Постанова

від 10.04.2024 по справі 946/2019/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1217/24

Справа № 946/2019/20

Головуючий у першій інстанції Жигулін С.М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 адвоката Пуйди Є.Ю.

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданніапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пуйди Євгена Юрійовича на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Жигуліна С.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство «Торгівельний дім ПІГ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Егіс дефенс інтернешионал сервіс ЛТД», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктами права спільної сумісної власності,

встановив:

02.04.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватне підприємство (далі - ПП) «Торгівельний дім ПІГ», Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «ЕГІС ДЕФЕНС ІНТЕРНЕШИОНАЛ СЕРВІС ЛТД», в якому просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 без шлюбу у період з 1991 року по 2019 рік включно за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати майно спільною сумісною власністю, а саме: торгівельний павільйон загальною площею 51 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Тойота Прадо», державний номер НОМЕР_1 .

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що після розірвання в 1994 році шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подружжя через місяць поновили відносини, в результаті чого народились дві дитини та було придбане спільне майно.

Восени 2001 року сторони проживали за адресою: буд. АДРЕСА_3 , в якому припинили проживання в 2014 році через пожежу, у зв`язку з чим сторони проживали в кв. АДРЕСА_4 .

До 2016 року позивачка ОСОБА_1 була директором ПП «СОК Котигорошко», де відповідач був засновником приватного підприємства. Майнові права підприємства були зареєстровані на відповідача.

30.03.2007 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір № ОД07/03/2007/840-К/29 з ПАТ «Надра», за кошти якого було придбано автомобіль «Тойота Прадо», номерний знак НОМЕР_1 .

Після ремонту буд. АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 передав у власність ТОВ «ЕГІС ДЕФЕНС ІНТЕРНЕШИОНАЛ СЕРВІС ЛТД», в якому відповідач є кінцевим бенефіциаром. Збудований торгівельний павільйон загальною площею 51 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_2 , відповідач ПП «Торгівельний дім ПІГ».

Посилаючись на те, що сторони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, позивачка просила встановити факт проживання сторін однією сім`єю без шлюбу у період з 1991 року по 2019 рік включно за адресою буд. АДРЕСА_1 , також визнати вказане майно об`єктами спільної сумісної власності сторін.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено (т.3, а.с.46-48).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Пуйда Є.Ю., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року, ухвалення нового рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі (т.3, а.с.51-55).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу без задоволення (т.3, а.с.91-98).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в період з 14 лютого 1991 року до 17 січня 1995 року перебували у шлюбі.

Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 , виданим 17 січня 1995 року відділом запису актів громадянського стану на підставі актового запису за № 23 від 17 січня 1995 року підтверджено розірвання шлюбу між сторонами, що у свою чергу стало підставою для зміни позивачем прізвища у відповідності до свідоцтва серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області на підставі актового запису за № 41 від 09 грудня 2011 року.

Із позовних вимог вбачається, що предметом позову є :

-торгівельний павільйон загальною площею 51 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_2 ;

-домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ;

-автомобіль «Тойота Прадо», номерний знак НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 є представником третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, ПП «Торгівельний дім ПІГ» та ТОВ «ЕГІС ДЕФЕНС ІНТЕРНЕШИОНАЛ СЕРВІС ЛТД».

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 пояснив, що після розірвання шлюбу 17 січня 1995 року з позивачкою, він співмешкав з іншою жінкою, в якої ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їхній спільний син, батьківство якого визнано рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. У вказаний період з 1995 року по червень 2006 року позивачка працювала на його підприємстві, що призводило до намагань з її боку проживати спільно.

Остаточно спроби спільного проживання однією сім`єю вони припинили на початку літа 2006 року, та він залишився з двома доньками, які проживали в будинку його матері ОСОБА_3 , за адресою АДРЕСА_1 , куди також періодично приїжджала позивачка ОСОБА_1 . Після смерті матері, в липні 2010 року позивач почала робити ремонт в будинку, після чого з 2011 року разом зі старшою донькою ОСОБА_4 почали постійно проживати за адресою квартири АДРЕСА_4 .

В свою чергу, молодша донька ОСОБА_5 залишилась проживати з відповідачем в будинку АДРЕСА_1 . Після пожежі вказаного будинку АДРЕСА_1 в 2014 році, він став проживати однією сім`єю з матір`ю свого сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а позивачка з другою дитиною проживала за адресами квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_5 .

Також відповідач пояснив, що з самого початку власником будівлі АДРЕСА_3 була його мати - ОСОБА_3 , яка в якості учасника ТОВ «ЕГІС ДЕФЕНС ІНТЕРНЕШИОНАЛ СЕРВІС ЛТД» передала до статутного капіталу вказаного ТОВ 16/19 часток, що підтверджено п.3.2. статуту товариства. За результатами вказаної дії рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 15 від 14 січня 2011 року товариство володіє 16/19 частками, а ОСОБА_3 3/19 частками.

Відповідач далі пояснив, що позивач була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності та працювала в належному відповідачеві ПП СОК «Котигорошко» в якості директора за трудовим договором, однак вони ніколи не займались спільною підприємницькою діяльністю та не мали спільних кредитів.

Також відповідач пояснив, що автомобіль «Тойота Прадо», номерний знак НОМЕР_1 , він придбав в березні 2007 року після отримання кредиту, який він сплачував самостійно, що підтверджено у справі №1510/4440/12 рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року.

Що стосується торгівельного павільйону загальною площею 51 кв.м., розташованого за адресою Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, то він є власністю ПП «Торгівельний дім ПІГ», власником якого відповідач став на підставі договору дарування корпоративних прав, який укладено 11 жовтня 2006 року ним та попереднім власником - ТОВ «Агроальянс».

Зазначені доводи відповідача ОСОБА_2 не спростовані позивачем ОСОБА_1 , навіть незважаючи на існування у них спільних дітей: доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела суду факту спільного проживання з відповідачем після розірвання шлюбу і факту придбання ними спільного майна.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, виходячи з наступних обставин.

Так, відповідно до вимог ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8СК України.

У відповідності до роз`яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, за змістом ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

З урахуванням вказаного визначальним є те, що майнонабувається сторонами за час спільного проживання, яке пов`язане спільним побутом, за яким сторони мають взаємні права та обов`язки.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 квітня 2021 року підтверджена кровна спорідненість відповідача з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якого є ОСОБА_9 . Зазначені обставини свідчать про те, що в період, який позивач зазначає як факт спільного проживання відповідача з нею, відповідач мав стосунки з ОСОБА_9 (т.2, а.с.80-84).

Більше того,вказаним рішеннямсуду визначено,щонародження дитинивідбулось підчас знаходження ОСОБА_10 і ОСОБА_9 в шлюбі, що у свою чергу стало підставою для визначення даних про народження дитини в актовому записі за № 159 від 21 березня 2000 року, який зроблено відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області.

На час ухвалення рішення по суті спору розірвання шлюбу між вказаними вище особами підтверджено свідоцтвом серії НОМЕР_4 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, на підставі актового запису за № 143 від 11 червня 2010 року.

Аналогічні пояснення в судовому засіданні дала свідок ОСОБА_11 , яка підтвердила відсутність спільного проживання між сторонами у період з 1991 року по 2019 рік, включно, за адресою будинку АДРЕСА_1 , а також послалась на народження у неї26 лютого 2000 рокуспільної з ОСОБА_2 дитини ОСОБА_6 .

Вказані обставини спростовують інформацію про спільне проживання, спільне ведення господарства та проживання однією сім`єю позивачки з відповідачем після розірвання шлюбу.

Вирішуючи даний спір, суд також обґрунтовано виходив із того, що відповідно до положень статей 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

У разі, якщо при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Колегія суддів зазначає, що записами в трудовій книжці позивачки, серії НОМЕР_5 підтверджується, що з в період з 05 вересня 1997 року до 20 листопада 2016 року позивачка працювала на посадах бухгалтера, директора та заступника директора з комерційних питань на підприємствах, де відповідач є співзасновником. Разом з тим, зазначені обставини також не підтверджують факту сумісного проживання позивачки і відповідача як чоловіка та жінки однією сім`єю, без реєстрації шлюбу.

Також слід зазначити, що за договором «Автопакет» №ОД07/03/2007/840-К/29 від 30 березня 2007 року (т.1, а.с.197-199) ВАТ КБ «Надра» надало ОСОБА_2 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 59 425,74 доларів США для придбання предмета застави, яким визначено автомобіль «Тойота Прадо», 2007 року випуску, чорного кольору, заводський номер кузова НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 . Позивачка ОСОБА_12 була поручителем за даним кредитним договором.

Разом з тим, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року були задоволені вимоги ПАТ КБ «Надра» про стягнення лише з відповідача з ОСОБА_2 у погашення заборгованості за кредитним договором № ОД07/03/2007/840-К/29 грошових коштів, отриманих на виплату за договором «Автопакет», а договір поруки, укладений на забезпечення кредитного договору з позивачкою по даній справі ОСОБА_13 - припинено (т.1, а.с.211-216).

Тобто кредитні кошти за придбаний автомобіль «Тойота Прадо» відповідач ОСОБА_2 має сплачувати самостійно.

Також слід зазначити, що Актом №5 від 19 липня 2005 року підтверджена передача ОСОБА_14 , в якості засновника ТОВ «Агроальянс» до статутного фонду належного їй майна за статутом ТОВ «Агроальянс» до вказаного товариства торгівельного павільйону, розташованого за адресою АДРЕСА_6 площею 51 кв.м., із них основна - 42,2 кв.м. та допоміжна (підвал) - 8,8 кв.м. (т.2, а.с.35-36).

Тобто, зазначені обставини свідчать про те, що вказаний торгівельний павільйон ніколи не належав ні позивачці, ні відповідачу по даній справі.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 1398 від 05 листопада 2009 року визнано право власності за ОСОБА_3 матір`ю відповідача, на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 136,4 кв.м., житловою площею 49,0 кв.м. та господарсько-побутовими будівлями літ. «Д» - сарай, літ. «Б» - літня кухня, літ. «В» - гараж та №1-11 - надвірні споруди, що також підтверджується Свідоцтвом про право власності за ОСОБА_3 на все іищевказане нерухоме майно (т.2, а.с.55, 56).

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 15 від 14 січня 2011 року підтверджена передача з боку ОСОБА_3 на користь ТОВ «ЕГІС ДЕФЕНС ІНТЕРНЕШИОНАЛ СЕРВІС ЛТД», керівником та співвласником якого є відповідач ОСОБА_2 , 16/19 часток об`єкту вищевказаного нерухомого майна ( т.2, а.с.61).

Крім того, відповідно до договору дарування корпоративних прав від 11 жовтня 2006 року ОСОБА_3 подарувала відповідачу ОСОБА_2 свої корпоративні права на ПП «Торгівельний дім ПІГ», яке у відповідності до вимог статуту вказаного ПП створено без статутного фонду (т.1, а.с.136-138).

Зазначені обставини також свідчать про те, що вищевказане нерухоме майно ніколи не належало ні позивачці, ні відповідачу по даній справі і не набуто ними за спільні кошти.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Крім того, оскільки у відповідності до вимог ч.8 ст. 158 ЦПК Україниу випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову, то суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача про скасування накладеногоза ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду від 25 жовтня 2021 року у забезпечення позову арешту на торгівельний павільйон загальною площею 51 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_2 та домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пуйди Євгена Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування судді Драгомерецького М.М. у відпустці, повне судове рішення складено 29.04.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М.Драгомерецький