Постанова

від 23.04.2024 по справі 910/20302/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/20302/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Шутов О.О.,

відповідача - Чалов А.О., Тодосієнко В.М.,

третьої особи-1 - Шутов О.О.,

третьої особи-2 - Гузієнко Я.М.,

третьої особи-3 - Зайончковська В.В.,

третьої особи-4 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Стасюка С.В.

від 02.02.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коротун О.М., Ткаченко Б.О., Ходаківська І.П.

від 18.12.2023

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Державної іпотечної установи

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія", Міністерство економіки України

про стягнення 225 742 209,68 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про стягнення відсоткового доходу за облігаціями, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання по сплаті відсоткового доходу, 3% річних та інфляційних втрат за порушення строку оплати вартості облігацій, у загальному розмірі 225 742 209,68 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо здійснення виплати відсоткового доходу за випуском облігацій, емітентом яких є відповідач, зокрема, за облігаціями серії "А3" по 10 відсотковому (купонному) періоді, за облігаціями серії "В3" по 13 та 14 відсотковим (купонним) періодам, за облігаціями серії "С3" по 13 та 14 відсотковим (купонним) періодам, та щодо сплати номінальної вартості облігацій серій "А3", "В3", "С3".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" було власником облігацій серії "А3", ISIN UA4000178438, емітентом яких є Державна іпотечна установа (надалі - Емітент), в кількості 4 565 шт., номінальною вартістю 456 500 000,00 грн, термін погашення - 12.12.2018, відповідно до договорів купівлі - продажу цінних паперів № ДД-239/2014 від 28.03.2014, № ДД-205/2014 від 24.03.2014 та № ДД-230/2014 від 27.03.2014.

Вказані облігації були випущені Державною іпотечною установою згідно з Проспектом емісії облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи, який зареєстрований Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 27.12.2013.

Згідно з Проспектом емісії облігацій Державної іпотечної установи, дата погашення облігацій серії "А3" настала 12.12.2018, тому (з метою пред`явлення облігацій до погашення) Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" 12.12.2018 до 11:00, як передбачено пунктом 4.9 Проспекту емісії, було надане розпорядження Публічному акціонерному товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (депозитарна установа) щодо переведення облігацій серії "А3" з рахунку власника цінних паперів - банку на рахунок Емітента - Державної іпотечної установи в Публічному акціонерному товаристві "Національний депозитарій України".

На підставі зазначеного розпорядження облігації були перераховані Емітенту - Державній іпотечній установі до погашення на його рахунок у цінних паперах в Публічному акціонерному товаристві "Національний депозитарій України".

Відповідно до пункту 4.8 Проспекту емісії виплата відсоткового доходу здійснюється за рахунок коштів Емітента в національній валюті депозитарною установою, з якою власник облігацій уклав договір про обслуговування рахунку у цінних паперах. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок власника облігацій. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється з періодичністю один раз на півроку.

Датою виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "А3" по 10 відсотковому (купонному) періоду було визначено 12.12.2018.

Всупереч зобов`язанню, передбаченому пунктом 4.8 Проспекту емісії, Емітент не перерахував Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" відсотковий дохід по облігаціям серії "А3" за 10 відсотковий (купонний) період в сумі 19 135 475,70 грн.

У зв`язку з цим та з метою врегулювання питання погашення заборгованості, Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було направлено Емітенту облігацій серії "А3" - Державній іпотечній установі вимоги про погашення заборгованості за нарахованими відсотками за облігаціями серії "А3", ISIN UA4000178438 від 14.01.2019.

15.02.2019 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" отримано відповідь Державної іпотечної установи від 15.02.2019 № 2170/15/1 з відмовою від задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо погашення номінальної вартості облігацій та сплати відсоткового доходу за даними облігаціями.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" було власником облігацій серії "В3", ISIN UA4000178446, в кількості 536 шт., номінальною вартістю 53 600 000,00 грн, термін погашення - 18.11.2020.

Згідно з пунктом 4.8 Проспекту емісії датою виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "В3" по 13 відсотковому (купонному) періоду було визначено 22.06.2020, а по 14 відсотковому (купонному) періоду зазначеної серії було визначено 18.11.2020.

Всупереч зобов`язанню, передбаченому пунктом 4.8 Проспекту емісії, Емітент не перерахував Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" відсотковий дохід по облігаціям серії "В3" за 13 відсотковий (купонний) період в сумі 2 539 026,64 грн та за 14 відсотковий (купонний) період в сумі 2 078 650,88 грн, що разом становить 4 617 677,52 грн.

У зв`язку з цим та з метою врегулювання питання погашення заборгованості, 24.11.2020 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було направлено Емітенту облігацій серії "В3" вимоги щодо погашення номінальної вартості облігацій та сплати відсоткового доходу за даними облігаціями.

У відповідь на вказану вимогу Емітент повідомив про відмову у задоволенні вимоги про сплату номінальної вартості облігацій серії "В3" у сумі 53 600 000,00 грн та відсоткового доходу за даними облігаціями.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" було власником облігацій серії "С3" (свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій підприємств від 27.12.2013 № 295/2/2013, видане Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, ISIN UA4000178446), Емітентом яких виступає Державна іпотечна установа, в кількості 2 700 шт., номінальною вартістю 270 000 000,00 грн, термін погашення - 15.12.2020.

З метою пред`явлення облігацій до погашення, Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" 15.12.2020 до 11:00 год, було надане розпорядження Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк "Укргазбанк" (депозитарна установа) щодо переведення облігацій серії "C3" з рахунку власника цінних паперів - Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рахунок Емітента - Державної іпотечної установи в Публічному акціонерному товаристві "Національний депозитарій України".

На підставі розпорядження, облігації були перераховані емітенту - Державній іпотечній установі до погашення на його рахунок у цінних паперах у Публічному акціонерному товаристві "Національний депозитарій України".

Згідно з пунктом 4.8 Проспекту емісії датою виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "C3" по 13 відсотковому (купонному) періоду було визначено 22.06.2020, а по 14 відсотковому (купонному) періоду зазначеної серії було визначено 15.12.2020.

Всупереч зобов`язанню, передбаченому пунктом 4.8 Проспекту емісії, Емітент не перерахував Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" відсотковий дохід по облігаціям серії "C3" за 13 відсотковий (купонний) період в сумі 12 789 873,00 грн та за 14 відсотковий (купонний) період в сумі 12 368 214,00 грн, що разом становить 25 158 087,00 грн.

У зв`язку з цим та з метою врегулювання питання погашення заборгованості, 18.12.2020 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було направлено Емітенту облігацій серії "C3" вимогу щодо погашення номінальної вартості облігацій та сплати відсоткового доходу за даними облігаціями.

Державна іпотечна установа не надала відповідь на вказану вимогу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк".

Відповідно до пункту 4.5 Проспекту емісії власник облігацій має право отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігацій, що йому належать, після закінчення кожного відсоткового періоду.

Згідно з пунктом 4.8 Проспекту емісії відсоткова ставка для облігацій Державної іпотечної установи під державну гарантію встановлюється на рівні: для серії "А3" - 9% річних; для серії "В3" - 9,5% річних; для серії "С3" - 9,5% річних. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється з періодичністю один раз на півроку.

Пунктом 4.9 Проспекту емісії передбачено, що погашення облігацій здійснюється протягом одного банківського дня: серія "АЗ" - 12.12.2018; серія "ВЗ" - 18.11.2020; серія " СЗ " - 15.12.2020.

02.03.2015 правління Національного банку України прийняло постанову №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" призначено Матвієнка Андрія Анатолійовича, який діє на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк" від 22.06.2020 № 1183, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.09.2020 № 1724 "Про деякі питання здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк".

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/20302/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відсотковий дохід за облігаціями серії "А3" по 10 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 19 135 475,70 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "А3" по 10 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 1 693 882,79 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "А3" по 10 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 3 726 286,50 грн, відсотковий дохід за облігаціями серії "В3" по 13 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 2 539 026,64 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "В3" по 13 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 108 407,83 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "В3" по 13 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 296 063,93 грн, відсотковий дохід за облігаціями серії "В3" по 14 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 2 078 650,88 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "В3" по 14 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 63 364,54 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "В3" по 14 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 196 799,80 грн, відсотковий дохід за облігаціями серії "С3" по 13 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 12 789 873,00 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "С3" по 13 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 546 084,21 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "С3" по 13 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 1 491 366,81 грн, відсотковий дохід за облігаціями серії "С3" по 14 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 12 368 214,00 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "С3" по 14 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 349 654,11 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "С3" по 14 відсотковому (купонному) періоду у розмірі 1 050 215,79 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "А3" у розмірі 40 897 397,26 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "А3" у розмірі 88 797 721,63 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "В3" у розмірі 1 691 186,52 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "В3" у розмірі 5 074 670,98 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "С3" у розмірі 7 921 495,00 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за облігаціями серії "С3" у розмірі 22 926 370,95 грн, та 794 500,00 грн витрат по сплаті судового збору судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій мотивовані тим, що, оскільки термін погашення облігацій серій "А3", "В3", "С3" (власником яких є позивач) є таким, що настав, то і настали строки для сплати відсоткового доходу за облігаціями. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у межах заявлених позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосована норма статті 625 Цивільного кодексу України та не враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21 в частині можливості застосування статті 625 Цивільного кодексу України як додаткової вимоги до вже простроченого зобов`язання; не враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат виключно в межах строку позовної давності;

- судами попередніх інстанцій не застосований пункт 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", висновок Верховного Суду щодо застосування якого у подібних правовідносинах відсутній.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, а у випадку відмови Верховного Суду у закритті касаційного провадження - касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Розгляд клопотань

У касаційній скарзі Державна іпотечна установа заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, встановленої частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши зазначене клопотання Суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Справа за частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, питання про прийняття якої до розгляду вирішується Великою Палатою, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин. Крім того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Виходячи з наведених критеріїв суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема, навести інші справи різних юрисдикцій у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

Однак скаржник у клопотанні не навів кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Також скаржник не обґрунтував свої твердження щодо того, у чому полягає неможливість вирішення справи касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження та у чому полягає невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справ.

Враховуючи зазначене, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи, в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідача, перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, з огляду на таке.

Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулюються Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

У пункті 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання. До боргових цінних паперів відносяться, зокрема, облігації.

Як передбачено частиною 2 статтею 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Отже, відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема, облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) грошових коштів (грошей); 2) обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти (емітента) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку ж суму грошових коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями.

Приписи пункту 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачають, що облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.

Грошові зобов`язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов`язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України і статтею 174 Господарського кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведеного та у зв`язку з укладанням між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою договорів купівлі-продажу цінних паперів, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що між позивачем та відповідачем виникли грошові зобов`язання на підставі правовідносин позики. До правовідносин, що склалися між сторонами спору, повинні застосовуватись загальні правила позики, зокрема, які визначені у параграфі 1 Глави 71 Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей відносин, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/10553/18, від 09.08.2023 у справі № 910/18289/21, від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до пункту 4.5 Проспекту емісії власник облігацій має право отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігацій, що йому належать, після закінчення кожного відсоткового періоду.

Згідно з пунктом 4.8 Проспекту емісії виплата відсоткового доходу здійснюється за рахунок коштів Емітента в національній валюті депозитарною установою, з якою власник облігацій уклав договір про обслуговування рахунку у цінних паперах. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок власника облігацій. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється з періодичністю один раз на півроку. Відсоткова ставка для облігацій Державної іпотечної установи під державну гарантію встановлюється на рівні: для серії "А3" - 9% річних; для серії "В3" - 9,5% річних; для серії "С3" - 9,5% річних. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється з періодичністю один раз на півроку.

У пункті 4.8 Проспекту емісії визначено, що: датою виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "А3" по 10 відсотковому (купонному) періоду було визначено 12.12.2018; датою виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "В3" по 13 відсотковому (купонному) періоду було визначено 22.06.2020, а по 14 відсотковому (купонному) періоду зазначеної серії було визначено 18.11.2020; датою виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "C3" по 13 відсотковому (купонному) періоду було визначено 22.06.2020, а по 14 відсотковому (купонному) періоду зазначеної серії було визначено 15.12.2020.

Пунктом 4.9 Проспекту емісії передбачено, що погашення облігацій здійснюється протягом одного банківського дня: серія "АЗ" - 12.12.2018; серія "ВЗ" - 18.11.2020; серія " СЗ " - 15.12.2020.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Емітент не виконав свої зобов`язання щодо сплати відсоткового доходу по облігаціям серії "А3" за 10 відсотковий (купонний) період, відсоткового доходу по облігаціям серії "В3" за 13 та 14 відсоткові (купонні) періоди, відсоткового доходу по облігаціям серії "C3" за 13 та 14 відсоткові (купонні) періоди, та погашення номінальної вартості облігацій серій "А3", "В3", "C3".

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

При цьому, за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц).

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини невиконання Державною іпотечною установою своїх грошових зобов`язань перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" щодо сплати відсоткових доходів по облігаціям серії "А3" за 10 відсотковий (купонний) період, по облігаціям серії "В3" за 13 та 14 відсоткові (купонні) періоди, по облігаціям серії "C3" за 13 та 14 відсоткові (купонні) періоди, та щодо погашення номінальної вартості облігацій серій "А3", "В3", "C3", суди попередніх інстанцій, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, з посиланням на постанови Верховного Суду, що як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд, не дотримались вимог статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки у даній справі відсутні вимоги про стягнення номінальної вартості облігацій, тому нарахування на таку вартість 3% річних і інфляційних втрат, та їх стягнення, є помилковим.

Наведені скаржником доводи Суд відхиляє, з огляду на таке.

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункту 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), зміст якої розкривають положення статті 13 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У пункті 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

За змістом частин 1, 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві був наведений обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, зокрема, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат(т. 1, а.с. -96).

Натомість відповідач своїм правом не скористався і власний контррозрахунок не подав. Відзив на позов не містить ні контррозрахунку, ні доводів про неправильність здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не встановлює формалізовані вимоги до розрахунку, а питання його обґрунтованості є оціночним, і вирішується судами при вирішення спору по суті залежно від конкретних обставин справи. Це правило має застосовуватися з певним ступенем гнучкості та без надмірного формалізму, оскільки згідно з практикою Європейського суду з прав людини суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) суттєво обмежує право особи на звернення до суду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України"), не сприяє реальному вирішенню спору та суперечить завданням господарського судочинства, яке відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції перевірив розрахунок 3% річних і інфляційних втрат, та встановив їх обґрунтованість. Правильність такого розрахунку була предметом перевірки також в суді апеляційної інстанції. Натомість перевірка такого розрахунку не є завданням Верховного Суду. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц.

Крім того у вказаних постановах Верховний Суд не формував висновків щодо неможливості звернення з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, окремо від вимог про стягнення боргу, на який нараховані відповідні 3% річних та інфляційні втрати. Навпаки, постанови Верховного Суду у справах № 910/4590/19 та № 366/203/21 підтверджують таку можливість.

Доводи скаржника, з посиланням на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц, в частині неможливості стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу щодо погашення номінальної вартості облігацій, у зав`язку зі спливом позовної давності до основної вимоги, Судом відхиляються, оскільки скаржником не доведено, що ним в порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України до винесення судом першої інстанції рішення по суті спору було заявлено вимогу про застосування судом строку позовної давності.

Також Суд звертає увагу на не релевантність до даної справи № 910/20302/12 постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки рішення у цих справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність за змістовним критерієм.

Суд зазначає, що наведені скаржником аргументи в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених ними обставин справи та переоцінки доказів, у той час як в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Щодо доводів скаржника про те, що в силу приписів статей 202, 526, 530 Цивільного кодексу України, пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи подані Державною іпотечною установою заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по сплаті відсоткового доходу за облігаціями серії «А3», «В3», «С3», Суд зазначає таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, як на підставу припинення зобов`язання відповідача перед позивачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, Державна іпотечна установа посилалась на такі заяви: від 10.12.2021 № 4967/15/1, на суму грошових вимог в розмірі 456 500 000,00 грн в рахунок погашення зобов`язання по оплаті номінальної вартості облігацій серії "А3"; від 10.10.2021 № 4968/15/1, на суму грошових вимог в розмірі 19 135 475,70 грн в рахунок погашення зобов`язання по оплаті відсоткового доходу за 10 відсотковий період за облігаціями серії "А3"; від 06.09.2022 № 1817/15/1 на суму грошових вимог в розмірі 2 539 026,64 грн в рахунок погашення зобов?язання по оплаті відсоткового доходу за 13 відсотковий період за облігаціями серії "В3"; від 06.09.2022 № 1818/15/1 на суму грошових вимог в розмірі 12 789 873,00 грн в рахунок погашення зобов?язання по оплаті відсоткового доходу за 13 відсотковий період за облігаціями серії "С3"; від 06.09.2022 № 1816/15/1 на суму грошових вимог в розмірі 53 600 000,00 грн в рахунок погашення зобов?язання по оплаті номінальної вартості облігацій серії "ВЗ"; від 06.09.2022 № 1815/15/1 на суму грошових вимог в розмірі 2 078 650,88 грн в рахунок погашення зобов?язання по оплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період по облігаціям серії "В3"; від 06.09.2022 № 1819/18/1 на суму грошових вимог в розмірі 270 000 000,00 грн в рахунок погашення зобов?язання по оплаті номінальної вартості облігацій серії "СЗ"; від 06.09.2022 № 1814/15/ на суму грошових вимог в розмірі 12 368 214,00 грн в рахунок погашення зобов?язання по оплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період по облігаціям серії "С3".

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У статті 602 Цивільного кодексу України визначено заборони щодо зарахування зустрічних вимог. Так, відповідно до пункту 41 частини 1 вказаної статті, не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Нормами частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1); зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (пункт 4).

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній станом у період з 10.12.2021 по 06.09.2022) з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку.

Із вказаного пункту Закону вбачається, що непоширення обмежень, встановлених цим пунктом, на припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, можливе лише у випадку здійснення відповідного зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку.

Як вбачається з обставин, які визнаються учасниками справи, у тому числі відповідачем, вимоги Державної іпотечної установи акцептовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на загальну суму 3 332 921 190,01 грн і включені до сьомої черги як вимоги юридичної особи. Натомість в рамках процедури ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснюється задоволення вимог кредиторів третьої черги.

Тобто, на момент вчинення відповідачем правочинів із зарахування зустрічних однорідних вимог (заяви від 10.12.2021 та від 06.09.2022), існувала заборона, у розумінні статті 602 Цивільного кодексу України, на таке зарахування.

Крім того, слід зазначити, що припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в процесі ліквідації банку є порушенням вимог чинного законодавства, зокрема черговості задоволення вимог кредиторів банку, передбаченого статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Вказані правові позиції наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17, від 29.08.2018 у справі № 910/3361/17.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв Державної іпотечної установи від 10.12.2021 № 4967/15/1, від 10.12.2021 № 4968/15/1, від 06.09.2022 № 1817/15/1; від 06.09.2022 № 1818/15/1; від 06.09.2022 № 1816/15/1; від 06.09.2022 № 1815/15/1; від 06.09.2022 № 1819/18/1; від 06.09.2022 № 1814/15/1.

Враховуючи викладене, є необґрунтованими доводи скаржника про те, що у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по сплаті відсоткового доходу за облігаціями серії «А3», «В3», «С3», у зв`язку з заявами відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, як зазначалось вище, на момент вчинення відповідачем правочинів із зарахування зустрічних однорідних вимог існувала заборона на таке зарахування.

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Державної іпотечної установи без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції - без змін.

8. Судові витрати

З огляду на те, що Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити у задоволенні клопотання Державної іпотечної установи про передачу справи № 910/20302/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі № 910/20302/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець