Ухвала

від 29.04.2024 по справі 300/3107/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"29" квітня 2024 р. справа № 300/3107/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області, комунального некомерційного підприємства "Косівська центральна районна лікарня" Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Косівської міської ради, комунального некомерційного підприємства "Косівська центральна районна лікарня" про зобов`язання роботодавця і засновника комунального некомерційного підприємства "Центр реабілітації Святого Луки" Косівської міської ради Косівського міського голову Івано-Франківської області видати розпорядження про звільнення позивача з посади тимчасово виконувача обов`язків директора КНП "Центр реабілітації Святого Луки" з 29.03.2024 з ініціативи працівника, з виплатою належних при звільненні грошових сум.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

На підставі частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).

Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1); спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 819/362/16, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 826/27224/15 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб`єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб`єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Як слідує зі змісту позовної заяви, спірні правовідносини виникли з приводу допущеної, на думку ОСОБА_1 , бездіяльності, яка полягає у незвільненні позивача з посади виконувача обов`язків директора комунального некомерційного підприємства "Центр реабілітації Святого Луки" Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області.

Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 21 Закону України "Про культуру".

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Зі змісту встановлених судом обставин та наведених приписів законодавства випливає, що посада директора комунального підприємства не є посадою державного (місцевого) органу та його апарату, а робота на ній не належить до публічної служби.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.02.2020 у справі № 693/1140/16-ц, згідно з яким спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 ставить вимоги про звільнення з роботи та виплату всіх сум, що належать їй від підприємства при звільненні, що відносяться до трудових спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки діяльність директора комунального некомерційного підприємства "Центр реабілітації Святого Луки" Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області не є публічною службою у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за правилами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Нормативний підхід до розуміння наведених вище норм процесуального права в контексті конкретних обставин справи дає підстави вважати, що відносини, які склалися між Косівською міською радою Косівського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 , не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а стосуються підстав та умов розірвання строкового трудового договору (контракту), стороною в якому (роботодавцем) є орган місцевого самоврядування. Спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, є трудовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

При цьому видання відповідного акта органом місцевого самоврядування не змінює правової природи цих відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 531/1197/15-а.

Отже, спір, що виник у зв`язку із вирішенням питання щодо звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Вказані висновки узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.04.2020 у справі № 200/26696/15-а, від 01.04.2020 у справі № 804/2823/16 та від 14.11.2018 у справі № 806/2808/18.

Також суд звертає увагу, що згідно із пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до частини 3 статті 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 3.1.6 пункту 3.1 розділу 3 Державного класифікатора України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" комунальне підприємство - підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Комунальна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (підпункт 3.4.5 пункту 3.4 розділу 3 цього Класифікатора).

За приписами абзацу 3 частини 1 статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" заклад охорони здоров`я - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Відповідно до частини 14 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" за організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом) (частини 7 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Суд зазначає, що згідно офіційних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які містяться на сайті Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), комунальне некомерційне підприємство "Косівська центральна районна лікарня" Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області, що зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, тобто суб`єктом господарювання, закладом охорони здоров`я і не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.

Як наслідок, комунальні підприємства, установи чи організації не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, порушений позивачем спір, з огляду на суб`єктний склад сторін та суті спірних правовідносин, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за позовом до Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області, комунального некомерційного підприємства "Косівська центральна районна лікарня" Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про зобов`язання до вчинення дій.

Копію цієї ухвали, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, надіслати особі, яка подали позовну заяву.

З врахуванням приписів частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснити ОСОБА_1 , що заявлені позовні вимоги відносяться до юрисдикції місцевого загального суду та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Матуляк Я.П.