л. (головуючий), Тищенко О. В., Гончаров С. А.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «УХЛ-МАШ»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"»

про стягнення 1 712 490,22 грн,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Приватне акціонерне товариство «УХЛ-МАШ» (далі - позивач, ПАТ «УХЛ-МАШ») подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви від 07.11.2023 про зменшення позовних вимог) про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"» (замінено правонаступником Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"»; далі - відповідач, АТ НАЕК «Енергоатом») 1 712 490,22 грн, з яких: 1 580 000,00 грн основного боргу, 62 362,52 грн 3 % річних, 70 127,70 грн інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 03.11.2022 № 53-122-01-22-12498 (далі - договір поставки) в частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 80 000,00 грн. В решті позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 500 000,00 грн боргу, 70 127,70 грн 3 % річних, 62 362,52 грн інфляційних втрат та 24 487,35 грн витрат зі сплати судового збору. Зобов`язано орган, що проводитиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3 % річних на суму боргу в розмірі 1 500 000,00 грн з 08.11.2023 до моменту виконання рішення за визначеною у рішенні формулою. Повернуто позивачу з Державного бюджету України 6 968,51 грн судового збору.

Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що відповідач свої зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати за отриману продукцію не виконав, тому наявні підстави для стягнення з нього боргу з вартості неоплаченого товару, а також нарахованих на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання у розмірах, заявлених позивачем. З огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача з позовом, суд першої інстанції вважав наявними підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення 80 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 рішення суду першої інстанції змінено. Викладено п. 3, 5 резолютивної частини у редакції, за якою стягнуто з відповідача на користь позивача 1 500 000,00 грн боргу, 58 960,66 грн 3 % річних, 62 362,52 грн інфляційних втрат та 13 069,85 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову. Повернуто позивачу з Державного бюджету України 16 548,00 грн судового збору. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника (відповідача).

Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 3 % річних в сумі 58 960,66 грн (за контррозрахунком відповідача), оскільки при виконанні розрахунку 3 % річних позивачем не було враховано усіх сплат суми основного боргу, здійснених відповідачем та, як наслідок, частково неправильного визначено суму основного боргу, який існував у певні періоди, що вплинуло на правильність такого розрахунку у суді першої інстанції. З огляду на такі висновки, суд апеляційної інстанції здійснив новий перерозподіл витрат зі сплати судового збору за подання позову.

Разом з тим витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 грн суд вирішив покласти на скаржника (відповідача) з огляду на положення ч. 9 ст. 129 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 129 ГПК України), а також наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить змінити постанову апеляційного суду, виклавши п. 4 її резолютивної частини у редакції, відповідно до якої стягнути з позивача на користь відповідача 4 026,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідач вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 129 ГПК України за подібних обставин.

Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

25.04.2024 позивач подав до Верховного Суду заяву, в якій зазначив, що покладається на розсуд Суд щодо змісту резолютивної частини судового рішення, яке буде ухвалене за результатами розгляду касаційної скарги відповідача та просив здійснити розгляд справи за відсутності його представника у судовому засіданні.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду лише в частині покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги за обставин її задоволення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням суду першої інстанції, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 500 000,00 грн боргу, 70 127,70 грн 3 % річних, 62 362,52 грн інфляційних втрат та 24 487,35 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду в частині стягнення 3 % річних в сумі 70 127,70 грн та 24 487,35 грн витрат зі сплати судового збору, відповідач подав до апеляційного суду скаргу, в якій просив скасувати рішення у наведеній частині та ухвалити нове рішення про стягнення з нього 58 960,66 грн 3 % річних та 13 069,85 грн судового збору за подання позову, навівши власний контррозрахунок 3 % річних.

Одночасно відповідач просив вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного розгляду цієї справи, яке позивач у відзиві залишив на розсуд апеляційного суду.

За подачу апеляційної скарги відповідач сплатив 4 026,00 грн судового збору.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими її доводи, в результаті чого ухвалив постанову про задоволення апеляційної скарги та стягнення на користь позивача 58 960,66 грн 3 % річних та 13 069,85 грн судового збору за подання позову.

Щодо витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги суд дійшов висновку, що такі витрати у розмірі 4 026,00 грн слід покласти на відповідача згідно із ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме несвоєчасної оплати поставленої продукції, незважаючи на те, що за результатами апеляційного перегляду скаргу задоволено.

У контексті доводів та вимог касаційної скарги після відкриття касаційного провадження колегією суддів не встановлено наявність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 129 ГПК України за подібних обставин, тому підтвердилась підстава касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до підп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у резолютивній частині постанови апеляційний суд зазначає про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

У ч. 1 ст. 123 ГПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами у п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У ч. 9 ст. 129 ГПК України вказано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони.

Разом з тим Верховний Суд виходить із того, що норма ч. 9 ст. 129 ГПК України може бути застосована при наявності одночасно таких умов:

1) вирішення судом спору по суті;

2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

При цьому суд має:

1) оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі з використанням критеріїв, визначених у ч. 5 ст. 129 ГПК України;

2) враховувати загальні засади цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальне правило розподілу судових витрат містить у ч. 1 ст. 129 ГПК України. На відміну, ч. 9 цієї норми носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням.

Таким чином, встановлено право, а не обов`язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб.

Разом з тим суд не звільняється від обов`язку обґрунтувати свій висновок.

Стверджуючи про неправильність дій сторони, суд повинен належним чином мотивувати, в чому саме полягають такі ознаки та якими доказами вони підтверджуються.

Проаналізувавши наведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, зміст оскаржуваної судової постанови, а також доводи відповідача, Верховний Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку скористався своїми дискреційними повноваженнями із порушенням правил застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт порушень відповідачем зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної сплати за поставлену продукцію, які фактично призвели до вимушеного звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Звертаючись з вимогою скасувати рішення місцевого господарського суду, відповідач в апеляційній скарзі вказував, що здійснений позивачем та задоволений судом розрахунок 3 % річних арифметично неправильний в частині визначення періодів нарахування та просив стягнути з нього 3 % річних в сумі 58 960,66 грн, навівши контррозрахунок за періоди: з 16.03.2023 по 21.03.2023, з 12.07.2023 по 13.07.2023, з 19.07.2023 по 19.07.2023, з 20.07.2023 по 25.07.2023, тобто за час, що передує зверненню позивача до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач підтримав вимоги апеляційної скарги в цій частині та зазначав, що допустив арифметичну помилку в розрахунку 3 % річних щодо періодів нарахування, що призвело до збільшення заявленої до стягнення загальної суми цих вимог і суд першої інстанції при задоволенні цієї позовної вимоги не перевірив правильність наведеного позивачем розрахунку. Просив змінити, зокрема, п. 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції з викладенням її нової редакції, згідно з якою стягнути з відповідача, в тому числі 3 % річних в сумі 58 960,66 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції:

не навів в мотивувальній частині постанови належного обґрунтування щодо неправильності дій відповідача у контексті аргументів та вимог його скарги, а саме: в чому полягають неправильні дії відповідача, зважаючи на допущення арифметичних помилок в розрахунку 3 % річних самим позивачем;

надав оцінку лише діям відповідача щодо несвоєчасної оплати поставленої продукції, внаслідок яких виник спір, однак не оцінив дії позивача при зверненні до суду із позовом в частині правильності нарахування 3 % річних, що слугувало причиною звернення відповідача зі скаргою до апеляційного суду з виконанням обов`язку щодо сплати судового збору за її подачу.

Верховний Суд вважає, що дії відповідача з апеляційного оскарження рішення направлені на захист його інтересів і не можуть вважатись неправомірними та тягнути за собою обов`язок нести судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

З урахуванням обставин, що склалися, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у такому випадку, Суд керується принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.

Отже, відповідач в апеляційному суді поніс витрати зі сплати судового збору внаслідок помилки позивача, яка не була виправлена судом першої інстанції, тому за висновків про задоволення апеляційної скарги відповідач має право на відшкодування цих витрат за рахунок позивача.

Наведене у сукупності свідчить про необґрунтоване застосування апеляційним судом ч. 9 ст. 129 ГПК України у даному випадку та покладення судового збору за подачу апеляційної скарги на відповідача (скаржника).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

Згідно з положеннями ст. 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу відповідача слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції від 21.02.2024 - змінити, виклавши п. 4 її резолютивної частини в новій редакції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 910/11896/23 змінити в частині вирішення питання про розподіл судових витрат. Викласти пункт 4 резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства «УХЛ-МАШ» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 66, код ЄДРПО 14311749) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПО 24584661) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос