Рішення

від 23.04.2024 по справі 940/190/24

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

23.04.2024 Провадження по справі № 2/940/189/24

Справа № 940/190/24

РІШЕННЯ

Іменем України

23 квітня 2024 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 4,760 га, кадастровий номер 3224682000:05:002:0019, яка згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 021470 від 29.01.2004 року належала ОСОБА_3 .

В обґрунтуванняпозову зазначено,що ОСОБА_3 належала на праві власності земельна ділянка площею площею 4,760га,кадастровий номер3224682000:05:002:0019,що розташованана територіїГорошківської сільськоїради Тетіївськогорайону Київськоїобласті. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 19.11.2014 року державним нотаріусом Другої білоцерківської міської нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В., згідно з яким належну їй земельну ділянку заповіла позивачу ОСОБА_1 . Згодом позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 виїхала на постійне місце проживання до єдиної дочки ОСОБА_2 в Придністровську Молдавську Республіку, де ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

У подальшому, з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну ділянку, ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Тетіївської державної нотаріальної контори, де йому було надано роз`яснення по спадщині, в якому зазначено про неможливість оформлення спадщини, оскільки ОСОБА_3 померла в невизнаній Придністровській Молдавській Республіці у зв`язку з чим спадкоємець не може надати оригінал свідоцтва про її смерть. Крім того вказано, що спадкова справа до майна ОСОБА_3 не заведена. З цих підстав, позивачу рекомендовано звернутися до суду із позовною заявою для вирішення питання згідно чинного законодавства України.

З огляду на зазначені обставини, позивач не має можливості реалізувати своє право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 26.02.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 25.03.2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник адвокат Завальнюк В.В. не з`явилися. Разом з тим, представник позивача надав до суду заяву, в якій просить розгляд справи здійснювати за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовезасідання нез`явилась,про дату,час імісце розглядусправи повідомляласяналежним чином,а саме через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно доп.1ч.1статті 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки площею 4,760га,кадастровий номер3224682000:05:002:0019, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 021470 від 29 січня 2004 року (а. с. 11).

19 листопада 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В., яким належну їй земельну ділянку площею 4,760 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії КВ № 021470, заповіла ОСОБА_1 (а. с. 7).

Згідно з відповіддю відділення поліції № 3 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.02.2024 року № 1016//109/1104/01 на звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з погіршенням стану здоров`я у 2014 році виїхала на постійне місце проживання в невизнану Придністровську Молдавську Республіку, а саме Слободзейський район, с. Паркани, до своєї доньки ОСОБА_2 , де ІНФОРМАЦІЯ_3 померла (а. с. 12).

З наданої позивачем суду фотокопії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка села Горошків Тетіївського району Київської області померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 10 жовтня 2023 року складено актовий запис про смерть за № 93 (а. с. 13).

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Тетіївської державної нотаріальної контори, де йому було надано роз`яснення по спадщині від 20 лютого 2024 року № 143/02-31, в якому зазначено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини. На підтвердження цих обставин від спадкоємця затребується документ, що підтверджує вказаний факт, тобто оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , який спадкоємець не може надати, оскільки ОСОБА_3 померла в невизнаній Придністровській Молдавській Республіці. Крім того вказано, що спадкова справа до майна ОСОБА_3 не заведена. Враховуючи викладене, позивачу рекомендовано звернутися до суду із позовною заявою для вирішення питання згідно чинного законодавства України (а. с. 14).

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є Цивільний кодекс України. Втім за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. ч. 1 та 5 статті 1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Так, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що він не має можливості реалізувати своє право на спадщину, оскільки спадкодавиця ОСОБА_3 , яка була громадянкою України, померла на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки та відповідно він не має можливості отримати оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , яке навіть при отриманні не буде мати в Україні юридичної сили, тому що Україна не визнає самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.03.2023 року у справі № 398/1796/20 зазначив, що: «іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо). За наявності хоча б однієї із вказаних ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положенняЗакону України «Про міжнародне приватне право»».

Відповідно достатті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Отже, для прийняття у спадщину нерухомого майна, яке знаходиться в Україні та належало спадкодавцю, який помер на території іншої країни, спадкоємцю необхідно подати відповідну заяву за місцем знаходження нерухомого майна, тобто в Україні, та за законодавством України.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 1 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 статті 10 ЦПК України суд має застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Case of Oneryildis v. Turkey» (справа відкрита за заявою №48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Враховуючи наведене, на переконання суду, позивачем вірно обрано спосіб захисту свого права.

Крім того, суд зазначає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщоіснують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 року у справі № 227/3750/19.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Частинами 1 та 2статті 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, оцінивши подані позивачем докази, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин, на які посилається позивач.

Отже, з огляду на зазначене, враховуючи наведені вище норми права, оцінивши надані докази, встановивши фактичні обставини справи, а саме, що згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії КВ № 021470 спадкодавиця ОСОБА_3 була власницею земельної ділянки площею 4,760га,кадастровий номер3224682000:05:002:0019,її спадкоємцем за заповітом є позивач, який в позасудовому порядку позбавлений можливості оформити право власності на спадкове майно у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а будь - яких інших спадкоємців, які б претендували на вказане майно судом не встановлено, тому це право позивача підлягає захисту судом шляхом його визнання.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 328, 1216-1218, 1223, 1225, 1261, 1269 ЦК України, Законом України «Про міжнародне приватне право», статтями 3, 10, 12, 16, 76-80, 89, 263, 264-268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , у порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 4,760 га, кадастровий номер 3224682000:05:002:0019, яка згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 021470 від 29.01.2004 року належала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 30 квітня 2024 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК