Рішення

від 26.04.2024 по справі 463/9504/20

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/9504/20

Провадження № 2/463/43/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

третьої особи: ОСОБА_4 ,

представника третьої особи: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна, Львівська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про право власності, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017) та скасувати запис про право власності №23933954 за ОСОБА_2 , який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 14 грудня 2017 року 14:40:17 державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості: так; опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 40,9, житлова площа (кв.м): 17,2, опис: житловий будинок літ. «А-1» складається з однієї житлової кімнати та кухні. До будинковолодіння відносяться: - літня кухня літ. «Б-1» загальною площею 42,6, житловою площею 16,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, коридору площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м, комори площею 3,8 кв.м; - сходи тераси «б», «б» сходи «сх.»; - погріб літ. «пг»; хвіртка - №1; ворота - №2; - огорожі - №3,4; адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101).

Позов мотивує тим, що він є власником частини житлового будинку АДРЕСА_2 , інша частина цього будинку, з присвоєнням окремої поштової адреси АДРЕСА_1 , належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 грудня 2017 року, яке видане державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., згідно якого до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно 14 грудня 2017 року було внесено запис про право власності №23933954. Позивач вважає, що зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом має бути визнане недійним, а запис про право власності скасованим. Зазначає, що підставою видачі оспорюваного свідоцтва про право па спадщину за законом, згідно якого відповідачка набула право власності на вказаний житловий будинок разом зі всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами зазначено рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14, на підставі якого було зареєстроване за ОСОБА_7 право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101, номер запису про право власності: 16496457. Разом з тим, 1 вересня 2020 року Львівським апеляційним судом прийнято постанову у справі №2/463/1601/14, якою апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , третьої особи четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності - відмовлено. Вказаною постановою встановлено, що замість літньої кухні фактично самовільно зведено житловий будинок, земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво, перебуває у комунальній власності та належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Також встановлено, що право власності па об`єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що видані на ім`я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, та що за таких обставин, вимоги позивача, який просив визнати за ним право власності на літню кухню, що була самочинно побудована на земельній ділянці і на яку її чоловік не встиг оформити право власності, до задоволення не підлягають, оскільки самовільно побудована літня кухня не входить до складу спадщини.

Позивач посилається на положення ч. 1 ст. 1301 ЦК України та зазначає, що зареєстроване на підставі свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_2 , як спадкоємцем, право власності на об`єкт нерухомого майна, що самовільно збудоване як житловий будинок (позначене літ. Б-1 на технічному паспорті), яке було набуто спадкодавцем ОСОБА_7 згідно з рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14, порушує права ОСОБА_6 , як власника частини будинку, оскільки впливатиме на визначення часток (пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок) при приватизації земельної ділянки для обслуговування будинку, знаходиться у фактичному спільному користуванні, на якій розташоване самовільне будівництво, а саме розмір частки позивача може бути значно менший ніж розмір частки ОСОБА_2 , з урахуванням положень ч. 4 ст. 120 ЗК України, згідно з якими право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Окрім цього наявність свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, підстава набуття права власності на яке була скасована, свідчить про реєстрацію в державному реєстрі об`єкта самочинного будівництва, як об`єкта нерухомого майна, за відсутності правовстановлюючого документа, що в свою чергу впливатиме на визначення порядку спільного користування земельною ділянкою чи її розподіл.

Відтак вважає, що обраний спосіб захисту порушених прав є адекватним змісту порушеного права, та у випадку задоволення позову права позивача, як власника будинку АДРЕСА_1 та користувача земельною ділянкою за цією адресою будуть відновлені.

Ухвалою суду від 12 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено в підготовче засідання.

1 лютого 2021 року ухвалою суду за клопотанням відповідача ОСОБА_2 було зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2/463/1601/14 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2021 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6 та скасовано зазначену вище ухвалу, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 27 серпня 2021 року за клопотанням представника позивача адвоката Цімка П.О., що діяв на підставі ордеру серії ЛВ №121628 від 15 грудня 2020 року, провадження в даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2/463/1601/14, яка розглядається Львівським апеляційним судом.

Ухвалою суду від 10 березня 2023 року поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому підготовчому засіданні.

Протокольною ухвалою підготовчого засідання 23 червня 2023 року судом було прийнято до розгляду подану представником позивача адвокатом Микушем Д.М., що діє на підставі ордеру серії ВС №1057767 від 24 березня 2023 року, заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить:

скасувати запис про право власності №16496457 за ОСОБА_7 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Романом Тадейовичем з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017);

скасувати запис про право власності №23933954 за ОСОБА_2 , який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101).

Додатково зазначає,що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14 задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 повністю та визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення 16 вересня 2016 року за життя ОСОБА_7 зареєструвала за собою право власності на вказаний будинок. Постановою Львівського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , третьої особи четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності - відмовлено. Постановою Верховного Суду від 7 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року скасовано, провадження у справі закрито.

Вказує, що зазначеними рішеннями встановлені обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду даної справи. Зокрема встановлено, що визнаючи оскаржуваним рішенням за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції фактично втрутився в права та законні інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме користувачів земельної ділянки, про яку йшлося, зокрема, і апелянта ОСОБА_6 як власника будинку АДРЕСА_1 і відповідно користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Визнано обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушені права апелянта. Суд зазначив, що зважаючи на те, що оскаржуване рішення прямо впливає на права на інтереси, зокрема, апелянта, а він до участі у розгляді справи не залучався, як один із належних відповідачів, разом з тим і апеляційний суд позбавлений можливості залучити його як відповідача чи направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскаржуване рішення підлягало б скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Крім цього суд вказав, що скасуванню підлягає і ухвала Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року, оскільки порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи встановлено статтею 370 ЦПК України.

Окрім цього, ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року та постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, постановленій у справі №2/463/1601/14, встановлено, що ОСОБА_6 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_4 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Відтак вказує, що з огляду на вищезазначене оскільки рішення Личаківського районного суду від 22 липня 2014 року на підставі якого 16 вересня 2016 року було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , а згодом 14 грудня 2017 року успадковане ОСОБА_2 , скасоване, а відтак і реєстрації права власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна за відповідачкою є незаконною.

5 травня 2023 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , згідно з яким остання вважає, що права позивача не є порушеними, а відтак в позові слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Звертає увагуна те,що у заяві про збільшення позовних вимог представник позивача покликається на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, однак апеляційна скарга задоволена лише в частині закриття провадження у справі, за результатами клопотання представника апелянта ОСОБА_6 . При цьому відповідач зазначала, що на час подання нею відзиву ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою. Також у зв`язку з тим, що у заяві про збільшення позовних вимог представник позивача покликається на встановлені рішеннями обставини, які на його думку, мають преюдиційне значення, вказала, що встановлення зазначених обставин судом не означає, що позовні вимоги ОСОБА_6 є підставними, оскільки спір про право на спадщину мав місце в 2014 році, і саме станом на 2014 рік за твердженням суду його слід було залучити до розгляду справи, однак з 2014 року змінилося ряд обставин щодо взаємовідносин сторін.

При цьому вказує, що враховуючи норми цивільного законодавства права, свободи та інтереси позивача повинні бути порушеними зі сторони відповідача станом на час розгляду справи. Вважає, що права ОСОБА_6 як власника житлового будинку АДРЕСА_1 та відповідно, за висновком суду, і землекористувача, на даний час не є порушеними. Зокрема відповідно до наявної Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за будинком АДРЕСА_1 зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер №4610137200:07:012:0145 площею 0,0859, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 . 20 січня 2016 року ОСОБА_6 звернувся із заявою до Львівської міської ради про погодження меж між земельними ділянками на АДРЕСА_5 , що підтверджується витягом з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 3 червня 2016 року. Після цього на замовлення ОСОБА_6 ТОВ «Центр земельного кадастру» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_4 . 30 вересня 2016 року земельна ділянка для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 була зареєстрована за кадастровим номером 4610137200:07:012:0145. Із проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 та літня кухня на такій земельній ділянці не розміщені, а знаходяться на суміжних земельних ділянках, якими ОСОБА_6 не користується та на такі не претендує, а відтак його права як землекористувача не є порушеними. Земельна ділянка, якою користується ОСОБА_6 є загородженою, останнім влаштовано огорожу з металевих профільованих листів на стовпах з металевих труб, що розділяє його земельну ділянку та земельну ділянку на якій знаходиться літня кухня відповідачки, на даний час до літньої кухні доступу із вул. Курінної немає. Щодо земельної ділянки, яка знаходиться перед житловими будинками АДРЕСА_6 , вказують, що така теж розділена сітчастою огорожею, відтак позивач не користується земельною ділянкою, перед будинком АДРЕСА_1 .

5 червня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 подав до суду заяви про залучення третьої особи та витребування доказів, відповідно до яких просив залучити до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р.Т. та витребувати в останнього усі без виключення документи на підставі яких за ОСОБА_7 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , було здійснено запис про право власності; залучити до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача державного нотаріуса Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. та витребувати в неї усі без виключення документи на підставі яких ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Протокольною ухвалою підготовчого засідання 23 червня 2023 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі у якості третіх осіб приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р.Т. та державного нотаріуса Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я.

Також ухвалою суду від 23 червня 2023 року частково задоволено заяви представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано в приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р.Т. усі без виключення документи на підставі яких за ОСОБА_7 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , було здійснено запис про право власності №16496457, який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

15 вересня 2023 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Р.Т. подав до суду лист, у якому на виконання ухвали суду від 23 червня 2023 року повідомив, що не може надати реєстраційну справу, оскільки така не зберігається в нього.

Протокольною ухвалою підготовчого засідання 15 вересня 2023 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі у якості третьої особи Львівську міську раду.

Окрім цього в підготовчому засіданні 15 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 подав суду заяву про витребування доказів, відповідно до якої просив витребувати з ОКП БТІ та ЕО інвентаризаційні справи на будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 , а також заявив клопотання про витребування реєстраційних справ на такі.

Ухвалою суду від 15 вересня 2023 року вказані вище заяву та клопотання частково задоволено та витребувано в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» інвентаризаційні та реєстраційні справи на будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 .

6 жовтня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 подав суду клопотання про витребування доказів, відповідно до якого просив витребувати з Управління державної реєстрації Львівської міської ради усі без виключення документи на підставі яких за ОСОБА_7 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 було здійснено запис про право власності №16496457, який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 9 жовтня 2023 року клопотання представника позивача задоволено та витребувано в Управління державної реєстрації Львівської міської ради усі без виключення документи на підставі яких за ОСОБА_7 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , було здійснено запис про право власності №16496457, який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

24 жовтня 2023 року до суду з ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на виконання вимог ухвали суду від 15 вересня 2023 року надійшли інвентаризаційні справи на будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , а також реєстраційна справа будинку АДРЕСА_1 .

7 листопада 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 , що діє на підставі ордеру серії ВС №1057204 від 29 червня 2021 року, подала на електронну адресу суду заяву про залучення до розгляду справи у якості третьої особи без самостійних вимог ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».

24 листопада 2023 року до суду з Управління державної реєстрації Львівської міської ради на виконання вимог ухвали суду від 9 жовтня 2023 року надійшов ряд оригіналів документів реєстраційної справи в паперовій формі, а також засвідчені копії документів реєстраційної справи в електронній формі щодо житлового будинку АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою підготовчого засідання 30 листопада 2023 року судом відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».

Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду на 12 лютого 2024 року.

12 лютого 2024 року представник позивача ОСОБА_1 подав досуду заявупро уточненняпозовних вимог,відповідно доякої викладаєпозовні вимогив наступнійредакції:

скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , про що 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Романом Тадейовичем внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №16496457 з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017);

скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , про що 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №23933954 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101).

В судовому засіданні 12 лютого 2024 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з надходженням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неявкою в судове всіх засідання учасників справи.

20 лютого 2024 року на адресу суду надійшло заперечення відповідача ОСОБА_2 на заяву про уточнення позовних вимог, в якому просила відмовити у прийнятті такої до розгляду вважаючи, що позивачем в поданій заяві фактично змінено предмет позову та таку подано з пропуском встановленого строку.

Протокольною ухвалою судового засідання 15 березня 2024 року прийнято заяву про уточнення позовних вимог до розгляду, оскільки такою було лише уточнено формулювання позовних вимог та подано її до початку судового розгляду.

В судовому засіданні 26 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав в редакції заяви про уточнення позовних вимог, пояснення надав аналогічні, викладеним у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_3 у вказаномусудовому засіданніпроти позовузаперечили,пояснення надаваналогічні викладениму відзиві,просилав задоволенні позову просили відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала та просила такий задовольнити, вважала за можливе завершити розгляд справи.

Представник третьої особи Львівської міської ради Попович Я.М. вимоги позову підтримав, просив такий задовольнити.

Треті особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Р.Т. та державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я., що належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання, в таке 26 квітня 2024 року не з`явились, клопотання про відкладення розгляду справи не подали.

За таких обставин відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання та завершити розгляд справи за відсутності учасників справи, що не з`явились в таке.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому у відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема згідно з пунктами 3 та 4 такої одними з таких способів в тому числі є припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення. При цьому перелік способів захисту є невичерпним, оскільки абз. 12 вказаної частини статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_6 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №28162120 від 29 листопада 2010 року (т. 1 а.с. 13). Право власності на вказаний будинок набуто позивачем на підставі договору дарування від 26 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришакович Х.В., зареєстрованого в реєстрі за №1019 (т. 2 а.с. 23-25). Згідно з договором даний житловий будинок позначений на плані земельної ділянки літерою «А-1» та до такого прилягають на ступні господарські будівлі та споруди: погріб літ. «Пг.»; прибудова літ. «а-1»; хвіртка №1; огорожа №№ НОМЕР_1 , 3; загальна площа будинку 88,8 кв.м.

При цьому, як стверджує позич і не заперечує відповідач, належний позивачу будинок фактично є частиною житлового будинку (будинковолодіння), частинами якого в подальшому були присвоєні окремі поштові адреси.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №225454922 від 24 вересня 2020 року, відповідачу ОСОБА_2 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 6-7). Згідно з витягом реєстраційний номер даного об`єкта нерухомого майна: 1032540346101, такий є житловим будинком загальною площею (кв.м): 40,9, житлова площа (кв.м): 17,2, житловий будинок літ. «А-1» складається з однієї житлової кімнати та кухні. До будинковолодіння відносяться: - літня кухня літ. «Б-1» загальною площею 42,6, житловою площею 16,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, коридору площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м, комори площею 3,8 кв.м; - сходи - тераси «б1», «б», сходи «сх.»; - погріб - літ. «пг»; хвіртка - №1; ворота - №2; огорожі - №3, 4. Запис про право власності №23933954, яким зареєстровано право власності на будинок за ОСОБА_2 , внесено 14 грудня 2017 року нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на підставі виданого нею ж свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 6-849, виданого 14 грудня 2017 року, яке видане державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., згідно якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право.

Так з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. у спадковій справі №704/2017 та зареєстрованого в реєстрі за №6-849 вбачається, що таким було посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з житлового будинку АДРЕСА_1 разом зі всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Нотаріус зазначив, що вищевказаний житловий будинок належав спадкодавцю на підставі рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101, номер запису про право власності: 16496457. Вищевказаний цегляний житловий будинок, позначений на плані «А-І», складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,2 кв.м. та кухні. Загальна площа будинку складає 40,9 кв.м. До будинку відносяться: літня кухня, позначена на плані літерою «Б-І», загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м. та кухні площею 9,0 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м.; сходи-тераси, позначені на плані літерою «б'», «б"»; сходи, позначені на плані літерами «сх»; погріб, позначений на плані літерами «пг»; хвіртка, позначена на плані № 1; ворота, позначені на плані № 2, огорожі, позначені на плані літерами № 3, № 4 (т. 1 а.с. 5).

При цьому у вказаній вище Інформації також зазначено, що до відповідача власником житлового будинку АДРЕСА_1 була ОСОБА_7 , номер запису про право власності: 16496457, державну реєстрацію здійснено 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., підставою для державної реєстрації було зокрема рішення Личаківського районного суду №2/463/1601/14, видане 22 липня 2014 року.

Наведені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією спадкової справи №704/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зокрема копією свідоцтва про смерть останньої серії НОМЕР_2 від 19 травня 2017 року (т. 1 а.с. 39), а також копією паспорта та свідоцтва про народження ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 40-41) згідно з якими відповідач була донькою померлої та є єдиним спадкоємцем останньої.

Матеріали спадкової справи містять також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо здійснення 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., за ОСОБА_7 реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Личаківського районного суду від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14 (т. 1 а.с. 43-44).

Так рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №463/3366/14-ц, провадження №2/463/1601/14, задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , третьої особи четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності, визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29,1 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м. та кухні площею 11,9 кв.м., а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м. (т. 1 а.с. 8-9; https://reyestr.court.gov.ua/Review/39843103).

Під час розгляду вказаної справи суд встановив, що станом на час розгляду такої 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 належала ОСОБА_8 , інших 2/3 частини будинку належали ОСОБА_4 , які вона успадкувала після смерті ОСОБА_9 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21 січня 1999 року №53 частині будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_9 присвоєно окремий номер 8-б.

З довідки обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 19 квітня 2013 року №2/4601 вбачалось, що будинок на АДРЕСА_1 був розділений на два окремі поштові номери 8 і 8-б та загальна площа до присвоєння окремого поштового номера будинку становила 129,7 кв.м., після розподілу, без самовільного будівництва загальна площа будинку становить 29,1 кв.м., житлова площа 17,2 кв.м. (одна кімната та кухня).

При цьому суд зазначив, що рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів №223 від 12 квітня 1988 року ОСОБА_8 узаконено самовільно побудовану літню кухню в будинку АДРЕСА_1 . У відповідності з технічним паспортом від 16 грудня 1991 року літня кухня складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м.

Наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 28 грудня 2009 року № 2630-Ж-Л оформлено за ОСОБА_4 , право приватної власності в цілому на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 88,8 кв.м.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 була дружиною ОСОБА_8 та проживала разом з ОСОБА_8 по день його смерті за адресою АДРЕСА_1 . Окрім того ОСОБА_8 був батьком ОСОБА_2 , остання заявою від 16 квітня 2013 року відмовилась від прийняття спадщини після його смерті.

Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою було відмовлено ОСОБА_7 в оформленні права власності на спадкове майно (спірний будинок) після смерті ОСОБА_8 , оскільки останнім не було належним чином оформлено правовстановлюючих документів на вказану частину будинку після присвоєння частинам будинку окремих поштових адрес. Таким чином суд прийшов до висновку, що ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 , однак не могла її оформити через нотаріуса, оскільки ОСОБА_8 за життя не оформив належним чином право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , після присвоєння будинку окремих поштових адрес 8 і 8-б, а тому позов задовольнив.

Водночас ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у справі №2/463/1601/14, провадження № 22-ц/811/2773/21, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6 , рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_7 , правонаступницею якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_2 , третя особа четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрито (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109399468).

Апеляційним судом встановлено, що на даний час власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 знаходяться на одній, спільній земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади міста та Львова та їх користуванні. У зв`язку з наведеним суд прийшов до висновку, що визнаючи оскаржуваним рішенням за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції фактично втрутився в права та законні інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме користувачів земельної ділянки, про яку йшлося, зокрема, і апелянта ОСОБА_6 , як власника будинку АДРЕСА_1 .

При цьому суд звернув увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, постановленій у даній справі, також встановлено, що ОСОБА_6 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_1 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Відтак апеляційним судом було визнано обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушені права апелянта ОСОБА_6 .

Постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №2/463/1601/14, провадження №61-4723св23, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвали Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111939356).

Даною постановою встановлено, що у липні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року відповідача Личаківську РДА Львівської міської ради замінено на відповідача ОСОБА_2 .

Позовна заява була мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 чоловік позивачки та батько відповідачки, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , інші 2/3 частини якого належали ОСОБА_9 . Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 53 від 21 вересня 1999 року частині будинку, що належала ОСОБА_9 , присвоєно номер 8-б, натомість ОСОБА_8 за життя право власності на належну йому частину нерухомого майна не оформив. ОСОБА_7 вказувала, що фактично вступила у володіння та управління спадковим майном, відтак є такою, що прийняла спадщину. ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріуса не зверталась. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_8 немає. Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_8 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м та кухні площею 11,9 кв.м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м, кухні площею 9 кв.м, коридора площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м та комори площею 3,8 кв.м, належним чином не оформив, що є перешкодою для реалізації ОСОБА_7 своїх спадкових прав, позивачка просила суд ухвалити рішення про визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року позов ОСОБА_7 задоволено; визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29,1 кв.м, що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м та кухні площею 29,1 кв.м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м, кухні площею 9 кв.м, коридору площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м, комори площею 3,8 кв.м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 , однак не може оформити свої спадкові права, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином своє право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , після присвоєння йому окремих поштових адрес № НОМЕР_3 і № 8-б.

У серпні 2014 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діяв представник адвокат Сесюк Ю.П., як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_10 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про належність спірного нерухомого майна на праві власності спадкодавцю ОСОБА_8 , який за життя у встановленому законом порядку не оформив свої права. При цьому колегія суддів додатково вказала, що спірна літня кухня узаконена в адміністративному порядку в 1988 році за спадкодавцем із чітко визначеною площею і саме на таке приміщення літньої кухні і визнано право власності ОСОБА_7 у порядку спадкування.

У грудні 2018 року ОСОБА_6 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_11 , як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_6 не довів, що суд першої інстанції у цій справі вирішив питання про його права та обов`язки.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, ухвалу Львівського апеляційного суду від 2 січня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дав жодної правової оцінки доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_1 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Постановою Львівського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності та належить територіальній громаді м. Львова замість спірної літньої кухні фактично самовільно зведено житловий будинок літ. «Б-1», сіни літ «б-1» та тамбур літ. «а-1», а отже належним відповідачем за вимогами ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування на вказане самочинне будівництво є відповідна місцева рада, до компетенції якої належить вирішення питання щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і ін. Також суд зазначив, що позовні вимоги про визнання права власності на літню кухню, що була самочинно побудована на земельній ділянці і на яку (як вказала сама позивачка) її чоловік не встиг оформити право власності, задоволенню не підлягають, оскільки самочинно побудована літня кухня не входить до складу спадщини. Суд вважав, що задоволення позову про визнання за спадкоємцем права власності на самочинне будівництво зумовлює виникнення цього права у позивачки, а не констатує його перехід у порядку спадкування, а тому є неналежним способом захисту прав спадкоємців, якщо право звернутися до суду з вимогою про визнання права власності не належало спадкодавцеві. Крім того, ОСОБА_7 пред`явлено позов до ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку відмовилася від прийняття спадщини після смерті батька, що фактично свідчить про відсутність спору між сторонами.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що здійснюючи апеляційний перегляд рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , апеляційний суд не встановив, які питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_6 вирішені вказаним рішенням суду першої інстанції. Натомість апеляційний суд вказав, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права Львівської міської ради, яка, на думку апеляційного суду, мала бути відповідачем у розглядуваній справі. При цьому Львівська міська рада участі в справі не брала, в апеляційному порядку рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року не оскаржувала. Крім того, аналіз матеріалів справи свідчив, що за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 апеляційним судом Львівської області 4 грудня 2014 року постановлено ухвалу про залишення без змін рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року. Разом із тим, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 . Львівський апеляційний суд 1 вересня 2020 року скасував рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 . При цьому ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року скасовано не було. Вказане призвело до того, що у справі №2/463/1601/14 були чинними два взаємовиключних судових рішення суду апеляційної інстанції, усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в суді касаційної інстанції неможливо.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року до участі в справі в якості правонаступника ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_2 та розгляд справи продовжено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла позивачка у справі ОСОБА_7 . Спадщину після її смерті прийняла дочка ОСОБА_2 , а тому наявні правові підстави для залучення її до участі у справі, як правонаступниці позивачки ОСОБА_7 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_7 , правонаступницею якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка ОСОБА_7 померла та судом залучено до участі у справі її правонаступницю ОСОБА_2 , яка є відповідачкою у цій справі. Апеляційний суд, зважаючи на наведене, провадження у справі закрив у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами з підстав процесуального правонаступництва відповідачки стосовно прав і обов`язків позивачки, оскільки у зв`язку з поєднанням в одній особі позивача та відповідача та переходу до останнього всіх прав та обов`язків позивача, судовий розгляд позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування не призведе до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Відтак з наведеного вище вбачається, що підставою реєстрації права власності за ОСОБА_7 та подальшого включення до спадкового майна після смерті останньої житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з включенням до будинковолодіння самовільно збудованої літньої кухні, та відтак видання відповідачу ОСОБА_2 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом та подальшої реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за нею є рішення Личаківськогорайонного судум.Львова від22липня 2014року,яке наданий часскасоване.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У ст. 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

При цьому ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

З огляду на ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість прийняття спадщини встановлена ст.ст. 1261 - 1265 ЦК України. Зокрема ст. 1261 Кодексу визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так ст. 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину зумовлена сутністю такого, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7).

Згідно з п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11, у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування, на підставі рішення суду, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.

З огляду на вищевказане, визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав є самостійною підставою для внесення державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

Аналізуючи наведені вище положення Верховний Суд у постановах від 3 серпня 2022 року у справі №645/3067/19, від 17 серпня 2022 року №450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі №597/977/21, виклав правовий висновок про те, що визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відтак з врахуванням наведених вище правових положень та обставин справи, встановлених судом, державна реєстрація за ОСОБА_7 права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , що була проведена на підставі рішення суду, яке на даний час скасоване, підлягає скасуванню. Також оскільки вказане нерухоме майно внаслідок здійсненої державної реєстрації ввійшло до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_7 та відтак спадкоємцю останньої ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом в тому числі на вказане майно, таке свідоцтво теж підлягає скасуванню, а також підлягає скасуванню державна реєстрація права власності на даний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 .

При цьому щодо зауважень сторони відповідача щодо відсутності у позивача на даний час права на пред`явлення даного позову суд вважає за необхідне вказати наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, своє звернення з даним позовом до суду позивач ОСОБА_6 мотивував зокрема тим, що рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14 порушило його права як власника частини будинку, оскільки впливало на визначення часток при приватизації земельної ділянки для обслуговування будинку, а також тим, що наявність свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, підстава набуття права власності на яке була скасована, свідчить про реєстрацію в державному реєстрі об`єкта самочинного будівництва, як об`єкта нерухомого майна, за відсутності правовстановлюючого документа, що впливатиме на визначення порядку спільного користування земельною ділянкою чи її розподіл.

Відповідач ОСОБА_2 стверджує, що на даний час права позивача не порушуються, оскільки останнім вже реалізованого його право на приватизацію земельної ділянки.

Так ухвалою 5 сесії 6 скликання Львівської міської ради №1123 від 29 грудня 2011 року було надано ОСОБА_6 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку щодо ділянки за адресою АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 35-36).

З наданих документів вбачається, що надалі за зверненням ОСОБА_6 було погоджено межі між земельними ділянками на АДРЕСА_6 , та АДРЕСА_8 , після чого на замовлення останнього ТОВ «Центр земельного кадастру» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 32-66). 2 вересня 2016 року відділом Держгеокадастру у м. Львові надано висновок про погодження ОСОБА_6 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0859 га для обслуговування житлового будинку (земля житлової та громадської забудови), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 67-68).

Однак, матеріали справи не містять відомостей щодо подальшої реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_6 , а також такі відсутні в реєстраційній справі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, судом встановлено, що в провадженні Личаківського районного суду м. Львова перебуває справа №463/3593/16-ц за позовом ОСОБА_2 (як правонаступника ОСОБА_7 ) до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_12 про визнання незаконним та скасування рішення, встановлення порядку користування земельною ділянкою (т. 2 а.с. 78-81). Ухвалою суду від 23 березня 2021 року у такій було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої триває (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96154498). При цьому з вказаної ухвали вбачається, що у даній справі позивач ОСОБА_2 (як правонаступник ОСОБА_7 ) звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 3 червня 2016 року та встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинку на АДРЕСА_9 . З наведеного вбачається, що між позивачем ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 досі існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою.

При цьому ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у справі №2/463/1601/14 було зокрема встановлено, що будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 знаходяться на одній, спільній земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади міста Львова та їх користуванні. Відтак суд прийшов до висновку, що визнаючи оскаржуваним рішенням за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції фактично втрутився в права та законні інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме користувачів земельної ділянки, про яку йшлося, зокрема, і апелянта ОСОБА_6 , як власника будинку АДРЕСА_4 і відповідно користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Окрім цього апеляційний суд звернув увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, постановленій у даній справі, також встановлено, що ОСОБА_6 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_1 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Також Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справа № 2/463/1601/14 зазначив, що враховуючи те, що апеляційне провадження в цій справі відкрито за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, а саме ОСОБА_6 , апеляційний суд перш ніж вирішувати відповідні заяви учасників справи, повинен перевірити чи правильно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи. При цьому вказав, що встановивши, що рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_6 , як особи, яка не брала участі у справі, порушені, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Відтак, оскільки даний спір виник внаслідок скасування рішення суду у справі №2/463/1601/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та в ході перегляду вказаного рішення судами вищої інстанції було констатовано порушення прав останнього як користувача спільної земельної ділянки, та на даний час спір між сторонами щодо користування такою земельною ділянкою продовжує існувати, відтак в позивача наявні правові підстави для звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, астаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи та в судовому засіданні, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Також у відповідності до положень ст. 141, п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат. Частинами 1, 2 ст. 141 Кодексу визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, що складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 840,8 грн. (т. 1 а.с. 18), за подання заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 1073,6 грн. (т. 2 а.с. 3), всього 1914,4 грн.

Доказів понесення витрат на професійну правничудопомогустороною позивача суду не надано, а відтак питання щодо розподілу таких судом не вирішується. Судові витрати відповідача відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 158, 223, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

постановив:

позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна, Львівська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про право власності задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101), за ОСОБА_7 , про що 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Романом Тадейовичем внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №16496457 з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017);

скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101), за ОСОБА_2 , про що 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №23933954.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові витрати, а саме на сплату судового збору у розмірі 1914 (одна тисяча дев`ятсот чотирнадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Треті особи: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ;

приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. Зелена, 43;

державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна місцезнаходження: 79019, м. Львів, пр-т Чорновола, 39;

Львівська міська рада, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04055896.

Суддя: Стрепко Н.Л.