Постанова

від 02.04.2024 по справі 523/6380/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1559/24

Справа № 523/6380/18

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Об`єднання співвласників будинку «Заболотного-26А», ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Кисельова В.К. 04 квітня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У травні 2018 року ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Об`єднання співвласників будинку «Заболотного-26А», ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму (т. 1 а.с. 1-7).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що вона разом із чоловіком ОСОБА_5 та своєю донькою ОСОБА_3 вселилися на підставі ордеру від 20 вересня 2004 року № 16, виданого на ім`я її чоловіка, у кімнату № НОМЕР_1 (нова нумерація - №842) гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Гуртожиток). Чоловік позивачки через декілька років зайняв сусідню кімнату гуртожитку, в якій і прописався. Позивачка із донькою лишилися проживати у кімнаті № НОМЕР_1 (нова нумерація - № 842) гуртожитку.

За користування вищевказаною кімнатою гуртожитку ОСОБА_1 сумлінно здійснювала оплату всіх комунальних платежів, а також інших платежів за користування спільними приміщеннями гуртожитку, такими як ванна, туалет, кухня та інші підсобні приміщення.

В період з 2005 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Суворовської районної адміністрації, до 2007 року також зверталася до обслуговуючої організації - ТОВ «МРІЯ-2», а згодом з 2010 року зверталася до ОСГ «Заболотного-26А», - з питання укладення із нею договору найму житла та прописки (реєстрації) позивачки і її дітей у кімнаті гуртожитку, - однак відповіді позивачці не надавали.

В Суворовській районній адміністрації позивачці пояснювали, що якщо ордер виданий не органом місцевого самоврядування, то укласти договір найму житла районна адміністрація не вправі, а питання прописки (реєстрації) у спірній кімнаті не знаходиться у компетенції районної адміністрації.

В обслуговуючій організації ТОВ «МРІЯ-2» ОСОБА_1 взагалі відмовили у будь-якій реєстрації у гуртожитку.

В ОСГ «Заболотного-26А» позивачці також відмовили, пояснивши, що картотека осіб, яким були видані ордера чи укладено договори найму, від КП «ЖКС «Північний» не було передано, а відтак, у них відсутні підстави укласти договір на обслуговування чи договір найму житла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилася друга донька ОСОБА_2 , у зв`язку з цим та відсутністю власного житла, гострою необхідністю поліпшення житлових умов, у яких позивачка проживала разом із сім`єю, у 2017 році ОСОБА_1 вкотре звернулася до Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» з проханням закріпити за нею кімнату № НОМЕР_2 (стара нумерація № НОМЕР_1 ) гуртожитку та укласти зі нею договір про надання послуг з утримання будинку гуртожитку та прибудинкової території.

01 травня 2017 року Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» уклало із позивачкою договір про надання послуг з утримання будинку гуртожитку та прибудинкової території. Також Об`єднанням співвласників гуртожитку було рекомендовано звернутися до компетентного органу за вирішенням питання про укладання з нею договору найму житла у гуртожитку з метою реєстрації у спірній кімнаті.

Балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , на сьогоднішній день є Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А»..

Відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради №521 від 28 травня 2009 року гуртожиток, та інженерні споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було передано до комунальної власності м. Одеси.

24 вересня 2010 року, виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №479 щодо передачі КП «ЖКС «Північний» з балансу за актом приймання-передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на баланс ОСГ «Заболотного-26А».

На підставі викладеного, позивачка просила визнати за нею, ОСОБА_1 , яка діяла у власних інтересах таінтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , правокористування наступними житловими приміщеннями, а саме: житловою кімнатою №842 - площею 17,3 кв.м. в будинку гуртожитку АДРЕСА_1 , та зобов`язати Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму житлової кімнати №842 - площею 17,3 кв.м. в будинку гуртожитку АДРЕСА_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було залишено без задоволення (т. 2 а.с. 38-41).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а.с. 45-51).

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 категорично не погоджується із тим, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу, з 31 січня 2011 року і до тепер, проживає у кімнаті АДРЕСА_2 , оскільки у вказаній кімнаті з 2004 рок проживає родина ОСОБА_6 . Крім того, спірна квартира не може бути місцем реєстрації ОСОБА_4 , оскільки остання ніколи не користувалась та не проживала у вказаному житловому приміщенні.

На думку ОСОБА_1 , ОСОБА_4 отримала усі документи, пов`язані із кімнатою № НОМЕР_2 в будинку гуртожитку АДРЕСА_1 , із використанням службового положення працівника Фонду держмайна України, при цьому увесь час ОСОБА_4 разом із чоловіком мешкала за іншою адресою.

Сторони про розгляд справи на 02 квітня 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

ОСОБА_1 про слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки. Згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, судову повістку було нею отримано 14 березня 2024 року.

Інші сторони у справі були сповіщені належним чином шляхом направлення судових повісток на офіційні електронні адреси

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 , разом із чоловіком ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_3 , вселилися на підставі ордеру від 20 вересня 2004 року № 16, виданого на ім`я чоловіка позивачки, у кімнату № НОМЕР_1 (нова нумерація - № НОМЕР_2 ) гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, предметом позовних вимог є спірні правовідносини, пов`язані із кімнатою № НОМЕР_1 (нова нумерація - №842) гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що право користування спірною кімнатою було предметом розгляду цивільних справ №523/6924/19 та №523/6932/19, які були розглянути Суворовським районним судом м. Одеси.

Так, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року у справі №523/6924/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, позовну заяву ОСОБА_4 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26А», ОСОБА_1 яка діє у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та Органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання протягом тривалого часу, визнання права приватизації, було задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу, а саме з 31 січня 2011 року й до тепер, проживає в кімнаті АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_4 право на приватизацію кімнати АДРЕСА_2 .

В процесі розгляду вказаної справи судами були встановлені наступні обставини.

У 1997 році керівництво регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області звернулось до Державного побутового підприємства «Нефон» щодо вирішення питання проживання свого працівника ОСОБА_4 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , який на той час знаходився на балансі Державного побутового підприємства «Нефон» до 19 липня 2004 року.

Проживання ОСОБА_4 з 1997 року у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , а також відсутність заборгованості за проживання та по комунальним платежам, підтверджується Довідкою ДПП «Нефон» від 08 червня 2006 року №17/06.

У подальшому, майно цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства «Нефон» було передано в оренду та на баланс ТОВ «МРІЯ-2» за договором оренди від 19 липня 2004 року №728 цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства «Нефон» (далі-Договір), згідно Акту прийому-передачі від 19 липня 2004 року та передавального Балансу державного побутового підприємства «Нефон» станом на 30 червня 2004 року майно було передано в оренду ТОВ «МРІЯ-2» за згодою Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», як органу, виконуючого функції управління спірним гуртожитком.

ТОВ «МРІЯ-2», як правонаступник державного побутового підприємства «Нефон», укладало із ОСОБА_4 наступні договори найму в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , - це договір від 20 липня 2004 року, який діяв до 31 грудня 2005 року, від 30 грудня 2005 року, який діяв до 20 лютого 2009 року, від 20 лютого 2009 року, що діяв до 20 лютого 2010 року.

Довідкою ТОВ «МРІЯ-2» від 22 лютого 2009 року підтверджується проживання ОСОБА_4 у спірній кімнаті та відсутність у неї заборгованості за проживання.

ТОВ «МРІЯ-2» було видано ОСОБА_4 ордер №30 від 14 квітня 2009 року на жиле приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Одеської міської ради від 26 травня 2009 року №521 вказаний гуртожиток було передано до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Згідно рішення Одеської міської ради від 24 вересня 2010 року №479, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , було передано на баланс об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26А».

Після виготовлення у 2010 році технічного паспорта на зазначений гуртожиток, кімната № НОМЕР_1 була перенумерована на №842.

Рішенням Одеської міської ради від 25 квітня 2018 року №3195-VII «Про заходи із забезпечення реалізації житлових прав ОСОБА_4 , як мешканця гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 », спірну кімнату АДРЕСА_2 , було передано у найм позивачці.

Вищевказане рішення Одеської міської ради було предметом розгляду цивільної справи № 523/6932/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Одеської міської ради, Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26А» про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання укласти договір найму, визнання права на приватизацію житла.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2019 року у цивільній справі 523/6932/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 було відмовлено.

При розгляді вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій були встановлені наступні обставини.

Так, Державне побутове підприємство «Нефон» видало ОСОБА_5 Ордер №б/н від 20 вересня 2004 року на зайняття кімнати АДРЕСА_4 на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_3 )

Таким чином, ордер було видано не органом управління державним майном (ДПП «Нефон» було підлеглим підприємством Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», як органу управління майном, та, відповідно, не мало права розпоряджатися державним майном - гуртожитком як державною власністю без відома уповноваженого власника /корпорації). Крім того, наказом Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» від 11 серпня 2004 року №31 діяльність державного побутового підприємства була припиненою з 19 липня 2004 року, оскільки з 19 липня 2004 року Регіональним відділення Фонду державного майна України по Одеській області як уповноваженою особою Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» було укладено Договір оренди від 19 липня 2004 року з товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-2», яке стало правонаступником державного побутового підприємства «Нефон» щодо, зокрема, будівлі гуртожитку, розташованої по АДРЕСА_1 .

Крім того, станом на 20 липня 2004 року, тобто дату складення акту прийому-передачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області» ТОВ «Мрія-2» державного майна, зокрема, будівлі 9-ти поверхової холостяцького гуртожитку №7 з інженерною інфраструктурою, що розташована по АДРЕСА_1 , дана будівля була «холостяцьким гуртожитком», і матеріали справи не містять доказів, на яких підставах було видано ОСОБА_5 ДПП «Нефон» ордер на кімнату 204 у цьому гуртожитку на сім`ю (він, дружина, дитина). Фактично ОСОБА_5 є зареєстрованим у цьому гуртожитку сам і в іншій кімнаті (ця обставина не заперечується ОСОБА_1 ).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія-2» видало ОСОБА_4 ордер №30 від 14 квітня 2009 року на зайняття кімнати АДРЕСА_4 .

ТОВ «Мрія-2», станом на дату видачі ордеру, було лише орендарем будівлі гуртожитку на підставі укладеного з Регіональним відділення Фонду державного майна України по Одеській області як уповноваженою особою Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» Договору оренди від 19 липня 2004 року. Отже, даний ордер також є таким, що виданий не органом управління державним майном.

На підставі викладеного суди дійшли висновку, що ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_4 не мають спеціального ордера, виданого у передбаченому Житловим кодексом України та іншими актами законодавства України порядку адміністрацією підприємства, установи, організації, органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебував (перебуває) гуртожиток, до того ж виданого на підставі рішення адміністрації цих підприємства, установи, організації, органу місцевого самоврядування про надання жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Оскільки гуртожиток по АДРЕСА_1 було передано у травні 2009 року до територіальної громади м. Одеси, тобто у комунальну власність територіальної громади, від Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», тобто з державної власності корпорації, то ордер на жилу площу в гуртожитку підлягав видачі на підставі рішення Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» (уповноваженого нею органу) у період до 06 травня 2009 року чи Одеської міської ради (уповноваженого нею органу) у період після 06 травня 2009 року.

За таких обставин, посилання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на наявні у кожної з них ордери на жилу площу в гуртожитку по АДРЕСА_1 , судами не прийняті, так як доказів того, що ордери видано уповноваженими на то органами з дотриманням визначеного законодавством порядку надання жилої площі в гуртожитку, матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 , 1980 року народження, перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , 1977 року народження. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , 2011 року народження.

ОСОБА_1 з 17 вересня 1996 року зареєстрована за адресою: с. Ряснополь Березівського району Одеської області; докази реєстрації місця проживання в гуртожитку по АДРЕСА_1 , відсутні.

Згідно наявної у матеріалах даної справи Довідки від 26 березня 2018 року №б/н Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А», кімната АДРЕСА_2 надана ОСОБА_3 на підставі рішення Загальних зборів співвласників гуртожитку «Заболотного-26А».

Як вірно зазначено судом першої інстанції, така підстава користування кімнатою у гуртожитку не є правомірною, оскільки Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» не є власником (уповноваженим власником) гуртожитку, який з 2009 року перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси. Щодо знаходження гуртожитку на балансі Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 24 вересня 2010 року за №479, то дана обставина не надає права балансоутримувачу Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» розпоряджатися власністю територіальної громади без відома власника в особі уповноваженого нею органу.

Здійснення оплати послуг, пов`язаних з житлом в гуртожитку, не є підставою права на житло. До того ж, з наявних в справі доказів вбачається, що у певні періоди Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» надавало рахунки на оплату на одне й те ж житло одночасно різним особам.

Договір про надання послуг з утримання будинку гуртожитку та прибудинкової території, що підлягав укладенню з балансоутримувачем Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А», є похідним від договору найму (оренди) житла, що підлягав укладенню з Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради.

ОСОБА_1 не надала судам першої та апеляційної інстанцій договору найму (оренди) житла, укладеного між нею та Суворовською районною державною адміністрацією Одеської міської ради. Наданий ОСОБА_1 на кімнату№842 Договір про надання послуг з утримання будинку гуртожитку та прибудинкової території від 01 травня 2017 року, укладений з Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26А», не має під собою підстав укладення такого договору (рішення уповноваженого органу на надання ОСОБА_1 у найм (оренду) кімнати №842 гуртожитку - відсутнє).

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів того, що вона особисто з двома дітьми правомірно користується кімнатою № НОМЕР_2 (до інвентаризації №204), що позивач зареєстрована у гуртожитку по АДРЕСА_1 в кімнаті № НОМЕР_2 (до інвентаризації №204), та що з нею уповноваженим органом укладено договір найму (оренди) кімнати №842 тощо.

Також судом в оскаржуваному судовому рішенні правильно зазначено, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який проживає у цьому ж гуртожитку та зареєстрований у ньому, при цьому кімнату, де проживає та зареєстрований чоловік, позивачка не зазначає, при цьому вважаючи, що будучи в зареєстрованому шлюбі, вона окремо від чоловіка має право користуватися іншою ніж останній кімнатою гуртожитку.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.

Нормами ст. 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Таким чином, вищевказаними судовими рішенням у цивільних справах №523/6924/19 та №523/6932/19 встановлено, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів того, що вона особисто з двома дітьми правомірно користується кімнатою № НОМЕР_2 (до інвентаризації №204), що вона зареєстрована у гуртожитку по АДРЕСА_1 в кімнаті № НОМЕР_2 (до інвентаризації №204), та що з нею уповноваженим органом укладено договір найму (оренди) кімнати №842 тощо.

Згідно ст. 130 Житлового Кодексу УРСР, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Як вже вказувалось вище, Рішенням Одеської міської ради від 25 квітня 2018 року №3195-VII «Про заходи із забезпечення реалізації житлових прав ОСОБА_4 , як мешканця гуртожитку розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , було передано у найм ОСОБА_4 .

Таким чином, власник житла - орган місцевого самоврядування, визнав за ОСОБА_4 право користування спірною кімнатою.

За вищевказаних обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 , а також її неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_2 право користування житловою кімнатою № НОМЕР_2 - площею 17,3 кв.м. в будинку гуртожитку АДРЕСА_1 , та зобов`язання Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради укласти з ОСОБА_1 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір найму спірної житлової кімнати, є необгрунтованими та підлягали залишенню без задоволення у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 ніколи не проживала у кімнаті АДРЕСА_2 , оскільки у вказаній кімнаті з 2004 року проживає родина Тімофєєвих, жодним належним доказом не підтверджуються, а відтак, не мають правового значення для даної справи.

Також колегія суддів зазначає, що власник спірного майна - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог заперечував, при цьому визнавши саме за ОСОБА_4 право користування житловою кімнатою.

Крім того, колегія суддів враховує той факт, що, як зазначено самою ОСОБА_1 , її чоловік досі проживає у гуртожитку та зареєстрований у ньому, при цьому апелянтом не надано жодного доказу, що саме заважає їй користуватися житловим приміщенням, яким користується її чоловік, та зареєструватися у ньому разом із дітьми.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 отримала документи, пов`язані із кімнатою № НОМЕР_2 в будинку гуртожитку АДРЕСА_1 , із використанням службового положення працівника Фонду держмайна України, оскільки такі доводи є виключно припущеннями, не підтвердженими жодними доказами, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 26 квітня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе