Рішення

від 17.04.2024 по справі 513/508/20

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/508/20

Провадження № 2/513/3/24

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Русавської Н.В., представника позивача адвоката Кочурова А.О., представника відповідача адвоката Гамей В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Сарата Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочурова Андрія Олександровича до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство "Центр обслуговування громадян", державні реєстратори ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів оренди землі з припиненням прав оренди, витребування земельних ділянок та стягнення упущеної вигоди,

У С Т А Н О В И В:

представник орендодавця звернувся до суду з позовом до орендаря, в якому просив визнати недійсними два договори оренди землі б/н від 24 травня 2018 року, укладені між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Сергіївка" (далі СВК "Сергіївка") та ОСОБА_1 щодо оренди належних позивачу земельних ділянок площею 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 та площею 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, розташованих на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області, у масиві № НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, припинити право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 28500398 від 17.10.2018 року та № 28310881 від 05.10.2018 року, витребувати ці земельні ділянки з чужого незаконного володіння СВК "Сергіївка" на користь власника ОСОБА_1 , стягнути з орендаря на користь орендодавця збитки у вигляду упущеної вигоди в розмірі 460801,69 гривен; судовий збір у розмірі 10207,06 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень та інші судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що до кінця жовтня 2017 року позивач мав з відповідачем договори оренди належних позивачу вказаних земельних ділянок. Після закінчення терміну оренди позивач не мав наміру продовжувати надання в оренду спірних земельних ділянок, тому наприкінці 2017 року подав до відповідача письмову заяву про повернення йому земельних ділянок в натурі для самостійної обробки.

У жовтні 2018 року від працівників СВК "Сергіївка" позивач дізнався, що нібито 24.05.2018 року ним підписані два договори оренди належних йому земельних ділянок та йому надали два примірника вказаних договорів оренди земельних ділянок площею 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 та площею 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, примірник акту приймання-передачі земельної ділянки площею 4,34 га, а також копії витягів з державного реєстру речових прав про реєстрацію іншого речового права від 23.10.2018 року та від 09.10.2018 року.

З цих документів позивачу стало відомо, що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди СВК "Сергіївка" на підставі договорів оренди б/н від 24.05.2018 року земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310 за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43633571 від 23.10.2018 року державного реєстратора Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Гарматюк Ріти Василівни, а щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 - за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43428303 від 09.10.2018 року державного реєстратора Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Шевчук Таїсії Олексіївни.

Проте орендодавець не підписував договори оренди землі б/н від 24.05.2018 року, підпис у вказаних договорах оренди та в акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 24.05.2018 року йому не належить, він не уповноважував жодну особу на підписання договорів оренди земельних ділянок та не мав наміру передавати земельні ділянки орендарю.

Оскільки було відсутнє волевиявлення орендодавця на укладення оспорюваних договорів оренди землі, тому просив суд визнати договори оренди землі недійсними та припинити право оренди, яке зареєстроване на підставі цих договорів. Відповідач продовжує користування земельними ділянками позивача, що є підставою для витребування з чужого незаконного володіння відповідача земельних ділянок, що є приватною власністю позивача. Позивач не отримував від відповідача орендної плати за використання земельних ділянок та вважає таке використання безпідставним та неправомірним.

Протиправним користуванням майном відповідач завдав позивачу шкоди, збитків у вигляді упущеної вигоди за період з 24.05.2018 по 24.06.2020 року, а саме недоотримано зернових культур з належних йому земельних ділянок, які безпідставно використовує ОСОБА_4 " в загальному розмірі 460801,69 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги не визнав. Зазначив, що СВК "Сергіївка" користувався земельною ділянкою позивача кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 на підставі договору оренди землі №377 від 12.05.2005 р. який був зареєстрований у ДП "Центр ДЗК" 10.09.2008 за № 04085330121. Договір було укладено на 10 років і строк його дії спливав на початку вересня 2018 року. Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 був укладений з колишнім власником земельної ділянки також у 2005 році.

24.05.2018 року позивач звернувся до СВК "Сергіївка" з проханням видати йому 100000 гривень в рахунок орендної плати для вирішення сімейних питань. Позивачу було повідомлено, що термін дії договорів оренди спливає у вересні 2018 року, тому він може продовжити строк дії існуючих договорів або укласти нові договори оренди землі. Позивач забрав для ознайомлення договори оренди землі та через декілька днів повернув підписані договори оренди. Між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договорів, вони зареєстровані в установленому порядку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" СВК "Сергіївка" користується земельними ділянками позивача на законних підставах. Позивач отримував орендну плату в 2018 році та в подальшому. Позивач не довів факту заподіяння відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди (т.1 а.с.52-55).

У доповненні до відзиву представник відповідача адвокат Пахомов К.Ю. зазначив, що спірні договори оренди землі є укладеними на підставі волевиявлення обох сторін правочину, виконувалися сторонами і продовжують виконуватися. Дії позивача, який отримав орендну плату за договорами оренди від 24.05.2018 року, а згодом пред`явив позов про визнання цих договорів недійсними, прямо суперечать його попередній поведінці та є недобросовісними. З наявних в матеріалах справи двох експертних висновків вбачається, що експерти дослідили одній й ті ж самі матеріали та дійшли висновків, які суперечать один одному. Протилежність висновків експертизи, проведеної Одеським НДІСЕ, висновок від 26.02.2021 № 20-7321, експерт ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" пояснив різною оцінкою виявлених збіжних та розбіжних почеркових ознак, що на думку представника відповідача є досить незрозумілим та неповним поясненням протилежних висновків при дослідженні одних й тих самих матеріалів і обґрунтовано викликає сумніви у правильності експертного висновку № 9786 від 25.08.2021 (а.с.196-200).

Державні реєстратори Державного підприємства "Центр обслуговування громадян", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були належним чином повідомленими про розгляд справи, до суду не з`явились, не повідомили про причини неявки.

Ухвалою Саратського районного суду від 30 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (т.1 а.с.44).

Ухвалою від 28 жовтня 2020 року за клопотанням представника позивача суд призначив судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (т.1 а.с.76-77).

Ухвалою суду від 17 грудня 2020 року провадження у справі було поновлено для розгляду клопотання експерта (т.1 а.с.86).

Ухвалою суду від 22 грудня 2020 року клопотання експерта задоволено частково, оскільки у письмовому повідомленні представник позивача ОСОБА_6 зазначив, що у позивача відсутні додаткові оригінали документів з вільними зразками почерку ОСОБА_1 у вигляді підпису "Молчанов" достовірно виконані ним самим, які не відносяться до даної справи за 2017 - травень 2018 р.р., провадження у справі зупинено час проведення експертизи (т.1 а.с.94).

Ухвалою суду від 09 квітня 2021 року провадження у справі поновлено, оскільки 08 квітня 2021 року до суду надійшов висновок експерта № 20-7021 від 26.02.2021 року Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (т.1 а.с.109).

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року за клопотанням представника позивача у справі призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" (т.1 а.с.137-138).

Ухвалою суду від 14 вересня 2021 року провадження у справі поновлено (т.1 а.с.164).

Ухвалою суду від 14 грудня 2021 року провадження справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору оренди недійсним (т.1 а.с.212-213).

Ухвалою суду від 03 березня 2023 року провадження у справі поновлено (т.1 а.с.216).

Ухвалою суду від 05 червня 2023 року за клопотанням представника відповідача була призначена повторна судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи (т.2 а.с.22-23).

Ухвалою суду від 21 серпня 2023 року провадження у справі поновлено для розгляду клопотання експерта (т.2 а.с.34).

Ухвалою суду від 12 жовтня 2023 року клопотання експерта задоволено частково. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи (т.2 а.с.91-92).

Ухвалою суду від 11 грудня 2023 року провадження у справі поновлено (т.2 а.с.113).

Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (т.2 а.с.128).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Кочуров А.О. позов підтримав, посилаючись на те, що договори оренди землі з СВК "Сергіївка" від 24.05.2018 року позивач не підписував, орендну плату не отримував, про існування договорів оренди дізнався у жовтні 2018 року. Зазначив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вважає, що відмова в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є формальним підходом і фактично самоусуненням від виконання завдань цивільного судочинства - розгляду справи та захисту порушених прав.

Представник відповідача адвокат Гамей В.В. проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що обрані позивачем способи захисту порушеного права є неефективними та такими, що не відповідають загальним засадам (принципам) цивільного права та судочинства.

Згідно показань в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , вона працює бухгалтером СВК "Сергіївка", у 2018 році займалась оформленням договорів оренди землі між СВК "Сергіївка" та власниками земельних ділянок. Весною 2018 року в її кабінет, розташований на другому поверсі адміністративної будівлі СВК "Сергіївка" прийшов ОСОБА_1 та приніс свої документи. Вона відділа йому для ознайомлення договори оренди землі щодо двух його земельних ділянок. Через деякий час ОСОБА_1 повернув їй ці договори оренди вже підписаними. В її присутності він договори не підписував. У 2018 році документи для проведення державної реєстрації договорів оренди землі готував юрист СВК "Сергіївка". Їй не відомо, чи отримував ОСОБА_1 орендну плату за договорами оренди.

Свідок Телеганено ОСОБА_8 пояснила, що вона працює у СВК "Сергївка". У 2018 році вона не займалась оформленням договорів оренди землі між СВК "Сергіївка" та власниками земельних ділянок. Їй нічого не відомо про процедуру оформлення договорів оренди землі з ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що її чоловік ОСОБА_1 у 2018 році договори оренди землі з ОСОБА_4 не підписував. Орендну плату не отримував, починаючи з 2019 року. Їй не відомо, чи користується СВК "Сергіївка" земельними ділянками ОСОБА_1 .

Вислухавши позивача, його представника, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За частиною 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 038758, виданого згідно з розпорядженням Саратської районної державної адміністрації №200/А-04 від 22.03.2004, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області (масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_5 ), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.14).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 31.05.2012 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І., ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,34 га з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області (масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_4 ), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.13, 15).

24 травня 2018 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СВК "Сергіївка" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області. Згідно з пунктом 8, 9 договору, строк його дії 7 років, орендна плата вноситься орендарем у формі натуроплати: 5000 кг зерна, 20 кг рослинної олії, 20 кг крупи (т.1 а.с16-17).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т.1а.с.18) встановлено, що 17.10.2018 року державним реєстратором Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Гарматюк Рітою Василівною було зареєстровано речове право оренди земельної ділянки (номер запису: 28500398), підставою виникнення якого є договір оренди землі б/н від 24.05.2018 року між СВК "Сергіївка" та ОСОБА_1 Строк дії: 7 років. Об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка площею 8,2943 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 (т.1 а.с.18).

24 травня 2018 року між ОСОБА_1 та СВК "Сергіївка" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області Строк дії договору 7 років. Орендна плата вноситься орендарем у формі натуроплати: 2500 кг зерна, 10 кг рослинної олії, 10 кг крупи (т.1 а.с19-20).

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 24 травня 2018 року, орендодавець ОСОБА_1 передав, а орендар СВК "Сергіївка" прийняв в оренду земельну ділянку, розташовану на території Сергіївської сільської ради площею 4.34 га сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311 (т.1 а.с.21).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т.1 а.с.22) встановлено, що 05.10.2018 року державним реєстратором Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Шевчук Таїсією Олексіївною було зареєстровано речове право оренди земельної ділянки (номер запису: 28310881), підставою виникнення якого є договір оренди землі б/н від 24.50.2018 року між СВК "Сергіївка" та ОСОБА_1 . Строк дії: 7 років. Об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка площею 4,3424 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311 (т.1 а.с.22).

Згідно з висновком експерта № 9786 за результати повторної судово-почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2021 року, проведеної судовим експертом ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", підписи від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" у двох примірниках договору оренди землі без номеру від 24 травня 2018 року, що укладений від імені ОСОБА_1 та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", в особі голови СВК Сирова Івана Демидовича, щодо оренди земельної ділянки площею 8,29 гектарів з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310, - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підписи від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" у двох примірниках договору оренди землі без номеру від 24 травня 2018 року, що укладений від імені ОСОБА_1 та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", в особі голови СВК ОСОБА_10 , щодо оренди земельної ділянки площею 4,34 гектарів з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311, - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Висновок обгрунтований тим, що наведені у висновку розбіжні ознаки почерку стійкі, суттєві, виходять за межі природної варіаційності почерку ОСОБА_1 , розміщені у фрагментах досліджуваних підписів, виконаних у швидкому темпі письма, належать до дрібних деталей, відобразились у всіх або переважній більшості досліджуваних підписів, встановлені розбіжні ознаки у порівнюваних підписах не можуть пояснюватися виконанням досліджуваних підписів ОСОБА_1 у якихось незвичних зовнішніх умовах, у незвичайному внутрішньому стані або з навмисною зміною ознак власного підписного почерку.

Враховуючи викладене, розбіжності почеркових ознак у сукупності є достатніми для категоричного висновку про те, що дані досліджувані підписи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Що стосується встановлених збіжних почеркових ознак у порівнюваних підписах, то вони належать до таких, що часто зустрічаються у почерках різних осіб, тому в ідентифікаційному аспекті не є суттєвими, на категоричний негативний висновок експерта про справжність досліджуваних підписів не впливають та пояснюються випадковою подібністю варіантів почерку виконавця досліджуваних підписів з почерком ОСОБА_1 .

Розбіжності у висновках даної повторної експертизи та експертизи, проведеної експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Буценко Вікторією Володимирівною (Висновок експерта № 20-7021 від 26.02.2021), пояснюються різною оцінкою виявлених збіжних та розбіжних почеркових ознак (т.1 а.с.142-155).

Згідно з висновком експерта від 21.11.2023 повторної судово-почеркозначої експертизи № СЕ-19/116-26/20217-ПЧ судового експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, підписи від імені ОСОБА_1 у вигляді - написання "Молчанов" в розділі "Підписи Сторін" в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в двох примірниках договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310 на 2 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою собою.

Підписи від імені ОСОБА_1 у вигляді - написання "Молчанов в розділі "Підписи Сторін" в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в двох примірниках договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 на 2 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Свої висновки експерт обґрунтував тим, що окрім наведених у висновку розбіжних встановлені наступні збіжні загальні ознаки: чіткість, загальний вид, будова, переважна форма рухів, переважний напрямок рухів, розмір, розгін, розстановка, ступінь і характер натиску, форма основи підписів, розміщення підписів відносно бланкового рядка, напрям лінії підписів.

Встановлені розбіжні загальні та окремі ознаки підписів суттєві, стійкі та достатні для висновку про те, що підписи від імені ОСОБА_1 у вигляді написання "Молчанов" в розділі "Підписи Сторін" в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" у документах: два примірники договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310 на 2 арк., два примірники договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 на 2 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Щодо встановлених збіжних загальних ознак, то вони пояснюються незначною схожістю почерків, у зв`язку із чим не суттєві та не впливають на зроблений категоричний негативний висновок (т.2 а.с.101-107).

Суд відхиляє висновок експерта № 20-7021 судово-почеркознавчої експертизи від 26 лютого 2021 року, проведеної судовим експертом лабораторії почеркознавчих досліджень Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в якому зазначено, що вирішити питання, чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 , вигляді запису його прізвища у наданих на експертизу документах:

двох примірниках договору оренди землі б/н від 24.05.2018, укладеного між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Сергіївка" та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки кадастровим номером 5124586200:01:002:0310, розміщені зі зворотної сторони другого аркушу у розділах: "Підписи сторін" в графах: "Орендодавець";

двох примірниках договору оренди землі б/н від 24.05.2018, укладеного між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Сергіївка" та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 4,34 га з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311, розміщені зі зворотної сторони другого аркушу у розділах: "Підписи сторін" в графах: "Орендодавець", самим ОСОБА_1 або іншою особою (особами), не виявилося можливим, з причин, визначених у пп. 1-2 Дослідницької частини висновку (т.1 а.с. 98-105).

При цьому суд враховує, що висновок експерта № 20-7021 судово-почеркознавчої експертизи від 26 лютого 2021 року спростовується висновком експерта № 9786 за результати повторної судово-почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2021 року, проведеної судовим експертом ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" та висновком експерта від 21.11.2023 повторної судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/116-26/20217-ПЧ судового експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (т.2 а.с. 98-108).

Оцінючи вказані висновки експертів суд виходить з того, що згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд також враховує правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20: "Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає у тому, що незалежно від категорії справ слід дотримувати вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з додержанням порядку збирання, подання та дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи".

Згідно із пунктом 1.1. Розділу І Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705/3145 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) (далі-Науково-методичні рекомендації) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Пунктом 1.13. Науково-методичних рекомендацій встановлено, що достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації. Критерієм достатності обсягу порівняльного матеріалу вважається надання такої його кількості, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об`єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця.

Матеріалами справи підтверджено, що висновок № 9786 за результати повторної судово-почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2021 року, проведеної судовим експертом ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" та висновок експерта від 21.11.2023 судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/116-26/20217-ПЧ судового експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України були складені на виконання ухвал Саратського районного суду про призначення вказаних експертизи. Експерти був попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Порушень порядку призначення і проведення експертизи не встановлено, а твердження представника відповідача про сумніви у правильності висновків експерта не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів, які спростовували б зазначені висновки судових експертів. Матеріали справи також не містять інформації та будь-яких доказів про те, що наведені висновкі експертів було визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи.

Оцінивши висновок № 9786 за результати повторної судово-почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2021 року, проведеної судовим експертом ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз" та висновок експерта від 21.11.2023 судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/116-26/20217-ПЧ судового експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами суд вважає, що ці висновки є достатньо обґрунтованими, містять чітку та однозначну відповідь на поставлені судом питання, є логічними та об`єктивними, з урахуванням виду дослідження. Порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертиз не встановлено, а тому вони приймаються судом як належні та допустимі докази.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

На підставі частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ч.4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною 1 ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Ст.13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо сторони оспорюваного договору не досягли згоди, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, правочин не вчинено.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними двох договорів оренди землі, посилаючись на те, що ці договори він не підписував, умови не погоджував, орендну плату не отримував, тому відповідач безпідставно користується земельними ділянками.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Така правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, яка підлягає врахуванню судом у даній справі.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:

"укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)".

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

У справі, що розглядається судом орендодавець звертаючись із позовом до орендаря просив: визнати недійсними два договори оренди б/н від 24 травня 2018 року, укладені між ним та орендарем СВК "Сергіївка" щодо оренди земельних ділянок площею 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 та площею 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, припинити право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 28500398 від 17.10.2018 року та № 28310881 від 05.10.2018 року, витребувати зазначені земельні ділянки з чужого незаконного володіння СВК "Сергіївка" на користь власника ОСОБА_1 , стягнути з відповідача на користь позивача збитки у вигляду упущеної вигоди в розмірі 460801,69 гривен.

Суд звертає увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

У Постанові КЦС ВС від 25 вересня 2019 року, у справі №753/2187/17, було викладено висновок, відповідно до якого особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати ВС від 06.04.2021р. у справі № 910/10011/19 зазначено, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічних висновків дійшов і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023р. у справі № 398/1796/20 вказуючи, що обрання Позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову.

З урахуванням наведеного суд вважає безпідставними та відхиляє ствердження представника позивача в частині того, що відмова в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є формальним підходом і фактично самоусуненням від виконання завдань цивільного судочинства.

Суд погоджується з доводами представника відповідача адвоката Гамей В.В. в частині того, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди спірних земельних ділянок та припинення такого права, як і вимога про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння СВК "Сергїівка" є не належними способами захисту порушеного права.

Отже у задоволенні зазначених вимог належить відмовити повністю з підстав обрання позивачем неналежних способів захисту.

Позовна вимога про стягнення упущеної вигоди є похідною від первісної вимоги, тому у задоволенні позову і в цій частині також слід відмовити.

Заперечуючи проти задоволення позову орендар посилався на те, що ОСОБА_1 отримував орендну плату від відповідача, на підтвердження надав відомості на видачу орендної плати СВК "Сергіївка" за 2018 рік (т.1 а.с. 56-61). Суд вважає, що обставини добросовісності орендодавця ОСОБА_1 належить оцінювати за умови звернення орендодавця із позовною вимогою про визнання відсутнім права оренди, якої у цій справі позивач не заявляв.

Оскільки суд повністю відмовив у задоволенні позову, то на підставі ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2-15, 81,89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочурова Андрія Олександровича до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство "Центр обслуговування громадян", державні реєстратори ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів оренди землі з припиненням прав оренди, витребування земельних ділянок та стягнення упущеної вигоди - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 26 квітня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_6 , виданий 03.02.2020 органом 004529102, РНОКПП НОМЕР_7 .

Представник позивача: ОСОБА_6 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 003365 від 18.07.2018 року, видане Радою адвокатів Одеської області 18.07.2018 року, адреса здійснення адвокатської діяльності: вул. Добровольського, буд.2, м. Арциз, Болградський район, Одеська область, РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач: Сільськогосподарський виробничий кооператив "Сергіївка", адреса: вул. Центральна, 144, с. Сергіївка, Білгород-Дністровський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 0376145.

Представник відповідача: Гамей Валентин Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 000188 від 18.10.2017 року, видане радою адвокатів Вінницької області 18.10.2017 року, адреса: вул. Володимира Турця, буд. 47, с. Курилівці, Жмеринський район, Вінницька область, 23114, РНОКПП НОМЕР_9 .

Третя особа: Державне підприємство "Центр обслуговування громадян", державні реєстратори ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_10 .

Суддя А. І. Бучацька