Постанова

від 09.12.2024 по справі 463/9504/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/9504/20 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/1651/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді: Ванівського О.М.,

суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ковальчука Ю.П.

з участю: представника позивача адвоката Микуш Д.М., третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 26 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна, Львівська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про право власності,-

в с т а н о в и в:

В листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна, Львівська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про право власності.

Позов мотивував тим, що він є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 , інша частина цього будинку, з присвоєнням окремої поштової адреси АДРЕСА_2 , належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 грудня 2017 року, яке видане державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., згідно якого до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно 14 грудня 2017 року було внесено запис про право власності №23933954.

Позивач вважає, що зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом має бути визнане недійним, а запис про право власності скасованим. Зазначає, що підставою видачі оспорюваного свідоцтва про право па спадщину за законом, згідно якого відповідачка набула право власності на вказаний житловий будинок разом зі всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами зазначено рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14, на підставі якого було зареєстроване за ОСОБА_4 право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року. Разом з тим, 1 вересня 2020 року Львівським апеляційним судом прийнято постанову у справі №2/463/1601/14, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третьої особи четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності - відмовлено. Вказаною постановою встановлено, що замість літньої кухні фактично самовільно зведено житловий будинок, земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво, перебуває у комунальній власності та належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Також встановлено, що право власності па об`єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що видані на ім`я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, та що за таких обставин, вимоги позивача, який просив визнати за ним право власності на літню кухню, що була самочинно побудована на земельній ділянці і на яку її чоловік не встиг оформити право власності, до задоволення не підлягають, оскільки самовільно побудована літня кухня не входить до складу спадщини.

Позивач посилається на положення ч. 1 ст. 1301 ЦК України та зазначав, що зареєстроване на підставі свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_2 , як спадкоємцем, право власності на об`єкт нерухомого майна, що самовільно збудоване як житловий будинок (позначене літ. Б-1 на технічному паспорті), яке було набуто спадкодавцем ОСОБА_4 згідно з рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14, порушує права ОСОБА_3 , як власника частини будинку, оскільки впливатиме на визначення часток (пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок) при приватизації земельної ділянки для обслуговування будинку, знаходиться у фактичному спільному користуванні, на якій розташоване самовільне будівництво, а саме розмір частки позивача може бути значно менший ніж розмір частки ОСОБА_2 , з урахуванням положень ч. 4 ст. 120 ЗК України, згідно з якими право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Окрім цього наявність свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, підстава набуття права власності на яке була скасована, свідчить про реєстрацію в державному реєстрі об`єкта самочинного будівництва, як об`єкта нерухомого майна, за відсутності правовстановлюючого документа, що в свою чергу впливатиме на визначення порядку спільного користування земельною ділянкою чи її розподіл.

Відтак вважав, що обраний спосіб захисту порушених прав є адекватним змісту порушеного права, та у випадку задоволення позову права позивача, як власника будинку АДРЕСА_2 та користувача земельною ділянкою за цією адресою будуть відновлені.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 26 квітня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна, Львівська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про право власності задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101), за ОСОБА_4 , про що 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Романом Тадейовичем внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №16496457 з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року;

визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017);

скасовано державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101), за ОСОБА_2 , про що 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №23933954.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, а самена сплату судового збору у розмірі 1914 (одна тисяча дев`ятсот чотирнадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи.

Зокрема покликається на те, що суд в порушення вимог процесуального законодавства прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. В заяві про уточнення позовних вимог позивач по суті замінює першу та третю позовну вимогу «скасувати запис про право власності» іншими позовними вимогами та просить суд скасувати «державну реєстрацію об?єкта нерухомого майна», що по суті означає зміну предмета позову.

Крім того, вважає, що постановлене судом рішення не відновить права позивача.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, державний нотаріус Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Тетяна Ярославівна, Львівська міська рада в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак зазначені в ній причини неявки в судове засідання, колегія суддів визнала неповажними.

Згідно зст. 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача адвоката Микуш Д.М. та третьої особи Кінах О.В. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки даний спір виник внаслідок скасування рішення суду у справі №2/463/1601/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та в ході перегляду вказаного рішення судами вищої інстанції було констатовано порушення прав останнього як користувача спільної земельної ділянки, та на даний час спір між сторонами щодо користування такою земельною ділянкою продовжує існувати, відтак в позивача наявні правові підстави для звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №28162120 від 29 листопада 2010 року. Право власності на вказаний будинок набуто позивачем на підставі договору дарування від 26 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришакович Х.В., зареєстрованого в реєстрі за №1019 (т. 2 а.с. 23-25). Згідно з договором даний житловий будинок позначений на плані земельної ділянки літерою «А-1» та до такого прилягають на ступні господарські будівлі та споруди: погріб літ. «Пг.»; прибудова літ. «а-1»; хвіртка №1; огорожа №№ 2, 3; загальна площа будинку 88,8 кв.м.

Належний позивачу будинок фактично є частиною житлового будинку (будинковолодіння), частинами якого в подальшому були присвоєні окремі поштові адреси.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №225454922 від 24 вересня 2020 року, відповідачу ОСОБА_2 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з витягом реєстраційний номер даного об`єкта нерухомого майна: 1032540346101, такий є житловим будинком загальною площею (кв.м): 40,9, житлова площа (кв.м): 17,2, житловий будинок літ. «А-1» складається з однієї житлової кімнати та кухні. До будинковолодіння відносяться: - літня кухня літ. «Б-1» загальною площею 42,6, житловою площею 16,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, коридору площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м, комори площею 3,8 кв.м; - сходи - тераси «б1», «б», сходи «сх.»; - погріб - літ. «пг»; хвіртка - №1; ворота - №2; огорожі - №3, 4. Запис про право власності №23933954, яким зареєстровано право власності на будинок за ОСОБА_2 , внесено 14 грудня 2017 року нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на підставі виданого нею ж свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 6-849, виданого 14 грудня 2017 року, яке видане державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., згідно якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право.

З наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. у спадковій справі №704/2017 та зареєстрованого в реєстрі за №6-849 вбачається, що таким було посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з житлового будинку АДРЕСА_2 . Нотаріус зазначив, що вищевказаний житловий будинок належав спадкодавцю на підставі рішення Личаківського районного суду міста Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101, номер запису про право власності: 16496457. Вищевказаний цегляний житловий будинок, позначений на плані «А-І», складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,2 кв.м. та кухні. Загальна площа будинку складає 40,9 кв.м. До будинку відносяться: літня кухня, позначена на плані літерою «Б-І», загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м. та кухні площею 9,0 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м.; сходи-тераси, позначені на плані літерою «б'», «б"»; сходи, позначені на плані літерами «сх»; погріб, позначений на плані літерами «пг»; хвіртка, позначена на плані № 1; ворота, позначені на плані № 2, огорожі, позначені на плані літерами № 3, № 4 (т. 1 а.с. 5).

При цьому у вказаній вище Інформації також зазначено, що до відповідача власником житлового будинку АДРЕСА_2 була ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 16496457, державну реєстрацію здійснено 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., підставою для державної реєстрації було зокрема рішення Личаківського районного суду №2/463/1601/14, видане 22 липня 2014 року.

Наведені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією спадкової справи №704/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , зокрема копією свідоцтва про смерть останньої серії НОМЕР_1 від 19 травня 2017 року (т. 1 а.с. 39), а також копією паспорта та свідоцтва про народження ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 40-41) згідно з якими відповідач була донькою померлої та є єдиним спадкоємцем останньої.

Матеріали спадкової справи містять також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо здійснення 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., за ОСОБА_4 реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Личаківського районного суду від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14 (т. 1 а.с. 43-44).

Так рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №463/3366/14-ц, провадження №2/463/1601/14, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третьої особи четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності, визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 29,1 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м. та кухні площею 11,9 кв.м., а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м. (т. 1 а.с. 8-9; https://reyestr.court.gov.ua/Review/39843103).

Під час розгляду вказаної справи суд встановив, що станом на час розгляду такої 1/3 частини будинку АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5 , інших 2/3 частини будинку належали ОСОБА_1 , які вона успадкувала після смерті ОСОБА_6 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21 січня 1999 року №53 частині будинку АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_6 присвоєно окремий номер 8-б.

З довідки обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 19 квітня 2013 року №2/4601 вбачалось, що будинок на АДРЕСА_3 був розділений на два окремі поштові номери 8 і 8-б та загальна площа до присвоєння окремого поштового номера будинку становила 129,7 кв.м., після розподілу, без самовільного будівництва загальна площа будинку становить 29,1 кв.м., житлова площа 17,2 кв.м. (одна кімната та кухня).

При цьому суд зазначив, що рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів №223 від 12 квітня 1988 року ОСОБА_5 узаконено самовільно побудовану літню кухню в будинку АДРЕСА_2 . У відповідності з технічним паспортом від 16 грудня 1991 року літня кухня складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м.

Наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 28 грудня 2009 року № 2630-Ж-Л оформлено за ОСОБА_1 , право приватної власності в цілому на будинок АДРЕСА_2 загальною площею 88,8 кв.м.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 була дружиною ОСОБА_5 та проживала разом з ОСОБА_5 по день його смерті за адресою АДРЕСА_2 . Окрім того ОСОБА_5 був батьком ОСОБА_2 , остання заявою від 16 квітня 2013 року відмовилась від прийняття спадщини після його смерті.

Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою було відмовлено ОСОБА_4 в оформленні права власності на спадкове майно (спірний будинок) після смерті ОСОБА_5 , оскільки останнім не було належним чином оформлено правовстановлюючих документів на вказану частину будинку після присвоєння частинам будинку окремих поштових адрес. Таким чином суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , однак не могла її оформити через нотаріуса, оскільки ОСОБА_5 за життя не оформив належним чином право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_2 , після присвоєння будинку окремих поштових адрес 8 і 8-б, а тому позов задовольнив.

Водночас ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у справі №2/463/1601/14, провадження № 22-ц/811/2773/21, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 , правонаступницею якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_2 , третя особа четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрито (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109399468).

Апеляційним судом встановлено, що на даний час власником будинку АДРЕСА_2 з усіма прилеглими до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Будинки АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 знаходяться на одній, спільній земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади міста та Львова та їх користуванні. У зв`язку з наведеним суд прийшов до висновку, що визнаючи оскаржуваним рішенням за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_2 , суд першої інстанції фактично втрутився в права та законні інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме користувачів земельної ділянки, про яку йшлося, зокрема, і апелянта ОСОБА_3 , як власника будинку АДРЕСА_2 .

При цьому суд звернув увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, постановленій у даній справі, також встановлено, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_2 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_4 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_2 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Відтак апеляційним судом було визнано обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушені права апелянта ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №2/463/1601/14, провадження №61-4723св23, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвали Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111939356).

Даною постановою встановлено, що у липні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року відповідача Личаківську РДА Львівської міської ради замінено на відповідача ОСОБА_2 .

Позовна заява була мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 чоловік позивачки та батько відповідачки, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_2 , інші 2/3 частини якого належали ОСОБА_6 . Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 53 від 21 вересня 1999 року частині будинку, що належала ОСОБА_6 , присвоєно номер 8-б, натомість ОСОБА_5 за життя право власності на належну йому частину нерухомого майна не оформив. ОСОБА_4 вказувала, що фактично вступила у володіння та управління спадковим майном, відтак є такою, що прийняла спадщину. ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріуса не зверталась. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 немає. Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_5 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м та кухні площею 11,9 кв.м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м, кухні площею 9 кв.м, коридора площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м та комори площею 3,8 кв.м, належним чином не оформив, що є перешкодою для реалізації ОСОБА_4 своїх спадкових прав, позивачка просила суд ухвалити рішення про визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено; визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 29,1 кв.м, що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м та кухні площею 29,1 кв.м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м, кухні площею 9 кв.м, коридору площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м, комори площею 3,8 кв.м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , однак не може оформити свої спадкові права, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином своє право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , після присвоєння йому окремих поштових адрес АДРЕСА_5 .

У серпні 2014 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник адвокат Сесюк Ю.П., як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 4 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_7 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про належність спірного нерухомого майна на праві власності спадкодавцю ОСОБА_5 , який за життя у встановленому законом порядку не оформив свої права. При цьому колегія суддів додатково вказала, що спірна літня кухня узаконена в адміністративному порядку в 1988 році за спадкодавцем із чітко визначеною площею і саме на таке приміщення літньої кухні і визнано право власності ОСОБА_4 у порядку спадкування.

У грудні 2018 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_8 , як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 не довів, що суд першої інстанції у цій справі вирішив питання про його права та обов`язки.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Львівського апеляційного суду від 2 січня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дав жодної правової оцінки доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_2 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_2 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Постановою Львівського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У ст. 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

При цьому ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

З огляду на ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість прийняття спадщини встановлена ст.ст. 1261 - 1265 ЦК України. Зокрема ст. 1261 Кодексу визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так ст. 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7).

Згідно з п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування, на підставі рішення суду, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.

З огляду на вищевказане, визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав є самостійною підставою для внесення державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про право власності, суд першої інстанції вірно виходив з того, що державна реєстрація за ОСОБА_4 права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що була проведена на підставі рішення суду, яке на даний час скасоване, підлягає скасуванню. Крім того, враховуючи те, що спірне нерухоме майно внаслідок здійсненої державної реєстрації ввійшло до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 та відтак спадкоємцю останньої ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом в тому числі на вказане майно, таке свідоцтво теж підлягає скасуванню, а також підлягає скасуванню державна реєстрація права власності на даний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 .

Безпідставними є покликання апелянта на те, що суд прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017) та скасувати запис про право власності №23933954 за ОСОБА_2 , який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 14 грудня 2017 року 14:40:17 державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості: так; опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 40,9, житлова площа (кв.м): 17,2, опис: житловий будинок літ. «А-1» складається з однієї житлової кімнати та кухні. До будинковолодіння відносяться: - літня кухня літ. «Б-1» загальною площею 42,6, житловою площею 16,6 кв.м, яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, коридору площею 9,4 кв.м, санвузла площею 3,8 кв.м, комори площею 3,8 кв.м; - сходи тераси «б», «б» сходи «сх.»; - погріб літ. «пг»; хвіртка - №1; ворота - №2; - огорожі - №3,4; адреса: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101).

В межах даної справи, а саме протокольною ухвалою підготовчого засідання 23 червня 2023 року судом було прийнято до розгляду подану представником позивача заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив: скасувати запис про право власності №16496457 за ОСОБА_4 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Романом Тадейовичем з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017); скасувати запис про право власності №23933954 за ОСОБА_2 , який внесений в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101).

Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду на 12 лютого 2024 року.

12 лютого 2024 року представником позивача подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладено в наступній редакції:

- скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 , правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_2 , про що 16 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Романом Тадейовичем внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №16496457 з відкриттям розділу, індексний номер: 31489508 від 21 вересня 2016 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. і зареєстроване в реєстрі за №6-849 (спадкова справа №704/2017);

- скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 , про що 14 грудня 2017 року державним нотаріусом Документ сформований в системі «Електронний суд» 03.09.2024 4 Третьої львівської держаної нотаріальної контори Якубець Т.Я. внесено запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №23933954 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1032540346101).

Протокольною ухвалою судового засідання 15 березня 2024 року прийнято дану заяву про уточнення позовних вимог до розгляду, оскільки, такою було лише уточнено формулювання позовних вимог та подано її до початку судового розгляду, а відтак судом не допущено будь-яких процесуальних порушень.

При цьому подаючи таку заяву позивач не міняв жодних позовних вимог.

Крім того, не можуть братися до уваги покликання апелянта на те, що судом безпідставно зроблено висновки про те, що «подальше включення до спадкового майна житлового будинку з включенням до будинковолодіння самовільно збудованої літної кухні», оскільки питання літньої кухні було вирішено ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.12.2014 року у справі №2/463/1601/14, оскільки ухвала Апеляційного суду Львівської області від 04.12.2014 року у справі №2/463/1601/14 скасована ухвалою Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 року.

Підставою реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 , було саме рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року по справі №2/463/1601/14 яким визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 29,1 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м. та кухні площею 11,9 кв.м., а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м ., комори площею 3,8 кв.м., яке також 28.02.2023 року було також скасоване.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 , а згодом і позивачкою, зареєстроване право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 40,9 кв.м., що є самостійною та безумовною підставою для задоволення позову. Доказами того, що літна кухня, яка відноситься до житлового будинку АДРЕСА_2 , а по факту житловий будинок, являється самочинним будівництвом є відомості в матеріалах інвентаризаційної справи, постанова Львівського апеляційного суду від 01.09.2020 року по справі №2/463/1601/14 та інше. Даними доказами обрунтовував позивач свій первинний позов по даній справі №463/9504/20.

Крім того, безпідставними є покликання ОСОБА_2 на те, що права позивача не порушуються, враховуючи наступне.

Подаючи позов до суду ОСОБА_3 , серед іншого, мотивував тим, що рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі №2/463/1601/14 порушило його права як власника частини будинку, оскільки впливало на визначення часток при приватизації земельної ділянки для обслуговування будинку, а також тим, що наявність свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, підстава набуття права власності на яке була скасована, свідчить про реєстрацію в державному реєстрі об`єкта самочинного будівництва, як об`єкта нерухомого майна, за відсутності правовстановлюючого документа, що впливатиме на визначення порядку спільного користування земельною ділянкою чи її розподіл.

Ухвалою 5 сесії 6 скликання Львівської міської ради №1123 від 29 грудня 2011 року було надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку щодо ділянки за адресою АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 35-36).

З наданих документів вбачається, що надалі за зверненням ОСОБА_3 було погоджено межі між земельними ділянками на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , після чого на замовлення останнього ТОВ «Центр земельного кадастру» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 ..

2 вересня 2016 року відділом Держгеокадастру у м. Львові надано висновок про погодження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0859 га для обслуговування житлового будинку (земля житлової та громадської забудови), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Однак на даний час реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 , не відбулася оскільки, ОСОБА_2 (як суміжний землекористувач, який не погодив межі земельної ділянки ОСОБА_3 ) заперечує площу земельної ділянки, яка б мала бути у власності ОСОБА_3 .

Так, в провадженні Личаківського районного суду м. Львова перебуває справа №463/3593/16-ц за позовом ОСОБА_2 (як правонаступника ОСОБА_4 ) до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_9 про визнання незаконним та скасування рішення, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 23 березня 2021 року у такій було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої триває.

При цьому з вказаної ухвали вбачається, що у даній справі позивач ОСОБА_2 (як правонаступника ОСОБА_4 ) звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 03 червня 2016 року та встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинку на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 .

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст.367,368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.ст.375,381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 26 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 19.12.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.