Постанова

від 17.04.2024 по справі 193/6/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 193/6/22

провадження № 61-8608св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Третя криворізька державна нотаріальна контора, Девладівська сільська рада Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області,

третя особа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори, Девладівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, третя особа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса, про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт про те, що на випадок його смерті всі права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки водного фонду від 01 липня 2007 року, укладеним між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2., у тому числі реалізацію права переходу на орендовану ділянку водного фонду загальною площею 75,86 га, у тому числі водне дзеркало - 49,50 га та прибережна смуга - 26,36 га, яка розташована на території Мар`є-Дмитрівської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, та будь-які вклади із відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у будь-яких установах м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, він заповідає ОСОБА_1 .

Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бурлакою Р. О.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 11 листопада 2020 року серії НОМЕР_1 .

Спадщину за вказаним заповітом ОСОБА_1 прийняв в установлений законом строк, шляхом подання 12 квітня 2021 року до Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 25/2021, заведеної в Софіївській державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємці, передбачені статтею 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відсутні.

Заповіт, посвідчений Бурлакою P. O., приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області, 18 жовтня 2016 року, за реєстровим номером 1279 на ім`я ОСОБА_1 , є чинним на момент смерті заповідача, не змінювався ним за життя та не скасовувався, особи, які б бажали визнати його за рішенням суду недійсним, не зверталися.

14 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Третьої криворізької нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом, на всі права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки водного фонду.

17 грудня 2021 року позивач отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, яку державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори в.о. Софіївської державної нотаріальної контори Рикова Т. В. обґрунтувала у своїй постанові від 17 грудня 2021 року, де зазначено, що при огляду договору оренди земельної ділянки, що укладений між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2. та зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 16 липня 2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040713300973, виявлено невідповідності, а саме: договір оренди належним чином не прошитий та не скріплений печаткою відповідного органу, аркуші не пронумеровані; частина тексту усього договору оренди земельної ділянки надрукована за допомогою технічних засобів, а частина дописана від руки кульковою ручкою. Дописки ручкою, закреслені слова, виправлення не застережені належним чином; в розділі III договору оренди земельної ділянки строк дії договору взагалі дописаний кульковою ручкою іншого кольору, ніж основний дописаний текст, де візуально відрізняється почерк; невід`ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній об`єктом є паспорт водного об`єкта, який в цьому випадку спадкоємцем не надавався.

Позивач вважав, що відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори в.о. Софіївської державної нотаріальної контори Рикова Т. В. дійшла неправомірних висновків, а тому постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії має бути скасована та за позивачем має бути визнано право оренди земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом.

На підставі наведеного позивач просив суд:

визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори в.о. Софіївської державної нотаріальної контори Рикової Т. В. від 17 грудня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

визнати за ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 75,86 га, за кадастровим № 1225284100:01:003:0096 із розташованим на ній об`єктом, орієнтовною площею водного дзеркала 49,50 га, що знаходиться на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Криворізького (Софієвського) району Дніпропетровської області в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , яка перебувала у нього на підставі договору оренди землі від 01 липня 2007 року, запис у Державному реєстрі земель від 16 липня 2007 року № 040413300973.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди спірної земельної ділянки містить невідповідності, виправити ці невідповідності на цей момент неможливо в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , а відповідач Девладівська сільська рада Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області не визнає за ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки після ОСОБА_2 - орендаря за договором оренди земельної ділянки від 01 липня 2007 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області 24 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 75,86 га, за кадастровим № 1225284100:01:003:0096 із розташованим на ній об`єктом, орієнтовною площею водного дзеркала 49,50 га, що розташована на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Криворізького (Софієвського) району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , яка перебувала у нього на підставі договору оренди землі від 01 липня 2007 року, запис у Державному реєстрі земель від 16 липня 2007 року № 040413300973 на умовах договору оренди від 01 липня 2007 року, який укладено між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2.

Стягнуто з Девладівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 992,40 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Девладівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати за сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 488,60 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив із того, що державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори в.о. Софіївської державної нотаріальної контори Рикова Т. В., відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , встановила, що договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 75,86 га, за кадастровим № 1225284100:01:003:0096, із розташованим на ній об`єктом орієнтовною площею водного дзеркала 49,50 га, що знаходиться на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Криворізького (Софієвського) району Дніпропетровської області, містить невідповідності, а саме: договір оренди належним чином не прошитий та не скріплений печаткою відповідного органу, аркуші не пронумеровані; частина тексту усього договору оренди земельної ділянки надрукована за допомогою технічних засобів, а частина дописана від руки кульковою ручкою. Дописки ручкою, закреслені слова, виправлення не застережені належним чином; в розділі III договору оренди земельної ділянки строк дії договору взагалі дописаний кульковою ручкою іншого кольору, ніж основний дописаний текст, де візуально відрізняється почерк; невід`ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній об`єктом є паспорт водного об`єкта, який в цьому випадку спадкоємцем не надавався. Тобто державний нотаріус вважав, що документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, не відповідають статті 47 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов`язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії). Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.

Вказане, на думку апеляційного суду, свідчить, що державний нотаріус, при прийнятті оскаржуваної постанови, діяла відповідно до вимог законодавства, тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки постанова державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 грудня 2021 року є правомірною. При цьому зазначені в постанові державного нотаріуса недоліки щодо оформлення договору оренди не є підставою вважати, що договір оренди земельної ділянки не відповідає нормам чинного законодавства.

Щодо позовних вимог позивача про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування, то апеляційний суд вказав, що договір оренди земельної ділянки, укладений між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2., відповідає типовій формі, підписаний сторонами, скріплений печаткою орендодавця і зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 липня 2007 року № 040413300973, та не містить заборони переходу права оренди в порядку спадкування. Матеріали справи не містять доказів того, що за життя ОСОБА_2 та після його смерті, умови договору оренди земельної ділянки сторонами не виконувалися. Також матеріали справи не містять доказів того, що за договором оренди земельної ділянки існує заборгованість за орендною платою, що свідчить про те, що умови договору оренди земельної ділянки сторони виконували, та сторони у справі, зокрема відповідач Девладівська сільська рада Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, не оскаржували правомірність договору оренди земельної ділянки. Позивач, з метою реалізації передбаченого частиною першою статті 7 Закону України «Про оренду землі» права на оренду земельної ділянки, після смерті ОСОБА_2 звертався до ради з відповідною заявою, проте Девладівська сільська рада Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області відмовила позивачу у внесенні запропонованих ним змін до договору оренди земельної ділянки.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що право оренди перейшло до позивача як спадкоємця ОСОБА_2 (орендаря спірної земельної ділянки).

Також апеляційний суд зазначив, що невизнання Девладівською сільською радою Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області за позивачем права оренди після смерті ОСОБА_5 не є підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги, оскільки за життя орендаря ОСОБА_5 договір оренди не оспорювався, умови договору сторони виконували, заборгованість за орендною платою не накопичувалася.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2023 року Девладівська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Зазначає, що суд прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що за умовами договору оренди, його строк дії в 15 років припинився у липні 2022 року. Якщо сторони вказали час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, то договір діє лише у відповідних часових межах. Якщо виходити із дійсності вчиненого у договорі запису (напис кульковою ручкою іншим почерком викликає у цьому сумнів) про те, що договір дійсний із 01 липня 2007 року до 01 липня 2022 року, то такий договір закінчився 01 липня 2022 року, що визнається навіть позивачем. Визнання права оренди за позивачем поза часовими межами дії договірного права оренди і, зокрема, більш ніж через 10 місяців після закінчення такого права, перекручує сутність та спотворює правову природу права оренди. Провадження у справі в частині визнання права оренди в порядку спадкування могло бути закрито. Долучена до позовної заяви копія договору містить низку недоліків, що не дозволяють її розглядати як належний та допустимий доказ (це і зазначений кульковою ручкою термін дії договору, наявність інших неточностей, відсутність необхідних елементів договору). Реєстрація договору строком на 5 років свідчить про те, що на момент здійснення такої реєстрації строк дії був вказаний у договорі саме як 5 років, а виправлення терміну дії договору з 5 на 15 років було внесено пізніше і є протиправним. Надані копія договору не містить низки елементів, що за змістом пункту 43 договору є його невід`ємними частинами. Лише на основі співставлення усіх трьох оригіналів договору можливо було б зробити висновок щодо його змісту та істотних умов, а за відсутності достовірного встановлення істотних умов договору визнання права оренди є таким, що суперечить принципам верховенства права та правової визначеності. Договір оренди земельної ділянки від 01 липня 2007 року укладено без належної правової підстави - без рішення орендодавця, яке мало б бути прийнято у формі розпорядження голови Софіївської районної державної адміністрації. Посилання на факт неоскарження самого договору, укладеного без необхідного рішення (розпорядження), є неприпустимим в силу принципу jura novit curia («суд знає закони»). Позивач не вказує у прохальній частині своєї позовної заяви, який саме строк чинності має право оренди, про визнання якого заявлено вимогу, що призвело до некоректного формулювання резолютивної частини постанови. Оскільки право оренди земельної ділянки за своєю правовою природою є правом строковим і діє лише протягом періоду, визначеного у договорі оренди, то визнання такого права без зазначення терміну його дії призводить до створення ситуації правової невизначеності і перетворення строкового права оренди у безстрокове. Апеляційний суд зазначив неправильну дату договору оренди в резолютивній частині постанови, що ставить під сумнів, який примірник договору оренди досліджувався в судовому засіданні. Орендна плата за спірним договором не сплачувалася протягом дуже тривалого часу, висновки апеляційного суду щодо виконання умов договору в цій частині не підтверджені належним чином та є необґрунтованим припущенням. Питання відповідності самого спірного договору вимогам законодавства досліджено формально, постанову ухвалено без належних, допустимих та достатніх доказів, ґрунтуючись лише на примірнику договору, наданого позивачем. Апеляційний суд порушив принцип змагальності та «баланс ймовірності», надавши перевагу доказам позивача. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 травня 2023 року суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у проведенні трансляції судового засідання, що суперечить принципам гласності, відкритості та публічності.

Відзиви на касаційну скаргу Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 193/6/22 із Софіївського районного суду Дніпропетровської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 193/6/22.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року № 383/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 01 липня 2007 року між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2. укладений договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 75,86 га, за кадастровим № 1225284100:01:003:0096 із розташованим на ній об`єктом, орієнтовною площею водного дзеркала 49,50 га, що знаходиться на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Криворізького (Софієвського) району Дніпропетровської області, який зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 16 липня 2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040713300973.

18 жовтня 2016 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт про те, що на випадок його смерті всі права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки водного фонду від 01 липня 2007 року, укладеним між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2., у тому числі реалізацію права переходу на орендовану ділянку водного фонду, загальною площею 75,86 га, у тому числі водне дзеркало - 49,50 га та прибережна смуга - 26,36 га, що розташована на території Мар`є-Дмитрівської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, та будь-які вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у будь-яких установах м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, він заповідає ОСОБА_1 .

Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бурлакою Р. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1279.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 11 листопада 2020 року серії НОМЕР_1 .

Спадщину за вказаним заповітом ОСОБА_1 прийняв в установлений законом строк, шляхом подання 12 квітня 2021 року до Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяви про прийняття спадщини.

Із матеріалів спадкової справи № 25/2021, заведеної в Софіївській державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області, випливає, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємці, передбачені статтею 1241 ЦК України, відсутні.

Заповіт, посвідчений Бурлакою P. O., приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області, 18 жовтня 2016 року за реєстровим номером 1279 на ім`я ОСОБА_1 , є чинним на момент смерті заповідача, не змінювався ним за життя та не скасовувався, особи, які б бажали визнати його за рішенням суду недійсним, не зверталися.

14 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої криворізької нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом, на всі права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки водного фонду.

Постановою державного нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори в.о. Софіївської державної нотаріальної контори Риковою Т. В. від 17 грудня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у вчинені нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в обґрунтування якої зазначено, що при огляді договору оренди земельної ділянки, що укладений між Софіївською районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_2. та зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 16 липня 2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040713300973, виявлено невідповідності: а саме: договір оренди належним чином не прошитий та не скріплений печаткою відповідного органу, аркуші не пронумеровані; частина тексту усього договору оренди земельної ділянки надрукована за допомогою технічних засобів, а частина - дописана від руки кульковою ручкою. Дописки ручкою, закреслені слова, виправлення не застережені належним чином; в розділі III договору оренди земельної ділянки строк дії договору взагалі дописаний кульковою ручкою іншого кольору, ніж основний дописаний текст, де візуально відрізняється почерк; невід`ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній об`єктом є паспорт водного об`єкта, який в цьому випадку спадкоємцем не надавався.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають не у повній мірі.

Щодо вимоги про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 01 липня 2007 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

На час підписання договору оренди, 01 липня 2007 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди земельної ділянки є двостороннім, консесуальним, строковим та оплатним.

У частині першій статті 14 Закону № 161-XIV було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV були: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону № 161-XIV).

На час укладення договору оренди стаття 6 Закону № 161-XIV передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 161-XIV укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважною більшістю правовідносин, урегульованих нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплене у статті 631 ЦК України, зокрема, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У пункті 8 договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2007 року зазначено, що його укладено на «15» років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за «….» днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (машинописний текст). Рукописним текстом дописано, що договір дійсний з 01 липня 2007 року до 01 липня 2022 року.

Договір зареєстрований 16 липня 2007 року у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040713300973.

Позов у цій справі поданий у січні 2022 року.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Право оренди земельної ділянки за своєю правовою природою є правом строковим і діє лише протягом періоду, визначеного у договорі оренди.

Спадкодавець позивача - ОСОБА_2 мав право оренди, яке було дійсне протягом певного часу, тобто його право орендувати земельну ділянку не було безстроковим і обмежувалося визначеними часовими рамками. У свою чергу спадкоємець не може отримати у спадщину більший обсяг прав, ніж належав самому спадкодавцеві.

Таким чином, оскільки після подання позову та до прийняття судом першої інстанції рішення у справі строк дії договору оренди сплив, тобто між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань, тому неправильним є визнання апеляційним судом права оренди земельної ділянки і у задоволенні цієї вимоги має бути відмовлено.

Водночас підстав для залишення рішення суду першої інстанції у цій частині у Верховного Суду немає, оскільки місцевий суд не аналізував в такому контексті спірні правовідносини та відмовив у позові з інших підстав.

Щодо вимоги про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, зважаючи на таке.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно з частиною першою статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Згідно з пунктом 4.1 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

Підпунктом 4.12 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до підпункту 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Пунктами 2, 9 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Пунктами 1-4 глави 13 розділу І Порядку № 296/5 встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом України «Про нотаріат».

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону України «Про нотаріат», або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону.

Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові про відмову зазначаються: дата винесення постанови; прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса; прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи; про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання); причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство; порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.

Нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17 зазначено, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори в.о. Софіївської державної нотаріальної контори Рикова Т. В. встановила, що договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 75,86 га, за кадастровим № 1225284100:01:003:0096 із розташованим на ній об`єктом, орієнтовною площею водного дзеркала 49,50 га, що знаходиться на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Криворізького (Софієвського) району Дніпропетровської області, містить невідповідності, а саме: договір оренди належним чином не прошитий та не скріплений печаткою відповідного органу, аркуші не пронумеровані; частина тексту усього договору оренди земельної ділянки надрукована за допомогою технічних засобів, а частина дописана від руки кульковою ручкою. Дописки ручкою, закреслені слова, виправлення не застережені належним чином; в розділі III договору оренди земельної ділянки, строк дії договору взагалі дописаний кульковою ручкою іншого кольору, ніж основний дописаний текст, де візуально відрізняється почерк; невід`ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній об`єктом є паспорт водного об`єкта, який в цьому випадку спадкоємцем не надавався.

Тобто державний нотаріус вважала, що документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, не відповідають статті 47 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов`язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії). Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.

Вказане свідчить, що державний нотаріус при прийнятті оскаржуваної постанови діяла відповідно до вимог законодавства, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині, оскільки постанова державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 грудня 2021 року є правомірною, правильного висновку про що дійшов суд апеляційної інстанції.

Касаційна скарга Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області не містить доводів щодо неправомірності дій державного нотаріуса при відмові позивачу у вчиненні нотаріальної дії від 17 грудня 2021 року. Заявник вважає, що нотаріус повною мірою керувався належними нормами законодавства та не вийшов за межі своїх повноважень.

Інші учасники справи, зокрема позивач, не оскаржували рішення судів щодо відмови у задоволенні цієї вимоги, тому колегія суддів Верховного Суду не знаходить підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в цій частині.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення вимоги про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування не відповідає вимогам частин першої та другої статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення вимоги про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо часткового задоволення касаційної скарги, з позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 984,80 грн (в частині вимоги, у задоволенні якої відмовлено).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуДевладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині вирішення вимоги про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Третьої криворізької державної нотаріальної контори, Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування відмовити.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Девладівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 984,80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири грн 80 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець