Постанова

від 21.02.2024 по справі 752/21312/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 752/21312/21

Провадження № 61-17637св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув у порядку письмового провадження справу

за участю

позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач),

відповідача - Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», відповідач),

третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Первинної профспілкової організації Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - профспілка)

про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою позивача, інтереси якого представляє адвокат Бауман Юрій Тіберійович (далі - адвокат), на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року, ухвалене суддею Хоменко В. С., і постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Поліщук Н. В., Верланова С. М., Мережко М. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Позивач з кінця 2011 року працював у ДП «Фінансування інфраструктурних проектів». Із 1 лютого 2013 року він обіймав там посаду заступника директора з юридичних питань. Однак у квітні 2021 року на підприємстві відбулися зміни в організаційній структурі та штатному розписі. 24 травня 2021 року позивача повідомили про наступне вивільнення з 31 липня, а 2 серпня того року - звільнили.На його думку, роботодавець із моменту попередження про вивільнення та до дня звільнення не забезпечив дотримання гарантій, передбачених трудовим законодавством на переважне працевлаштування працівника через скорочення чисельності штату. Тому позивач звернувся до суду. Просив скасувати наказ про звільнення з роботи, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що роботодавець запропонував позивачеві всі посади, які були вакантними та відповідали його кваліфікації. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми права, коли не взяли до уваги, що роботодавець не запропонував вакансії начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії та професіонала з антикорупційної діяльності; апеляційний суд необґрунтовано прийняв від відповідача докази, які не дослідив суд першої інстанції.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи порушив суд апеляційної інстанції норми процесуального права, коли не обґрунтував винятковість обставин для прийняття нових доказів, які відповідач не подав до суду першої інстанції, а суд першої інстанції, - коли не відповів на доводи позивача щодо недотримання відповідачем вимоги запропонувати вакантні посади, про які стверджував позивач. Відповідь на ці питання - позитивна. Тому за обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, оскільки порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2) Зміст позовної заяви

4. У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з юридичних питань у ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» згідно з наказом від 30 липня 2021 року № 307-к; поновити його на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Мотивував вимоги так:

4.1. Позивач із 21 листопада 2011 року працював на посаді юрисконсульта, а з 1 лютого 2013 року до 2 серпня 2021 року - на посаді заступника директора з юридичних питань у відповідача;

4.2. Згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 21 квітня 2021 року № 22 внесені зміни до організаційної структури підприємства шляхом розформування (скорочення) структурних підрозділів і виведення посад зі штату, утворення (реорганізації) та введення структурних підрозділів і посад, затвердження організаційної структури.

4.3. За наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 22 квітня 2021 року № 23 (яким внесені зміни до наказу від 21 квітня 2021 року № 22 у частині штатних одиниць) із 1 травня 2021 року введений у дію новий штатний розпис із новою організаційною структурою. Попередній штатний розпис, затверджений наказом від 1 грудня 2020 року № 96, втратив чинність із дня введення в дію штатного розпису у новій редакції.

4.4. 24 травня 2021 року позивачу вручили попередження про наступне вивільнення з роботи 31 липня 2021 року згідно пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

4.5. Із 2 серпня 2021 року за наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 липня 2021 року № 307-к позивача звільнили із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбулось 1 травня 2021 року.

4.6. Таке звільнення є незаконним, бо відбулося з порушенням вимог статей 42, 43, 49-2 КЗпП України, і завдало позивачеві моральну шкоду.

4.7. Усупереч вимогам статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач не провів консультації про заходи щодо запобігання звільнення чи зведення їхньої кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

4.8. Відповідач не отримав згоду профспілки та її вищого виборного органу, чим порушив вимоги статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

4.9. Відповідач не врахував положень статті 252 КЗпП України щодо гарантій для працівників, які обрані до складу профспілкових органів підприємства, не запропонував позивачу всі наявні вакансії та не врахував переважне право останнього на залишення на роботі.

(3) Зміст рішень суду першої інстанції

5. 20 квітня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:

5.1. Суд не може вдаватися до обговорення й оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати їхню чисельність і штат належить виключно власнику або уповноваженому ним органу; суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц).

5.2. Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства - нетотожні поняття: зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату (зміна чисельності відповідно відображається у штатному розписі), а при скороченні штату чисельність працівників може не тільки не зменшитися, але й іноді збільшитися.

5.3. Відповідач дотримав процедуру вивільнення працівника: повідомив про наступне скорочення штату у встановлений законом строк; скоротив штатну чисельність працівників, попередивши їх про звільнення за два місяці, а профспілку - про майбутнє вивільнення працівників.

5.4. Відповідач листом від 22 квітня 2021 року № 582/04-21, тобто більше ніж за три місяці до запланованого звільнення, повідомив керівника профспілки про внесення змін в організацію праці на підприємстві, зазначив причини скорочення. Вказав, що відповідач готовий до проведення консультацій із профспілкою з питань, пов`язаних зі скороченням штатних посад, що може зумовити вивільнення працівників. Проте консультації не відбулися. Профспілка у п`ятнадцятиденний строк повідомлення роботодавця не розглянула. Прийняла рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача лише 29 липня 2021 року, а про прийняте рішення повідомила у день видання наказу про звільнення позивача - 30 липня 2021 року. Оскільки профспілка пропустила визначений строк, то слід вважати, що вона дала згоду на розірвання трудового договору з позивачем.

5.5. У двомісячний період із моменту попередження про наступне вивільнення позивачу надали пропозиції щодо вакантних посад, на які можливе його переведення. Цього позивач не заперечував. На тому самому підприємстві йому запропонували роботу, від якої він відмовився без поважних причин. Тому обов`язок щодо його працевлаштування роботодавець виконав. Позивачеві пропонували посади, які він міг обійняти з огляду на рівень освіти, стаж, досвід роботи та стан здоров`я. Переважного права на залишення на роботі позивач не мав.

5.6. Застосування частини четвертої статті 252 КЗпП України до ситуації позивача є безпідставним. Цей припис визначає додаткову гарантію для працівників, яких обрали до складу профспілкових органів, - заборону їхнього звільнення протягом року після закінчення строку обрання. Але таких обставин суд не встановив.

(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. 12 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:

6.1. Відповідач дотримав процедуру вивільнення працівників: повідомив позивача та профспілку про скорочення штату; запропонував позивачеві вакантні посади, від яких той відмовився, не маючи переважного права на залишення на роботі. Суд дослідив перелік із 24 посад, про які зазначив позивач, і не встановив серед них ті, які були вакантними, відповідали б кваліфікації позивача та не були йому запропоновані.

6.2. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що йому не запропонували вакансії заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії, професіонала з антикорупційної діяльності. Зазначив, що посади начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом не були вакантними; посада професіонала з антикорупційної політки теж не була вакантною, бо з 20 травня 2021 року виконання обов`язків за цією посадою до призначення на неї основного працівника поклали на ОСОБА_2 ; відсутні докази того, що позивач за освітою, фахом та іншими критеріями відповідав кваліфікаційним вимогам на посади заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, керівника Закарпатської філії. Відхилив посилання позивача на те, що він з 31 грудня 2020 року має диплом за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», оскільки кваліфікаційною вимогою на зазначені посади, крім вищої освіти за спеціальністю «Управління персоналом», був також досвід роботи за фахом.

6.3. Безпідставними є доводи позивача щодо імунітету від звільнення, гарантованого частиною четвертою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та частиною четвертою статті 252 КЗпП України. Позивач на момент звільнення був заступником голови профспілки. Строк його обрання не закінчився. Тому зазначені приписи до спірної ситуації незастосовні.

6.4. Рішення профспілки про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору має бути аргументованим, із юридичним обґрунтуванням незаконності звільнення працівника або посиланням на неврахування власником обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням прав останнього.

6.5. Саме по собі непроведення консультацій із профспілкою згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не дає підстав стверджувати про недотримання процедури звільнення позивача, яке дозволяло б поновити його на посаді.

6.6. Зміни до організаційної структури відповідача відбулися згідно з наказом №22 від 21 квітня 2021 року. Немає даних про скасування цього наказу або визнання його недійсним. Твердження профспілки про те, що адміністрація порушила норми трудового законодавства щодо переважного права на залишення на роботі, не врахувала імунітет від звільнення члена виборного профспілкового органу підприємства (частина четверта статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»), не стосуються ситуації позивача.

(5) Зміст вимог касаційної скарги

7. 8 грудня 2023 року позивач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та від 20 квітня 2023 року та постанову апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року (повне судове рішення цей суд склав 9 листопада 2023 року) й ухвалити нове - про задоволення позову.

(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції

8. 5 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, оскільки у ній є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження:

суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17;

суд апеляційної інстанції у постанові застосував норму процесуального права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц.

9. 6 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постанови ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

10.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновок щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були на підприємстві з моменту введення нового штатного розпису (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).

10.2. Позивач 20 травня 2021 року подав в. о. директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» і Голові Комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, щодо яких встановлено обмеження на звільнення, та таких, що підлягають скороченню (далі - Комісія), заяву, в якій просив розглянути його кандидатуру на посади заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії. Вважав, що мав переважне право на зайняття цих посад.

10.3. Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що не є вакантними посади начальника відділу правового забезпечення та начальника відділу по роботі з персоналом без розгляду всіх потенційних кандидатур (на ті посади працевлаштували членів Комісії). Відповідач позбавив позивача можливості зайняти посаду керівника Закарпатської філії, бо не запропонував її (на цю посаду з випробувальним терміном 3 місяці з 18 травня 2021 року прийняв ОСОБА_3 , який не був працівником відповідача). Із 1 травня до 18 травня 2021 року позивач право на зайняття посади керівника Закарпатської філії.

10.4. Хибним є висновок апеляційного суду про те, що посада професіонала з антикорупційної діяльності була зайнятою, бо з 20 травня 2021 року на неї за суміщенням призначили ОСОБА_2 (фахівчиню з публічнихзакупівель). Згідно з листомНаціонального агентства з питань запобігання корупції від 10 листопада 2020 року № 22-03/60671/20 суміщення посади професіонала з антикорупційної діяльності заборонене. Крім того, до 20 травня 2021 року обов`язки за цією посадою виконував позивач, однак його переважне право не розглянули.

10.5. Апеляційний суд прийняв від відповідача докази, які не дослідив суд першої інстанції, за відсутності обґрунтування причини неможливості їхнього подання раніше. Зокрема взяв до уваги копії акта службового розслідування, посадової інструкції керівника Закарпатської філії, посадової інструкції професіонала з антикорупційної політики.

10.6. Суд апеляційної інстанції у постанові застосував норму процесуального права без урахування висновку щодо встановлення порушення апеляційним судом норм процесуального права під час дослідження нових доказів, які сторона не подала до суду першої інстанції (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц).

(2) Позиції інших учасників справи

11. 19 січня 2024 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача. Просив залишити її без задоволення. Мотивував так:

11.1. Немає підстав стверджувати, що апеляційний суд порушив процесуальні норми, коли прийняв додаткові пояснення відповідача. Докази, які останній надав разом із поясненнями, цей суд не врахував.

11.2. Суди першої й апеляційної інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно пропонування позивачеві всіх вакантних посад. Відповідач виконав передбачений статтею 49-2 КЗпП України обов`язок запропонувати всі посади, які були вакантними та стосуються кваліфікації позивача. Цей припис не слід трактувати буквально, бо, крім позивача, скоротили й інших працівників. Їм відповідач мав запропонувати інші вакантні посади.

11.3. На посаду заступника директора з тендерних і господарських питань переважне право мав ОСОБА_4 , оскільки у нього: більший порівняно з позивачем досвід роботи на керівних посадах на 1 рік і 4 місяці; стаж роботи у сфері тендерних закупівель - 2 роки, а у позивача - відсутній; троє утриманців, а у позивача їх немає.

11.4. На посаду заступника директора з питань будівництва переважне право було у ОСОБА_5 , який мав: досвід роботи у будівництві - 9 років і 8 місяців, а у позивача - відсутній; досвід на керівних посадах - 4 роки та 2 місяці, а також троє утриманців.

11.5. Посади начальника відділу правового забезпечення та начальника відділу по роботі з персоналом не були вакантними, а посаду керівника Закарпатської філії позивач зайняти не міг, бо згідно з кваліфікаційними вимогами не мав досвіду на керівних посадах не менше 5 років і вищої освіти, не нижче рівня магістра (спеціаліста), за спеціальністю «Управління персоналом».

11.6. На посаду професіонала з антикорупційної діяльності позивач не мав переважного права, оскільки згідно з кваліфікаційними вимогами на неї могла претендувати особа з досвідом роботи у сфері антикорупційної діяльності не менше 1 року, якого позивач не мав.

11.7. На посаду керівника Дніпровської філії позивач не мав переважного права, бо згідно з кваліфікаційними вимогами для її зайняття необхідний досвід на керівних посадах не менше 5 років (із яких 3 - у сфері будівництва), а також вища освіта (не нижче рівня магістра) інженера або будівельника, які у позивача відсутні.

11.8. Посади з відділу бухгалтерського забезпечення, організаційного відділу, відділу технічного нагляду та проектно-кошторисної роботи служби замовника, відділу господарського забезпечення не відповідають кваліфікації позивача за освітою та досвідом.

11.9. Позивачу не завдали моральну шкоду, бо поведінка відповідача не була протиправною.

11.10. Розмір середньої заробітної плати позивача згідно з довідкою становить 4 461,80 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

12. 5 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження, вважаючи, що у касаційній скарзі позивача є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

13. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

14. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи порушили суди норми процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи?

15. Позивач просив визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Стверджував, що роботодавець порушив вимоги частини другої статті 40, статті 42 та статті 49-2 КЗпП України (не забезпечив переважне право на залишення на роботі, бо не запропонував для переведення позивача всі вакантні посади, які були такими з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору).

16. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог. Вказали, що відповідач дотримав процедуру вивільнення працівників: повідомив позивача та профспілку про скорочення штату; запропонував позивачеві 7 посад, від яких той відмовився, не маючи переважного права на залишення на роботі (т. 1, а. с. 190-195). Позивач із цими рішеннями не погодився. Стверджував, зокрема, що мав переважне право на зайняття низки посад, які відповідач йому не запропонував; суд першої інстанції доводи щодо цих вакансій проігнорував, а апеляційний суд порушив норми процесуального права, коли прийняв у відповідача докази, які той безпідставно не подав до суду першої інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає скарги на порушення судами норм процесуального права обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову - передчасними.

17. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

18. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

19. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

20. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

21. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - речення перше частини третьої статті 49-2 КЗпП України).

22. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

23. Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).

24. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України).

25. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівника слід поновити на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).

26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

26.1. Із 21 листопада 2011 року позивач працював у відповідача на посаді юрисконсульта, а з 1 лютого 2013 року до 2 серпня 2021 року - на посаді заступника директора з юридичних питань.

26.2. Згідно з наказом від 21 квітня 2021 року № 22 відповідач вніс зміни до його організаційної структури.

26.3. Із 1 травня 2021 року відповідач ввів у дію новий штатний розпис із новою організаційною структурою згідно з наказом від 22 квітня 2021 року № 23.

26.4. 20 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив розглянути його кандидатуру на посади заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії (т. 1, а. с. 187).

26.5. 24 травня 2021 року позивач ознайомився з попередженням про наступне вивільнення з роботи 31 липня (але не раніше 23 липня) 2021 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У попередженні відповідач запропонував позивачеві посади юриста Дніпровської філії та менеджера з персоналу відділу по роботі з персоналом. Від цих вакансій позивач відмовився (т. 1, а. с. 167).

26.6. 8 червня 2021 року позивачу вручили пропозицію зайняти у відповідача посади заступника начальника організаційного відділу, діловода Дніпровської філії, сторожа господарського відділу. Від запропонованих посад позивач відмовився (т. 1, а. с. 169, 199).

26.7. 27 липня 2021 року позивачу вручили пропозицію зайняти посади фахівця з інформаційної політики організаційного відділу, інженера з дозвільних процедур Закарпатської філії. Від запропонованих посад позивач відмовився (т. 1, а. с. 200).

26.8. Профспілка не надала згоди на розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно з протоколом засідання членів профспілки № 5/2021 від 29 липня 2021 року (т. 1, а. с. 170-178).

26.9. Із 2 серпня 2021 року згідно з наказом відповідача від 30 липня 2021 року № 307-к позивача звільнили із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з аргументом позивача у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, коли не обґрунтував винятковість обставин для прийняття нових доказів, зокрема, копій акта службового розслідування, посадової інструкції керівника Закарпатської філії та посадової інструкції професіонала з антикорупційної політики. Позивач обґрунтовано стверджує, що апеляційний суд безпідставно не врахував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 7 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц щодо встановлення порушення апеляційним судом норм процесуального права під час дослідження нових доказів, які сторона не подала до суду першої інстанції.

27.1. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

27.2. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, до яких долучив, зокрема, копії акта службового розслідування, посадової інструкції керівника Закарпатської філії та посадової інструкції професіонала з антикорупційної політики (т. 3. а. с. 62-106).

27.3. Апеляційний суд у постанові не мотивував висновок про прийняття та дослідження нових доказів за відсутності обґрунтування причини неможливості їх подання до суду першої інстанції раніше. Тому позивач слушно стверджує про порушення цим судом норм процесуального права.

27.4. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що він за кваліфікаційними вимогами мав підстави зайняти посади керівника Закарпатської філії та професіонала з антикорупційної політики. Вказав, що згідно з кваліфікаційними вимогами для зайняття посади керівника Закарпатської філії необхідні вища освіта за спеціальністю «Управління персоналом» і досвід роботи; диплома магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», який є у позивача, недостатньо для зайняття вказаної посади, бо наявність вищої освіти не є єдиною кваліфікаційною вимогою.

27.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що з огляду на висновки апеляційного суду відсутність у тексті його постанови згадки посадової інструкції керівника Закарпатської філії (т. 3, а. с. 90-93), яку відповідач додав у суді апеляційної інстанції, не означає, що цей суд її не дослідив. Адже лише та інструкція передбачає кваліфікаційні вимоги до посади керівника Закарпатської філії (досвід роботи на керівних посадах не менше 5 років і вища освіта ступеню, не нижче магістра (спеціаліста), за спеціальністю «Управління персоналом»), якими апеляційний суд обґрунтував відхилення аргументу позивача про відповідність останнього вимогам на цю посаду. Отже, встановлення у постанові апеляційного суду кваліфікаційних вимог, передбачених посадовою інструкцією керівника Закарпатської філії, підтверджує те, що цей суд відповідну інструкцію дослідив.

28. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд першої інстанції теж порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, у позовній заяві (т. 1, а. с. 1-17) позивач вказав, що під час його вивільнення відповідач не дотримав вимог трудового законодавства, оскільки не запропонував вакантні за новим штатним розписом посади заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії та професіонала з антикорупційної політики. Ці обставини були підставами позову та належали до предмета доказування. Тому у рішенні суд першої інстанції мав навести відповідні аргументи. Однак, відмовляючи у задоволенні вимог, не обґрунтував відхилення кандидатури позивача на кожну із зазначених у позовній заяві вакансій.

29. З огляду на викладене обґрунтованими є твердження позивача у касаційній скарзі про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що судові рішення слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

30. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

31. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

32. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

33. Ураховуючи висновок про часткову обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, з огляду на такі порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що є підставами для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, оскаржені судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

(3.2) Щодо судових витрат

34. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід розподілити за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук