Постанова

від 29.04.2024 по справі 490/8685/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.04.24

22-ц/812/627/24

Єдиний унікальним номер судової справи: 490/8685/23

Номер провадження: 22-ц/812/627/24 доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

29 квітня 2024 року м. Миколаїв справа № 490/8685/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі: позивача ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 ,

переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Максименко Світланою Вікторівною, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 лютого 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Чулупа О.С., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

06 вересня 2023 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Максименко С.В., звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_3 , який обґрунтовував наступним.

Він та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2023 року, яке набрало законної сили 17 липня 2023 року.

Позивач вказував, що з березня 2022 року мати дитини ОСОБА_3 поїхала до іншого місця проживання до смт. Миколаївка Одеської області та фактично самоусунулась від виховання та утримання сина ОСОБА_5 .

Згідно договору між батьками про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. від 28 червня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за №1293, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились про визначення місця проживання сина ОСОБА_5 з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що відповідач, починаючи з березня 2022 року, свідомо ухиляється від матеріального утримання сина ОСОБА_5 , участі у його вихованні не приймає, до сина не приїздить, з ним не спілкується, станом здоров`я, фізичним та моральним розвитком сина не цікавиться.

01 серпня 2023 року позивач звернувся до служби у справах дітей із заявою про те, що ОСОБА_3 не спілкується із сином ОСОБА_5 та не займається його вихованням.

За результатами розгляду заяви Службою у справах дітей було надано відповідь за вих. №Б-72 від 21 серпня 2023 року, з якої вбачається, що представниками служби було проведено бесіду з відповідачкою, за результатами якої остання надала заяву-пояснення про те, що вона самоусувається від виховання сина ОСОБА_5 , так як мешкає в іншому місті та не має ні фізичної, ні фінансової можливості приймати участь у його утриманні та вихованні.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач позовні вимоги визнала в повному обсязі.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Суд не прийняв до уваги заяву відповідача про визнання позову в повному обсязі, посилаючись на те, що задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в повному обсязі суперечило б вимогам закону, що регулюють спірні правовідносини.

Суд взяв до уваги, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про визначення місця проживання дитини (сина) разом з батьком, що свідчить про те, що даний крок був обдуманий та враховуючи, що з часу укладання договору пройшло небагато часу, суд вважав, що емоційний зв`язок між матір`ю та сином не втрачено.

Крім того, суд взяв до уваги загальну суспільну обстановку в країні, а саме те, що йде війна, мати дитини є внутрішньо переміщеною особою, що в свою чергу мало вплив на емоційний стан матері та стосунки між нею та дитиною, тому суд вважав, що заяви матері про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав не відповідають дійсності, оскільки неможливо самоусунутись від виховання однієї дитини, при цьому виховувати другу дитину (доньку).

Встановивши, що емоційні зв`язки між дитиною та матір`ю не втрачено, cуд дійшов висновку, що останні мають бути збережені. Ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав матері лише віддалить дитину від матері та призведе до остаточного розриву цих зв`язків.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Максименко С.В., подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Позивач зазначав, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не надав оцінку всім доказам у справі в сукупності, а також визнав встановленими обставини, які були недоведеними стороною відповідача та мають значення для справи, а відповідно зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.

Вказував, що надані в суді першої інстанції докази цілком свідчать про тривалість та постійність невиконання відповідачем батьківських обов`язків до сина ОСОБА_5 , та як наслідок необхідність застосування такого заходу до ОСОБА_3 як позбавлення батьківських прав, оскільки всі попередні заходи впливу не спонукали відповідачку до виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідач та треті особи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, заперечували проти заслуховування апеляційним судом думки малолітнього сина сторін. Відповідачка апеляційну скаргу визнала.

22 квітня 2024 року представник органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради Батовська Ю.В. подала заяву про розгляд справи за її відсутності, підтримання висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її сина.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 25 вересня 2015 року ОСОБА_6 змінив прізвище на « ОСОБА_7 ».

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 від 11 травня 2017 року ОСОБА_8 змінив прізвище на « ОСОБА_9 ».

Свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_4 від 01 березня 2019 року підтверджується, що ОСОБА_10 змінив прізвище на « ОСОБА_11 ».

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_5 від 28 травня 2021 року ОСОБА_12 змінив прізвище на « ОСОБА_5 ».

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

З листа Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 19 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 19 травня 2023 року службою у справах дітей адміністрації Центрального району м. Миколаєва проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою проживають та мають постійне місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для дитини створені належні умови для життєдіяльності та розвитку. Стосунки в родині доброзичливі. Мати з молодшою дитиною планують проживання в квартирі АДРЕСА_2 висловив бажання проживати з батьком.

Договором між батьками про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав від 28 червня 2023 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., сторони визначили місце проживання ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою-характеристикою ДОП СП ВП №1 Миколаївського РУП Богдан С.А. за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, веде нормальний спосіб життя, громадський порядок не порушує, спиртними напоями не зловживає. Скарг від сусідів не надходило, з підозрілими громадянами не спілкується. До адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався.

Відповідно до довідки Миколаївського ліцею № 3 від 25 липня 2023 року мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 контакту із школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує.

Згідно декларації №0001-ХР95-Т5АО КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» батьком дитини ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_4 укладено декларацію з лікарем, який надає первинну медичну допомогу.

Листом служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради від 21 серпня 2023 року повідомлено, що ОСОБА_3 самоусунулась від виконання батьківських обов`язків та не займається вихованням сина, оскільки з її слів не має для цього ні фізичної, ні матеріальної можливості. ОСОБА_3 наразі проживає в Одеській області, оформлена як внутрішньо переміщена особа, не планує найближчим часом повертатись до м. Миколаєва.

Судом досліджено висновок виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 01 листопада 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_4 . Вказаний висновок містить посилання на соціально-психологічний висновок Миколаївського міського центру соціальних служб, згідно якого встановлено, що стосунки дитини із мамою є напруженими, емоційно дискомфортними, оскільки дитина досить тривалий час з нею не спілкується, нервує через те, що мама далеко, не приїздить до нього. ОСОБА_5 ображається на маму через те, що вони з сестрою поїхали та припинили з ним взаємодію. З боку матері на даний час ОСОБА_5 не відчуває любові, підтримки, небайдужості до його життя та піклування.

В суді апеляційної інстанції сторони заперечували проти допиту судом малолітнього ОСОБА_4 , тому суд апеляційної інстанції враховує соціально-психологічний висновок, що міститься у вищевказаному висновку органу опіки та піклування.

Згідно наданому на запит суду першої інстанції акту від 19 травня 2023 року обстеження умов проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_3 в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Для дитини створені належні умови для нормальної життєдіяльності та розвитку.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проаналізувавши викладене,колегія суддівпогоджується звисновками судупро відсутністьдостатніх підставдля позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Апеляційний судвраховує,що відповідачкане єтією особою,поведінка чидії якоїможуть свідчитипро негативнийвплив надитину,а томурозрив зматір`ю сімейнихвідносин небуде відповідатиінтересам дитини.Матеріальне забезпечення та виховання дитини батьком, а також неможливість матері дитини належним чином виконувати батьківські обов`язки не може свідчити повною мірою про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Зокрема, суд першої інстанції взяв до уваги, що між батьками було укладено договір про визначення місця проживання дитини (сина) разом з батьком. Врахувавши, що з часу укладання договору пройшло небагато часу, суд обґрунтовано вважав, що емоційний зв`язок між матір`ю та сином не втрачено.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд обґрунтовано не погодився з цим висновком.

У матеріалахсправи відсутнідокази того,що відповідачкапритягувалася докримінальної чиадміністративної відповідальності,у зв`язкуіз неналежнимповодженням щододитини,вчиняла будь-якенасильство стосовнонеї.Крім того, матеріали справине містятьданих проте,що завесь часокремого проживаннясина відматері,до останньоїзастосовувались заходивпливу тапопередження пронеобхідність змінитиставлення довиховання дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено.

Також судомне встановлено,а позивачемне доведенообставин,які бсвідчили проте,щосин сторін не бажає спілкуватися з матір`ю та ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Як зазначала сама відповідачка вона самоусунулась від виконання батьківських обов`язків та не займається вихованням сина, оскільки не має для цього ні фізичної, ні матеріальної можливості.

Саме по собі те, що в декларації дитини з лікарем КНП ММР «Центр медико-санітарної допомоги №2» за адресою свого місця проживання, законним представником дитини є саме позивач, не є достатнім доказом, що свідчить про наявність підстав для позбавлення матері дитини батьківських прав.

Суд взявши до уваги загальну суспільну обстановку в країні, а саме те, що йде війна, мати дитини є внутрішньо переміщеною особою, що в свою чергу мало вплив на емоційний стан матері та стосунки між нею та дитиною, обґрунтовано критично оцінив заяву матері про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, встановлених обставин цієї справи та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, дійшов правильного висновку про відмову в позові.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з метою захисту якнайкращих інтересів дитини доцільним буде збереження її зв`язків із матір`ю.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Таких обставин у розглядуваній справі не встановлено.

Позбавлення батьківських прав за встановлених судом обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.

До того ж, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції те, що відповідач ОСОБА_3 визнала позов, оскільки відсутність заперечень проти позову не свідчить про визнання позову в розумінні частини 1 статті 206 ЦПК України. В силу положень частини 4 цієї ж статті визнання відповідачем позову є підставою для його задоволення за умови наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд не приймає таке визнання.

У справі, яка переглядається, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки таке суперечить вимогам закону, що регулюють спірні правовідносини, що вірно констатував суд першої інстанції.

Враховуючи наведене,узагальнені доводипозивача вапеляційній скарзіпро те,що відповідачкане виконуєсвоїх батьківськихобов`язківз вихованнясина,самоусунулася відучасті уйого житті,а такожпро те,що відсутнідокази невинуватостівідповідачки уневиконанні неюсвоїх обов`язківє помилковими,оскільки невідповідають фактичнимобставинам справи.Докази ж, які були надані позивачем, на думку колегії суддів, не доводять винної поведінки матері та свідомого нехтування нею своїми обов`язками.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не дослідження доказів, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішив спір.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване рішення суду є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи наведене, відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Максименко Світланою Вікторівною залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 29 квітня 2024 року.