Постанова

від 26.09.2024 по справі 513/508/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5782/24

Справа № 513/508/20

Головуючий у першій інстанції Бучацька А.І.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 513/508/20

Провадження номер: 22-ц/813/5782/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

-позивач ОСОБА_1 ,

-відповідач Сільськогосподарський виробничий кооператив "Сергіївка",

- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору 1) Державне підприємство "Центр обслуговування громадян", 2) державні реєстратори ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянуву відкритомусудовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кочурова Андрія Олександровича, до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство "Центр обслуговування громадян", державні реєстратори ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів оренди землі з припиненням права оренди, витребування земельних ділянок та стягнення упущеної вигоди, за апеляційною скаргою адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Саратського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Бучацької А.І. о 12 годині 15 хвилині 17 квітня 2024 року, повний текст рішення складений 26 квітня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсними два договори оренди землі б/н від 24 травня 2018 року, укладені між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Сергіївка" (далі - СВК "Сергіївка") та ОСОБА_1 щодо оренди належних позивачу земельних ділянок, площею - 8,29 га., кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, та площею - 4,34 га., кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, розташованих на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області, у масиві № НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Припинити право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 28500398 від 17.10.2018 року та № 28310881 від 05.10.2018 року; 2) витребувати земельні ділянки, площею - 8,29 га., кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, та площею - 4,34 га., кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, з чужого незаконного володіння СВК "Сергіївка" на користь власника - ОСОБА_1 , 3) стягнути з СВК «Сергіївка» на його користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 460 801,69 грн.. Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 10 207,06 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. та інші судові витрати.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що до кінця жовтня 2017 року він мав з відповідачем договори оренди належних йому вищевказаних земельних ділянок. Після закінчення терміну оренди позивач не мав наміру продовжувати надання в оренду спірних земельних ділянок, тому наприкінці 2017 року подав до відповідача письмову заяву про повернення йому земельних ділянок в натурі для самостійної обробки.

У жовтні 2018 року від працівників СВК "Сергіївка" позивач дізнався, що нібито 24.05.2018 року ним підписані два договори оренди належних йому земельних ділянок та йому надали два примірника вказаних договорів оренди земельних ділянок, площею - 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, та площею - 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, примірник акту приймання-передачі земельної ділянки площею - 4,34 га, а також копії витягів з державного реєстру речових прав про реєстрацію іншого речового права від 23.10.2018 року та від 09.10.2018 року.

З цих документів позивачу стало відомо, що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди СВК "Сергіївка" на підставі договорів оренди б/н від 24.05.2018 року земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310 за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43633571 від 23.10.2018 року державного реєстратора Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Гарматюк Ріти Василівни. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 - за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43428303 від 09.10.2018 року державного реєстратора Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Шевчук Таїсії Олексіївни.

Проте, він як орендодавець не підписував договори оренди землі б/н від 24.05.2018 року, підписи у вказаних договорах оренди та в акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 24.05.2018 року йому не належить. Він не уповноважував жодну особу на підписання договорів оренди земельних ділянок та не мав наміру передавати земельні ділянки орендарю.

Оскільки було відсутнє волевиявлення орендодавця на укладення оспорюваних договорів оренди землі, тому договори оренди землі підлягають визнанню недійсними, а право оренди, яке зареєстроване на підставі цих договорів, підлягає припиненню.

Позивач не отримував від відповідача орендної плати за використання земельних ділянок та вважає таке використання безпідставним та неправомірним. Відповідач продовжує користуватися земельними ділянками позивача, що є підставою для витребування з чужого незаконного володіння відповідача земельних ділянок, які є приватною власністю позивача.

Протиправним користуванням майном відповідач завдав позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди за період - з 24.05.2018 р. по 24.06.2020 р., а саме - позивачем недоотримано зернових культур з належних йому земельних ділянок, які безпідставно використовує ОСОБА_4 ", у загальному розмірі 460 801,69 грн. (Т. 1, а. с. 4 11).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву, просить у її задоволенні відмовити. Зазначає, що СВК "Сергіївка" користувався земельною ділянкою позивача кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 на підставі договору оренди землі №377 від 12.05.2005 р., який був зареєстрований у ДП "Центр ДЗК" 10.09.2008 за № 04085330121. Договір було укладено на 10 років і строк його дії спливав на початку вересня 2018 року. Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 був укладений з колишнім власником земельної ділянки у 2005 році.

24.05.2018 року позивач звернувся до СВК "Сергіївка" з проханням видати йому кошти у сумі - 100 000 гривень в рахунок орендної плати для вирішення сімейних питань. Позивачу було повідомлено, що термін дії договорів оренди спливає у вересні 2018 року, тому він може продовжити строк дії існуючих договорів або укласти нові договори оренди землі. Позивач забрав для ознайомлення договори оренди землі та через декілька днів повернув підписані договори оренди.

Між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договорів, вони зареєстровані в установленому порядку, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". СВК "Сергіївка" користується земельними ділянками позивача на законних підставах. Позивач отримував орендну плату в 2018 році та в подальшому. Позивач не довів факту заподіяння відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди (Т. 1 а. с. 52 - 55).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 17.04.2024 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди спірних земельних ділянок є неналежними способом захисту порушеного права. Вимоги про припинення права оренди, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння СВК "Сергїівка" та про відшкодування шкоди є похідними (Т. 2, а. с. 185 191).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційні скарзі адвокат Кочуров А.О., діючий від імені ОСОБА_1 , просить рішення Саратського районного суду Одеської області від 17.04.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту, оскільки визнання договору неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом. Матеріалами справи беззаперечно підтверджено, що підпис у договорах оренди підроблений, тому у зв`язку з вказаним позивач звернувся за захистом своїх прав шляхом визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів. Не можна зобов`язувати особу, яка звернулася до суду в межах принципу диспозитивності, використовувати лише той чи інший спосіб захисту. Вказане не відповідає нормам чинного законодавства і завданням цивільного судочинства; 2) дійшовши висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, суд вдався до надмірного формалізму. Суд фактично самоусунувся від виконання завдань цивільного судочинства; 3) судом не враховано положення цивільного законодавства щодо співвідношення понять неукладеності та недійсності правочину, критеріїв дійсності правочину.

Позиція відповідача в апеляційному суді

Представник Сільськогосподарського виробничого кооперативу «СЕРГІЇВКА» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує на,що рішеннясуду єзаконим таобґрунтованим.Вимога позивачапро визнаннянедійсним спірнихдоговорів орендиземельних ділянокне єналежним способомзахисту порушеногоправа,що передбаченийцивільним законодавством,а також сформований актуальною та релевантною правозастосовною практикою. Вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання правочинів недійсними.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеськогоапеляційного судувід 29.05.2024року апеляційну скаргу адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Саратського районного суду Одеської області від 17 квітня 2024 року, залишено без руху.

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Саратського районного суду Одеської області від 17 квітня 2024 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.06.2024 року призначено апеляційну скаргу апеляційну скаргу до розгляду у приміщенніОдеського апеляційногосуду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2024 року задоволено клопотання адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2024 року задоволено клопотання адвоката Гамей Валентина Володимировича, діючого від імені Сільськогосподарського виробничого кооперативу «СЕРГІЇВКА», про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Адвокат Кочуров Андрій Олександрович, діючий від імені ОСОБА_1 , у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції адвокат Гамей Валентин Володимирович, діючий від імені Сільськогосподарського виробничого кооперативу «СЕРГІЇВКА», заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, викладення правової позиції учасників справи у заявах по суті справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи,які прийнялиучасть всудовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Кочурова А.О., діючого від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 038758, виданого згідно з розпорядженням Саратської районної державної адміністрації №200/А-04 від 22.03.2004, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею - 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області (масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_5 ), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Т. 1, а. с. 14).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 31.05.2012 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І., ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею - 4,34 га, з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області (масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_4 ), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Т. 1, а. с. 13, 15).

24 травня 2018 року між орендодавцем - ОСОБА_1 та орендарем - СВК "Сергіївка" було укладено договір оренди земельної ділянки, площею - 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області. Згідно з пунктом 8, 9 договору, строк його дії 7 років, орендна плата вноситься орендарем у формі натуроплати 5 000 кг зерна, 20 кг рослинної олії, 20 кг крупи (Т. 1, а. с. 16 - 17).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (Т. 1, а. с. 18) встановлено, що 17.10.2018 року державним реєстратором Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Гарматюк Рітою Василівною було зареєстровано речове право оренди земельної ділянки (номер запису: 28500398), підставою виникнення якого є - договір оренди землі б/н від 24.05.2018 року між СВК "Сергіївка" та ОСОБА_1 Строк дії - 7 років. Об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка, площею - 8,2943 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310 (Т. 1, а. с. 18).

24 травня 2018 року між ОСОБА_1 та СВК "Сергіївка" було укладено договір оренди земельної ділянки, площею - 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, розташованої на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області. Строк дії договору - 7 років. Орендна плата вноситься орендарем у формі натуроплати 2 500 кг зерна, 10 кг рослинної олії, 10 кг крупи (Т. 1, а. с. 19 - 20).

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 24 травня 2018 року, орендодавець - ОСОБА_1 передав, а орендар - СВК "Сергіївка" прийняв в оренду земельну ділянку, розташовану на території Сергіївської сільської ради, площею 4,34 га, сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311 (Т. 1, а. с. 21).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (Т. 1, а. с. 22) встановлено, що 05.10.2018 року державним реєстратором Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Шевчук Таїсією Олексіївною було зареєстровано речове право оренди земельної ділянки (номер запису: 28310881), підставою виникнення якого є - договір оренди землі б/н від 24.50.2018 року між СВК "Сергіївка" та ОСОБА_1 . Строк дії - 7 років. Об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка, площею - 4,3424 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311 (Т. 1, а. с. 22).

Згідно з висновком експерта № 9786, здійсненого за результатами повторної судово-почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2021 року, проведеної судовим експертом ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", підписи від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" у двох примірниках договору оренди землі без номеру від 24 травня 2018 року, що укладений від імені ОСОБА_1 та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", в особі голови СВК Сирова Івана Демидовича, щодо оренди земельної ділянки, площею - 8,29 га, з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підписи від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" у двох примірниках договору оренди землі без номеру від 24 травня 2018 року, що укладений від імені ОСОБА_1 та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сергіївка", в особі голови СВК ОСОБА_5 , щодо оренди земельної ділянки, площею - 4,34 га, з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Висновок обгрунтований тим, що наведені у висновку розбіжні ознаки почерку стійкі, суттєві, виходять за межі природної варіаційності почерку ОСОБА_1 , розміщені у фрагментах досліджуваних підписів, виконаних у швидкому темпі письма, належать до дрібних деталей, відобразились у всіх або переважній більшості досліджуваних підписів, встановлені розбіжні ознаки у порівнюваних підписах не можуть пояснюватися виконанням досліджуваних підписів ОСОБА_1 у якихось незвичних зовнішніх умовах, у незвичайному внутрішньому стані або з навмисною зміною ознак власного підписного почерку.

Враховуючи викладене, розбіжності почеркових ознак у сукупності є достатніми для категоричного висновку про те, що дані досліджувані підписи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Що стосується встановлених збіжних почеркових ознак у порівнюваних підписах, то вони належать до таких, що часто зустрічаються у почерках різних осіб, тому в ідентифікаційному аспекті не є суттєвими, на категоричний негативний висновок експерта про справжність досліджуваних підписів не впливають та пояснюються випадковою подібністю варіантів почерку виконавця досліджуваних підписів з почерком ОСОБА_1 .

Розбіжності у висновках даної повторної експертизи та експертизи, проведеної експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Буценко Вікторією Володимирівною (Висновок експерта № 20-7021 від 26.02.2021), пояснюються різною оцінкою виявлених збіжних та розбіжних почеркових ознак (Т. 1, а. с. 142 -155).

Згідно з висновком експерта від 21.11.2023 повторної судово-почеркозначої експертизи № СЕ-19/116-26/20217-ПЧ судового експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, підписи від імені ОСОБА_1 у вигляді - написання "Молчанов" в розділі "Підписи Сторін" в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в двох примірниках договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310 на 2 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою собою.

Підписи від імені ОСОБА_1 у вигляді - написання "Молчанов в розділі "Підписи Сторін" в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в двох примірниках договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 на 2 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Свої висновки експерт обґрунтував тим, що окрім наведених у висновку розбіжних встановлені наступні збіжні загальні ознаки: чіткість, загальний вид, будова, переважна форма рухів, переважний напрямок рухів, розмір, розгін, розстановка, ступінь і характер натиску, форма основи підписів, розміщення підписів відносно бланкового рядка, напрям лінії підписів.

Встановлені розбіжні загальні та окремі ознаки підписів суттєві, стійкі та достатні для висновку про те, що підписи від імені ОСОБА_1 у вигляді написання "Молчанов" в розділі "Підписи Сторін" в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" у документах: два примірники договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0310 на 2 арк., два примірники договору оренди землі від 24.05.2018 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5124586200:01:002:0311 на 2 арк., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Щодо встановлених збіжних загальних ознак, то вони пояснюються незначною схожістю почерків, у зв`язку із чим не суттєві та не впливають на зроблений категоричний негативний висновок (Т. 2, а. с. 101 - 107).

По справі виникли правовідносини щодо визнання правочину недійсним.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно доположень ч.3ст.12,ч.1ст.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторінвзяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад,від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети;породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієїстаттівизначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третійстатті 203 ЦК України:волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину.Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК Українивисновок експерта є доказомобставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким єдомовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкторенди (місцерозташування тарозмір земельноїділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 46, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив визнати договори оренди земельної ділянки недійсними та витребувати їх з незаконного володіння, посилаючись на те, що договори оренди не були ним підписанні.

Матеріалами справи дійсно підтверджено, що договір оренди від 24.05.2018 року земельної ділянки, площею - 8,29 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0310, та договір оренди від 24.05.2018 року земельної ділянки, площею - 4,34 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0311, підписані іншою особою, а не ОСОБА_1 , що підтверджується висновком експерта № 9786 за результатами повторної судово-почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2021 року та висновком експерта від 21.11.2023 повторної судово-почеркозначої експертизи № СЕ-19/116-26/20217-ПЧ.

З огляду на зазначене, відсутні підстави вважати що спірні договори є укладеними.

Щодо способу захисту порушеного права, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Колегія суддів звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У вказаній справі, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, посилаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Як було зазначено вище, матеріалами справи достеменно встановлено, що спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 26жовтня 2022року всправі №227/3760/19-ц(провадження№14-79цс21)вказано,що:«укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними двох договорів оренди землі, посилаючись на те, що ці договори він не підписував, умови не погоджував, орендну плату не отримував, тому відповідач безпідставно користується земельними ділянками.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Суд звертає увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Вказані висновкимістяться упостанові ВерховногоСуду ускладі Об`єднаноїпалати Касаційногоцивільного судуу постановівід 19лютого 2024року усправі № 567/3/22.

У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати ВС від 06.04.2021р. у справі № 910/10011/19 зазначено, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічних висновків дійшов і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023р. у справі № 398/1796/20 вказуючи, що обрання Позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо невірного способу захисту порушених прав позивача, з застосуванням правової позиції викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц.

Таким чином, вищевказані доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги,з посиланнямна нормипроцесуального права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Кочурова Андрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 01 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе