Постанова

від 24.04.2024 по справі 758/14525/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1474/2024

Справа № 758/14525/13-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 квітня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Ларіонової Н.М. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотухіна Ольга Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство з нерухомості «Моя оселя» про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про право власності на нерухоме майно,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги в листопаді 2014 року, просив визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року про право власності на нежилу будівлю за адресою АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М., витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» нежилу будівлю за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , скасувати записи про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за вказаною адресою, здійснену за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Аргамак» (а. с. 217 т. 1).

Позов мотивований тим, що 27 лютого 2012 року ним на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_7 , за 484823 грн. та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О., придбано нежилу будівлю пл. 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому за адресою вказаної нежилої будівлі прийшли невстановлені особи, які проводили огляд даного об`єкту нерухомого майна, з їх слів, з метою продажу. На підтвердження своїх повноважень ними було надано копію договору купівлі-продажу від 03 квітня 2013 року на вказану будівлю, укладену ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем. В подальшому 25 липня 2013 року до належного йому нежилого приміщення за вказаною адресою увірвалися невідомі особі, яких винайняв як охоронців ОСОБА_4 . На підтвердження правомочності своїх дій ОСОБА_4 надав копію договору купівлі-продажу від 23 липня 2013 року, з якого вбачається, що ним придбано у ОСОБА_3 частки зазначеної нежилої будівлі.

З даного приводу позивач звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення. В ході досудового розслідування одержано доступ до документів, на підставі яких ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності на нежилу будівлю, та встановлено, що згідно акту державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві при примусовому виконанні виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-369/11, виданого 03 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1328254,77 грн., складено відповідний акт про реалізацію арештованого майна - нежилої будівлі за вказаною адресою. В акті державного виконавця зазначено, що вказане майно придбане ОСОБА_2 з прилюдних торгів, проведених філією 10 ПП «Нива-В.Ш.». В той же час, будучи допитаним як потерпілий, ОСОБА_1 дав показання, що ніколи не мав будь-яких правовідносин з ПАТ «Родовід Банк», і про те, що банк звернувся до нього з позовом про стягнення боргу, почув вперше.

В ході досудового розслідування встановлено, що в провадженні Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві ніколи не перебувало вищезазначеного виконавчого провадження та акт не складався, прилюдні торги не проводились.

За таких обставин, ОСОБА_2 набув право власності на нежилу будівлю на підставі підроблених документів, а отже укладені в подальшому договори купівлі-продажу щодо цієї будівлі є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок.

Оскільки нежила будівля вибула з його власності не з його волі, а внаслідок злочинних дій невстановлених осіб, вона підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння. З метою поновлення його порушеного права також підлягають вилученню записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов задоволено, визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. від 22 березня 2013 року (реєстр № 109), згідно з яким ОСОБА_2 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року вказане заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежилої будівлі, площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва 25 серпня 2015 року, скасовано (а. с. 7 - 12 т. 4).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі (а. с. 40 - 43 т. 4).

Постановою Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 118 - 122 т. 4).

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України вказав, що не підтверджені належними доказами висновки суду про те, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, вони спростовуються судовими рішеннями, які набули чинності і відповідно до статті 61 частини третьої ЦПК України мають преюдиційне значення. Так, Апеляційним судом м. Києва 05 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_7 визнано право власності на спірне приміщення не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_7 на спірну нежитлову будівлю відсутні. Встановивши вищенаведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак». Чому зазначені обставини не прийняті до уваги, суд в рішенні, яке переглядається, не зазначив.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року позов задоволено, визнано недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року про право власності на нежилу будівлю (літера К), загальною площею 368,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. за реєстром № 109, витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 , скасовано записи про державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю (літера К) загальною площею 368,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ТОВ «Аргамак».

Відповідач ТОВ «Аргамак», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ТОВ «Аргамак» належала на праві власності нежитлова будівля, набута на підставі акту прийому-передачі майна до статутного фонду товариства учасником ОСОБА_6 , який був власником вказаної будівлі на підставі договорів купівлі-продажу нерухомості від 27 грудня 2013 року. 20 квітня 2017 року ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» був укладений договір, відповідно до якого останнє стало власником нежитлової будівлі.

ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом, намагається заволодіти майном, яке йому не належить, та порушити майнові права ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя».

Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , нежитлова будівля належить продавцю на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва по справі № 2-1527. Даним рішенням в частині зустрічного позову було визнано право власності ОСОБА_7 на нежитлову будівлю в літері «Ж».

Вказував, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2012 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2010 року в справі № 2-1527 в частині задоволення зустрічного позову скасоване та відмовлено ОСОБА_7 в позові про визнання права власності на нежитлову будівлю.

Таким чином, ОСОБА_7 ніколи не був власником нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , і підстави для проведення реєстрації права власності за ним на вказану нежитлову будівлю були відсутні, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , є нікчемним в силу положень ст. 228 ЦК України, оскільки право власності зареєстроване шляхом вчинення шахрайських дій, що встановлено ухвалою суду.

Вказував, що з наданих сторонами доказів неможливо зробити беззаперечний висновок про те, що право власності позивача та відповідача є правом власності на одне й те ж саме приміщення, в той же час суд першої інстанції не встановлював та не з`ясовував, чи правовстановлюючі документи сторін стосуються одного й того ж приміщення, а лише брав до уваги договір від 27 лютого 2012 року.

Наводив правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 910/1310/19, від 25 жовтня 2022 року в справі № 607/14378/21, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року в справі № 916/2084/17.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 757/13185/17-ц, наголошував, що вимоги позивача про визнання нечинним та скасування свідоцтва про право власності не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не відновить відповідні права та інтереси позивача, тому така вимога задоволена судом помилково. За таких обставин рішення в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю на ім`я ОСОБА_2 належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Щодо вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак», посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16, зауважував, що на момент складення акту приймання-передачі об`єкту до статутного капіталу, укладеного між ТОВ «Аргамак» та ОСОБА_6 , відсутні були будь-які відомості про інших власників або наявність обтяжень.

Наголошував, що рішенням суду від 09 березня 2010 року в справі № 2-1527 за ОСОБА_7 , який в подальшому продав об`єкт позивачу, визнано право власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 (а не «К»), і що дане рішення було в подальшому скасоване 06 березня 2012 року. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежитлової будівлі був ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, рішення Подільського районного суду по справі № 758/14525/13-ц від 22 грудня 2014 року та ухвали ВССУ від 16 серпня 2017 року, які були скасовані постановою Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року по цій же справі.

Зауважував, що неможливим є одночасне пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності, вказував, що з 14 березня 2023 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Наводив судову практику ЄСПЛ щодо застосування ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про втручання державної влади у безперешкодне користування майном.

Повідомляв про порушення норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції відправляв повістки та інші процесуальні документи на інші адреси, які не є адресами ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» відповідно до ЄДРПОУ.

Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відзиві позивач наводив хронологію подальшої зміни власників майна та обставини зміни власника майна під час розгляду справи.

Щодо наявності умов для витребування майна від ТОВ «Аргамак», посилався на те, що позивач набув право власності на спірну будівлю на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, на момент вибуття спірної будівлі із власності позивача та до сих пір даний договір є дійсним і ніким не оскаржений. Ще у 2016 році ТОВ «Аргамак» було подано позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору від 27 лютого 2012 року. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, в позові ТОВ «Аргамак» відмовлено. Наразі ТОВ «Аргамак» зазначає про нікчемність цього договору на підставі ст. 288 ЦК України, однак питання нікчемності даного договору, на думку позивача, не є можливим, даний договір не є нікчемним в силу закону та не визнаний недійсним. Крім того, на момент укладення договору та по цей час державна реєстрація права власності за ОСОБА_7 (продавцем) не скасована. На думку позивача, вирішення питання щодо скасування державної реєстрації має передувати визнанню нікчемним/недійсним договору купівлі-продажу.

Вказував, що в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про вибуття майна з власності позивача поза його волею (шахрайським способом), що було встановлено судом першої інстанції та не заперечується самими сторонами.

Погоджувався з тим, що в матеріалах справи відсутні докази обізнаності ТОВ «Аргамак» про наявність перешкод для вчинення правочину, тому можна вважати, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, і саме добросовісність набувача ТОВ «Аргамак» дає змогу застосувати ст. 388 ЦК України в даній справі.

Звертав увагу, що ТОВ «Аргамак» отримав у власність спірне майно від ОСОБА_9 за Актом приймання-передачі від 27 травня 2014 року, в акті відсутні відомості про передачу цього майна на виконання якогось правочину, як внесок в статутний капітал, у порядку будь-яких зустрічних зобов`язань ТОВ «Аргамак» тощо. Отже, наявні ознаки того, що вказана передача майна за актом є безвідплатним правочином, тому власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Вказував, що твердження відповідача про відсутність відомостей про інших власників майна або наявність обтяжень на момент складання акту приймання-передачі, тобто правомірне покладання відповідача на ці відомості та як наслідок неможливість його витребування є безпідставними, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу ще не було запроваджено Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тож відповідач не міг покладатися на ці відомості. Правові позиції Верховного Суду, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не можуть братися до уваги, адже вони стосуються обставин витребування майна від добросовісного набувача, яке було продане в порядку примусового виконання рішення.

Щодо належності відповідача, вказував, що зважаючи на скасування державної реєстрації права власності на майно за ТОВ «АН «Моя оселя», саме ТОВ «Аргамак» є суб`єктом, до якого належить пред`являти вимогу про витребування. Отже, незважаючи на наявність договору купівлі-продажу майна, ТОВ «АН «Моя оселя» не є власником спірної будівлі, отже і не є належним відповідачем у справі.

Зазначав, що право позивача не захищено, незважаючи на реєстрацію за ним права власності. Рішення суду, на підставі яких було зареєстровано право власності за позивачем, наразі скасовані. Внаслідок даних обставин склалася ситуація, за якої ОСОБА_1 є формальним зареєстрованим власником будівлі, однак майно фактично знаходиться у володінні позивача.

Вказував, що позиція щодо визнання свідоцтва про право власності як належного та можливого способу захисту, з огляду на обставини справи, викладена Верховним Судом в постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 927/849/17, крім того, у разі, якщо суд визнає дану позовну вимогу неефективним способом захисту, це жодним чином не впливає на правомірність рішення суду першої інстанції в частині витребування спірного майна.

Повідомляв про відсутність порушень норм процесуального права, оскільки саме відповідач мав обов`язок повідомити суд про зміну місцезнаходження, а за відсутності такого повідомлення порушення норм процесуального права відсутнє, і подібна ситуація склалася з ТОВ «АН «Моя оселя».

Наводив попередній розрахунок суми судових витрат в розмірі 30000 грн., вказував, що докази факту понесення та розміру судових витрат буде подано до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 11 листопада 2011 року Інспекцією ДАБК у м. Києві зареєстровано подану ОСОБА_7 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а саме реконструкції з переплануванням приміщень нежитлової будівлі під ресторан по АДРЕСА_1 . Генеральним підрядником зазначено ТОВ «Айтекс», генеральним проектувальником - ТОВ «Сінтагмабуд» (а. с. 236 - 241 т. 4).

27 лютого 2012 року ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилої будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. та зареєстровано в реєстрі за № 337, за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нежилу будівлю за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 368,90 кв.м. Вказана нежила будівля належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року в справі № 2-1527/2010 р., право власності за яким зареєстровано КП КМР Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 30 листопада 2010 року, про що зроблено запис № 420-П в книзі 4п-17. Нежилій будівлі, що відчужується за цим договором, присвоєно реєстраційний номер 322208247 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а. с. 10 - 13 т. 1).

16 березня 2012 року Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю літ. «К» пл. 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року (а. с. 83 т. 3).

На а. с. 68 - 70 т. 2 знаходиться копія рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року в справі № 2-1527/2010 за позовом ТОВ «Юкрейніан делевелопмент холдинг» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ТОВ «Юкрейніан делевелопмент холдинг», третя особа Подільська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання права власності, яким визнано право власності за ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна, нежитлові приміщення першого та другого поверхів окремо розташованої двоповерхової будівлі загальною площею 368,90 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . На копії рішення проставлено відмітку, що рішення скасоване рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2012 року.

Супровідним листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 31 березня 2014 року надано прокуратурі м. Києва фотокопію рішення від 09 березня 2010 року, на підставі якого була проведена реєстрація права власності на нежилу будівлю (літ. К) пл. 638,90 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_7 (а. с. 71 т. 2).

Надана Бюро копія рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року в справі № 2-1527/2010 р. не завірена печаткою суду, а рішенням визнано право власності за ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна, нежитлові приміщення першого та другого поверхів окремо розташованої двоповерхової будівлі загальною площею 368,90 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (літера К) (а. с. 72 - 73 т. 2).

Згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2012 року в справі № 2-1527/2010 (а. с. 238 - 239 т. 3), з матеріалів справи не вбачається, що позивачами чи відповідачем було вирішено у встановленому законом порядку питання про відведення земельної ділянки для будівництва нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв.м. літ. «Ж», яка розташована по АДРЕСА_1 , але суд першої інстанції не звернув на це уваги. Крім цього, вирішення питання про надання у власність земельної ділянки належить до компетенції Київської міської ради, яка не була залучена до участі в справі, чим судом також не було додержано норм процесуального закону.

Судом також встановлено, що 03 квітня 2013 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилої будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Тоцькою О.В. та зареєстрований за № 420, за умовами якого ОСОБА_3 прийняв у власність нежилу будівлю за адресою АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі свідоцтва б/н, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. (а. с. 64 - 66 т. 1).

23 липня 2013 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрований за № 5360, за умовами якого ОСОБА_4 прийняв та оплатив в порядку та на умовах, визначених цим договором, частки нежилої будівлі, загальною площею 368,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 67 - 68 т. 1).

23 липня 2013 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості, за умовами якого покупець прийняла та оплатила в порядку та на умовах, визначених цим договором, частку нежилої будівлі, загальною площею 368,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 69 т. 1).

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості № 2712/1/2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрований за № 9367, за умовами якого покупець прийняв та оплатив в порядку та на умовах, визначених цим договором, частки нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 231 т. 1).

27 грудня 2013 року ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості № 2712/2/2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрований за № 9368, за умовами якого покупець прийняв та оплатив в порядку та на умовах, визначених цим договором, частки нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 232 т. 1).

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 уклали договори іпотеки № 01-02 та № 02-02, предметом іпотеки за якими є нежила будівля літ. «К» за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 233 - 238 т. 1).

ОСОБА_6 та ТОВ «Аргамак» складено акт приймання-передачі об`єкту до статутного капіталу щодо нежилої будівлі літ. «К» загальною площею 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

26 червня 2014 року ТОВ «Аргамак» видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 23549513 на нежилу будівлю літ. «К» загальною площею 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 218 т. 1).

04 липня 2013 року до ЄРДР внесено заяву ОСОБА_1 , правова кваліфікація за ч. 4 ст. 190 КК України, згідно фабули якої, 04 липня 2013 року невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи належним майном, а саме будинком АДРЕСА_1 , чим спричинили матеріальну шкоду на суму 484 тис. грн. (а. с. 17 т. 1).

У рапорті о/у ВДСБЕЗ Подільського РУ від 25 липня 2013 року повідомлено, що з пред`явлених документів встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нежилої будівлі від 27 лютого 2012 року ОСОБА_1 придбав приміщення за адресою АДРЕСА_1 , продавцем якого був ОСОБА_7 , який на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року в справі № 2-1527 2010 був законним власником даного приміщення; згідно договору купівлі-продажу нерухомості від 23 липня 2013 року ОСОБА_4 прийняв у власність та оплатив в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, частки нежилої будівлі, загальною площею 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Згідно цього ж договору продавцем вказаного приміщення являвся ОСОБА_3 , якому вказане приміщення належало згідно з договором купівлі-продажу нежилої будівлі, посвідченим 03 квітня 2013 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Тоцькою О.В. (а. с. 31 т. 1).

Супровідним листом від 31 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. на виконання ухвали слідчого судді надано належним чином завірені копії документів, а саме копію протоколу Філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» від 27 лютого 2013 року № 10-8841/13/1 проведення прилюдних торгів з реалізації майна, що належить ОСОБА_1 , копію акту про реалізацію майна, що належить ОСОБА_1 , затверджену начальником ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві, копію свідоцтва від 22 березня 2013 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М., яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на майно, що складається з нежитлової будівлі (літера К) загальною площею 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 45 - 47 т. 1).

Листом від 23 серпня 2013 року Філією 10 ПП «Нива-В.Ш.» повідомлено прокурора прокуратури Подільського району м. Києва, що підприємством не проводились прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна - нежитлової будівлі пл. 368,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 , а також не складався та не затверджувався протокол № 10-8841/13/1 проведення цих прилюдних торгів (а. с. 29 т. 1).

Листом від 13 серпня 2013 року Міністерство юстиції України повідомлено прокурора прокуратури Подільського району м. Києва, що згідно з реєстру ВП «Виконавець» виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-369/11, виданого 03 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суми у розмірі 1 328 254,77 грн. до ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві не надходило та на виконанні не перебуває (а. с. 58 т. 1).

Постановою прокурора прокуратури Подільського району м. Києва від 13 грудня 2013 року кримінальне провадження № 42013110070000339, відомості до якого внесені до ЄРДР 04 липня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виникли цивільно-правові відносини (а. с. 64 - 66 т. 2).

Ухвалою слідчого судді Подільського району м. Києва від 13 січня 2014 року в справі № 758/292/14-к постанову прокурора прокуратури Подільського району м. Києва від 13 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження скасовано як передчасну і таку, що суперечить вимогам ст. 283, 284 КК України (а. с. 134 - 135 т. 2).

Листом АТ «Родовід Банк» від 28 березня 2014 року повідомлено, що ОСОБА_1 не є клієнтом АТ «Родовід Банк», а отже з ним ніякі договори не укладались (а. с. 133 т. 1).

Відділ Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції на запит суду від 04 листопада 2014 року повідомив, що згідно даних Єдиного реєстру виконавчих проваджень, виконавчий лист № 2-369/11, виданий 03 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у розмірі 1 328 254,77 грн. станом на 20 листопада 2014 року на виконання до Відділу не надходив (а. с. 246 т. 1).

Листом від 03 квітня 2014 року Подільський районний суд м. Києва повідомив представника ОСОБА_1 , що відповідно до АСДС «Д-3», цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не зареєстрована та не перебуває; за цивільною справою № 2-369/11 ОСОБА_1 боржником не значиться (а. с. 28 т. 2).

На а. с. 59 - 63 т. 1 знаходиться копія технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) по АДРЕСА_1 , з поверховим планом на будівлю літ. «К».

Судом також встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року в справі № 758/2543/15-ц за позовом ТОВ «АРГАМАК» до ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус КМНО Ситницька Т.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилої будівлі, копія якого знаходиться на а. с. 44 - 47 т. 3, позов задоволено частково, визнано договір купівлі-продажу нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 лютого 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. за реєстровим №337, недійсним. Скасовано державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю загальною площею 368,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , яка проведена у Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року, в решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року в частині визнання договору купівлі-продажу нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 лютого 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. за реєстровим №337, недійсним, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення наступного змісту, яким визнано договір купівлі-продажу нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 лютого 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т.О. за реєстровим №337, недійсним. В решті рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року залишено без змін (а. с. 91 - 95 т. 3).

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року скасовано та справу за позовом ТОВ «Аргамак» направлено до Подільського районного суду м. Києва на новий розгляд (а. с. 133 - 137 т. 3).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року (а. с. 197 - 202 т. 3), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року (а. с. 209 - 211 т. 3) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року, в позові ТОВ «Аргамак» відмовлено.

Судами встановлено, що на сьогоднішній день ТОВ «Аргамак» є власником вищезазначеного нежитлового приміщення площею 368,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 26 червня 2014 року.

Також судами встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_7 визнано право власності на нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не існувало, і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_7 на нежитлову будівлю площею 368,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 були відсутні.

20 квітня 2017 року ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 506, за умовами якого ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» прийняло у власність нежилу будівлю літ. «К» площею 368,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , розташовану на земельній ділянці пл. 0,042 га., кадастровий номер 8000000000:85:419:0032, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 73 - 76 т. 5).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року в справі № 758/9350/19 за позовом ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» до ТОВ «Аргамак», ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , Міністерства юстиції України, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ситницька Т.О., Державний реєстратор КП «Київжитлоспецексплуатація» Примушко О.Г., ОСОБА_12 про визнання права власності та скасування державної реєстрації, яка набрала законної сили, прийнято відмову ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» від позову (а. с. 207 - 217 т. 5).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 лютого 2022 року, 27 вересня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на частку нежилої будівлі за адресою АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нежилої будівлі, серія та номер 337, виданий 27 лютого 2012 року, видавник Ситницький Т.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; рішення суду, серія та номер: 758/14525/13-ц, виданий 22 грудня 2014 року, видавник: Подільський районний суд м. Києва; ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 16 серпня 2017 року, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

22 квітня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на частку нежилої будівлі за адресою АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: договір про розірвання договору дарування частки у праві власності на нежилу будівлю, посвідченого Ситницькою Т.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 22 грудня 2017 року, за реєстровим № 754, серія та номер: 161, виданий 22 квітня 2019 року, видавник: Ситницька Т.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (а. с. 14 - 15 т. 6).

На а. с. 219 т. 4 наявна заява ТОВ «Аргамак», подана директором ОСОБА_13 12 червня 2018 року, про визнання позову і відсутність заперечень щодо його задоволення.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Виконуючи вказівки, наведені в постанові Верховного суду України від 01 листопада 2017 року, суд першої інстанції перевірив обставини введення спірної будівлі в експлуатацію в установленому законом порядку та встановив, що позивачем було надано до суду копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 11 листопада 2011 року № КВ 14211075039, відповідно до якої об`єкт: нежитлова будівля по АДРЕСА_1 готовий до експлуатації (а. с. 236 - 241 том 4).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

В силу положень статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

За приписами частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц вказувала, що віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2012 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого право власності на нежитлову будівлю перейшло до позивача.

Суд першої інстанції врахував, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визнання недійсним договору (справа № 758/2543/15-ц) встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_7 визнано право власності на спірне приміщення, не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_7 на спірну нежитлову будівлю були відсутні.

Водночас, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року, яке було залишено в силі ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, по справі № 758/2543/15-ц про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі у задоволенні вимог ТОВ «Аргамак» відмовлено, в тому числі відмовлено у задоволенні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 .

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року та станом на сьогоднішній день державна реєстрація права власності за ОСОБА_7 не скасована.

Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 лютого 2022 року, 27 вересня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на частку нежилої будівлі за адресою АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нежилої будівлі, серія та номер 337, виданий 27 лютого 2012 року, видавник Ситницький Т.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; рішення суду, серія та номер: 758/14525/13-ц, виданий 22 грудня 2014 року, видавник: Подільський районний суд м. Києва; ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 16 серпня 2017 року, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

22 квітня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на частку нежилої будівлі за адресою АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: договір про розірвання договору дарування частки у праві власності на нежилу будівлю, посвідченого Ситницькою Т.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 22 грудня 2017 року, за реєстровим № 754, серія та номер: 161, виданий 22 квітня 2019 року, видавник: Ситницька Т.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (а. с. 14 - 15 т. 6).

Така реєстрація відбулася під час розгляду даної справи.

Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено про нікчемність договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та продавцем майна з підстав порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Оцінюючи такі доводи, апеляційний суд застосовує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 910/4932/19 відповідно до яких, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

Разом із тим, відповідачем не наведено підстав, умов або обставин, які могли б свідчити про те, що договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , стосується публічно-правових відносин, порушує публічний порядок, а у ОСОБА_7 чи ОСОБА_1 був намір порушити цей порядок.

ТОВ «Аргамак» зазначало про набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно внаслідок шахрайських дій, однак відповідного вироку суду, який би набрав законної сили і в якому було би встановлено такі обставини, на підтвердження своїх доводів не надало.

Договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, який є підставою набуття позивачем права власності на спірне майно, не є нікчемним в силу закону та не визнаний у встановленому законодавством порядку судом недійсним.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що за наявності договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності на спірне майно, позивач вважається таким, що набув право власності на спірне майно, є правильними і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

В судовому засіданні апеляційного суду, яке відбулось 03 квітня 2024 року, представник ТОВ «Аргамак», аргументуючи відсутність права власності на спірне майно у позивача, акцентував увагу на обставинах, встановлених в окремій ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року в справі № 758/2534/15-ц за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року. Даною окремою ухвалою судом постановлено довести її зміст щодо обставин набуття ОСОБА_7 права власності на будівлю до відома прокурора м. Києва та повідомити про вжиті заходи.

Так, відповідно до ч. 1, 10 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2022 року в справі № 489/3917/20 сформульовано правовий висновок, згідно якого, окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Отже, за своєю правовою природою окрема ухвала є процесуальним рішенням, і не може встановлювати обставини преюдиційного характеру. Метою даного рішення є довести до відома відповідних органів чи осіб про можливі порушення закону, і дія такого рішення вичерпується в момент виконання (повідомлення) про ті чи інші обставини.

Таким чином, в окремій ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року не могли бути встановлені обставини, які б мали значення чи преюдиційний характер для справи, що розглядається.

Крім того, апеляційний суд враховує, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року, за результатами ухвалення якого було постановлено окрему ухвалу, було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та справу за позовом ТОВ «Аргамак» направлено до Подільського районного суду м. Києва на новий розгляд.

Отже, з огляду на те, що була заявлена вимога про витребування з незаконного чужого володіння майна, яке належить ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно визначився з тим, що предметом доказування в цій справі є факт наявності права власності на спірну будівлю у позивача, при цьому з`ясування обставин правомірності набуття права власності ОСОБА_7 , який не є стороною по справі, призведе до виходу за межі заявлених позивачем вимог.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 ніколи не був власником нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , і підстави для проведення реєстрації права власності за ним на вказану нежитлову будівлю були відсутні, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , є нікчемним в силу положень ст. 228 ЦК України, оскільки право власності зареєстроване шляхом вчинення шахрайських дій, що встановлено ухвалою суду, а суд першої інстанції не надав належної оцінки встановленим обставинам у справі.

Оскільки з договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , чітко вбачається, що продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нежилу будівлю за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 368,90 кв.м., і на це ж нерухоме майно 26 червня 2014 року ТОВ «Аргамак» було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 23549513, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що з наданих сторонами доказів неможливо зробити беззаперечний висновок про те, що право власності позивача та відповідача є правом власності на одне й те ж саме приміщення, а суд брав до уваги лише договір від 27 лютого 2012 року.

Апеляційний суд враховує, що під час розгляду справи позивачем було надано для огляду, а судом першої інстанції - досліджено наказ Міністерства юстиції України № 3047/5 від 26 вересня 2017 року, яким задоволено скаргу ОСОБА_1 від 18 вересня 2017 року у повному обсязі; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 квітня 2017 року № 34661971, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Мацюцею О.О.; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 квітня 2017 року № 34862999, та № 36873695 від 01 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. відносно ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя».

Отже, під час розгляду справи не було підтверджено правомірність набуття ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 .

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено правомірність володіння спірним майном ОСОБА_1 у вигляді дійсного договору купівлі-продажу, який не є нікчемним в силу закону та не був визнаний судом недійсним, а також факт вибуття майна з володіння позивача поза його волею, з огляду на те, що будь-яких цивільних справ про стягнення заборгованості з позивача не існувало, виконавче провадження не відкривалось, прилюдні торги з реалізації будівлі не проводились.

Судом першої інстанції також було враховано заяву ТОВ «Аргамак», подану директором ОСОБА_13 12 червня 2018 року, про визнання позову і відсутність заперечень щодо його задоволення (а. с. 219 т. 4).

Наявність даної заяви в матеріалах справи, як і повноважень особи, якою таку заяву підписано, доводами апеляційної скарги жодним чином не спростовується.

З огляду на наведені вище норми та встановлені судом першої інстанції обставини справи, апеляційний суд погоджується із його висновками про задоволення позову в частині витребування спірного майна у ТОВ «Аргамак» та відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом, намагається заволодіти майном, яке йому не належить, та порушити майнові права ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя», яке, згідно помилкових доводів апеляційної скарги, є останнім законним власником спірного нерухомого майна.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 910/1310/19, від 25 жовтня 2022 року в справі № 607/14378/21, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року в справі № 916/2084/17, відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, оскільки рішення суду першої інстанції їм не суперечить, та оскільки у даних справах судами встановлені інші відмінні правовідносини.

Враховуючи, що в справі відсутні докази набуття ТОВ «Аргамак» на спірне нерухоме майно за відплатним договором, оскільки до статутного фонду ТОВ «Аргамак» нежитлову будівлю по вул. Верхній Вал, 30 літ. «К» у м. Києві було передано на підставі акту приймання-передачі, укладеного з ОСОБА_6 , чого відповідачем не заперечується, у суду першої інстанції були підстави для застосування ч. 3 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, згідно якої добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Виходячи з наведеного та враховуючи безоплатність набуття відповідачем спірного майна, апеляційний суд також відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, з посиланням на ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо покладання на ТОВ «Аргамак» індивідуального і надмірного тягаря внаслідок втручання у право власності.

При цьому, зазначаючи в апеляційній скарзі, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме, чи є втручання законним, чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес, чи є втручання у право на мирне володіння майном пропорційним визначеним цілям, відповідач жодним чином не обґрунтовує невідповідності рішення суду першої інстанції даним критеріям.

Разом із тим, задовольняючи позов про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежилу будівлю від 22 березня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 , судом першої інстанції залишено поза увагою, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Таким чином, для витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 202/589/18 (провадження № 61-12611св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 205/5579/19 (провадження № 61-15794св20), від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц (провадження № 61-4991св22).

Отже, виходячи з вищенаведеного, позовні вимоги в частині скасування свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. за реєстровим № 109 22 березня 2013 року про право власності ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю задоволенню не підлягали.

Крім того, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, виходячи з наступного.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Аналогічний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19).

Таким чином, враховуючи, що 27 вересня 2017 року та 22 квітня 2019 року право власності позивача зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і що задоволення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння є ефективним та достатнім способом захисту права власника, позовні вимоги в частині скасування записів про державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю (літера К) загальною площею 368,9 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , здійснену за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Аргамак», задоволенню не підлягали.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, не може вважатися законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню.

Крім того, однією з підстав скасування рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року відповідач зазначив порушення п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, а саме розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідач вказував, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ТОВ «Аргамак» є м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9а, оф. 369, на підтвердження чого додав до апеляційної скарги виписку з Реєстру (а. с. 178 т. 6), однак суд відправляв повістки та інші процесуальні документи на інші адреси, та не повідомив учасників справи про судове засідання, яке відбулось 14 березня 2023 року.

Апеляційний суд не може погодитись з цими аргументами, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У процесуальних документах, які надавалися до суду першої інстанції (заяви з процесуальних питань, довіреність представника), відповідачем ТОВ «Аргамак» надавалася інформація щодо його адреси - АДРЕСА_2 .

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на а. с. 219 т. 1, місцезнаходженням ТОВ «Аргамак» є м. Київ, вул. Вишняківська 13 оф. 1.

З матеріалів справи вбачається, що судова повістка, направлена на адресу ТОВ «Аргамак» м. Київ, вул. Вишняківська 13 оф. 1, якою відповідача викликано в судове засідання на 14 березня 2023 року, повернута до суду з відміткою «неправильно зазначена/відсутня адреса» та «не зареєстровано» (а. с. 111 - 112 т. 6).

При цьому, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія рішення суду першої інстанції, направлена на цю ж адресу, була отримана адресатом 26 жовтня 2023 року (а. с. 161 т. 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України (в редакції станом на день ухвалення рішення) учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутнє повідомлення відповідача про зміну місцезнаходження, хоча після повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції представник ТОВ «Аргамак» був присутній в судовому засіданні 23 серпня 2018 року, тобто відповідач був обізнаний про розгляд справи та мав можливість повідомити про зміну місцезнаходження.

Наведеним спростовуються доводи відповідача в апеляційній скарзі про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності на нерухоме майно ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача на користь відповідача ТОВ «Аргамак» понесені ним судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 344,10 грн. пропорційно до її задоволення за позовні вимоги немайнового характеру, у яких позивачу за наслідками апеляційного перегляду було відмовлено.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року скасувати в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності на нерухоме майно та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотухіна Ольга Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство з нерухомості «Моя оселя» про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності на нерухоме майно.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (м. Київ вул. Княжий Затон 9-а оф. 369 код ЄДРПОУ 36272560) судові витрати в розмірі 344,10 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.