Ухвала

від 18.04.2024 по справі 914/1489/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1489/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Габрієля Мирона Володимировича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 (головуючий суддя Зварич О. В., судді Гриців В. М., Скрипчук О. С.)

у справі № 914/1489/23

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до фізичної особи-підприємця Габрієля Мирона Володимировича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство 2-а міська поліклініка м. Львова,

про зобов`язання вчинити дії,

(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Мироненко Дмитро Віталійович)

ВСТАНОВИВ:

1. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - позивач, Управління) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця Габрієля Мирона Володимировича (далі - відповідач, Підприємець) в якому просило суд зобов`язати Підприємця повернути Управлінню об`єкт оренди шляхом виселення з приміщення першого поверху, загальною площею 30,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Симоненка, 4.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди нерухомого майна не виконав свого обов`язку по поверненню орендованого майна і майно фактично перебуває у незаконному користуванні.

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

3.1. В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 21.02.2018 між Управлінням та Підприємцем укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ф-10993-18, згідно з п. 1 якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення першого поверху загальною площею 30,7 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Симоненка, 4 зі змінами. Термін дії договору - до 22.04.2023 (п. 4.1 договору зі змінами). Балансоутримувачем за договором визначено комунальну 2-гу міську поліклініку м. Львова (правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство 2-а міська поліклініка м. Львова).

3.2. Встановлено, що балансоутримувач скеровував на адресу відповідача листи від 02.03.2023 №165 та від 21.03.2023 №213. Дана обставина підтверджується відповідачем у листі від 13.04.2023 №2-6595-3-2302. Відповідно до листа Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики ЛМР від 10.03.2023 № 4-2602-3349 погоджено балансоутримувачу використання приміщення площею 30,7 кв.м для власних потреб. Окрім того, відповідачеві скеровано повідомлення про припинення договірних відносин від 03.04.2023 №2302-вих-40027 та повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди від 24.04.2023 №2302-вих-48962. Комісією працівників балансоутримувача складено акт про відмову в передачі орендованого приміщення від 24.04.2023.

3.3. Суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для виконання з боку відповідача дій щодо звільнення приміщення, яке використовується за договором оренди, з тих мотивів, що з листа балансоутримувача від 02.03.2023 №165 вбачається лише вказівка на подальшу необхідність орендованих приміщень для власних потреб. Суд зазначив у рішенні, що отримання відповідачем листів від 02.03.2023 №165 та від 21.03.2023 №213 не може вважатись беззаперечним фактом того, що такі листи були надісланні та отримані за 30 календарних днів до дати закінчення договору за відсутності доказів надіслання таких листів.

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

4.1. Суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив із того, що аналіз листів КНК "2-а міська поліклінука м. Львова" від 02.03.2023 №165 та від 21.03.2023 №213, адресованих відповідачеві, свідчить про те, що балансоутримувач вказаними листами повідомив відповідача про те, що договір оренди від 21.02.2018 № Ф-10993-18 продовжуватися не буде, оскільки приміщення за адресою: м. Львів, вул.Симоненка,4 площею 30,7 кв.м необхідне балансоутримувачу для власних потреб. Вказані обставини ніким не оспорюються та підтверджуються наявними у справі копіями листів відповідача від 12.04.2023 б/н та від 13.04.2023 №2-6595-3-2302, адресованих позивачеві і балансоутримувачу.

4.2. Апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов неправильного висновку про відсутність правових підстав для виконання з боку відповідача дій щодо звільнення приміщення, яке орендується за договором оренди, з тих мотивів, що з листа балансоутримувача від 02.03.2023 №165 вбачається лише вказівка на подальшу необхідність орендованих приміщень для власних потреб, а отримання відповідачем листів від 02.03.2023 №165 та від 21.03.2023 №213 не можна вважати беззаперечним фактом того, що такі листи були надіслані та отримані за 30 календарних днів до дати закінчення договору.

4.3. Зважаючи на те, що лист балансоутримувача від 02.03.2023 №165 про те, що договір оренди продовжуватись не буде у зв`язку із необхідністю його використання для власних потреб, датований більш, ніж за 50 днів до закінчення терміну дії договору оренди, та відповідачем підтверджено факт його отримання, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків місцевого господарського суду про недотримання балансоутримувачем положень пункту 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 634) та автоматичне продовження спірного договору оренди.

5. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Підприємець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

5.1. Відповідач у своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував приписи пункту 5 Постанова КМУ № 634 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.04.2023 у справі № 917/565/22.

5.2. Скаржник наголошує, що встановлений пунктом 5 Постанова КМУ № 634 порядок передбачає повідомлення орендаря за 30 днів, і таке повідомлення повинно бути погоджене уповноваженим органом управління балансоутримувача, в цьому випадку - Управлінням охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Вказує, що наявні в матеріалах справи листи від 02.03.2023 №165 та від 21.03.2023 №213 вказаним критеріям не відповідають.

5.3. Окрім того, посилається на відсутність підстав для непродовження договору оренди, передбачених статтею 19 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон №157-ІХ).

6. Управління подало відзив, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та звільнення Підприємцем спірного приміщення.

7. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у цій справі з огляду на таке.

8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

10. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

11. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

12. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

13. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

14. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

15. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справі, на неврахування правових висновків у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

16. Так, у справі № 917/565/22 Громадська організація "Сльози милосердя України" (орендар) звернулася з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (орендодавець) та Управління майном обласної ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 19.07.2019 № 558 щодо продовження строку дії цього Договору.

16.1. Позов обґрунтовано тим, що, відповідно до вимог закону за три місяці до закінчення строку оренди, позивач звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, але орендодавець, а також власник об`єкта оренди у граничний строк не прийняли рішення про продовження договору оренди або про відмову у його продовженні з підстав, встановлених статтею 19 Закону №157-ІХ.

16.2. Рішенням місцевого господарського суду в позові відмовлено з тих підстав, що орендодавець та власник майна дотрималися процедури повідомлення орендаря про непродовження договору оренди, зокрема, у передбачений Законом № 157-ІХ строк орендодавець прийняв та направив орендарю лист з рішенням про відмову у продовженні договору оренди з підстав, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 19 вказаного Закону, зокрема, необхідності використання орендованого майна для власних потреб балансоутримувача.

16.3. Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції. Вказав, що спірні правовідносини підпадають під дію Постанови КМУ від № 634; спірний договір оренди є таким, що продовжився з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору; оскільки спірний договір оренди є продовженим в силу прямої вказівки закону, суд апеляційної інстанції вказав, що у позові слід відмовити з цієї підстави.

16.4. Верховний Суд у своїй постанові від 12.04.2023 у наведеній справі, з урахуванням доводів касаційної скарги, досліджував питання розповсюдження дії Постанови КМУ від № 634 на договори оренди, процедура поновлення яких припала на період до набрання чинності вказаної Постанови, та в результаті погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що положеннями Постанови КМУ № 634 на орендодавця державного та комунального майна покладено обов`язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.

16.5. Окрім того, установлені у справі № 917/565/22 фактичні обставини, свідчать про те, що у спірних правовідносинах були відсутні передумови для припинення договору оренди під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634, оскільки: (1) об`єкт оренди за спірним договором оренди не є приміщенням і на нього не розповсюджуються положення абзацу 2 частини 1 статті 19 Закону № 157-ІХ, звідси, надіслане орендодавцем повідомлення з відмовою у продовженні договору оренди не містило підстав, передбачених статтею 19 вказаного Закону; (2) рішення про непродовження договору оренди повинно було погоджуватися з Управлінням, проте таке погодження відсутнє в матеріалах справи. Вказане, за висновком суду апеляційної інстанції, з який погодився і суд касаційної інстанції, свідчило про відсутність виключних умов, передбачених пунктом 5 Постанови КМУ № 634, які унеможливлюють автоматичне продовження договорів оренди комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану.

17. З наведеного вбачається, що установлені фактичні обставини у справі № 917/565/22 та в цій справі, яка розглядається, різняться, позаяк у цій справі суд апеляційної інстанції навпаки встановив наявність підстав для непродовження договору оренди, строк дії якого завершується у період воєнного стану. Зокрема, дослідив наявність усіх виключних умов, передбачених пунктом 5 Постанови КМУ № 634, а саме: (1) повідомлення балансоутримувачем орендаря за 30 днів; (2) обґрунтування такого повідомлення підставою, визначеною статтею 19 Закону № 157-ІХ; (3) та погодження уповноваженим органом управління балансоутримувача непродовження договору оренди.

18. Звідси, обставини в частині застосування приписів пункту 5 Постанови КМУ № 634 у справі № 917/565/22 є протилежними тим, що встановлені у цій справі № 914/1489/23, що є ключовою відмінністю та дає підстави для висновку про неподібність правовідносин за основним (змістовим) критерієм.

19. За наведеного, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

20. Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, якими він заперечує установлені судом апеляційної інстанції обставини, зокрема, вказуючи на те, що його не було повідомлено за 30 днів до закінчення терміну дії договору про його непродовження, таке повідомлення не було обґрунтоване підставами, передбаченими статтею 19 Закону № 157-ІХ, та не було погоджене уповноваженим органом управління балансоутримувача, за своєю суттю направлені на переоцінку встановлених у справі обставин.

21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що покладені в основу касаційної скарги посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку доказав, наявним у матеріалах справи, а також доводам сторін, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. Доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення.

22. Разом з тим, скаржник не врахував, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Окрім того, відповідні доводи відповідача не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

24. Усі інші доводи скаржника, зокрема про те, що позивачем до апеляційної скарги були долучені нові докази, а також в частині незгоди із обґрунтуванням підстави, для якої балансоутримувачу необхідне орендоване приміщення, Суд відхиляє, оскільки вони: (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) не стосуються висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору; (3) свідчать про незгоду скаржника з оскаржуваним судовим рішенням; (4) спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

25. Безвідносно до викладеного вище, Суд також не може прийняти до уваги посилання скаржника на те, що позивач долучив до апеляційної скарги нові докази (докази направлення повідомлень балансоутримувача), оскільки мотиви суду апеляційної інстанції не обґрунтовані посиланнями на долучені позивачем до апеляційної скарги докази направлення повідомлень. Навпаки, аргументація апеляційного суду базується на тих доказах, які були подані сторонами з дотриманням вимог процесуального закону під час розгляду справи в суді першої інстанції, про що детальніше описано вище. Звідси, наведені посилання скаржника визнаються безпідставними.

26. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище справі, установлені фактичні обставини в якій є протилежними тим, що склалися в цій справі № 914/1489/23, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст наведеної скаржником постанови не свідчить про застосування апеляційною інстанцією норм права без урахування висновків, викладених у ній. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судом апеляційної інстанції).

27. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

28. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження скаржник не зазначив і не обґрунтовував у поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 914/1489/23.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Габрієля Мирона Володимировича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 914/1489/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Є В. Краснов

Г. М. Мачульський